Кіно підхоплює і відображає нові актуальні теми не так швидко як, наприклад, ЗМІ чи перформативне мистецтво. Однак саме кінематограф формує сприйняття того, що є важливими для суспільства. Зрозуміло, що зараз найактуальніша тема для українців — війна з Росією, тому і в кінематографі превалює саме вона.
У статті я б хотіла висвітлити тему війни загалом і окремих її аспектів у трьох останніх українських кінопрем'єрах — «Мирний-21», «Клондайк» та «Снайпер: Білий ворон». Названі роботи торкаються проблем жіночого досвіду в умовах війни, життя під окупацією та співіснування людей різного соціального походження всередині української армії. Тому важливо відслідкувати, як саме ці проблеми розкривають в сучасному українському кіно, адже вони безпосередньо формують сприйняття суспільством тих чи інших аспектів реальності в умовах війни.
«Мирний-21»
Ахтема Сеітаблаєва можна назвати одним з найвідоміших сучасних режисерів українського масового кіно. Його попередні режисерські проєкти — «Кіборги» та «Хайтарма» — воєнні екшн-драми з яскраво вираженими героїчно-патріотичними наративами. Новий фільм Ахтема Сеітаблаєва не став винятком. Як і попередні роботи режисера, «Мирний» знято за кошти Держкіно.
«Мирний-21» розповідає історію загону луганських прикордонників, що в 2014-ому році змушені були самотужки давати відсіч російським бойовикам. Події відбуваються одразу після анексії Криму, коли на сході України розпочинаються мітинги та збройні виступи, підтримувані Росією. Головні герої — єдині у Луганську військові, що не перейшли на бік самопроголошеної ЛНР. Режисер надихнувся історією реального прикордонного загону, що базувався в кварталі «Мирний-21».
Кадр із фільму «Мирний-21»
Однак документальне підґрунтя, на жаль, не зробило цей фільм більш реалістичним та репрезентативним. Подекуди сюжет і персонажі виглядають надто пласкими та поверхневими. Так, майже всі герої — і військові, і цивільні — це жителі Луганську, а отже репрезентують населення Східної України. Творці фільму могли зобразити соціальні та політичні передумови російського вторгнення, продемонструвати весь спектр настроїв та думок місцевого населення. Однак не скористалися цією можливістю, тому репрезентація вийшла доволі однобокою.
Почнемо з того, що у фільмі «Мирний-21» українською говорять лише позитивні герої, а російською — військові РФ та диверсанти. Це може відображати наше бачення майбутнього, однак аж ніяк не ситуацію в Луганській області у 2014 році. Це стосується і поглядів персонажів: ми бачимо лише виразно проукраїнських героїв, російських бойовиків та безлику масу статистів на проросійських мітингах. Стрічка виглядала б куди цікавіше та реалістичніше, якби хоча б один герой після початку бойових дій відмовився від своєї аполітичної чи проросійської позиції.
Кадр із фільму «Мирний-21»
Непроробленість персонажів також пов'язана з нестачею хронометражу. Перша частина фільму є таким собі детективом-триллером, в ході якого головні герої намагаються з'ясувати, кому з військового керівництва та спецслужб можна довіряти. Можливо, замість цього авторам варто було б змістити фокус на соціальний контекст та зобразити суспільну напругу й зміну настроїв українців напередодні та на початку вторгнення.
Окремо варто поговорити про репрезентацію жінок в «Мирному». Майже весь екранний час займають персонажі-чоловіки. Жіночих персонажів всього декілька — найчастіше глядач зустрічає дівчину одного з героїв та дружину командира прикордонників. Вони зʼявляються у фільмі, щоб доповнювати і рухати вперед сюжетні лінії чоловіків. Героїні не мають власної проблематики: дівчину хвилює лише її хлопець, а дружину полковника — чоловік та дитина. Вони наче знаходяться поза соціальним контекстом, ми не бачимо жіночий досвід переживання війни. Третя персонажка — медикиня з підрозділу прикордонників, яка постійно працює (більше ми про неї нічого не дізнаємось). Прикро, що ця медикиня — єдина жінка-військова у фільмі. Отож репрезентація жінок у Збройних силах заводиться лише до традиційної ролі медикині, більше жінки-військові не з'являються навіть серед безіменних персонажів масовки.
Кадр із фільму «Мирний-21»
На прикладі групи персонажів-прикордонників можна було розкрити динаміку взаємодії людей різного соціального походження. Один з головних героїв, який займає найбільше екранного часу — син олігарха, що потрапив на службу через зв'язки свого батька. Він репрезентує вищий клас, а глядачі спостерігають за проблемами, з якими цей персонаж стикається в межах свого становища. Соціальний бекграунд інших героїв лишається нерозкритим. Отож, у фільмі «Мирний-21», попри наявність персонажів різного соціального походження, відсутня повноцінна репрезентація українського суспільства з його нижчим і середнім класами.
«Клондайк»
Цей фільм вийшов за спільної підтримки Державного агентства України з питань кіно та Турецького міністерства культури. Режисерка Марина Ер Горбач вже десять років працює в Туреччині, проте час від часу повертається до України. Її попередня стрічка стала першою копродукцією України та Туреччини. Ще до показу в українських кінотеатрах «Клондайк» отримав міжнародне визнання у вигляді нагород двох престижних кінофестивалів — американського «Санденсу» та німецького «Берлінале».
Стрічка Марини Ер Горбач багато в чому є протилежністю «Мирному-21». Події розгортаються в селі Грабове, яке з 2014-го року опиняється під російською окупацією. «Клондайк» — камерне кіно, тут ми бачимо всього трьох персонажів: вагітну жінку Ірку, її чоловіка Толіка та брата Яріка. Також зʼявляється декілька епізодичних персонажів — друг Толіка Сашка та російські військові.
Кадр із фільму «Клондайк»
Як зазначила в одному зі своїх інтерв'ю режисерка, основним стрижнем фільму, найбільш сильним персонажем, є саме Ірка. Фільм починається та закінчується нею, їй приділено найбільше екранного часу. Навіть проблематика двох чоловічих персонажів будується довкола турботи про неї та її майбутньої дитини. Емоції та переживання Ірки задають внутрішню напругу сюжету. Тому можна сказати, що цей фільм концентрується на жіночому досвіді переживання окупації.
Ірка і Толік на початку фільму не мають чітко сформованої політичної та громадянської позиції, однак Толік більше схильний до проросійських поглядів. Через це з ним в конфлікт постійно вступає Ярік, який має виразно проукраїнську позицію і вважає Толіка боягузом та сепаратистом. Ірка ж намагається зберігати нейтралітет — вона ігнорує докори брата і поперемінно підтримує обох чоловіків. Ближче до кінця фільму Толік розчаровується у діях російської окупаційної влади, однак це не рятує його — герой помирає від рук російського солдата. Єдиний персонаж, який у фільмі говорить українською — Ярик. Ірка і Толік говорять суржиком, а Сашка, який співпрацює з окупаційною владою, — російською. Конфлікт між цими персонажами частково відображає різні позиції мешканців Сходу України на початку вторгнення, однак ми не бачимо всіх аспектів більшого суспільного конфлікту. В цьому випадку не можна говорити про повноцінну соціальну репрезентацію також тому, що всі персонажі є представниками одного класу.
Ірка і Толік є реалістичною репрезентацією сучасних українських селян. У першій частині фільму ми бачимо, що вони живуть доволі бідно. Це персонажі економічно привʼязані до своєї землі та господарства. Навіть після початку окупації вони продовжують доглядати худобу та город, і через це не хочуть евакуюватися.
Кадр із фільму «Клондайк»
«Снайпер: білий ворон»
«Білий ворон» є першим повнометражним художнім фільмом Мар'яна Бушана. Про самого режисера відомо небагато. Можна лише сказати, що його першим повним метром був маловідомий документальний фільм «Феномен Луческу», який не виходив в український кінопрокат. «Білий ворон» пішов набагато далі — став однією з найуспішніших українських кінопрем'єр останніх місяців, перед цим дебютувавши на кінопоказах в країнах Балтії та США. Цей фільм також знято за підтримки Держкіно.
Фільм Мар'яна Бушана розповідає про початок війни на Донбасі у 2014 році та є узагальненим зображенням представників української інтелігенції, що під час війни вступили до лав армії. На початку фільму головний герой Микола живе як хіппі. Попри дві вищі освіти, він мешкає в саморобному будиночку з дружиною та викладає у школі в Горлівці. Чоловік вважає себе пацифістом, ізолюється від реальності та новин. Однак після початку російського вторгнення Микола кардинально змінює свої погляди та приєднується до української армії. Цей фільм, як і «Мирний-21», має документальне підґрунтя: в основні сюжету — реальна історія українського снайпера з позивним «Ворон».
Кадр із фільму «Снайпер: білий ворон»
Історія має доволі просту триактову структуру, а головний герой, як уже згадувалося, є скоріше узагальненим образом. З огляду на те, що стрічка розрахована на масового глядача, вона легко могла би стати ще одним прикладом надміру спрощеного і героїзованого зображення армії та війни. Однак цього не сталося: немалу частину екранного часу займає армійський побут, що ніби «приземляє» персонажів, крім того, герої протягом фільму помиляються і проявляють слабкість. Додають реалістичності і всі тонкощі роботи снайпера, які глядач вивчає разом з головним героєм. Спеціально для створення цієї частини режисер пройшов скорочені курси снайпінгу. Це — «тихий» фільм про війну, тут всього декілька екшн-сцен.
«Білий ворон» — найперше через спеціалізацію головного героя — демонструє більш спокійну і продуману картинку війни, ніж «Мирний-21». Велику частину хронометражу займають не спонтанні моменти героїзму, а планування операцій, продумана стратегія та виконання наказів. «Білий Ворон», на відміну від «Мирного», працює на «видимість» жінок в ЗСУ. Тут є і персонажки, з якими Микола стикається лише побіжно в тренувальному таборі, і снайперка Бет, з якою головний герой бачиться часто. Отож глядач переконується, що жінки становили значну частину військових Збройних сил ще до початку повномасштабної війни.
Кадр із фільму «Снайпер: білий ворон»
Попри перераховані переваги «Білий ворон» все ж не є соціально репрезентативним. Перший акт повністю зосереджений на особистій історії Миколи, будь-яке, навіть поверхневе, зображення суспільних настроїв Сходу України відсутнє. Тут немає персонажів, що відображали б протилежні погляди і позиції мешканців Горлівки. Оминає фільм і всі політично-культурні передумови вторгнення. Загалом, на фоні Миколи, всі інші персонажі виступають скоріше статистами, без власної проблематики та розвитку. Тут все ще відсутнє зображення можливих конфліктів та проблем всередині армії, взаємодії людей різного соціального походження та різних переконань. Сам Микола ніколи не вступає в суперечки чи конфлікти з бійцями і майже завжди дотримується наказів керівництва, тому протягом фільму ми не спостерігаємо зіткнення різних поглядів та досвіду. Тобто виходить, що соціальний контекст ніби губиться на фоні історії головного героя, що стає основною і єдиною репрезентацією війни.
Отже, жоден з трьох фільмів повністю не виконує задачі соціальної репрезентації. Хотілося б бачити якомога більше українських фільмів, що через індивідуальні історії персонажів повноцінно розкривають соціально-політичну ситуацію на Сході України до початку повномасштабного вторгнення. Хочеться сподіватися, що в кіно з'явиться більш реалістичне та інклюзивне, а не узагальнено-героїзоване зображення української армії, яке ми бачимо в «Мирному-21» і — хоч і меншою мірою — в «Білому вороні».
