СЕКСИЗМ НА МАЙДАНІ

  • 03 жовтня 2014
  • 3464
СЕКСИЗМ НА МАЙДАНІ

Сексизм — це дискримінація людини за ознакою гендеру, а також упередження, стереотипи та інші  культурні елементи, що виправдовують цю дискримінацію. Дискримінація обмежує доступ жінок до певних ресурсів. Упереджене ж ставлення засноване на установках та переконаннях, згідно з якими жінкам чи чоловікам хибно приписуються певні якості та функції. Важливою ознакою сексизму є владні відносини: за чоловіками закріплене право контролювати жінок, обмежувати їх чи дозволяти певні речі, знецінювати їх працю та приписувати другорядну роль у певних подіях. Майдан зіграв важливу роль не лише на політичній арені країни: окрім зміни президента та часткової зміни уряду, багато хто відзначає його вплив на погляди його учасниць та учасників. Окрім закріплення у свідомості людей правої ідеології — українського націоналізму серед прихильників і прихильниць Майдану та російського націоналізму серед його опонентів і опоненток — свої позиції посилило і традиційне уявлення про роль жінок та чоловіків як під час народного повстання, так і в буденному житті.

Гендерний розподіл праці був однією з основних складових Майдану: «жіночими» видами роботи визнавалися робота на кухні, у пунктах роздачі теплого одягу, прибирання приміщень, а «чоловічими» — охорона, захист від «Беркуту» та «тітушок». Є і певні уявлення про зовнішній вигляд людини залежно від її статі: чоловік мужній, сильний, зі зброєю, готовий до рішучих дій, а жінка мила, усміхнена, надихає бійців та допомагає їм боротися з режимом. У згадках про жінок, які за певних обставин почали виконувати «чоловічу» роботу, не забувають відзначити їхню жіночність: «[К]расиві та витончені представниці слабкої статі на каблуках та в пальтах активно задіяні в обороні Майдану, передаючи бруківку та запали на барикади»(Поливач 2014).

Звичайно, не всі задіяні в самообороні жінки носили каблуки та були одягнені в пальто — більше того, не їхня витонченість допомагала їм передавати бруківку. Навіщо ж раз у раз наголошувати на цьому? Ролі чоловіків та жінок не мали переплутуватись: якщо жінка задіяна в «чоловічій» роботі, акцент мав робитися на її жіночності та символічності того, що вона робила. Вона мала надихати чоловіків робити те, що було визначене як головне у повстанні (про сумніви щодо «головного» пізніше) — битися, а сама грати лише «допоміжну» роль, спрямовану на чоловіків. «Жінки! Якщо бачите безлад — приберіть, революціонерам буде приємно», — подібні заклики не були рідкісним явищем на Майдані, хоча вони, як мінімум, розмежовували людей на жінок та «революціонерів» як два взаємовиключні поняття та покладали на жінок зобов’язання обслуговувати цих самих «революціонерів».

Про те, як оцінювали участь жінок у повстанні, свідчить жартівлива листівка до Восьмого березня. Вона закликала привітати з цим святом чоловіків, які не йшли на Майдан через страх за свою безпеку. Таке привітання мало в жартівливому тоні образити чоловіка, прирівнявши його до жінок, які апріорі не здатні до сміливих вчинків. Ця листівка ігнорує той факт, що жінок на Майдані було не менше (а то й більше), ніж чоловіків, і те, що жінки не тільки здатні виконувати сміливі вчинки, а й виконували їх день у день під час народного повстання. Знецінення жіночої праці було одним із чинників, що призвели до покладання на них додаткових зобов’язань щодо їхнього зовнішнього вигляду та поведінки. Одна з учасниць Майдану, яка працювала на кухні, розповіла, що один чоловік обурювався, коли вона не посміхалася йому, обґрунтувавши це тим, що її головне завдання — це підбадьорювати його. Те, що була приблизно четверта година ранку, і дівчина працювала на кухні близько доби практично без перерви, його не цікавило.

Така поведінка свідчить про те, що «жіночу» працю не вважали достатньо важкою, щоб від неї втомлюватися, тоді як чоловіки не просто втомлювалися, а й потребували підтримки від жінок, які просто «стояли» на кухні. Обслуговування чоловіків не обмежується приготуванням їжі, наданням теплого одягу та підвищенням їхнього настрою — в патріархальному суспільстві задоволення сексуальних потреб «захисника» є не менш важливою роботою для жінок, ніж перелічені «обов’язки». Тому поряд із волонтерством у постачанні їжі, одягу тощо в мережі почали з’являтися заклики до жінок надавати сексуальні послуги повстанцям, які на Майдані довго перебували «без жінки».

