Азія (6)

ЧОРНИЙ ПРОТИ ЖОВТОГО: КЛАСОВЕ ПРОТИСТОЯННЯ ТА РУХ ПАРАСОЛЬОК У ГОНКОНЗІ

• Статті
• 29/10/2014

Це і є боротьба під назвою Гонконг: старі кантонські пісні про любов, підхоплені дедалі різкішим вітром тайфуну, що розриває їх на шматки, перш ніж вони досягнуть стін круїзних кораблів та торгових центрів, які маячать під вогнями фінансового району, не подаючи ознак життя. Тут видовищність протистоїть упертій людяності в архетиповому «глобальному місті», влаштованому так, щоб капітал міг просочуватися через порт, банки та ринки нерухомості і грабувати материкову Азію, навіть не виходячи поза досяжність клімат-контролю та охорони. Протягом багатьох років Гонконг був усього лиш глухим закутком, залишком колоніальних часів, і рівень життя тут був не кращим, ніж в інших осередках діяльності європейців в Азії. Після революції в материковому Китаї до міста ринула іноземна допомога для розвитку промисловості та аграрної реформи, щоб запобігти повстанням, однак життєві стандарти та соціальні програми не послідували негайно за цим. Колоніальний режим усе ще був доволі жорстким у своєму управлінні нестабільним суспільством та намаганнях справитися з напливом іммігрантів. Протягом десятиліть після Китайської революції повстання були звичайним явищем. Бунти 1956 року ознаменували початок регулярних конфліктів із британським урядом. Навесні 1966 року почалася нова хвиля заворушень, яка досягла піку через рік, під час гонконзьких бунтів 1967 року — це були найбільші заворушення в історії цього міста-держави, з масовими страйками, вуличними боями з поліцією по всьому місті, вибухами в урядових установах та цільовими атаками на праві ЗМІ. Зрештою, за 18 місяців нестримного повстання було знищено майна на мільйони доларів, близько п’яти тисяч людей були заарештовані, дві тисячі — засуджені, а багатьох комуністів було депортовано в материковий Китай. Далі

КАК АНГЛИЙСКИЕ ГУРКХИ ОХРАНЯЮТ МОДЕРНИЗАЦИОННУЮ ДЕСПОТИЮ СИНГАПУРА

• Статті
• 13/06/2011

В России в последнее время принято живописать «сингапурское экономическое чудо». Однако расцвет этой карликовой страны связан в том числе и с жесточайшим подавлением любой общественно-политической активности. На страже азиатской деспотии стоят непальские гуркхи, привезённые англичанами в Сингапур ещё в конце 1940-х годов. «Контингент гуркхов» (ГК) был создан в 1949 году англичанами. Тогда же британская корона разместила этих непальцев в своих колониях, в том числе и в Сингапуре. Нахождение ГК в Сингапуре оправдывалось англичанами как «метод борьбы с коммунистической угрозой». В то время местные китайцы были увлечены идеями Мао, и британцы боялись, что Сингапур попадёт под их влияние. Кроме того, гуркхи выступали как классическая «третья сила», не связанная ни с одним местным этническим, религиозным и бюрократическим кланом. В 1960-е это положение ГК оправдалось не раз, когда непальские головорезы предотвратили несколько религиозных и этнических конфликтов между малайцами и китайцами с одной стороны, и индусами – с другой. Позднее, в 1970-80-е, гуркхи были брошены на расправу над возникавшими местными профсоюзами. Далі

КОНФЕРЕНЦІЯ «ПРОТЕСТ І МІСТО», 22-26 листопада 2010

• Події
• 18/11/2010

Адреса: Національний університет «Києво-Могилянська академія», м. Контрактова площа, вул. Григорія Сковороди,2, Староакадемічний корпус, перший поверх

Наукова конференція «Протест і місто» організована Центром дослідження суспільства, журналом соціальної критики «Спільне» разом із Науково-дослідним центром візуальної культури Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Станом на 2008 рік уже половина населення світу проживає у містах. Стрімку урбанізацію вважають одним з основних соціальних процесів сучасності, а самі міста відіграють ключову роль у неоліберальній реструктуризації. Урбанізація настільки пов’язана з капіталістичним розвитком, що зрозуміти місто великою мірою означає зрозуміти неолібералізм і навпаки. Результати переходу до постіндустріальної постфордистської економіки, за словами Девіда Гарві, «відображені в просторових формах наших міст, в яких зростає питома частка фортифікованих територій, закритих спільнот і приватизованих публічних просторів, що перебувають під постійним наглядом». Гарві пише про перехід до «підприємницької» (entrepreneurial) моделі управління містом. Ця модель передбачає конкуренцію між містами та партнерство між місцевою владою і бізнесом (private-public partnership), в результаті якого прибутки отримують приватні компанії, а видатки стають суспільними. Це тільки деякі з рис нового обличчя міста.

На початку 90-х років ці глобальні процеси набули актуальності і для Східної Європи та зокрема України. Наші міста так само зіткнулися з проблемами деіндустріалізації, приватизації і комерціалізації публічного простору і намагаються влитися в світову міжміську конкуренцію, хоча, безперечно, пострадянський простір має свою специфіку. Конференція «Протест і місто» має на меті проаналізувати конкретні проблеми українських міст: містобудівної політики, аварійних будинків, сміттєзвалищ, громадського транспорту, проблемних та маргіналізованих територій. Нас цікавлять також приклади «політики знизу», адже міські протестні ініціативи останнім часом все частіше заявляють про себе та своє «право на місто». До дискусії ми закликаємо і митців, що прагнуть брати участь у (пере)формуванні міського простору і сприймають міський простір як майданчик для творчості, як об’єкт соціальної та політичної критики, вираженої за допомогою художніх засобів.

Далі

КОНЕЦ МОДЕЛИ... ИЛИ РОЖДЕНИЕ НОВОГО?

• Статті
• 30/10/2010

После тридцати лет почти непрерывного высокого роста Китай столкнулся с большими проблемами, поскольку глобальный экономический кризис тяжело отразился на экспорте Китая. Доведя торговлю до почти 70% ВВП, экспортоориентированная модель роста себя практически исчерпала. Китайская Коммунистическая партия (КПК) знает об этом. Ещё в апреле 2008 г. Президент Ху Цзиньтао говорил о необходимости смены модели роста с экпортоориентированной на внутреннеориентированную, путём расширения внутреннего спроса. В ноябре последовал комплекс мер по спасению на 4 триллиона юаней. Экономика замедляется, и цель комплекса мер по спасению “Бао ба” ("Сохранить восемь", т.е. удержать темп роста 8%) труднодостижима. Однако и более низкие темпы роста в 5-6%, к которым склоняется большинство экспертов, на фоне погружения США и ЕС в глубокую рецессию, все равно выдающиеся. Глобальный спад с одной стороны, и относительная крепость Китая в сдерживании кризиса, с другой, делают тему "возвышение Китая" более актуальной, чем когда-либо. Далі

В ПУТИ С ТОВАРИЩАМИ: Арундати Рой об индийских маоистах

• Статті
• 13/10/2010

Арундати РОЙ

Конверт с короткой напечатанной на машинке запиской скользнул под мою дверь, приглашая на встречу с главной угрозой внутренней безопасности Индии[1]. Я ждала этого несколько месяцев.

Мне надо быть в мандире (индуистский храм — пер.) Ma Дантешвари[2] в Дантеваде, Чхаттисгарх, четыре явки в каждый из двух назначенных дней: на случай плохой погоды, прокола шины, блокады, забастовки транспортников или просто невезения. В записке говорилось: «У писателя должна быть камера, тика и кокосовый орех. Встречающий будет в кепке, с журналом «Аутлук» на хинди и бананами. Пароль: «Намашкар Гуруджи» (в буквальном переводе означает «Здравствуйте, Гуру» — пер.).

Намашкар Гуруджи. Значит ли это, что встречающий будет ожидать мужчину?... И нужно ли мне приклеить усы?

Есть множество способов описать Дантеваду. Это оксюморон: пограничный городок прямо в сердце Индии. Эпицентр войны. Этот город поставлен с ног на голову и вывернут наизнанку.

В Дантеваде полиция ходит в штатском, а повстанцы носят униформу. Начальник тюрьмы сидит в тюрьме, а заключённые на свободе (триста заключённых бежали из старейшей тюрьмы города два года назад). Женщин насилуют в полицейских участках, а затем насильники выступают на городской площади.

За рекой Индравати лежит местность, контролируемая маоистами, полицейские называют её «Пакистаном». Деревни там пусты, а лес полон людей. Дети, которые должны ходить в школу, предоставлены сами себе. В идиллических лесных поселениях бетонные здания школ либо взорваны и лежат в руинах, либо заполнены полицейскими. Разворачивающаяся в джунглях смертоносная война — это война, которой правительство Индии гордится — и в то же время стесняется.

Далі

СХІДНИЙ ТИМОР: забутий геноцид, замовчані проблеми

• Статті
• 31/05/2010

Денис ПІЛАШ

Які думки викликають у непідготовленого читача словосполучення «Східний Тимор», «Тимор-Лешті» чи «Демократична республіка Тимор-Лешті» – а так офіційно називається одна з останніх держав на політичній карті світу, що здобула незалежність (після неї у цьому списку лише Чорногорія, якщо не враховувати три частково визнані маріонеткові республіки)? Мабуть, не викликають жодних. І справа тут не тільки в тому, що мова йде про молоду у політичному плані держава, яка займає всього половину одного з багатьох островів, розташованих між Індокитаєм та Австралією. Це ще й одна з тих країн, де найбільш наочно проявилася людиноненависницька сутність неоліберального капіталізму – адже тут він призвів до геноциду тривалістю понад 20 років. А говорити про такі речі у світі, який намагаються представити найкращим із усіх можливих, не прийнято…

Острів несвободи

Починаючи з перших відомостей про Тимор, населення якого у XIV ст. виплачувало данину яванській імперії Маджапахіт, острів виступав як периферія Великих Зондських островів. Коли на зміну ранньофеодальним острівним утворенням на кшталт Сурвіанґу прийшли португальські (1511 р.) та голландські (1613 р.) завойовники, Тимор став ареною їх протиборства, що тривало два століття, доки за Лісабонським договором 1859 р. південно-західна частина острова з центром у Купангу не відійшла до Нідерландів, а східна з центром у Ділі (початково в Ліфау) залишилася за португальцями. Цікаво буде зазначити, що Західний Тимор після економічної кризи 1997-1998 рр. є одним із найбільш депресивних регіонів Індонезії – показники безробіття та бідності перевищують тут 80%.

Далі