Оксана Дутчак
“Підпілля” – так називаються мемуари Марка Радда, що нещодавно вийшли у світ та стали загальнодоступними в мережі обміну лінками на літературу – Гігапедія. Марк Радд – голова осередку SDS (Студентів за демократичне суспільство) у Колумбійському університеті, найчисельнішій організації нових лівих США у 1960-х років. Один з лідерів легендарного захоплення п’яти будівель Колумбійського університету 1968 р. та “Днів гніву” у Чікаго, 1969 р. Співзасновник фракції “везерманів”/”синоптиків” (Weathermen) у SDS, що згодом трансформувалася в підпільну організацію The Weather Underground. Після семи років підпілля він здався владі у 1977 р. і лише зараз вирішив викласти спогади про свою політичну діяльність.
Скачати книжку можна тут (для отримання лінку необхідна реєстрація), а нижче пропонуємо читачам невеличку, але елегантну рецензію на відому документальну стрічку присвячену “везерманам” – «The Weather Underground»; режисери – Сем Грін і Біл Сігіл; 2002 рік.
You don’t need a weatherman to know which way the wind blows… (Тобі не потрібен синоптик, щоб знати куди дме вітер) – Bob Dylan, співак.
There’s no way to be committed to non-violence in one of the most violent societies that history has ever created. I’m not committed to non-violence in any way. (Неможливо бути відданим ненасильницькій тактиці в одному з найбільш насильницьких суспільств в історії людства. Я жодним чином не вірю в ненасильство). – Bernardine Dohrn, член Weather Underground.
Багатьом із нас важко уявити (я вже не кажу «зрозуміти») логіку людей, які вибирають насилля як метод протесту і боротьби за відсутності воєнних дій на території країни. Для когось важко зрозуміти навіть логіку боротьби і протесту в принципі. Вищезазначеним і решті присвячується.
Ніяких декорацій, ніяких реконструкцій – тільки кадри хроніки та інтерв’ю-ретроспекиви учасників тих подій. Ніякої однобокості фактів – в фільмі ви знайдете висловлені погляди людей з обох сторін барикад (хоча і ставлення режисерів можна прослідкувати). Ніякої абсолютної істини – тільки варіанти відповіді на ґрунтовні загальнолюдські й вузькопрактичні дилеми, які можна звести до кількох антонімів: дія/бездіяльність, насильницька/ненасильницька тактика.
Тут немає сенсу аналізувати персонажів фільму – в цьому фільмі немає персонажів, у ньому живі люди, люди, які пройшли один шлях, але дійшли до різних кінцевих пунктів. Логіку їх дій можна списувати на вік, час, маргінальність чи дурість, але для того, щоб її списувати хоч кудись, з нею варто принаймні ознайомитися.
Отже, короткий історичний екскурс по сюжету фільму. The Weather Underground або везермани (Weathermen, буквально – синоптики) – радикальна група нових лівих, яка в 1969 р. відкололася від найбільшої студентської антивоєнної організації в США – «Студенти за демократичне суспільство». Під впливом піднесення 68-ого, краху сподівань на «світову революцію», розчарування у концепції «ненасильницького спротиву»; в контексті агресивної зовнішньої (В’єтнамська кампанія) і внутрішньої політики США (репресії проти Чорних Пантер та інших радикальних протестних груп та організацій), везермани виносять лозунг-вердикт: «Bring the war back home!» (Повернемо війну додому!). Подальше розчарування у можливості підняття масового більш-менш радикального спротиву, вбивство лідерів Чорних Пантер, репортажі з обпаленими напалмом дітьми та розстріляними поселеннями в короткий час приводять молодих людей до знайомства з вибухівкою. Попереду прямий шлях до масових вбивств в суспільстві, членів якого апріорі визнано винними:
We felt that doing nothing in a period of repressive violence is itself a form of violence. That’s really the part that I think is the hardest for people to understand. If you sit in your house, live your white life and go to your white job, and allow the country that you live in to murder people and to commit genocide, and you sit there and you don’t do anything about it, that’s violence (Ми відчували, що нічого не робити в часи насильницьких репресій є саме по собі формою насильства. Я думаю, що саме це людям зрозуміти найважче. Якщо ти сидиш удома, живеш своїм білим життям, ходиш на свою білу роботу і дозволяєш країні, у якій живеш, вбивати людей, здійснювати геноцид народів… і ти сидиш собі і нічого не робиш – це є насильством),
– так казала журналістам одна із везерманів Naomi Jaffe.
Але в силу певних обставин цей шлях не був пройдений до кінця – вони зупинилися на певній проміжній точці, яка не зобов’язала їх виправдовувати вбивство, але дала можливість вести з урядом війну в зменшеній копії, війну на власній території, війну проти війни.
Кілька років у підпіллі. Кілька десятків зруйнованих урядових будівель і офісів. Безрезультатне полювання ФБР. Добровільна здача владі. Який в цьому сенс і чи був він в принципі?
Найпростіша відповідь носить інструментальний характер: немає об’єктивних історичних наслідків, а отже і немає сенсу.
Більш складну відповідь на це запитання можна спробувати знайти у фільмі мовою безпосередніх учасників тих подій: ретроспектива через десятки років у варіантах розкаяння або виправдання своїх дій.
Коли тебе б’ють або в тебе стріляють, в тебе є вибір – захищатися або ні, і це питання життя чи смерті. Коли те саме роблять з дорогими тобі людьми в тебе є вибір – захищати або ні, і це питання тієї ж категорії. А коли б’ють або стріляють від твого імені? Чи багато людей задаються такими питаннями всерйоз? І чи багатьох людей відповідь на це питання заставляє діяти?
Навіть якщо в твоєму маленькому світі не відбувається нічого екстремального, вибір також залишається – продовжувати жити в коконі, або ж спробувати розгледіти щось за його межами: хто шукає, той знайде, – так казали ще багато поколінь тому, але ця істина залишається актуальною для всіх і для кожної окремо взятої людини, яка хоч раз задалася питанням “If this world goes right, than what a hell is going wrong?!” (Якщо в цьому світі все гаразд, то що ж це в біса відбувається?!) Цей фільм про тих, хто шукав (в силу свого віку чи інших особливостей) і знайшов (в силу того світу, в якому відбувалися і відбуваються пошуки). А мораль цієї історії хай залишиться на ваш власний розсуд.