24 травня 2016 року у великій залі червоного корпусу КНУ відбулося обговорення результатів дослідження «Реформи вищої школи України в оцінках учасників освітнього процесу», проведеного Соціологічною асоціацією України. У межах дослідження було проведено 32 фокус-групи серед студентів та викладачів у містах, де зосереджено найбільше вищих навчальних закладів. У ньому взяли участь 57 ВНЗ (із них 8 приватних), було опитано 150 викладачів та 154 студенти. Щодо вибірки – то спершу Віль Бакіров, ректор Харківського національного університету імені Каразіна, котрий виступив доповідачем, а згодом і модератором, не вказав її обсяг, та під час обговорення, відповідаючи на питання, нас запевнили, що вона включала різні соціальні категорії.
\n
\n
Ініціатор дослідження Інна Совсун не могла презентувати результати сама, адже, на превеликий жаль, запізнилася на круглий стіл на 50 хвилин.
\n
Було поставлено 4 блоки питань про те, як респонденти оцінюють загалом нинішню систему вищої освіти, чи відчули вони якісь зміни за останні 10 років, які, на їхню думку, найгостріші проблеми заважають їм працювати/навчатися, і як вони оцінюють діяльність міністерства як суб’єкта реформування.
\n
Підбиваючи підсумки, доповідач запевнив нас, що реформи – є. Перелічуючи їх, звернули увагу на те, що студенти мають право обирати 25% навчальних дисциплін, «правда, інколи буває так, що не студенти обирають, а за них обирають декани, помічники деканів, завідувачі кафедр, але студенти мають таку можливість»; це не викликало жодної негативної реакції з боку присутніх і було сприйнято за належне.
\n
3 з мінусом із 5 максимальних балів – це середня оцінка загального стану вищої освіти від викладачів. Представників круглого столу це зовсім не здивувало й не змусило замислитися. Не здивувала їх і так звана «втома від реформ» учасників освітнього процесу, коли вони незадоволені – а водночас не бачать необхідності в запровадженні реформ.
\n
Учасники круглого столу дійшли згоди, що негатив та неприйняття реформ спричинено нерозумінням і скепсисом щодо того, як вони будуть впроваджуватися на місцях. Пані Совсун зазначила, що людям бракує усвідомлення себе суб’єктом реформ. Та коли їй запропонували впровадити елемент заохочення творчого потенціалу людей, котрі підтримують реформи, хоча б через просування їх на керівні посади у ВНЗ, вона зазначила, що вважає це питанням самоорганізації викладачів, але не МОН.
\n
Про проблеми говорили небагато. Двоє викладачів із КНЕУ (Еллана Молчанова та Юрій Солодовський) вказали на досить серйозні недоліки: несистематичність у процесі реформування та нерозуміння реформ на рівні рядових представників ВНЗ. Реформи спускаються з центру, і часом далі ніж до ректора пояснення щодо їх упровадження чи щодо того, як вони діятимуть, не доходить. Ці ж самі учасники заговорили про проблему, що може виникнути зі впровадженням нової системи академічної мобільності викладачів (вимоги щодо стажування та публікацій за кордоном для отримання наукового ступеню), бо вона тягне за собою матеріальні витрати, які, звісно, держава не відшкодує, тож вони ляжуть на плечі самих викладачів. Реакція на висвітлення цих та інших проблем була досить стриманою.
\n
На запитання, яка користь від цього дослідження й де його буде використано, Інна Совсун відповіла, що його, звісно, має використовувати МОН, але не тільки. Наскільки було можна зрозуміти з її відповіді, загалом це дослідження якісне, спрямоване на те, щоб сформувати чіткіші питання та на цій основі проводити вже кількісні дослідження. Детальнішої інформації щодо корисності його для МОН пані Совсун не надала, однак досить багато говорила, що це дослідження варто прочитати саме представникам освітнього процесу, адже проблеми, виявлені під час дослідження, визначаються на макрорівні, але в себе в університеті їх ніхто не бачить, та саме викладачі, на думку Інни Совсун, мають упроваджувати нововведення.
\n
Загалом у великій залі, розрахованій на понад 100 осіб, сиділи близько 12 запрошених представників круглого столу, котрі були вже давно між собою знайомі й представляли, мабуть, усталене коло «реформаторів», та ще 6 небайдужих до цього питання людей (із них лише троє викладачів ВНЗ). Основна дискусія точилася між кількома давно знайомими представниками, тоді як більшість відверто нудьгували. Значну увагу було приділено не проблемам та шляхам їх вирішення, а питанню, як побороти спротив людей реформам. Склалося враження, що всі делегати підтримували тезу, виголошену у вступній промові, що від реформ хтось виграє, а хтось програє (а виграють, звісно, тільки найсильніші). Під кінець модератор уже явно наголошував, що всі стомилися й треба підбивати підсумки, втім, це було й видно з того, що дедалі більше делегатів займалися сторонніми справами. Хтось заглибився в телефон, хтось читав газету, а в якийсь момент «жвавої» дискусії один із професорів навіть відкрив ноутбук і почав перевіряти студентську роботу. Мабуть, вони й самі втомилися від спроб реформування.
\n
\n
