Спротив і солідарність. Лівий волонтерський рух у російсько-українській війні

До початку війни український лівий рух не був достатньо впливовим, не мав партійного представництва, сильних зв’язків чи національного рівня спільнот за собою. Проте, нові умови змусили шукати нові контакти й підходи і реактивно відповідати на російське вторгнення. Представники лівих і анархістських організацій розповідають про досвід участі у спротиві під час круглого столу «Спротив і солідарність: українські ліві у війні з Росією».

Як ліві адаптувались до ситуації після повномасштабного вторгнення Росії?

Війна створила абсолютно інший контекст для діяльності. Часто першим питанням ставало питання виживання — як на індивідуальному рівні, так і в межах повної перебудови організацій під потреби воєнного часу з абсолютно новими напрямами діяльності. 

Про такі зміни серед лівих феміністок під час повномасштабної війни розповідає Анастасія Чеботарьова. Вона є активісткою «Феміністичної ложі», низової активістської ініціативи, що займається культурно-просвітницькою діяльністю та гуманітарною допомогою, орієнтованою передусім на жінок та дівчат.

Закриття базових потреб в лікуванні, гігієні та харчуванні стало пріоритетним у роботі «Фемложі» після 24 лютого. Це переформатувало молодіжну культурно-просвітницьку ініціативу, яка почала організовувати гуманітарні конвої, зокрема на тимчасово окуповані території Херсонської та Запорізької областей. Це розширює мережу контактів із низовими активістками по всій Україні. Якщо раніше діяльність «Феміністичної Ложі» була спрямована на аудиторію, яка вже має певну зацікавленість у фемінізмі, то після 24 лютого організація відкрила для себе нове середовище серед отримувачок гуманітарної допомоги.

Анастасія згадує реакцію волонтера, який перевозив допомогу в окупований Бердянськ: «я думав, що феміністки якоюсь дурньою займаються, а тепер бачу, що ні».

Вона підкреслює, що в такій гуманітарній діяльності важливо позиціювати себе і поширювати феміністичні підходи до допомоги, що відрізняються від звичної роботи великих міжнародних фондів, з їх підходом «згори донизу»:

«Важливо, щоб нашу допомогу асоціювали з нашими феміністичними цінностями і принципами. Тоді сприйняття слова «фемінізм» ставатиме позитивнішим», - говорить Анастасія.

Гуманітарна допомога жителям Херсонщини від «Феміністичної Ложі» / Фото: Facebook «Феміністична Ложа»

Максим Шумаков розповідає про кооперацію та протистояння неоліберальним реформам.

Максим є активістом соціалістичної громадської організації «Соціальний рух», що позиціонує себе як ліве об’єднання з перспективою створення політичної партії для представлення лівих у політиці. 

Найпершою ціллю організації з початком повномасштабного вторгнення стало подолання дезорієнтації — активісти та активістки знаходились в абсолютно різних регіонах і умовах. Їхня кооперація, комунікація, взаємодопомога вийшли на передній план. Важливо було не тільки зберегти ефективність роботи, а й забезпечити фізичну безпеку членів «Соціального руху».

Із початком вторгнення «Соціальний рух» зосередився на кількох напрямах роботи: гуманітарна допомога, кампанія за списання зовнішнього боргу України, просування підтримки українського опору на міжнародній арені, боротьба з неоліберальними реформами. Що стосується останнього напряму, то організація активно надає юридичну допомогу працівникам і працівницям у їхній боротьбі за трудові права. 

Проведення неоліберальних політик та відстороненість держави від виконання своєї соціальної ролі створило вакуум, який заповнює децентралізована кооперація. Майже всі колективи (люди на фронті, ВПО, студенти, робітники), за словами Максима, вже оволоділи базовою формою співробітництва. Тому пріоритетом стає не вибудова нової кооперації, а розвиток вже існуючих осередків, налагодження звʼязків між ними для майбутньої солідарної роботи. Для цього «Соціальний рух» проводить лекції для ВПО, студентів, робітників, активістів.

