Війна і націоналізм

Як я перестав хвилюватися за родичів-євреїв і почав думати про палестинських друзів

28.05.2021
|
Павлюк Віт
3401

Віт Павлюк

Що більше я бачив постів на підтримку Ізраїлю від українців, то складніше мені ставало мовчати. Попри рідкісні голоси, що закликали до припинення протистояння або підтримували палестинців, український фейсбучний хор був майже одноголосим.

Один із найпоширеніших прийомів проізраїльської риторики звучить приблизно так: «У мене в Ізраїлі живуть сестра/батьки/діти/куми. На них летять ракети, їм страшно». Це зрозуміло: масова еміграція євреїв з України до Ізраїлю після падіння залізної завіси створила ситуацію, в якій нам добре видно проблеми однієї зі сторін конфлікту. Я ж можу подивитися на ситуацію з обох боків. В Ізраїлі живе більше моїх родичів, ніж в Україні. А вивчаючи там іврит, я познайомився з кількома палестинцями й досить довго досліджував цей конфлікт. Проблеми палестинців, яких виселяють із їхніх будинків, знайомі мені, адже моїй сім’ї довелось переїхати після початку війни на Донбасі. В цій колонці я поділюся тим, що мені здається прихованим для українського погляду на палестинсько-ізраїльське протистояння.
 

Дисклеймер: я не стаю на бік жодного озброєного угрупування в цьому конфлікті, а лиш пропоную подивитись на ситуацію з іншого боку й подумати про постраждалих людей

 

Ізраїльські солдати

Ізраїльські солдати, травень 2021 року

 

Чи справді Ізраїль — слабка сторона?

Ізраїль часто вважають слабкою стороною конфлікту, оточеною безліччю ворожих арабських країн, постійно готових напасти. Не забувають і про підтримку Росією палестинської сторони, що ніби не лишає українцям вибору, на який бік приставати. Далі я подам кілька спостережень і фактів, які зможуть трохи підважити таку позицію.

 

"Військова допомога США Ізраїлю майже сягає повного бюджету Міноборони України."

 

Бюджет Міністерства оборони Ізраїлю на 2019 рік складав 20,5 мільярдів доларів, а 2016 року уряди США й Ізраїлю підписали черговий меморандум, за яким США впродовж 10 років надаватимуть щороку 3,8 мільярда військової допомоги Ізраїлю. Отже, сама лиш військова допомога США Ізраїлю майже сягає повного бюджету Міноборони України (трохи більше ніж 4 мільярди доларів на 2021 рік). Інакше кажучи, йдеться про співпрацю найсильнішої армії світу з однією з найсильніших. З іншого боку конфлікту ми маємо армію без держави, яка отримує зброю підпільно й має максимум 40 тисяч військових у своїх лавах на противагу ізраїльській армії зі 176 тисячами активного персоналу й 565 тисячами резерву.

 

13-річний Махмуд Сабіх святкує день народження біля зруйнованого будинку в Газі

 

Щоб краще відчути ці абстрактні цифри, що поки позначають гроші й кількість солдатів, можна подивитися на результати однієї з останніх (2014) ізраїльських операцій «Непохитна скеля» (Цук Ейтан,  צוק איתן):

• Втрати з ізраїльського боку: 67 військових, 6 мирних вбито; 469 солдатів, 87 мирних поранено.

• Втрати з палестинського боку: 605 військових, 1492 цивільних (з них 551 дитина й 299 жінок), 123 людини невизначеного статусу вбито; мінімум 10626 поранено (серед них 3374 дитини, з яких тисяча лишилася назавжди покаліченими). Як внутрішньо переміщена особа, не можу не згадати також і про десятки тисяч вимушених переселенців на цих територіях.

 

 

Найбільше вражає в цій статистиці число цивільних жертв з палестинського боку, серед яких багато дітей. Як так сталося, якщо Ізраїль так пишається своєю високоточною зброєю, а також розповідає, що попереджає цивільних пустою ракетою (הקש בגג — стукіт по даху, roof knocking) перед справжнім артилерійським ударом? Легко зрозуміти, як бездержавна армія з підпільно отриманою зброєю може промахнутися й потрапити в житлові райони міст або навіть на свою ж територію, але досить складно уявити, як одна з найкраще оснащених армій у світі може допустити таку шкоду цивільним.

Поки єдине пояснення, яке я знайшов у звіті Ради ООН з прав людини — це те, що насправді практика «стукоту по даху» не працює. Люди не розуміють, куди вдарила пуста ракета, а іноді бути назовні небезпечніше, ніж усередині. Але Ізраїль на це не надто зважає, бо застосовує такі практики радше для міжнародних звітів, аніж для збереження життів. Про це свідчать також і попередні результати сьогоднішньої палестинсько-ізраїльської кризи: співвідношення втрат лишається приблизно на тому ж рівні, що й 2014 року.

 

Чи справді Ізраїль «просто захищається»?

Дуже поширена думка, що це відбувається через постійні напади палестинців, а Ізраїль просто мусить захищатися. Та чи справді конфлікт завжди провокує лиш та сторона, з якою ми гірше знайомі?

Щоб відповісти на це питання, буде достатньо подивитися на нинішню фазу конфлікту, який наростав між квітнем і травнем 2021 року. До вибуху насильства спричинили дві події.

Перша з них — це виселення палестинських сімей із району Шейх-Джаррах у Східному Єрусалимі й суд, що ухвалив таке рішення й досі триває на інших інстанціях. Це не перший випадок, коли в цьому районі сім’ї виселяють із будинків, у яких вони живуть поколіннями. Таке вже траплялося у 2001, 2008 роках, тому палестинці вийшли на демонстрації на підтримку родин, яким загрожує виселення. Для багатьох із них ці виселення — не щось окремішне, а продовження Накби (катастрофи, що призвела до Виходу палестинців 1948 року, коли свої домівки мусили покинути близько 700 тисяч людей).

 

 

Якщо вам складно зрозуміти, як відбуваються такі виселення та в якій атмосфері вимушені жити люди в таких місцях, можете подивитися це і ще ось це відео (ці кадри від брата й сестри Ель-Курд, у яких вже відібрали половину дому 2009 року та тепер планують відібрати решту). На цьому відео можете подивитися, як ізраїльська армія дозволяє єврейським поселенцям кидати в палестинців камінням. А на цьому відео на 4:26 і 5:11 можете послухати про подальші плани поселенців.

 

"Чи все-таки можна було б спробувати не виселяти сім’ї та не захоплювати мечеті хоча б під час Рамадану?"

 

Друга подія — це перешкоди святкування Рамадану цього року на площі біля Дамаських воріт і напади на вірян у мечеті Аль-Акса. Перші сутички між палестинцями, єврейськими поселенцями й поліцією відбулися 6 травня в Шейх-Джаррах, а вже 7 травня почалася зачистка Аль-Акси, однієї з головних мусульманських святинь у світі. Другий штурм Аль-Акси ізраїльською поліцією відбувся 10 травня — у день, коли євреї святкують захоплення Східного Єрусалиму на вулицях. І саме 10 травня ХАМАС висунув ультиматум Ізраїльському уряду: якщо ті не відведуть війська з мечеті й Шейх-Джаррах, ХАМАС починає обстріли. Після невиконання Ізраїлем ультиматуму почалася активна фаза бойових дій, очевидно, знову з непропорційними втратами серед цивільних.

 

Штурм Аль-Акси ізраїльською поліцією, 10 травня 2021 року

 

Тож чи справді Ізраїль просто захищається? Чи все-таки можна було би спробувати не виселяти сім’ї та не захоплювати мечеті хоча б під час Рамадану? Уявіть: у вас релігійне свято, а хтось штурмує вашу святиню паралельно зі святкуванням захоплення міста, з якого вигнали ваших предків. Ваші подальші дії?

Отже, почалась активна фаза воєнних дій, і всі ізраїльтяни поховалися по бомбосховищах, думаєте ви? Так, більшість справді дотримується правил безпеки, але я хотів би звернути увагу на дещо інше:

Ось єврейський натовп у Єрусалимі скандує «Смерть арабам!».
А ось єврейський натовп у Хадері скандує «Смерть арабам!».
А ось єврейський натовп у Бат-Ямі скандує, не повірите, «Смерть арабам!».

Я міг би продовжувати, але приблизна картина вимальовується. До того ж ви бачили, як представники силових органів Ізраїлю реагують на пряме насильство єврейського населення у бік палестинського. Якщо ви раптом пропустили, ось посилання (коротко: ніяк). А призводить це приблизно до цього: натовпи лінчують випадкових людей на вулицях і, попри те, що це знімається на живу телевізійну камеру, поліція й швидка приїжджають лише за 15 хвилин після побиття.

 

Лишилось щось додати й виснувати

Більшість із нас (включно зі мною) досі до кінця не усвідомлює, що таке Сектор Гази й Західний берег річки Йордан (дві частини окупованих палестинських територій). Навіть на слові «окупованих» більшість зупиняється й думає, чи варто читати далі. Також чимало людей не розуміють відмінності між ними та згадують ХАМАС, навіть коли мова йде про Західний берег. Тож я хочу поділитися з вами ще кількома прикладами колоніальних практик, котрі Ізраїль застосовує до цих територій і людей.

1. Хімічні агровійни: Червоний Хрест у Палестині підтвердив інформацію від фермерів у секторі Газа, що ізраїльські військові літаки на кордоні розпилюють гербіциди, які на територіях шириною до 2,2 кілометра вглиб сектора руйнують посаджені культури й, за словами Червоного Хреста, можуть нести довгострокову шкоду здоров’ю.

2. Ізраїль перешкоджає торгівлі між Газою і Західним берегом, заважаючи палестинцям створювати локальний ринок.

3. Ізраїльські товари постачаються на палестинський ринок безперешкодно, а палестинські на ізраїльський — через торговельні бар’єри.

4. У ООН Газу порівнюють із в’язницею просто неба, у якій пересування людей і доступ товарів повністю контролюється окупаційною владою. У 2007 році кордони сектора були закриті майже цілодобово на противагу 1999 року, коли вони були майже завжди відкриті. (3 сторінка)

5. І останнє, що не можна пропустити: студенти із сектору Газа не можуть отримувати вищу освіту в Західному Березі (і навпаки). Отже, Ізраїль обмежує ще й доступ до освіти (сторінка 2/11).

 

Наслідки ізральського удару, 12 травня 2021 року

 

Враховуючи все це, уявляючи решту факторів, які просто неможливо вкласти в одну статтю, лишається зробити такий висновок. 

Розмірковуючи про ту частину світу, не забуваймо, в кого є залізний купол (який збиває майже всі ракети Хамаса), система бомбосховищ, сильна стабільна економіка, великий оборонний бюджет і найсильніші у світі союзники. Також не забуваймо, хто не має власної електроенергії та води, має обмежений доступ до зброї, грошей, освіти, пересування, майже поголовний ПТСР і ще багато «незручностей», які для більшості з нас є неприпустими.

 

"Я хочу від сильної сторони кроків до примирення, а не розпалювання ворожнечі."

 

Було би добре спробувати вимагати від кожної зі сторін за її можливостями. Наприклад, від Ізраїлю — не виселяти палестинські сім’ї й не відповідати непропорційним застосуванням сили на втрати від обстрілів з Гази.

Дякую, що прочитали цей текст. Сподіваюсь, мені вдалося донести до вас якусь частину інформації, яка допоможе дивитися на цей конфлікт не так однобоко, як це заведено в нашому інфопросторі. По обидва боки завжди є люди. І коли з одного боку вбивають і травмують у сотні разів більше, ніж з іншого, а родини вимушені обмінюватися дітьми, щоб збільшити шанси на виживання хоч когось зі своєї сім’ї, я думаю, це достатній привід задуматися, чи маємо ми право беззастережно ставати на чийсь бік, а чи мусимо робити якісь кроки (щонайменше у своїй голові) до припинення такого непропорційного протистояння.

Всі мої друзі та знайомі палестинці мають ізраїльську вищу освіту. І всі вони (я не перебільшую, абсолютно всі) хочуть втекти з Ізраїлю попри почуття обов’язку захищати свою землю, бо почуваються там другим сортом (я знову не перебільшую, а цитую) і відчувають небезпеку за своє життя. Я не хочу, щоб коло насильства вічно розкручувалось і хтось почувався так, як почуваються вони. Я хочу від сильної сторони кроків до примирення, а не розпалювання ворожнечі. І поки що я їх не бачу.

 

Читайте також:

Яков Рабкин: «Быть левым сионистом сейчас так же непросто, как представить себе кипящий снег»

Поділитись