• НАРОДНЕ ПОВСТАННЯ: РОЗРИВ ІЗ ДЕЙТОНСЬКОЮ БОСНІЄЮ?

    НАРОДНЕ ПОВСТАННЯ: РОЗРИВ ІЗ ДЕЙТОНСЬКОЮ БОСНІЄЮ?

    • Слайдер
    • 14/02/2014
    Війна повернулася на вулиці міст Боснії та Герцеговини. Не націоналістична війна для переділу кордонів, як у дев’яностих, не холодна війна націоналістичних політиків у межах етнічно розділеної федерації на чолі з колоніальним Верховний Представником могутніх держав, а війна соціальна — народне повстання. Починаючи з бунту робітників Тузли проти винищення індустрії через приватизацію, розлючені робітники, безробітна молодь та ветерани війни солідарно повстали, спалюючи машини та державні будівлі по всій країні та вимагаючи відставки федерального й кантональних урядів. Написане на стінах графіті «Хто сіє голод — пожинає гнів» звертається до політичного класу, який панує над цілим суспільством без роботи, з неймовірним рівнем безробіття в 65% серед молоді до 24 років, який розділяє чиновницькі трофеї та награбоване в колишньому державному секторі з невеликим класом новоспечених олігархів. Наче спалах у темному небі, бунт висвітлив справжні владні відносини у федерації. Далі
  • Журнал «Спільне», №7: Другий світ

    Журнал «Спільне», №7: Другий світ

    • Номери журналу
    • 12/02/2014

    Водночас, те, що називалося Другим світом — колишній «соціалістичний табір» — здається, нікуди не ділося. В усякому разі, ті, хто поспішає попрощатися з цим поняттям, мають спочатку аргументовано довести, чому воно перестало описувати дійсність. А для цього потрібно поглянути на цей регіон (насамперед, на Центральну та Східну Європу і країни колишнього СРСР) з висоти «пташиного польоту», спробувати виокремити та проаналізувати спільні тенденції для всіх країн, які в нього входять (а також класифікувати їхні внутрішні відмінності), визначити, чим Другий світ відрізняється від Першого та Третього (і в чому є схожість), побачити його в історичній динаміці (й окреслити перспективи цього регіону). Саме таке завдання ми ставили перед собою, готуючи випуск «Спільного», присвячений Другому світу.

    Далі
  • Перевернути міф про корупцію

    Перевернути міф про корупцію

    • Слайдер
    • 11/02/2014

    Перед нами постає цікаве питання: що є більш руйнівним — дрібна диктатура чи наддержава, що встановлює її? На жаль, конвенція ООН просто ігнорує цю динаміку, і мапа ІСК вводить нас в оману, акуратно обмежуючи корупцію в кожній країні державними кордонами.

    Далі
  • БОСНІЯ: УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

    БОСНІЯ: УРОКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

    • Світ
    • 10/02/2014

    Яскраві фотографії протестних дій із Боснії справляють враження, що події у цій невеликій Балканській країні схожі на українські. Чи справді це так?

    Далі
  • НЕ ДОВЕРЯЙТЕ ДАНАЙЦАМ: «Друг» украинских протестов Карл Бильдт

    НЕ ДОВЕРЯЙТЕ ДАНАЙЦАМ: «Друг» украинских протестов Карл Бильдт

    • Україна
    • 09/02/2014

    Далі
  • ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

    ГЛОБАЛІЗАЦІЙНА ТЕОРІЯ: ПОСМЕРТНИЙ АНАЛІЗ

    • Слайдер
    • 04/02/2014
    Епоха глобалізації скінчилася. Це був період, коли слово «глобалізація» для багатьох людей визначало сенс того, що відбувалося навколо. Протягом 1990-х активісти і політичні діячі, журналісти і науковці були свідками наступу економічної лібералізації, появи нових інформаційно-комунікаційних технологій, зростання впливу міжнародних організацій і нової появи на міжнародному порядку денному прав людини. Багато з них вірили, що світ і справді ставав дедалі більш взаємопов’язаним, що виникала багатошарова й багатогранна система «глобального управління», яка мала на меті змінити самі засновки міжнародної політики. Кінець кінцем, можна твердити, що «епоха глобалізації», безсумнівно, існувала лише в тому сенсі, що існувало це тимчасове — хоч і реальне — уявлення про неї. В усякому разі, це вже в минулому. Нещодавнє зникнення цього терміну з англо-американських медіа та коментарів політиків було настільки ж раптовим, як і його блискавична поява десятиліття тому. Не важко зрозуміти, чому це сталося. Зрештою, реальний перебіг подій радикально відрізнявся від історичних очікувань, пов'язаних із ідеєю «глобалізації». «Завдяки поступовим і прогресивним змінам, геополітичні сили будуть приборкані у демократичні представництва й практики», — передрікали 1998 року Девід Гелд і Ентоні МакҐрю (Held and McGrew 1998: 242). Однак останні міжнародні події (як-от поставлений у безвихідне становище Кіотський протокол, неповноцінний Міжнародний Кримінальний Суд, численні кризи міжнародних організацій — ООН, НАТО, ЄС — напередодні другої Іракської війни) засвідчили домінування протилежної тенденції: національні інтереси могутніх держав рішуче стверджувалися з новою силою. Тож зараз дедалі більше йдеться про «односторонні відносини» (unilateralism) та «імперіалізм», аніж про «багатосторонні відносини» (multilateralism) та «глобальне управління» (Cox 2003). Безсумнівно, частина з тих, хто проповідував «глобалізацію» у 1990-х, і далі намагатимуться увіпхати поточні події у стару інтелектуальну рамку. Але вони, скоріше за все, стикатимуться із дедалі більшим спротивом і звуженням аудиторії. Оскільки ідея глобалізації вже втратила свою гіпнотичну силу, засновану на тимчасовому суб’єктивному відчутті відповідності ідеї минулій епосі. Саме ця «очевидна» відповідність і зробила дану теорію панівним інтелектуальним і культурним мотивом 1990-х. Але не більше. Сьогодні «глобалізацію» можна охарактеризувати як «вчорашній дух часу». Далі