«Соціальний рух» організував дві травневі конференції у Львові, що стали важливим кроком для об‘єднання лівих ініціатив навколо України — як в політичному і медіа-просторі, так і в сфері гуманітарної допомоги. Конференції продемонстрували суб‘єктність українських лівих і профспілок та налагодити кооперацію і комунікацію в кампаніях, організації гуманітарних конвоїв та медіа-роботі.

Максим розповідає, як відповіддю на неоліберальні реформи під час війни, коли звичні форми протесту неефективні, стали флешмоби, медіа-робота та юридична допомога. «Соціальний рух» провів флешмоб «Не бий в спину», де працівники на фронті й цивільні звернули увагу на загрози, які несуть в собі нові закони щодо трудових прав. Протести та медіа-кампанії в нових форматах все ще дозволяють тиснути на владу та об’єднувати людей.

Флешмоб «Не бий в спину» від ГО «Соціальний рух»

Про паралелі між відношенням людини і природи та війною, а також про діяльність екоанархістів розповідає Анастасія Брезіна. Анастасія є активісткою «Екоплатформи» — це веган-анархістська та екоорганізація, що пропагує горизонтальність і відхід від антропоцентричної ідеології. 

Основна ціль «Екоплатформи» — подолання антропоцентризму. Як зазначає Анастасія, ця війна, через паралелі із військовими злочинами й руйнуваннями, продемонструвала, як людство поводиться на більшості території, куди воно приходить, захоплюючи простір у природи.

Перші дні війни члени та членкині «Екоплатформи» зустріли у черзі на запис до Тероборони. За словами Анастасії, у жінок із організації були труднощі з тим, аби долучитися до львівської ТрО — в перші дні їх банально ігнорували. Тому чоловіки з організації пішли на фронт, а активістки почали займатися волонтерською діяльністю. 

Паралельно з тим, «Екологічна Платформа» долучилася до роботи «Колективів Солідарності» (антиавторитарна волонтерська мережа — ред.): допомагали з логістикою, складом, сортували гуманітарку. Анастасія розповідає, що тоді особливо відчувався сплеск солідарності з простими людьми, коли навіть невеликий колектив мігшвидко зібратися та організувати відправлення допомоги в гарячі точки.

Активісти «Екологічної платформи» на півдні України / Фото: Facebook «Екологічна платформа»

Консолідація різних анархістських і веганських ініціатив допомогла активістам і активісткам вибудувати міцну комунікацію між рухами, якої раніше бракувало. Також участь анархістів та веганів у русі опору в лавах Збройних сил України спонукала і продовжує спонукати до їх більшої видимості та дестигматизації у суспільстві.

Активісток «Екологічної платформи» надихає ідея низової організації суспільства, проте наразі вони спостерігають тенденцію до ідеалізації держави та владних структур. 

Про організацію антиавторитарних лівих для військової і гуманітарної діяльності розповідає Сергій Мовчан, член антиавторитарної волонтерської мережі «Колективи Солідарності».

Ініціатива виникла у мережі анархістів, антифашистів і антиавторитарних лівих за декілька тижнів до початку війни і йшла нероздільно від мілітарного об’єднання. Було вирішено, що частина активістів створить підрозділ у Збройних силах, а інша займатиметься гуманітарною діяльністю, яка забезпечуватиме антиавторитарних добровольців на фронті.

«Операція Солідарність»^[1] почала розбудовувати нову мережу та інфраструктуру. З часом напрямки роботи організації розширювалися — додався напрям гуманітарної допомоги цивільним і медіа-робота. Активісти й активістки почали встановлювати зв’язки з профспілками, до яких зазвичай допомога з великих фондів просто не доходила. 