У якості платформи для комунікації на цю тематику в мережі Facebook була створена група під назвою «Maidan Revolution Love». Якщо безкоштовно надають їжу та одежу, то чому жінки не можуть надати й безкоштовний секс? Один із чоловіків пропонував брати жінок із собою на війну в Східну Україну, аргументуючи це тим, що «не може довго без жінки».

Таке ставлення до жінок є звичним: кожного дня ми бачимо рекламу, в якій об’єктивізують жіноче тіло, асоціюючи його з товаром. Чому якщо його можна купити, то не можна отримати безкоштовно як герой, який виконує важливу справу? Домінування чоловіків виражалося не лише через дискурсивну владу, а й через пряме відсторонення жінок від «чоловічої» роботи. Жінок намагалися не допускати до бійок, аргументуючи це їхньою безпекою. Найяскравіше патерналізм виявив себе у забороні жінкам проходити на вулицю Грушевського під час протистоянь 19—22 січня. Важливим є те, що жінки там були присутні та виконували багато роботи: це і лікарки, і журналістки, і ті, хто носили їсти чи робили інші речі. «Фейс-контроль» пропускав їх без заперечень, але жінки, які претендували на «чоловічу» роль бійця, пройти не могли. Цей факт говорить про функцію «фейс-контролю», яка полягала не у відстороненні жінок від небезпечної території, а у відстороненні їх від ролі героя-бійця на цій території.

Звичайно, ті, кого не пускали, потрапили на Грушевського, знайшовши шлях «в обхід». Є навіть дівчина, яка для того, щоб спробувати себе в боротьбі, одягнулася як хлопець та пройшла через цей «фейс-контроль». Але такі речі не змінюють системи відносин, де жінки вимушені ховатися та прикидатися, щоб обійти правила, які створили чоловіки 1. Таке становище жінок під час повстання  зумовлене, по-перше, становищем жінок у країні взагалі, а по-друге — націоналістичним дискурсом, який був присутній на Майдані. В Україні патерналізм закріплений на законодавчому рівні: існують понад 500 професій, які заборонені жінкам через загрозу їхньому здоров’ю. Гендерний розподіл праці, де праця жінок цінується менше за чоловічу, також не є новим явищем для українського суспільства. В сучасній українській сім’ї жінка виконує неоплачувану роботу в домогосподарстві, доглядає за дітьми та недієздатними родичами. Ця робота залишається так само невидимою для суспільства, як і праця більшості жінок на Майдані.

Не менш визначальним є вплив націоналізму. Жінкам відведено другорядну роль у національних конфліктах та рухах або роль символу нації, що його підносять і захищають, — а справжніми дійовими особами, які власне і відстоюють свободу, честь, батьківщину та самих жінок, є чоловіки. (Гентош і Кісь 2003). Роль берегині, яку жінці приписує український націоналізм, представляє жінку в першу чергу як матір (або майбутню матір) та «хранительку домашнього вогнища» (Кісь 2003). Матір треба захищати, тому що її здоров’я потрібне для репродукції та виховання «майбутнього нації», а «хранителька домашнього вогнища» має доглядати господарство, а аж ніяк не воювати.

Такий стан справ закріплений його «природністю», а отже, його неможливо заперечити. Уявлення про правильність такого ставлення до жінок підтримувало і православ’я, яке грало неабияку роль у повстанні.

По-перше, воно підкреслювало «природність» ролей жінок та чоловіків як «даних Богом», по-друге, надавало жінці нову функцію — молитися за чоловіків, які були на передовій.

Ставлення до ролі жінок як до другорядної в «революційних» подіях зумовило потребу в наголошенні на її важливості. Цю функцію виконували деякі ініціативи на кшталт «Ночі жіночої солідарності», де активістки привертали увагу до сміливості жінок, які брали участь у повстанні, та їхнього вкладу в тодішні події.  

Найбільш довговічною з таких ініціатив була «Жіноча сотня імені Ольги Кобилянської». Вона являла собою позарелігійну та позаполітичну організацію з горизонтальною структурою, задачами якої були підтримка діяльності жінок на Майдані та протидія сексизму. Значущими характеристиками цієї організації є її відмежування від націоналістичного дискурсу та опір дискримінації не лише за ознакою статі, а й за ознакою сексуальності, національності, раси тощо (Литвинова 2014).

