Переклала Роксолана Машкова
Протягом більш ніж місяця десятки тисяч людей виходять на вулиці у великих містах Румунії. Вони протестують проти проекту кар’єру в Рош’ї Монтані — невеликому шахтарському містечку в горах Апусені. Цей проект намагаються впровадити вже майже 15 років, але це погано вдається: проект загруз у суперечностях. Його розробка не лише вказує на співпрацю держави з корпорацією, а й — що, мабуть, важливіше — може завдати удару по екології, масштаби якого ми не можемо навіть осягнути. Щоб видобути золото, срібло та рідкісні метали, заховані в надрах місцевих гір, збираються використати близько 12 000 тонн ціаніду, що призведе до викидання 13 мільйонів тонн відходів від процесу видобутку щороку. Грубо кажучи, видобуток металів призведе до перетворення регіону на гігантське озеро ціаніду — і цей кар’єр стане найбільшим проектом такого типу у світі. Гірше того, згідно з контрактом між державою і корпорацією (який досі переважно тримають у таємниці), екологічні витрати в регіоні — 500 мільйонів євро щороку — покриватимуть із державного бюджету. З точки зору економіки, проект аж ніяк не сприятиме наповненню державної скарбниці: державі належать 6% від прибутків і 20% інвестицій у проект, тож у тривалій перспективі видатки, схоже, перевищать прибутки.
Протести спалахнули на початку вересня — після того як уряд на чолі з соціал-демократом Віктором Понтою оголосив про розробку законопроекту, що прибере перешкоди на шляху видобутків у Рош’ї Монтані. Завдяки 70% більшості в парламенті, до якої входять соціал-демократи Понти та націонал-ліберали Кріна Антонеску, голосування було би суто формальністю. Законопроект сам по собі є видатним взірцем політичного балансування: щоб звільнити шлях проекту кар’єру, довелося порушити кілька інших законів та державних регламентів.
Цей кричущий прояв політичного фаворитизму щодо сумнівної корпорації, природно, викликав звинувачення в корупції. Люди рішуче виступили проти проекту. Та протистояння запланованим видобуткам — не нове. Купці активістів тяжкою працею вдалося як сповільнити процес розробки проекту кар’єру, так і збудити суспільне занепокоєння потенційними руйнівними наслідками. Протягом більш ніж десяти років кампанія «Врятуймо Рош’ю Монтану» — у рамках якої проходили щорічні фестивалі в цьому невеликому шахтарському містечку — була однією з найпослідовніших кампаній у цьому регіоні та чи не найчіткіше формулювала свої цілі, виходячи з екологічних аргументів проти проекту і займаючи чітку критичну позицію щодо політичного класу, через який такий проект став можливим.
Хоча призвідниками протестів цієї осені були згадані активісти, та рух швидко розростався й ускладнювався, тож зараз важко сприймати його як зосереджений на одній проблемі рух. Насправді Рош’я Монтана — це порожній означник, у який вдається вміщати низку вимог, які частково збігаються, але в дечому й суперечать одна одній. Попри вражаючу кількість учасників — ці протести чи не найбільші за посткомуністичну добу в Румунії — важко виявити політичні інтереси, почуття чи вимоги, що об’єднували би всіх учасників. Протести приваблюють широкий спектр суспільних груп — кожна зі своїм порядком денним, і кожна знаходить у цьому русі вихід власнии ширшим турботам: екологи, націоналісти, футбольні вболівальники, анархісти, феміністи, ліві та показово аполітичні перемішуються у тривалих маршах щонеділі ввечері. Це розмаїття стає очевидним, якщо поглянути на плакати в руках у людей: гасла на них коливаються від вимог зупинити корупцію серед політиків до боротьби проти капіталізму, МВФ і заходів економії та до декларацій національної гордості.
До росту й різноманітності руху спричинилися два фактори. По-перше, особливості загадки Рош’ї Монтани призвели до мобілізації двох сильних суспільних фракцій: з одного боку, екологічно свідомі міські «хіпстери» (так деяких учасників зараз лагідно, з сумішшю симпатії та кепкування називають мейнстрімні ЗМІ), оснащені найновішими технологіями та в курсі глобальних протестів в інших країнах; з іншого боку, націоналісти, для яких Рош’я Монтана — синдром запродання іноземцям та виснаження місцевих ресурсів. Для обох фракцій у планах зруйнувати Рош’ю Монтану винні політики та іноземні великі транснаціональні корпорації, а особливо — їхнє об’єднання.
Цей союз був хребтом кампанії за збереження Рош’ї Монтани протягом більш ніж десятиліття, а також утворив первісне ядро осінніх протестів. Однак такий перетин екології та націоналізму сягає глибше — до румунського історичного контексту, яким можна пояснити сучасний союз. З ХІХ століття національність була органічно поєднана з мовою, кров’ю та землею. Тож екологічний вимір був глибоко закарбований у румунській національній свідомості з самого початку, а згодом його мобілізували та побільшили в націонал-комунізмі Ніколае Чаушеску. Ось чому для деяких учасників з націоналістичним ухилом справжньою проблемою є радше не видобуток ресурсів як такий, а той факт, що цей видобуток здійснюватиме іноземна компанія — тобто викрадатиме ресурси Румунії за посередництва корумпованих політиків.
По-друге, саме цей антикорупційний вимір ще збільшив масштаби протестів, приваблюючи електорат, який майже не звертав увагу на історію з Рош’єю Монтаною до цієї осені. Для цих протестувальників уся ця справа — симптом провалу політичного класу в цілому. Відтак цей клас слід замінити новим, менш корумпованим і наділеним чеснотами, шанованими в посткомуністичному громадянському суспільстві. Для цих протестувальників екологічний аспект — вторинний щодо мети реформування політичного класу в цілому. З цієї точки зору Румунська Осінь нагадує Болгарське Літо: головна вимога — зробити країну більш європейською, цивілізованою, демократичною і замінити сучасних політиків на більш прямі форми участі народу за допомогою інституцій громадянського суспільства.
Але у випадку Румунії трапився вкрай важливий поворот, пов’язаний із місцевими політичними іграми, які провіщають президентські вибори наступного року. Чинний президент Траян Бесеску, запеклий суперник прем’єр-міністра та чинної коаліції (який минулого року зробив невдалу спробу оголосити їм імпічмент) протягом останнього десятиліття гучно підтримував видобуток металів у Рош’ї Монтані. Він дотримувався цієї думки, аж поки уряд не висунув згаданий спеціальний законопроект — після чого президент змінив підхід і на хвилі масових протестів відкрито відхилив проект і приєднався до вимог протестувальників. Після цього прихильники президента, які до того не визначилися чи показово кепкували з протестів, могли сміливо долучатися до руху — і кількість людей на вулицях зросла в рази. Ця несподівана зміна позиції — звісно, популізм, але вона виказує глибоко вкорінену в серцях переважної більшості протестувальників недовіру та неприязнь до соціал-демократів при владі, яких усе ще вважають нащадками колишніх комуністів, — і ці почуття поширюються на будь-яку ліву політику. Тож протягом останніх кількох днів рух дещо перехилився від початкової вимоги припинити видобуток металів до гострішої вимоги відставки прем’єр-міністра. Звісно, прем’єр-міністр — який очолює один із найнеоліберальніших урядів посткомуністичної доби — не завдав собі клопоту спростувати цю критику, натомість лицемірно схвалював проект, роблячи при цьому промах за промахом.
Чи цей випадок аналогічний випадку Туреччини, де рух, що почався із досить-таки локальної проблеми зруйнування парку Ґезі, переріс у величезне народне повстання проти чинного прем’єр-міністра та його політики? Випадок Румунії і близько не схожий: насправді Румунська Осінь-2013 — це крок назад порівняно з Румунською Зимою-2012, коли неоліберальний консенсус посткомуністичного переходу хай сором’язливо, але таки поставили під сумнів і принаймні частково відкинули. Теперішні ж протести, схоже, навпаки, відтворюють притаманні початку посткомуністичного переходу сподівання на капіталізм із людським обличчям, чутливий до людських потреб, звільнений від зажерливих корпорацій і корумпованих політиків, який забезпечить процвітання і демократію для всіх і кожного.
Насправді, якщо говорити більш загально, за безпосередніми вимогами та приводом до теперішнього протесту ховається реакція місцевого середнього класу на наслідки теперішньої глобальної капіталістичної кризи — ностальгія за добробутом і впевненістю в завтрашньому дні. Оскільки ця криза тягне за собою різкі зміни у відносинах виробництва та накопиченні, а також ретельне переформатування відносин праці, деякі сегменти середнього класу відчувають наступ кризи на їхню здатність відтворюватися в суспільстві. Рух на захист Рош’ї Монтани дає можливість каналізувати ці розчарування і сподівання. Однак поки що протести не призвели до формулювання послідовної політичної позиції. Насправді вони заважають ширшому союзу між класами — адже, за винятком міського середнього класу, решта населення або незацікавлені, або просто роздратовані цією темою, бо вони змушені змагатися за власне виживання в дедалі вбогіших умовах.
Хоч спрямування та подальше політичне самовизначення цих протестів іще не відомі й відкриті до можливостей, однак вони свідчать про реакцію на ширші економічні перетворення. Видобуток золота в Рош’ї Монтані за допомогою ціаніду, а також запланований Шевроном видобуток сланцевого газу на сході та півдні Румунії вказують на повернення економіки країни до первинного рівня виробництва. По суті, точнісінько як у міжвоєнний період, основним джерелом накопичення, схоже, стає видобуток первинних ресурсів силами транснаціональних корпорацій, чому сприяють компрадори з політичного класу, у яких на меті лише відхопити частину прибутків і залишатися в змозі відтворювати себе в умовах низового тиску народу. Це призведе до посилення політичного контролю над населенням військовими засобами — що вже помітно з гігантських бюджетів, які держава щороку виділяє поліції та таємним службам — і завдяки ймовірному росту ультраправих націоналістів та популістів, які шукатимуть способів нажитися на народному невдоволенні.
Ось чому Румунська осінь є вирішальною. Її результат визначатиме майбутнє як Румунії, так і всього регіону.
Перекладено за: Florin Poenaru. A Crucial Romanian Autumn
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
БАЛКАНИ ДЛЯ НАРОДІВ БАЛКАН (Андрея Живковіч, Матія Меденіца)
НАЦІЯ В ЗАГОЛОВКАХ, КЛАС У ПІДТЕКСТІ (Дон Калб)
ПІСЛЯ КЕМАЛЯ (Перрі Андерсон)
«СЕРЕДНІЙ КЛАС» ЯК ПОРОЖНІЙ ОЗНАЧНИК: КЛАС І МІСЬКЕ СПІЛЬНЕ В ХХІ СТОЛІТТІ (Дон Калб)