Ліві організації намагаються триматися своєї ідентичності посеред розмаїття нових волонтерських ініціатив, аби відчуття національної єдності не замінило організаціям їхніх політичних принципів. Всі учасники круглого столу зазначили, що війна створює новий простір для лівих, перспективи для дестигматизації та посилення позицій ЛГБТК+ активістів, фемактивістів, лівих, анархістських та веган-активістів. Допомога людям та знаходження пліч-о-пліч в армії дають можливість підсилити їхній авторитет та вибудувати нові контакти. Активісти й активістки сподіваються, що це стане гарною основою для продовження роботи після війни і відстоювання соціально-економічних прав.

Учасники та учасниця «Колективів Солідарності» / Фото: Facebook «Колективи Солідарності»

Українські ліві та абстрактний пацифізм західних лівих. Проти чого лівий рух бореться наразі?

У багатьох лівих в Україні існує пріоритетна орієнтація на Захід, тоді як робота з українськими ЗМІ є набагато складнішою, зокрема через асоціацію з проросійськими силами та через діяльність ультраправих в Україні. Як відмічають учасники круглого столу, реакція західних лівих та феміністичних спільнот створює перепони для роботи українських лівих. 

Частина західних лівих та феміністичних активісток забули одне з найголовніших правил: нічого про нас без нас. Публікуються численні маніфести без участі жодної українки чи українця. Ми чуємо заклики скласти зброю, повернутися до мінських угод, наклепи на українських лівих за «націоналізм»... Усе це часто відбувається у формі колоніальних та авторитарних взаємин, коли одна сторона, не маючи жодного розуміння іншої, пояснює що їй робити.

Як зазначає Анастасія Чеботарьова, це проблема розподілу влади. Український лівий рух опинився в ситуації, коли потрібно розповідати й пояснювати ситуацію на місці, але часто це історія про фактичне обслуговування міжнародної спільноти. Подолати це можна, якщо зосереджуватись не на опонентах за кордоном, а на людях зі спільними цінностями і баченням. Наприклад, із курдськими феміністками, які розуміють, що не всі мають привілей на ненасильницький спротив, з якими можна вибудовувати стосунки за принципом рівна-рівна.

Анастасія розповідає, чому вона не співпрацює з російським антивоєнним феміністичним спротивом, у якому висловлюють солідарність з українками. Хоча вони не мають сильного впливу на ситуацію в Україні чи на фронті, їхня діяльність привернула багато уваги на Заході. Це відбувається в той час, коли українські ініціативи стають менш видимими. Заходу важче зрозуміти спротив колонізованих народів, тому вони дають частіше голос людям з імперій. Підтримка подібних ініціатив лише додає легітимності просторовій нерівності та робить український фемінізм менш помітним.

Нам важлива деколонізація імперій (і відносин) на практиці, і українці зараз борються проти такої імперії. Ліві та анархісти підтримують рухи в Центральній Азії та інших колонізованих регіонах, бо деколонізація — це те майбутнє, за яке ми можемо спільно боротися не тільки в контексті війни з Росією.

Під час дискусії, відповідаючи на питання щодо лівого пацифізму та необхідності «скласти зброю з двох сторін», Сергій Мовчан наголосив, що «практика — критерій істини». Деякі ж аргументи «антивоєнного руху» виглядають гарно в теорії, але є далекими від практичної роботи на місцях. Не можна ставити знак рівності, як це люблять робити деякі ліві на Заході, між двома «буржуазними» країнами, де при владі не робітничий клас. Адже є велика різниця між Україною та Росією за рівнем демократичності та можливостями для незалежних організацій, а також наслідків цього для всього світу.

Сьогодні саме існування лівих та українців є під загрозою. Свободи українців і будь-яка активістська діяльність були б абсолютно неможливими під окупацією Російської Федерації. Це війна, у якій українці захищаються. Треба боротися з загарбником, а не з тими, хто чинить йому спротив.

Круглий стіл. Спротив і солідарність: українські ліві у війні з Росією 

Запис дискусії з англійським синхронним перекладом: