Політика

БАХРАМ ЗАНДІ: «Народ більше не довіряє обраній владі»

6021

Розмовляла і переклала Ірина Доброгорська

Передмова і редакція Дениса Пілаша

Бахрам Занді — PhD з фізики, член міжнародного комітету Партії зелених США (2000), за походженням іранець. Він узяв участь у конференції «Нові профспілки і демократичні ліві: історичні корені й ідейні орієнтири», що проходила у Києві 2—3 листопада 2013 року.

Партію зелених вважають найбільш «лівою» з так званих «третіх партій» США, що намагаються кинути виклик двопартійній системі. На підтримку американських «зелених» виступали режисер Майкл Мур, панк-музикант Джелло Біафра та співавтор (із Міхаелем Леві) «Екосоціалістичного маніфесту», психоаналітик Джоел Ковел.

На президентських виборах 2000 року висунутий «зеленими» кандидат Ральф Нейдер, відомий ще з шістдесятих активіст, виборов третє місце з майже 3 мільйонами голосів (2,74%). На президентських виборах 2012 року кандидатка від Партії зелених Джилл Стейн посіла четверте місце.

Чому ви вирішили залишитися в США?

Я переїхав до США, коли був студентом. Попередній іранський політичний режим мав дуже хороші стосунки з США — шах Ірану був маріонеткою США (сміється). Тоді іранці мали змогу поїхати на навчання у Сполучені Штати та могли залишитися там, якщо бажали. Але наступний іранський уряд був більш релігійним та диктаторським, а позаяк я атеїст, то не мав бажання повертатися назад до Ірану.

Як би ви прокоментували політичну систему в країні з погляду члена Партії зелених США? Адже дві панівні партії — демократи та республіканці — визначають вектор американської політики, і це нагадує замкнуте коло. Чи існують способи виходу з нього?

У законі немає обмежень кількості політичних партій, але на практиці ці дві партії не схвалюють прихід інших політичних сил, тому третій силі надзвичайно важко втрутитися. Проте ми [Партія зелених США. — І.Д.] намагаємося поширювати інформацію, адже багато людей навіть не знають, хто ми такі. Чимало плутають нас із організацією «Ґрінпіс» або з ірландцями.

Що саме ви робите, аби популяризувати свою партію?

Ми заявляємо про себе, беручи участь у різних подіях. До прикладу, на кожних виборах ми докладаємо зусиль, аби імена наших кандидатів потрапили в бюлетені.

Відтак на самих виборах, натрапляючи на нас у списку претендентів, люди мають змогу пересвідчитись, що існує така партія. Без сумніву, це потребує часу.

На відміну від двох панівних партій, ми не отримуємо грошей від корпорацій. Натомість керівні партії, спонсоровані корпораціями, підпадають під їхній безпосередній вплив. Ми ж отримуємо кошти від людей, завдяки чому залишаємося непідкупними та не залежними від великого капіталу.

Як би ви могли описати досягнення та досвід Партії зелених США?

У деяких штатах Партія зелених перемагала на виборах до міських рад. Члени партії представлені в місцевих радах — зокрема, вибороли посади мера в деяких містах. До прикладу, мер міста Річмонд у Каліфорнії є членом нашої партії. Проте наразі жодного представника партії у Конгресі США немає. Основну підтримку «зелені» мають у найбільш прогресивних штатах — Каліфорнії та Нью-Йорку.

На чому зосереджується політика вашої партії?

Існують чотири принципи, які сповідують «зелені» всього світу: демократія, ненасильство, екологія та соціальна справедливість. Важливо зазначити, що ми, Партія зелених, — єдина значна партія США, яка підтримує мир: обидві великі партії висловлюють підтримку війні, і саме це відрізняє нас від них.

Як ви гадаєте, чи змінив щось у свідомості американців рух «Окупуй Волл-стріт»?

Так, безперечно. Ще жодного разу в історії мирний рух не був спрямований на капіталістичну систему. Власне, вперше мирний рух критикував сам капіталізм як проблему. Їхнім досягненням було те, що вони попросили людей перевести гроші з банків до кредитних спілок. І це змінило чимало. Тепер на вулицях відбуваються схожі дії, адже люди більше не підтримують стратегій та рішень своїх парламентів. Вони виходять на вулиці, і це можна спостерігати на прикладі Каїра 1, Афін 2 та Мадрида 3. Народ більше не довіряє обраній владі. Перебуваючи на вулицях, люди демонструють горизонтальну модель влади, котра будується «знизу догори», а не навпаки.

Як би ви прокоментували слабшу реакцію американського уряду на події у Сирії і Лівії, на відміну від гострого втручання в Ірак та Афганістан? Що саме змінилось?

Сполучені Штати надто довго воюють, і народ втомився від цих воєн. Американський уряд мав наміри атакувати Сирію, проте громадськість заперечила. Барак Обама мав наміри розпочати втручання до Сирії, але не отримав у Конгресі достатньої кількості голосів для цього. Це стало величезною перемогою народу, оскільки розклад сил у Конгресі відобразив небажання людей брати участь у цій війні.

Порівнюючи США та країни Латинської Америки, що рухаються «вліво»: чому, на Вашу думку, у Сполучених Штатах немає лівої партії, партії робітничого класу? Чи взагалі можливе її існування?

Потужна пропаганда у США зуміла дискредитувати значення слова «соціалізм». Тепер варто використовувати іншу риторику, щоб донести значення терміну до народу. Яскравим прикладом є оригінальний фільм Джина Родденберрі «Зоряний шлях» (Star Trek). Сам Джин Родденберрі був соціалістом, і його фільм є втіленням соціалістичної моделі. Тут немає бідності, грошей, релігії, кордонів. Люди працюють не для забезпечення власного існування, а заради задоволення. Карл Маркс назвав би такий устрій утопічним комунізмом.

Якщо порівнювати робітничий клас у Латинській Америці та у США, то ситуації є дуже різними. У Латинській Америці люди більше усвідомлюють свою значущість у суспільстві. Тому вони єднаються у профспілки, політичні партії. Там краще розвинене навчання політичної активності. У США ще з часів Другої світової війни нападали на «лівих» та знищували профспілки. Тому зараз домогтися, щоб люди могли знову об’єднуватися і виходити на демонстрації — непросте завдання, яке потребує часу. До прикладу, працівники «МакДональдза» та «Волмарта» не мають профспілок і не виходять на демонстрації. Загалом у світі працівники «Волмарта» організовані у профспілки тільки в Німеччині та Китаї — і лише тому, що профспілки там обов’язкові. У США ж працівники цих компаній отримують мінімальну заробітну плату, не мають жодних соціальних гарантій (benefits) та не прагнуть вступати до профспілок. Однак певне покращення ситуації спостерігається уже тепер. Подекуди працівники виходять на демонстрації перед «МакДональдзом» та іншими фаст-фудами, а також перед «Волмартом» з вимогами зарплатні, яка би забезпечила гідний рівень життя, а не просто прожитковий мінімум. Очевидно, що 8 доларів за годину — недостатня сума для прожиття, на мою думку, необхідно близько 20 доларів за годину. Тому люди виходять на вулиці з вимогами підвищення заробітної платні та соціальних виплат.

Як ставиться американський уряд до мігрантів? Наскільки самі мігранти згуртовані?

Насправді, мігранти у США є доволі згуртованими. Наприклад, кожного Першого травня робітники-мігранти Лос-Анджелеса виходять на демонстрації, і це вже стало традицією. Більшість учасників демонстрацій — нелегальні іммігранти, чимало з них є вихідцями з Латинської Америки (Уругваю, Сальвадору). Їхньою основною вимогою є легалізація їхнього перебування у США. Адже вони сплачують податки та виконують ту роботу, на яку не зголошуються американці. Вдаючись до цих аргументів, трудові мігранти вимагають, щоб їхнє перебування на теренах США було узаконено — вони не «чужинці» і не «нелегали».

Під час конференції Бахрам Занді висловлює здивування, що в Україні Комуністична партія підтримує уряд і перебуває під впливом великого капіталу. На його думку, суспільство ототожнює поняття «сталінізм» та «комунізм». Як приклад, він описує свої відвідини музею Голодомору в Києві, де екскурсовод називав сталінські репресії 1933 року не інакше як комуністичні. Він вважає важливим кроком для українського суспільства почати розмежовувати терміни «комунізм» та «сталінізм».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПРО ФЕНОМЕН ПАСКУДНОЇ РОБОТИ (Девід Гребер)

КАПИТАЛИЗМ VS. КЛИМАТ (Наоми Кляйн)

НАРИС НЕОЛІБЕРАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ (Лоїк Вакан)


Notes:

  1. Масові протести, спричинені кризою політичного режиму, відбувалися під час Єгипетської революції.
  2. В Афінах відбулися низка демонстрацій та страйків проти заходів суворої економії в умовах економічної кризи, спричиненої масштабними фінансовими маніпуляціями.
  3. Рух «indignados» був спрямований проти запланованого скорочення бюджетних витрат та реформи трудового законодавства.
Поділитись