У рамках «Жіночої сотні» були проведені різні заходи, на яких жінки могли висловитися щодо своїх прав та ставлення до себе, здобути певні потрібні їм знання та навички. «Жіноча сотня» була доволі популярною: жінки записувалися до лав угрупування, паблік організації у Facebook набирав сотні лайків, та й наразі нараховує понад 3000 учасниць. За словами однієї з організаторок «Жіночої сотні» Ніни Потарської, феміністки «знайшли свою аудиторію» (Марущенко та Малахова 2014).

Звідки ж узялася ця аудиторія на Майдані, де панував націоналістичний дискурс та підпорядкування жінок «вищій» меті?

Відповідь проста: не всі жінки були згодні з місцем, яке їм «виділили» у повстанні. Через брак платформи для зборів невдоволених та надання їм видимості складалося враження, що їх не було. Поява ж такої платформи не тільки вказала на наявність цих людей, а й скоординувала їх та зміцнила їхні переконання.

Існувала й інша «Жіноча сотня», яку часто плутали з описаною вище. Її створили в середині січня на базі жіночої чоти Одинадцятої сотні. «39 жіноча сотня самооборони» підтримувала націоналістичний, мілітаристський та релігійний дискурси, що домінували на Майдані. На відміну від «Жіночої сотні імені Ольги Кобилянської», діяльність цієї сотні не була спрямована на подолання дискримінації жінок чи гендерну рівність. Її учасниці слідували головним цілям Майдану: повалення режиму Януковича, захист території від «Беркуту» тощо. Учасниці «39 жіночої сотні самооборони» брали активну участь у самообороні Майдану та в протистояннях 18—22 лютого.

З одного боку, ця організація сприяла висвітленню участі жінок у повстанні і, тим більше, участі в «чоловічих» видах роботи (самообороні, бойових діях). З іншого боку, сотня підтримує патріархальний дискурс, приписуючи жінкам та чоловікам різні якості в залежності від статі. У своєму маніфесті активістки зазначили, що «чоловіки захищають нашу цілісність силою та відвагою», а жінки мають захищати Україну розумом та добротою — тобто сила та відвага притаманні чоловікам, а розум і доброта характеризують жінок. Також у реченні, яке має надихати жінок на слідування загальнонаціональній цілі, окремо відзначене народження дітей: «Тільки вільна жінка може народити вільну людину у вільній країні» (39 жіноча сотня 2014). Майбутнє «хороше» материнство у «вільній» країні протиставляється «поганому» материнству у «невільній» країні, і це має мотивувати жінок діяти.

Отже, хоч активістки і виконували «чоловічу» роботу, беручи участь у самообороні та боях 18—22 лютого, вони не виходили за рамки концепту «природної» ролі матері. Роль матері-берегині яскраво виявила себе в акції 30 січня, під час якої жінки наклеїли на себе напис «Мама» та скандували «Чужих дітей не буває» і «Янукович, відпусти наших дітей». Після акції вони молилися за героїв Майдану. До того жінки проводили подібну акцію: стоячи на колінах, вони просили силовиків приєднатися до мирного протесту. У цих подіях жінки представлені як «матері нації», які намагаються допомогти героям, просячи та молячись. Оскільки життя дітей для матері-берегині має бути найвищою цінністю (вищою за її власне життя), силовики мають її пожаліти як жінку, яка втрачає «найдорожче».

Важливо також поставити під сумнів саме поняття героїзму. Чому важка цілодобова рутинна праця на кухні, збір коштів, порятунок людей у лікарнях тощо є менш значущими, ніж охорона території? Чому ризик життям на передовій є героїзмом, а віддавання всього свого часу та сил на потреби народного повстання — ні?

Майдан не вистояв би за наявності одних лише чоловіків-охоронців. Своїм існуванням він багато в чому зобов’язаний інфраструктурі, яку створили та утримували здебільше жінки. Також уявлення про героїзм виключно як вступ у прямі протистояння з ворогами змушує знаходити цих «ворогів», щоб ствердити себе як героя. Прикладом такого явища є «зачистки» території Майдану від «тітушок», які не завжди мали під собою підстави. Чоловіки в охороні визначали, хто є «тітушкою», а хто — ні, тому вони могли означити як ворога кого завгодно. «Ворогами» свого часу стали і профспілкові активісти брати Левіни, напад на яких був скоєний саме з легкої руки ультраправих охоронців Майдану. На Майдані жінки були підпорядковані вищій меті — поваленню режиму Януковича. Через важливість досягнення цієї мети вони були згодні терпіти «невидимість» своєї праці, патерналізм тощо. Якщо слідувати цій логіці, то Майдан був лише засобом досягнення певної мети. Тим не менш, Майдан часто називають «революцією гідності», яка не лише «скинула» президента та деяких інших чиновників, а й змінила відносини між людьми та ставлення до певних явищ: з егоїзму у ставленні до проблем інших на взаємодопомогу, з пасивності на політичну активність, невід’ємно пов’язану з націоналістичним дискурсом. Можна сперечатися щодо правдивості описаного, але про народне повстання на Майдані часто можна почути як про «революцію», яка змінила поведінку її учасниць та учасників і відносини між ними.

