Стан здоров'я матерів та дітей-переселенців: бідність, хабарництво й неповноцінне харчування

Світлана Нідзвецька

Конфлікт на сході України триває вже третій рік, а проблеми внутрішньо переміщених осіб (ВПО), особливо найуразливіших груп, залишаються невирішеними. За підрахунками Офісу ООН із координації гуманітарних питань (ОКГП), від початку озброєного конфлікту на Донбасі кількість переселенців сягнула 1,75 млн (OCHA 2016). Уряд надає незначну фінансову допомогу ВПО, а також слабку юридичну підтримку: працездатний переселенець / переселенка мають право на фінансову допомогу обсягом 442 грн/міс., а їхні утриманці (діти, люди похилого віку, непрацеспроможні особи)  — на 884 грн/міс. відповідно. Для багатьох переселенців ці гроші є головним джерелом доходу.

Крім того, уряд погрожує позбавити статусу ВПО осіб, зареєстрованих на підконтрольній державі території, які не мешкають за новим місцем реєстрації. Наприклад, нещодавно уряд почав перевіряти дані зареєстрованих ВПО, які мешкають у п’яти східних регіонах України (розташованих найближче до зони конфлікту). Польові звіти показують, що близько 600 тисяч переселенців автоматично підпадають під ризик втратити статус ВПО та, відповідно, соціальні виплати (OCHA 2016; Канарьова 2016).

Коли держава створює нові перепони для переселенців, певне покращення ситуації можливе завдяки зусиллям локальних та міжнародних організацій гуманітарної допомоги. На жаль, питання здоров’я матерів та дітей часто забувають у плануванні гуманітарного реагування, зосередженого на наданні основних послуг, таких як їжа, вода, житло, гігієна та невідкладна медична допомога (Degomme, Guha-Sapir 2010). До того ж, наскільки відомо авторці, тему материнського та дитячого здоров’я внутрішньо переміщених осіб в Україні досі не розглядали з академічної перспективи. З цього питання доступні тільки звіти міжнародних та місцевих гуманітарних організацій. Враховуючи відсутність наукових досліджень, було вирішено дослідити суб’єктивний стан здоров’я матерів та дітей переселенців, а також розглянути ситуацію з доступом до медичних послуг, ставленням місцевого населення до матерів-ВПО, їхньою економічною ситуацією, харчуванням і т. д.  Для цього було проведено 9 інтерв’ю з матерями-переселенками, що мешкають у різних частинах України і мають дітей віком до двох років.

Чому важливо займатися здоров’ям матерів та дітей під час війни?

Вагітні жінки, жінки з маленькими дітьми й самі діти належать до найвразливіших груп населення. Для жінок, котрі постраждали від конфліктів та переселення, ризик материнської смертності є особливо високим. В умовах кризи доступ до послуг у галузі охорони здоров’я обмежений, це підвищує ризик передчасних пологів, через, наприклад, інфекції або асфіксії (WRC 2016). Конфлікти також серйозно впливають на здоров’я дітей: більшість дітей помирають під час конфліктів не від зброї безпосередньо, а від виліковних хвороб, які набагато швидше поширюються в умовах порушеної системи охорони здоров’я та медичної інфраструктури. Конфлікти та переселення шкодять і психіці матерів та дітей. Жінки та дівчата ВПО підпадають під високий ризик небажаної вагітності, викиднів, ускладнень у новонароджених, небезпечних абортів і пологів, сексуального та гендерного насильства й експлуатації, ранніх і примусових шлюбів, а також інфекції ВІЛ та інших захворювань, що передаються статевим шляхом (Degomme, Guha-Sapir 2010).

Наразі кількість внутрішньо переміщених дітей із потерпілих від конфлікту регіонів України сягає 215 тисяч. Недостатній доступ до послуг охорони здоров’я, брак медикаментів та погані умови життя загрожують спалахам захворювань серед дітей. Обмеження доступу до працевлаштування, освіти та охорони здоров’я зумовлюють додаткові проблеми. За даними ЮНІСЕФ (2016), особливо гостро наразі постали проблеми з забезпеченням дітей вимушених переселенців продуктами, одягом та медикаментами.

У вересні 2014 року в Україні почалися проблеми з закупівлею та розповсюдженням щеплень, у результаті чого покриття зменшилося на 40%. У другій половині 2015 року це призвело до спалаху поліомієліту на заході України, через що ЮНІСЕФ разом із ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров’я) мусили провести три додаткові раунди щеплень (UNICEF 2015). Брак ліків і вакцин сприяє розповсюдженню таких хвороб, як поліомієліт, туберкульоз та кір, і є проблемою в масштабі цілої країни, а не тільки для переселенців. Український уряд не зміг упоратися з ситуацією на непідконтрольних територіях без сторонньої допомоги й попросив міжнародні організації (ВООЗ, ПРООН) взяти на себе відповідальність за закупівлю та розподіл лікарських засобів (UNDP 2015, WHO 2016).

Почути голос переселенок: бідність, хабарництво й неповноцінне харчування

Матері-переселенки не відчули помітного впливу війни та переселення на їхній стан здоров’я та на здоров’я їхніх дітей, проте зауважили значне погіршення психологічного стану, що супроводжується стресом, депресією, тривогою й постійним страхом:

«Наше здоров’я в порядку, ми не маємо хронічних захворювань, але наш психологічний стан значно погіршився. Ми відчуваємо, що ми не потрібні державі, що ми для неї тягар. У нас українські паспорти, але держава не гарантує нам ніяких прав…» (респондентка 2);

 «…через постійний страх я часто не можу заснути. Жахіття мене переслідують, і навіть психолог не зміг допомогти…» (респондентка 3).

Відносна бідність вимушених переселенців та їхніх сімей виявляється незалежно від їхнього рівня освіти та професійної кваліфікації. Соціальна фінансова підтримка є основним джерелом доходу для вимушених матерів-переселенок, а підтримки батька, навіть якщо її надано, недостатньо, щоб упоратися з ситуацією. Оформлення соціальних виплат  — жорстка бюрократична процедура, і ці виплати часто затримують на кілька місяців. Погані фінансові умови створюють потенційно ризиковане середовище для здоров’я матерів-переселенок та їхніх дітей і безпосередньо впливають на погіршення практик харчування: деякі матері-переселенки харчуються лише хлібом і макаронними виробами, щоб заощадити гроші. Більшість опитаних матерів ВПО зізналися, що значно скоротили споживання м’яса, риби, овочів та фруктів:

«…ми з моєю мамою їмо тільки макарони та каші. Дітям даємо по одному яблучку в день: більше дозволити не можемо….» (респондентка 9);

«… переважно ми їмо рис та каші, що їх отримали як гуманітарну допомогу. Лікарі радять давати дитині рибу, але я не можу дозволити навіть маленький шматочок…» (респондентка 1).

Це тривожна тенденція: загальновідомо, що незбалансоване харчування може спричинити дефіцит необхідних мікроелементів у організмі, негативно вплинути на фізичний та когнітивний розвиток дитини. Погані фінансові умови змушують матерів-переселенок відмовлятися й від профілактичної медицини, натомість вони намагаються уникати захворювань самостійно, щоб не платити за ліки та медичні послуги.

Розвиток конфлікту позбавив людей, що мешкали на окупованій території, доступу до медичних послуг на 2-3 місяці до переселення. Деякі респондентки повідомили, що були змушені пропустили обов’язкові медичні огляди та обстеження під час вагітності. Після переміщення доступ до послуг охорони здоров’я реалізується тим самим чином, що і для місцевого населення. Проте респондентки повідомили про випадки вимагання хабарів та грубе поводження у зв’язку з їхнім статусом переселенця. Хабарництво  — звична практика в українській системі охорони здоров’я: три респондентки розповіли, що вони були змушені давати хабаря за реєстрацію в медичному центрі на новому місці мешкання, а також за інші медичні послуги :

«…у мене був отит, але в лікарні відмовлялися мене прийняти, якщо я не дам хабаря. Вони дуже грубо зі мною розмовляли…» (респондентка 5).

Щоб подолати фінансові труднощі, матері-переселенки обмежують споживання їжі й повністю відмовляються від придбання таких товарів, як одяг, взуття та предмети гігієни. До того ж, щоб отримати гуманітарну допомогу, ВПО має відповідати певним критеріям,  — наприклад, належати до багатодітної сім’ї, мати статус інвалідності тощо. Повні сім’ї з двома батьками, а також самотні батьки працездатного віку, як правило, виключені з системи гуманітарної допомоги. Проте навіть невеликі пожертвування (наприклад, набори ліків, крупи, ковдри, памперси, дитяче харчування), які вдалося отримати матерям-переселенкам, значно полегшували фінансову ситуацію сімей ВПО. Також дослідження виявило сильну громадську взаємопідтримку серед переселенців. Ті, у кого є доступ до Інтернету, об’єднуються в групи в соціальних мережах і обмінюються корисною інформацією.

Бюрократія в отриманні соціальної допомоги значно погіршує й без того важку ситуацію сімей переселенців:

«…оскільки мій чоловік  не є громадянином України, нам відмовили у фінансовій допомозі. Ми намагалися сперечатися, але з нами не хотіли розмовляти…» (респондентка 5);

«…наші останні виплати затримали на чотири місяці через помилку в банківський системі…» (респондентка 8).

Як треба реагувати?

Конфлікт триває, і цілком імовірно, що з часом буде помітна певна динаміка в стані материнського та дитячого здоров’я внутрішньо переміщених осіб. Але, враховуючи поточну ситуацію, уже можна зробити певні практичні рекомендації для покращення стану здоров’я матерів та дітей-переселенців:

• Негайне відновлення закупівель і розподілу вакцин для щеплень;
• Спрощення системи реєстрації статусу переселенця й подальшого отримання фінансової допомоги без затримок;
• Запуск освітньої програми щодо адекватного, але водночас доступного харчування для матерів-переселенок;
• Забезпечення чесного та прозорого розподілу гуманітарної допомоги та розповсюдження інформації про її наявність;
• Реалізація ініціатив толерантності та проектів із місцевим населенням, спрямованих на подолання упереджень щодо ВПО в Україні.

Паралельно треба збирати інформацію щодо сексуального й репродуктивного здоров’я та випадків насильства за ознакою статі на війні. Нарешті, подальші дослідження мають дозволити почути голоси найменш привілейованих груп населення, наприклад тих, що мешкають у місцях компактного розселення.