• О ХИТРОСТИ ИМПЕРИАЛИСТСКОГО РАЗУМА

    О ХИТРОСТИ ИМПЕРИАЛИСТСКОГО РАЗУМА

    • Війна і націоналізм
    • 22/07/2011
    В статье Пьера Бурдье и его ученика Лоика Вакана (1999) рассматривается проблема культурного империализма - способности научных и культурных сред навязывать категории, обусловленные конкретными историческими обстоятельствами, всему миру в качестве деисторизированных универсальных и лишенных всякой связи с той первоначальной ситуацией, в которой они возникли. Далі
  • Чоловіче домінування

    Чоловіче домінування

    • Гендер
    • 30/03/2011

    Далі
  • Мова і символічне насильство

    Мова і символічне насильство

    • Статті
    • 02/02/2011

     

    Інтерв'ю Лоїка ВАКАНА з П'єром БУРДЬЄ

    - У праці «Що означає говорити»/ «Мова і символічне насильство» («Ce que parler veut dire», англійський переклад «Language and symbolic power») Ви розвиваєте нищівну критику структурної лінгвістики чи того, що називають «чистим» вивченням мови. Ви пропонуєте альтернативну модель, яка, кажучи дещо спрощено, робить мову інструментом або медіумомвладних відносин, а не просто засобом комунікації, і яку слід вивчати в межах інтеракціоністського і структурного контекстів її виробництва і поширення. Могли б Ви підсумувати суть цієї критики?

    - «Чиста» лінгвістика надає перевагу синхронній, структурній або внутрішній перспективі на противагу історичному, соціальному, економічному або зовнішньому визначенням мови. Я намагався (особливо у «Практичному глузді» і «Що означає говорити») вказати на відношення до об'єкта і на теорію практики, імпліковані цим підходом. Погляд Сосюра є поглядом «неупередженого спостерігача», для якого розуміння є самоціллю. При цьому Сосюр приписує цей «герменевтичний намір» соціальним агентам і тлумачить його як принцип їхніх практик. Це постава філолога, мета якого - кодувати мову, на противагу оратору, який прагне діяти і впливати на світ через перформативну силу слова. Ті, хто розглядає мову як об'єкт аналізу замість використовувати її щоб думати і говорити, утверджують мову як logos на противагу до praxis, як «мертву літеру» без практичної мети або взагалі без жодної мети окрім інтерпретації подібно до творів мистецтва.

    Далі
  • ІНТЕРВ’Ю З ЛОЇКОМ ВАКАНОМ: «Розгортання карної держави націлюється на стигматизоване населення»

    ІНТЕРВ’Ю З ЛОЇКОМ ВАКАНОМ: «Розгортання карної держави націлюється на стигматизоване населення»

    • Статті
    • 19/07/2010

    – Чи не могли б ви більше розповісти про поняття «громадської соціології», і про те, якою ви бачите роль соціолога сьогодні?

    – Застосування громадської соціології – це спроба використати інструменти соціальних наук з метою ефективної участі в поточних публічних дебатах найбільшої значущості. Як на мене, одним із таких дискусійних питань є зростаюча роль в’язниці та карального (punitive) повороту в карній (penal) політиці, який відбувся у найрозвиненіших суспільствах упродовж двох останніх десятиріч двадцятого сторіччя й триває досі. У своїй праці я намагаюся підірвати панівний політичний та медійний дискурс, а також показати жахливі соціальні наслідки та політичні загрози зростання карного крила держави.

    – Тобто ваше рішення взятися за цю тему зумовлено політичною дискусією, яку ви вважали достатньо важливою, аби втрутитися і надати наукові аргументи на підтримку певної політичногї позиції?

    – Коли я писав «Тюрми злиднів», свою першу книжку на цю тему, я не збирався й надалі ризикувати на території досліджень, що здавалася мені новою та незнайомою. Я включив апарат кримінального правосуддя до своєї аналітичної сфери через його велетенське зростання всередині та агресивне розгортання довкола чорних ґетто у США після занепаду руху за громадянські права, тож я чітко мав намір повернутися до питань міської нерівності та етнорасового панування. Але дві несподівані події штовхнули мене на продовження цієї лінії досліджень та інтелектуальної активності.

    Перша – незвичне сприйняття книжки, спочатку у Франції, а згодом в інших країнах, де її швидко переклали. Вона перетнула кордони наукової діяльності, громадянської активності та політичних стратегій. Друга подія – своєрідний доказ подвійної тези, пропонованої в книжці: що новий «каральний здоровий глузд», вироблений у США як частина атаки на державу загального добробуту, швидко перетинає Атлантику та пускає коріння у Західній Європі, і що поширення цієї тенденції – не внутрішня відповідь на зміни у специфіці злочину, а відгалуження зовнішнього розгортання неоліберального проекту. Ця теза отримала вражаюче prima facie підтвердження, коли Les Prisons de la misère було опубліковано низкою мов уже за кілька років після появи.

    Далі