• Хемінгуей, Фіцджеральд і Бовуар в одній книгарні: історія «Шекспіра і компанії»

    Хемінгуей, Фіцджеральд і Бовуар в одній книгарні: історія «Шекспіра і компанії»

    • Статті
    • 04/12/2017

    «Соціалістична утопія ходить тут, у Парижі, в шатах книжкового магазину...»  написав колись у своєму блокнотику Джордж Уїтман, чоловік, що підпалював собі волосся свічкою, коли хотів підстригтися. Чоловік, який рівно шістдесят років керував літературним центром Парижа  книжковим клубом під назвою «Шекспір і компанія».

    Далі
  • Черное зеркало человеческой сущности

    Черное зеркало человеческой сущности

    • Мистецтво
    • 11/11/2016

    Страшно представить себе, что могло случиться, если бы современный конвейер изобрели в рабовладельческую эпоху. Какие страшные применения электричеству нашла бы испанская инквизиция? Что случилось бы с миром, окажись у Германии во времена Первой мировой атомная бомба? Точно ничего хорошего… Именно об этом сериал – ведь ничего путного не выйдет, если люди прошлого будут пытаться жить в мире будущего.

    Далі
  • НАДЕЖДА И КОЧЕРЫЖКА  ИЛИ НЕОИНСТИТУЦИОНАЛЬНАЯ УХРОНИЯ (посвящаю Ханне Арендт за возращение к истокам мышления и ума)

    НАДЕЖДА И КОЧЕРЫЖКА ИЛИ НЕОИНСТИТУЦИОНАЛЬНАЯ УХРОНИЯ (посвящаю Ханне Арендт за возращение к истокам мышления и ума)

    • Мистецтво
    • 10/08/2015
    Яркое солнце пронзало стекло-металлические конструкции аэровокзала, напоминающего огромную оранжерею. Тут и там эти авангардные конструкции оплели лианы, благоухали дивные цветы и ввысь фонтаном поднимали свои листья пальмы. И между всего этого буйства тропической природы перемещались тысячи пассажиров. Многие опаздывали, другие просто расслаблено пили кофе/чай или просто общались. Далі
  • КІНЕЦЬ КІНЦЯ

    КІНЕЦЬ КІНЦЯ

    • Статті
    • 20/08/2014
    Де ми живемо зараз? Ніде. Так би міг відповісти на це питання автор нещодавно перекладеної українською книги «Зони переходу» Борис Буден. Взагалі-то, таке твердження не нове. Про те, що «людина більше ніде не вдома», почасти говорили вже і Франкфуртська школа, і феноменологи. Однак автор, визначний сучасний австрійський філософ хорватського походження, знає, про що пише. Він оновлює попередні теоретичні розмисли власним розглядом актуальної культурної та соціально-економічної ситуації, що склалася. Склалась у Східній Європі. Він розглядає посткомунізм — явище, що дивним чином з ентузіазмом продовжує легітимувати ідеали неоліберальних антисоціальних перетворень у постсоціалістичних країнах в той час, коли решта «розвиненого світу» вже давно цілком цинічно ставиться до них. Утім, такий розгляд не залишається виключно на безнадійних, нігілістичних позиціях «бездомності». Навпаки, головним внеском Будена в цю тематику є означення надії, потенційного кінця посткомунізму, що, власне, однозначно випливає із самої назви цієї книги. Для того, щоб виснувати таку свою думку, він звертається до самого початку — розпаду державного соціалізму, з одного боку, і держави загального добробуту, з іншого. І вже звідти йде далі, подаючи викладене у трьох тематичних площинах: розпад соціального, повернення релігії та кінець утопій. На них, як і на означеній надії, зупинимося детальніше. Далі
  • ПЕРШИЙ КРОК НАЗУСТРІЧ МРІЇ

    ПЕРШИЙ КРОК НАЗУСТРІЧ МРІЇ

    • Блоги
    • 30/06/2014

    Далі
  • КОНСТРУЮВАННЯ СВОБОДИ: Якими інструментами нехтує сучасна людина

    КОНСТРУЮВАННЯ СВОБОДИ: Якими інструментами нехтує сучасна людина

    • Слайдер
    • 08/05/2014
    Пропонуємо вашій увазі серію радіопередач «Конструювання свободи». Ці лекції прочитав у 1973 році Ентоні Стаффорд Бір — знаменитий кібернетик, який займався розробкою проекту «Кіберсін» у Чилі за часів правління Сальвадора Альєнде. Це був утопічний проект управління економікою як динамічною системою за допомогою сучасних — тобто початку сімдесятих. Проект не вдалося втілити через військовий переворот 1973 року. Однак теоретичні і практичні розробки, про які розповідає Стаффорд Бір у цій серії лекцій, наочно показують, яким може бути демократичне управління великими системами — і доводять, що насправді комуністичний проект не такий уже й утопічний, а навпаки, цілком здійсненний. Уявіть, що ви сидите під яблунею, і тут вам на голову падає яблуко. Яка сила, на вашу думку, спричинила цю подію? Може, на яблуні сидить мавпа і жбурляється яблуками? Звісно, ні: задіяна тут сила — це сила тяжіння. Ми розуміємо, що ця сила всюдисуща на планеті — тому нам не треба щоразу проводити експеримент, щоб дізнатися, що станеться, якщо випустити з рук склянку води, чи що трапиться з літаком, у якого раптово відмовлять двигуни. Ми вважаємо, ніби знаємо, що станеться. Однак поняття сили, що діє на кожен об’єкт на планеті — і діє однаковою мірою (тобто кілограм пір’я поводиться так само, як кілограм свинцю, за умови рівного опору повітря) — є безумовно дуже складним поняттям. Як може існувати сила, що діє на все, але яку при цьому не можна безпосередньо відчути, а лише виразити мовою математики, і яка (цілком контрінтуїтивно) однаково діє на пір’я і на свинець? Та годі, скажете ви, досить вдавати дикуна й неука. Навіть дитина може відповісти на ці питання. До того ж, силу тяжіння можна безпосередньо відчути, адже саме цю силу заміряє ваше тіло, коли відчуває вагу. На це я спитаю: як гадаєте, чи відповіли би ви так само, якби були сусідом Ісаака Ньютона і жили в 1687 році. У нашої культури було майже триста років, щоб зрозуміти проблеми ньютонівської фізики. У неї було більш ніж півстоліття, щоб осягнути теорію відносності та другий закон термодинаміки, — знаючи, що принаймні можливо висувати загальні твердження про фізику всесвіту. Не всі ми, наважуся припустити, змогли би відповісти на елементарні питання про ці дві речі, хоча, здавалося б, культура вже мала би всотати це знання. На цьому прикладі ми наочно переконуємося, що потрібно багато, дуже багато часу, щоб культура чогось навчилася. Ми також переконуємося, що люди з усієї сили опираються змінам у картині світу, наданій їм через культуру. Далі