Отже, якщо люди піднімають питання про певні зміни в поведінці, щоб наблизитися до громадянського суспільства, яке вони бачать у країнах Європейського Союзу, то чому не підняти й питання про гендерну рівність, яка є невід’ємною частиною європейської політики? На Майдані ідеї фемінізму не просто замовчувалися: ще на початку повстання ультраправі «бійці за європейські цінності» проявляли насильство щодо людей, які намагалися просувати ці ідеї.

Чоловіки в чорних масках виривали плакати з рук учасниць акції та кричали «Феміністок геть!». Вони випускали сльозогінний газ, який потрапив в очі деяким активісткам та активістам. Така ситуація була парадоксальною для акції, яка виражала прагнення «європейських цінностей» 2 у країні.

Членів праворадикальних організацій на кшталт «Правого сектору» не цікавили ні уявні, ні реальні європейські цінності. Ці угрупування мали ксенофобські та ультраконсервативні погляди. Вони не тільки не збиралися змінювати свої цінності на «європейські», а й хотіли навчити країни ЄС своїх цінностей у майбутньому. Отже, попри своє проєвропейське спрямування, Майдан мав не так багато спільного з «європейськими» цінностями, як звикли вважати прихильники цього народного повстання.

Плюралізм думок «урізали» ультраправі угрупування, які досить комфортно почувалися на Майдані. До ідей, які «не пасували» повстанню, увійшла й ідея гендерної рівності. Роль жінок  цих історичних подіях звелася до ролі помічниць повстанців, а символічне піднесення витонченості та краси учасниць Майдану мало й зворотній бік — недооцінку їхньої праці, виснажливі вимоги до зовнішнього вигляду, вказівки щодо місць, у які жінки можуть чи не можуть ходити. Багатьом ідея фемінізму та зміни ролі жінок на Майдані здавалася недоречною, адже була більш важлива мета — повалити режим Януковича. Але чи не обернеться таке рішення проблемами для жінок? Досвід повстань, у яких жінки поступалися своїми інтересами заради «глобальніших» цілей, показує, що їхні інтереси потім не враховують (Гентош і Кісь 2003). Чи не стали на ці граблі й жінки в Україні?

Якщо взяти до уваги той факт, що майже всі партії, які присутні зараз у парламенті, висували законопроекти про заборону абортів, а ультраправі угрупування, які мають наразі неабиякий авторитет, підтримують такі ініціативи в силу своїх ультраконсервативних поглядів, — доводиться думати, що все можливо. 

Джерела:
Гентош, Л. і Кісь, О., 2003. Гендерний підхід: історія, культура, суспільство. Львів: ВНТЛ-Класика.
Кісь, О., 2003. “Моделі конструювання гендерної ідентичності жінки в сучасній Україні”. В: Незалежний культурологічний часопис «Ї». Доступ 11.08.13 за адресою: http://www.ji.lviv.ua/n27texts/kis.htm.
Литвинова, Н., 2014. “«Женские сотни» Майдана поссорились из-за секс-дискриминации”. В: Взгляд онлайн. Доступ 12.02.14 по адресу: http://vz.ua/publication/28742-zhenskie-sotni-maydana-possorilis-iz-za-seks-diskriminatsii.
Марущенко, О. та Малахова, О. (ред.), 2014. Я: Гендер і вільний час та хобі. Київ: «Нове слово».

Notes:

  1. Однак у протистояннях брала участь «39 жіноча сотня самооборони» (про неї йтиметься пізніше). Деталі її проходження на «передову» мені не відомі.
  2. Під «європейськими цінностями» я маю на увазі уявлення про них, поширене серед учасниць та учасників повстання, яке в багатьох аспектах не співпадало з реальним станом справ у країнах ЄС.

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери