Старий патріархат, новий капіталізм: глобалізація інтимності та міжнародний шлюбний бізнес

  • 07 березня 2015
  • 2174
Старий патріархат, новий капіталізм: глобалізація інтимності та міжнародний шлюбний бізнес

Розбиті серця, виснажливі перельоти, шахрайства, постійний ризик — герої фільму готові на все, щоб знайти свою “половинку”. Це прості українки та американці, яким із різних причин не вдалося побудувати стосунки у себе на батьківщині. Чи допоможуть їм сайти знайомств і послуги міжнародних шлюбних агентств? Режисер слідкує за героями та героїнями з моменту перших побачень до одягання обручок. Та навіть весілля не гарантує кінець випробувань. Вічне кохання як вічна вразливість.

11 березня о 19:30 в столичному кінотеатрі “Київ” відбудеться європейська прем’єра документального фільму Джонатана Нардуччі «Заміж за іноземця». О 21:00, відразу після прем’єри, гостей чекає дискусія «Чому українські жінки хочуть заміж за іноземців?» за участі режисера фільму Джонатана Нардуччі.

 

Надія Парфан

Вперше опубліковано в: Спільне, №6, 2013: Гендер і праця

Що спільного між Україною і Новою Зеландією? А Новою Зеландією і Палестиною? Географічна, економічна й культурна дистанція між цими точками земної кулі почала тріскати у найпікантнішому місці. Взимку 2011 року світ облетіла скандальна новина про конкурс на новозеландському радіо Rock FM, переможцю якого обіцяли романтичний тур в Україну та сексапільну наречену з асортименту місцевої шлюбної агенції. Умови конкурсу обурили новозеландський рух захисту прав жінок, українську громаду Нової Зеландії, а також український жіночий рух «Фемен», що на той момент був уже добре знаним у світі. На знак протесту активістки «Фемен» вийшли під київський РАЦС, відомий в народі як «Бермудський трикутник», із голими грудьми, елементами весільного вбрання та гаслами «Welcome to hell» («Ласкаво просимо до пекла»), «Ukraine is not a brothel» («Україна — не бордель») та «Bride for wildman» («Наречена для папуаса») (Svetlitsky 2011).

Резонанс в українських та міжнародних медіа спровокував широку, хоч і короткозору, суспільну дискусію про діяльність міжнародних шлюбних агенцій на території України. Симптоматично, що в ході розмови не ставили зайвих питань про іноземних женихів і подальшу долю наречених: мовляв, ексклюзивна врода українок і так все пояснює, та і новозеландець «п’є алкоголь не більше двох разів на тиждень» (Сербінович 2011). За якийсь час поодинокі новинні сайти згадали про скандальний випадок і повідомили, що переможець конкурсу таки завів роман з українкою, проте до весілля справа не дійшла. Тим часом Україна наблизилася до лідерства у списку країн-експортерів дружин на міжнародний шлюбний ринок. Непомітно для вітчизняних медіа у січні 2013 року англомовний інтернет-сайт Aljazeera опублікував новину про одинадцятьох українок, які за допомогою шлюбних агенцій вийшли заміж і переїхали до Палестини (Ferguson 2013). Назвою «Добрі самаритяни шукають українських дружин» сайт натякав, що «українські дружини» в сучасному світі — це вже такий самий бренд, як «добрі самаритяни».

Від початку 21 століття міжнародний шлюбний бізнес розвивався стрімко та несподівано. Перші наслідки відчули уряди розвинених капіталістичних країн, міграційна політика яких була не готовою до притоку нової категорії мігранток. Урядові США довелося зреагувати на серію спалахів сімейного насильства, найгучніший із яких стосувався громадянки України Алли Барні зі штату Нью Джерсі: її чоловік перерізав дружині горло на очах у 4-річного сина (Rosser 2005). Зусиллями американського фемінізму 1970-х боротьба з гендерованим насильством була інституціалізована на урядовому рівні, тому після кількох таких випадків США підписали «Міжнародний акт регуляції шлюбних брокерів» (IMBRA) — превентивний документ міжнародної юрисдикції, що мав на меті захистити права клієнток шлюбних агенцій. З 2006 року шлюбні агенції зобов’язані інформувати клієнток про реальний вік, сімейний статус, судимість іноземних чоловіків до того, як вони починають спілкуватися, а також пояснювати юридичні права жінок у ситуації виникнення насильства.

Послідовна критика насильства, здійснена другою хвилею фемінізму у США, стала важливим етапом історії звільнення жінок. Секрет її успіху (і предмет подальшої критики) полягав у чіткому розумінні нового соціального контексту повоєнної Америки — бейбі-буму, субурбанізації та «сімейних цінностей». Феміністки другої хвилі успішно продемонстрували, що патріархальний капіталізм позбавив американських жінок місця на ринку праці і змусив їх займатися знеціненою хатньою роботою в умовах легітимного емоційного та фізичного насильства. Для адекватного розуміння сучасного буму міжнародного шлюбного бізнесу та становища жінок у 21 столітті потрібна нова, так само історична критика, що бере до уваги соціальний контекст пізнього патріархального капіталізму.

Сьогодні ця критика можлива з позицій третьої хвилі фемінізму — зокрема, транснаціонального та постколоніального фемінізмів, увага яких зосереджена на тісному сплетенні расового, національного, гендерного, сексуального та економічного пригнічення в умовах глобального капіталізму. Більшість клієнтів шлюбних агенцій походять із таких країн як США, Канада, Австралія, Німеччина, Великобританія, а їхні потенційні дружини живуть у Південно-Східній Азії, країнах колишнього Радянського Союзу та, меншою мірою, Латинській Америці. Виникнення міжнародного шлюбного бізнесу пов’язане зі зростанням мобільності капіталу та інформації, змінами інституту сім’ї, гендерного поділу праці та інтимних стосунків. Нижче я хочу зосередитися на тому, як міжнародний шлюбний бізнес переплетений із такими феноменами глобального капіталізму, як поширення нових інформаційних технологій, ідеологія фаміліалізму та фемінізація бідності в країнах «другого світу» .

Medium is the Message

На основі власного досвіду спостереження за роботою шлюбних агенцій в Україні я можу розділити їхні послуги на два типи: туризм (бронювання, логістика, поселення, харчування, екскурсії, вечірки тощо) та власне шлюбні послуги, які є головним джерелом економічного прибутку у цій сфері. Останні передбачають супровід клієнток і клієнтів зі стадії реєстрації на спеціалізованих сайтах до оформлення документів для одруження та еміграції. Який відсоток знайомств, зав’язаних з допомогою агенцій, переростає в шлюби достеменно не відомо: в рекламному буклеті американської компанії Loveme.com, що належить до лідерів українського ринку, йдеться про 8-12% таких випадків, але її персонал наводить цифру всього 1-2%. По суті, шлюбні агенції лише зрідка доводять справу до шлюбу, натомість головним продуктом їхнього виробництва є романтичні знайомства та побачення. Особливістю цих знайомств є те, що вони відбуваються не в реальному часі і просторі, а в віртуальному, а на подальший процес спілкування суттєво впливає мовно-культурний бар’єр. Джерелом капіталізації романтичних стосунків між двома людьми виступає питома вага посередників — інформаційних технологій і перекладачів.

Звідки беруться гроші? Для початку, клієнти-чоловіки платять за реєстрацію на спеціальному сайті, де на них чекає велика кількість жінок, готових до знайомства 1. Інтерфейси таких сайтів побудовані згідно з головним принципом патріархального капіталізму: жінка є пасивною річчю для чоловічого користування. За встановлену плату клієнт сайту знайомств отримує доступ до сотні жіночих профілів, з-поміж яких пропонується вибір за критерієм віку, зросту, ваги. Найважливішим елементом жіночого профілю є фотографії, що якнайкраще демонструють споживчу вартість запропонованого товару — жіноче тіло. Більшість фото зроблені таким чином, щоб за один раз показати обличчя, розмір бюсту, довжину ніг, форму сідниць, тому особливою популярністю користуються фото в купальниках.

Типовою послугою для клієнток шлюбних агенцій є професійна фотосесія — запорука успіху жінки на віртуальному ринку знайомств. У Києві працює чимало спеціалізованих фотостудій, де за допомогою макіяжу, «правильних» позицій тіла та фотошопу підвищують рейтинг віртуального залицяння. Прикметно, що жінкам не потрібно платити за реєстрацію на сайті знайомств — навпаки, персонал шлюбних агенцій заохочують якнайчастіше поповнювати асортимент жіночих профілів «новинками», на яких тримається відвідуваність сайтів. Та з моменту публікації анкети про саму клієнтку можуть «забути»: від її імені на листи іноземних залицяльників відповідають фахівчині (рідше фахівці) інтимного перекладу — співробітниці шлюбних агенцій. Серед останніх переважають прекаризовані студент(к)и місцевих філологічних факультетів, з-під клавіш яких конвеєрним методом народжується романтичний епістолярій. Нічого не підозрюючи, клієнт насолоджується спілкуванням із сексапільною красунею і оплачує кожне «перекладене» повідомлення.

У системі соціальних відносин, створеній сайтами знайомств, жінка виконує роль товару, чоловік — товарного фетишиста, а сама агенція — непомітного генератора прибутку та складної системи експлуатації. Відчужена від віртуальної «товарної форми», реальна жінка вступає у процес споживання на стадії особистого спілкування, яке супроводжують різного роду непорозуміння та фрустрації. В найкращих традиціях високої споживацької культури першого світу чоловік може поскаржитися на бракований товар у віртуальних книгах скарг і пропозицій, не втрачаючи надії знайти своє щастя на глобальному ринку наречених. Посктолоніальна логіка тематичних сайтів для одурених чоловіків пов’язує географічне походження «російських», «азійських» чи «латиноамериканських» жінок із вродженою схильністю до шахрайства і прекрасно маскує структуру самого шлюбного бізнесу 2. Шлюбні агенції завжди раді запропонувати «більш надійний» варіант — романтичний тур у країну другого світу, де з красунями можна поспілкуватися напряму, проте ця послуга суттєво вдарить по кишені (Парфан 2012: 102-105).

«Сімейні цінності» та ідеології фаміліалізму

Структура міжнародного шлюбного бізнесу заслуговує на ретельніше вивчення, але сама по собі вона не здатна пояснити, чому люди дедалі частіше вдаються до сумнівних спроб завести сім’ю, передаючи особисте життя в руки третіх сторін. Так само незрозуміло, чому сім’я досі втілює ідеал особистого щастя в пізньокапіталістичних суспільствах, де зростає тенденція до індивідуалізації. Парадоксальним є домінування «сімейних цінностей» у ситуації згортання держав загального добробуту, зокрема соціальних політик, що забезпечують широкий доступ населення до охорони здоров’я, дошкільного виховання, загальної освіти, громадського харчування, не кажучи вже про брак дієвих стимулів рівномірного поділу обов’язків між працюючими матерями та їхніми партнерами. Гендерний поділ праці у країнах першого світу прекрасно пояснює, чому тамтешнім чоловікам «не вистачає» своїх наречених: на створення класичної нуклеарної сім’ї схильні погоджуватися лише ті нечисленні жінки, які можуть компенсувати патріархальний тиск економічними привілеями. Конфлікт між продуктивною і репродуктивною економіками призвів до появи альтернативних форм інтимних асоціацій, які, тим не менше, маргіналізовані і стигматизовані панівною ідеологією фаміліалізму.

Як відомо з класичних праць Фрідріха Енгельса, патріархальна нуклеарна сім’я (чоловік, жінка, діти, гендерний поділ праці) виникла в умовах західноєвропейського індустріального капіталізму і до певної міри витіснила попередню форму асоціації — розширену патріархальну родину. Проте сучасні ідеології фаміліалізму, що проголошують такий тип сім’ї суспільною нормою, походять із пізніших стадій розвитку капіталізму. З одного боку, вони пов’язані з народженням споживацького суспільства, батьківщиною якого стала повоєнна Америка: ідеальна американська сім’я, що живе у власному заміському будинку, має телевізор і користується автомобілем, створила основу для збуту товарів широкого вжитку, на виробництво яких переорієнтувалися колишні воєнні заводи. «Сімейні цінності» — це головний символом американської економічної стабільності та патріотизму, експортований у різні частини світу на хвилях культурного імперіалізму в епоху глобального капіталізму.

Поруч зі споживацьким суспільством, важливу роль у становленні нового фаміліалізму зіграла «війна з бідністю» — американська соціальна політика 1960-1990-х, що спиралася на антропологічну теорію про «культуру бідності» (culture of poverty). Серед іншого, ця впливова теорія вважала нестабільні шлюби та одиноке материнство структурною причиною (а не наслідком) бідності (Goode and Eames 1996). «Війна з бідністю» була спробою пом’якшити соціальну нерівність, але натомість призвела до її концентрації та самовідтворення, через що була припинена. Тим не менше, хибні антропологічні припущення досі лежать в основі мейнстрімної американської ідеології, яка перекладає вину за бідність, наркоманію, безробіття та інші соціальні наслідки капіталістичної економіки на занепад «сімейних цінностей».

У Східній Європі феномен фаміліалізму пов’язаний не лише з експортом споживацької культури Заходу, а й зі зростанням традиціоналістських і націоналістичних рухів, чия політична кар’єра стрімко пішла вгору після фінансово-економічної кризи 2008 року. Так, у сучасному українському дискурсі фаміліалізму «сімейні цінності» є порожнім означником, який протиставляють негативному досвіду «радянського минулого». Спекулюючи історичними травмами та захистом прав дітей, українські праві дискредитують будь-які ідеї усуспільнення репродуктивної праці та рівномірного поділу обов’язків у сімейних партнерствах (Пагуліч 2012: 111-117). На відміну від повоєнного ідеалу американських фаміліалістів, міф про «традиційну українську сім’ю» не має реального історичного референта: перехід від розширеної патріархальної родини до нуклераної сім’ї у випадку України пов’язаний з індустріалізацією та урбанізацією Радянського Союзу та соціальною історією 20 століття, яка витіснена з націоналістичного наративу новітньої історії.  

Фемінізація бідності

Закликаючи жінку ставати дружиною та матір’ю, права ідеологія перекладає на її плечі тягар відтворення нації і позбавляє права на вибір. Ця сліпа пляма патріархату — бажання жінки — є золотою жилою міжнародного шлюбного бізнесу. Власники шлюбних агенцій прекрасно знають, що за фотографіями податливих краль на сайтах знайомств стоять не безмовні жіночі тіла, а свідомий вибір горизонтальної мобільності: «сімейні цінності» західного типу прокладають шлях втечі від патріархату до глобального капіталізму.  

Брак соціальної мобільності серед жінок другого світу пов’язаний із явищем фемінізації бідності — непропорційного (відносно чоловіків) погіршення економічного становища жінок. Головними ознаками фемінізації бідності є зниження рівня доходів жінок та поширення одинокого материнства, до яких призводить складна система індивідуальних жіночих виборів та обмежених можливостей на різних рівнях (Fukuda-Parr 199: 99-103). Характерною рисою фемінізації бідності у пострадянських країнах є гендерна сегрегація на ринку праці, успадкована від радянської системи працевлаштування. На відміну від західних капіталістичних країн, економічна дискримінація жінок соціалістичного табору полягала не у порушенні принципу «рівна платня за рівну роботу», а в фемінізації низькооплачуваних професій з одного боку, і перетворенні тих професій, які опановували жінки, в низькооплачувані — з іншого. Це призвело до парадоксального знецінення праці у галузях, що вимагали високої кваліфікації — освіті та медицині (Левченко 2001). До історичних форм економічного пригнічення сьогодні додається дискримінація матерів при влаштуванні на роботу та поверненні з декретної відпустки (Пантус 2010), а також поступова приватизація системи дошкільного виховання та охорони здоров’я. Українська фемінізація бідності напряму відображена в шлюбному бізнесі високою чисельністю двох категорій жінок: молодих дівчат віком 22-25 років, які вперше стикаються з жорстокими реаліями дискримінативного ринку праці, а також розлучених жінок, які самостійно виховують дітей після розірвання шлюбу.

Альтернатива фемінізації бідності, яку пропонують міжнародні шлюбні агенції — це ймовірне покращення економічного становища коштом об’єктивації, втрати символічного та соціального капіталу, ризику насильства. Проте в центрі уваги має бути не мала частка тих, кому вдається вийти заміж за іноземця і виїхати за кордон, а абсолютна більшість жінок, яка на це беззастережно готова. Попри складний комплекс причин, що призвів до поширення міжнародних шлюбних агенцій, адекватною політичною відповіддю на це явище може бути лише організований опір патріархальному капіталізму та запровадження дієвих механізмів рівномірного розподілу репродуктивних обов’язків між членами партнерств, протидія гендерній дискримінації при влаштуванні на роботу та гендерній сегрегації на ринку праці, рівна оплата рівної роботи та послідовна соціальна політика. Важливою умовою звільнення жінок при цьому є інтегральна критика патріархату та капіталізму, що проблематизує не лише класове та гендерне пригнічення, а й їхній динамічний зв’язок.

Надія Парфан — активістка, кураторка, антропологиня

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ЯК НЕ ВИЙТИ ЗАМІЖ ЗА ІНОЗЕМЦЯ: робота на сайті шлюбного агенства (Наталка Чех)

ШЛЮБ НІКОЛИ нас НЕ звільнить (Дін Спейд, Крейг Уіллс)

ПРЕКАРНА ПРАЦЯ І ФЕМІНІЗАЦІЯ БІДНОСТІ (інтерв’ю з робітничого архіву)

ПАЦІЄНТ РАДШЕ МЕРТВИЙ, НІЖ ЖИВИЙ: Права жінок та боротьба за них в Україні

СЕКСИЗМ НА МАЙДАНІ (Дар’я Попова)

 

Посилання:

Ferguson, J., 2013. ‘Good Samaritans’ seek Ukrainian wives. Available at: http://www.aljazeera.com/indepth/features/2013/01/2013177193379886.html

Fukuda-Parr, S., 1999. What Does Feminization of Poverty Mean? It Isn’t Just Lack of Income. Taylor and Francis Journals Feminist Economics, 5 (2).

Goode, J. and Eames, E., 1996. An Anthropological Critique of the Culture of Poverty. Urban Life. Illinois: Waveland Press.

Rosser, B., 2005. Husband defends his actions actions after killing his Ukrainian wife. Available at: http://news.findlaw.com/court_tv/s/20050824/24aug2005181425.html

Svetlitsky, S., 2011. FEMEN Action “Brides For Papuans”. Available at: http://www.demotix.com/news/608450/femen-action-brides-papuans#media-608426

Левченко, К., 2001. Права жінок: зміст, стан та перспективи розвитку. Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ.

Пагуліч, Л., 2012. Гомофобна справа №8711 в Політична критика, 3.

Пантус, А., 2010. Повернення з декрету: жорстокі реалії. Доступ за адресою: http://life.pravda.com.ua/columns/2010/11/25/66251/

Парфан, Н., 2012. Країна приречених наречених. Політична критика, 3.

Сербінович, О., 2011. У Новій Зеландії винороб виграв 12 ночей з українкою. Доступ за адресою: http://news.tochka.net/ua/60569-v-novoy-zelandii-vinodel-vyigral-12-nochey-s-ukrainkoy-foto/

 

Notes:

  1. Популярними серед українських жінок є сайти Loveme.com, Elenasmodels.com, Anastasia.com
  2. Див., наприклад http://www.anti-scam.org/, http://www.coachingseduction.info/, http://www.consumerfraudreporting.org/russian_women.php 

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери