Яке житло і для кого (від)будувати?

5149
Катерина Туренко
Статті авторки

 

Секція «Яке житло і для кого (від)будувати?» щорічної конференції «Фоєрбах 11» охопила проблеми житлової політики України та країн ЄС. Для нашої держави ця сфера соціальної політики не була дієвою останні десятки років, але після повномасштабного вторгнення Росії опинилась у тотальній кризі. У західних країнах, де житлова політика хоч і більш соціально орієнтована, українські біженці та біженки також часто мають проблеми із доступом до житла. Як задовольнити житлові потреби ВПО, чому існуючі програми забезпечення житлом не працюють, які вимоги до суб’єктів влади можуть змінити житлову політику — ці та інші питання проаналізували запрошені експертки та активістки.

Модераторкою виступила соціологиня та співредаторка журналу «Спільне» Альона Ляшева.

Право на житло в Україні: що (не) змінила війна?

Анастасія Боброва, аналітикиня і менеджерка Cedos, редакторка Mistosite.

Житлова криза під час війни

Зараз Україна переживає найбільшу в своїй історії житлову кризу. За оцінками Світового банку, 817 тисяч житлових будинків пошкоджені або зруйновані, з них 38% зруйновані без можливості відновлення. «Але будь-яка статистика в Україні стає застарілою вже наступного дня, оскільки обстріли українських міст тривають», — підкреслила дослідниця.

Втрати у житловому секторі становлять 40% усіх матеріальних втрат від руйнувань. Для відбудови потрібно близько 69 мільярдів доларів — це 20% від усіх необхідних зараз коштів. 

Але житло — це не лише будівлі; перш за все — це люди, які живуть у ньому. За оцінками Міжнародної організації з міграції, 6,2 мільйони людей стали внутрішніми переселенцями. Для них питання житла на сьогодні стоїть особливо гостро.

Близько 19% переселенців потребують допомоги з житлом. Більшість орендує житло самостійно, близько 4% досі живуть у колективних центрах — переобладнаних дитячих садочках, школах чи спортзалах. 

Звісно, житло напряму пов’язане із заробітком. За даними МОМ, 29% переселенців вимушені переїжджати в житло з гіршими умовами для економії коштів.

Що пропонує держава?

На місцевому рівні є декілька стратегій реагування на спричинену війною кризу. В перші місяці війни основною стратегією влади було переоблаштування житлових і нежитлових приміщень, які були в комунальній власності — школи, гуртожитки, готелі, санаторії. Окрім цього, в Україні встановлюють модульні містечка. У Львові таких три, там можуть жити близько тисячі людей. Деяку кількість квартир придбав Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву. Також існує програма «Прихисток», яка заохочує людей селити у себе вдома ВПО, та виплачує господарям близько 12 євро на місяць за одну людину. Тобто заходи реагування є, але вони не об’єднані в одну систему. 

 

Зруйновані житлові будинки у нещодавно деокупованому селі Архангельське, Херсонська область, 26 жовтня 2022 року. Фото: Wolfgang Schwan / Anadolu Agency via Getty Images

 

Що було з житлом до війни?

Після розпаду Радянського Союзу в Україні відбулася масова безкоштовна приватизація житла. Житлова політика була спрямована на те, щоби розширювати інститут приватної власності. Активно діяли різні програми, які підтримували будівництво чи купівлю нового житла через пільгові кредити та різні формати іпотеки. Це призводило до того, що альтернативні версії гарантування права на житло (соціальне, кооперативне чи оренда) майже не розвивалися. 

Житлова політика в Україні була і залишається досить фрагментованою. Окрім Міністерства розвитку громад і територій, питаннями житла для ВПО займається Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, а житлом для бездомних осіб — Міністерство соціальної політики. Водночас оренда житла в Україні була і залишається неврегульованою, а права орендарів малозахищеними. 

На жаль, із 2014 року в Україні не з’явилося системних рішень для того, аби забезпечити переселенців житлом. Ще тоді в семи містах України почали будувати модульні будинки як тимчасове рішення, але багато людей жили там і до 2022 року. Вони не були розраховані на такий довгий період, не були інтегровані в інфраструктуру міста. Люди часто відчували себе виключеними. На думку Анастасії Бобрової, цей неуспішний досвід важливо враховувати і зараз, коли приймаються екстрені «тимчасові» рішення. 

Чому Україні потрібне соціальне житло?

Закон про соціальне житло в Україні був прийнятий у 2006 році, проте з тих пір майже нічого не змінилося — кількість соціального житла була і залишається мізерною. За даними Міністерства розвитку громад і територій, станом на січень 2021 року в Україні нараховувалось 1098 соціальних квартир, в яких жили 1564 людини, з них 175 — ВПО. Найбільше таких квартир зосереджено у Полтавській області — 149. У Києві — лише 72.

Також в Україні є житло тимчасового призначення, що виконує майже ті ж функції, що і соціальне. Воно планувалось як рішення для людей, які не мають змоги виплачувати кредит за іпотеку. З 2014 року використовувалось для потреб ВПО. 

 

Наслідки ракетного обстрілу житлових районів Запоріжжя російськими ракетами С-300, 6 жовтня 2022 року. Фото: Dmytro Smoliyenko / Ukrinform / Future Publishing via Getty Images

 

У 2017 році в Україні створили субвенцію з державного бюджету, яка мала допомагати громадам розвивати тимчасове житло. Попри те, що для цього існував фінансовий інструмент, цей вид житла також не розвивався. Станом на січень 2021 року в Україні налічувалось всього 1997 квартир, в яких проживало 3363 людини, з них 1840 — ВПО. Найбільше тимчасового житла було в Донецькій області — 597. 

Повномасштабна війна, переконана дослідниця, продемонструвала необхідність розвивати соціальне житло в Україні. 

«Зараз ця проблема визнається не лише активістками, але і урядовцями. У проекті плану відбудови чітко зазначено, що Україна має розвивати соціальне житло. Це має буде одним із ключових пунктів переосмислення житлової політики», — резюмувала спікерка. 

На думку Бобрової, можна виділити кілька основних пропозицій:

1. Об’єднати фонди соціального і тимчасового житла та створити єдиний фонд соціального житла у публічній власності. 

2. Створити Єдиний державний реєстр громадян, які потребують поліпшення житлових умов, замість низки окремих обліків і черг.

3. Удосконалити систему управління соціальним житлом на місцевому рівні.

4. Прийняти державну програму розвитку соціального житла і збільшити державну підтримку громад.

Житло для біженок в ЄС: досвід Німеччини

Галина Сухомудь, дослідниця з питань житла New Housing Policy.

Як працює система розміщення біженців у Німеччині

Німеччина прийняла вже більше мільйона біженок та біженців з України. За кількістю це друга країна Європи після Польщі. Найбільше українців розміщено в західних і південних регіонах: Північний Рейн-Вестфалія — 211 тисяч, Баварія — 153 тисячі, Баден-Вюртемберг — 125 тисяч.

 

Мільйони українців змушені шукати житло за кордоном / Фото: Omar Marques/Getty Images

 

Українські біженці у Німеччині можуть отримати особливий статус — тимчасовий захист. І хоча система все ще має недоліки, українки мають дещо кращі умови, ніж інші шукачі притулку. Тимчасовий захист не передбачає зобов'язань перебувати у центрах прибуття, закріплюючи людину тільки за конкретним містом лише у разі отримання соціального забезпечення. Також цей статус передбачає інтеграцію в соціальну систему Німеччини.

Інші ж шукачі притулку з так званих безпечних країн походження вимушені обов’язково залишатися в центрах прибуття (гуртожитках) до завершення розгляду заявки. Тільки у разі позитивного рішення вони отримують право на децентралізоване розміщення та соціальні виплати. Тобто ті, хто отримує тимчасовий захист, мають абсолютно такі ж умови, як і всі малозабезпечені люди в Німеччині. 

У разі самостійної оплати люди мають право на будь-яке житло в межах країни, у разі оплати Центром зайнятості — у межах певного міста чи регіону. Існує чотири типи житла, в якому можуть бути розміщені біженці, що отримують соціальні виплати:

- соціальні муніципальні квартири, розраховані на біженців;

- соціальні квартири муніципальних компаній;

- приватні квартири з соціальною функцією на певний період часу;

- приватні квартири, ціна яких відповідає стандартам Центру зайнятості по ціні і квадратним метрам.

Житло і (міграційна) політика

Муніципальна політика соціального житла не включає шукачів притулку чи біженців як цільову групу.  Проте житлова і муніципальна політики взаємопов'язані. 

«В Берліні, наприклад, ще на початку березня зробили заяву, що приймають тільки певні групи людей, а саме тих, хто може довести, що має житло на шість місяців», — нагадала Галина Сухомудь. 

Ті, хто не мають, де жити, повертаються в центри прибуття та спільного розміщення.

Велику вагу має солідарне забезпечення житлом — те, що можуть надати родичі, друзі, громадські організації, самоорганізовані групи чи приватні особи.

 

Українські біженці у Німеччині / Фото: АР

 

Виклики

У Німеччині спостерігається велика регіональна різниця, а також різниця між типами поселення. Через перенаселеність наявність житла прямо залежить від того, велике це місто чи маленький населений пункт. Біженці дуже залежать від допомоги волонтерів, громадянського суспільства, солідарного житла. 

Доступ біженців до житла відображає соціальні нерівності. Є значні відмінності у пошуках в залежності від гендеру, класу, рівня освіченості, знання мови, місцевих контактів, наявності українського громадянства, часу в’їзду на територію країни.

Водночас через загальну кризу доступного житла в Німеччині дуже складно знайти постійне місце проживання.

Житло для ВПО: чого не робить влада, але що може зробити громада?

Олеся Дацко, докторка економічних наук, доцентка, заступниця голови ГО «Центр суспільних інновацій».

Житло для ВПО: звідки його взяти?

На прикладі Львова Олеся Дацко пояснила, що місто має дуже багато житлового потенціалу, який не використовується. А оскільки Державний реєстр речових прав на нерухоме майно наразі закритий, перевірити, кому і на яких підставах належать ті чи інші приміщення, неможливо. 

«На сьогодні в Україні прийнято закон, який передбачає примусове вилучення приміщення, що не використовується власником, та його спрямування на потреби ВПО з відшкодуванням власникові відповідної суми. Це набагато легше і дешевше, аніж будувати нове житло», — підкреслила доцентка. 

За її словами, в інших державах існують відповідні нормативні акти, які зобов’язують власника здати житло в оренду, якщо він його не використовує. Якщо власник не погоджується, влада робить це самостійно, відшкодовуючи йому суму, яка передбачена законодавством. «Чи можна так зробити в Україні? Звичайно», — впевнена Олеся Дацко.

Проблеми житлової політики України

Окрім корупції та недовіри до влади, однією з великих перешкод Олеся Дацко вважає неінвентаризованість житла:

«Парадоксально, але в системі національного рахівництва, де вказано облік національного багатства, практично відсутнє житло. Відповідно до чинного законодавства, всі райадміністрації Львова повинні були б облікувати всі житлові приміщення. Бо це податки. Але вони не обліковані. Відповідно є велика кількість житла, що не використовується, власник не платить податки, а жодних зобов'язань немає», — акцентувала дослідниця.

 

Житловий будинок після ракетного удару російських військ по Запоріжжю, 06 жовтня 2022 року. Фото: Dmytro Smoliyenko / Ukrinform / Future Publishing via Getty Images

 

З 2015 року в Україні був введений новий реєстр речових прав. Але списки зі старих реєстрів були перенесені туди тільки частково. «Тобто ми не знаємо, скільки цього житла у Львові взагалі є», — пояснила Олеся Дацко.

Водночас житлова політика України була спрямована на підтримку забудовників. «Тобто у нас на будівництві заробляли посередники. І це будівництво не було орієнтоване на потреби громадян. Бенефіціарами цієї політики не були люди. І це велика проблема», — вважає Дацко. 

Що може зробити громада, а що — влада?

Спікерка озвучила ряд рекомендацій, які можуть вплинути на житлову політику на рівні громад:

1. Об’єднатися у громадські організації та благодійні фонди, щоб спільно вирішувати проблеми з житлом.

2. Зробити запит до відповідних міських, селищних рад чи обласної військової адміністрації щодо визначення об’єктів нерухомості та її вилучення для суспільних потреб.

3. Організуватися для спільного пошуку ресурсів для ремонту та впорядкування житла, у тому числі з використанням фандрейзингу та краудсорсингу.

А також ряд пропозицій до суб’єктів влади:

1. Створення житлово-будівельних кооперативів та відповідних благодійних фондів.

2. Формування програм розбудови малих міст з урахуванням потенційних векторів розвитку економіки.

3. Залучення волонтерів та громадських діячів до інвентаризації приміщень, придатних до житла.

4. Розробка механізму надання інформації про безгосподарні приміщення.

5. Примусове залучення квартир, які не використовуються, для потреб ВПО.

6. Повністю відкрити реєстри речових прав.

Недоступність якісного і комфортного житла залишатиметься проблемою насамперед для українців, яким довелося переміститися, але водночас і для тих, хто живе там, де і жив до війни. Важливим кроком для забезпечення житлом ВПО та вразливих груп населення є розвиток соціального житла, на чому наголошують активістки та експертки. Це питання має вирішуватися на всіх рівнях — від самоорганізації громад до національних програм. Сьогодні саме завдяки роботі громадських діячів та діячок проблеми забезпечення житлом озвучуються на загальнонаціональному рівні.

 

Яке житло і для кого (від)будувати?

Запис дискусії з англійським синхронним перекладом:

 

Авторка: Катерина Туренко

Обкладинка: Катерина Грицева

Поділитись
Справедливе місто, яке ми заслужили: мрія, практика, боротьба Які принципи можуть стати в нагоді при відбудові України? «Міське планування має бути в авангарді руху за соціальну справедливість» — інтерв'ю зі «Stripe Architects» Безкоштовне житло та трудова допомога. Як підтримують людей в регіонах під час війни Порятунок для кожного. Зима стала для держави тестом на людяність Спротив і солідарність. Лівий волонтерський рух у російсько-українській війні Конференція «Справедлива відбудова. Якою буде Україна після війни» 52 квартири для ВПО. Прірва між житловою політикою та потрясіннями війни