Авіаудар по будівлі Луганської ОДА: п’ять років невизнання

  • 31 May 2019
  • 3208
Авіаудар по будівлі Луганської ОДА: п’ять років невизнання

Тарас Білоус

2 червня 2014 року українська авіація завдала удару по будівлі Луганської ОДА. Більшість ракет розірвалися в парку перед будівлею, що розташована в самому центрі міста. Загинуло 8 людей, ще понад 20 було поранено, 11 із яких госпіталізовані. Усі постраждалі були цивільними, більшість із них — звичайні перехожі. В самій будівлі ОДА тоді знаходився штаб проросійських сил.

Зранку перед ударом сепаратисти розпочали штурм розташованої на окраїні міста Луганської прикордонної бази. Наступ вівся з житлового масиву. 2 червня стрілянина припинялася лише на короткий час, зокрема щоб «швидка» могла забрати поранених.

Для Луганська той день став одним із переломних моментів 2014 року. Але важливий він не лише для Луганська. Пам’ять про нього по різні сторони фронту кардинально відрізняється, а висвітлення тих подій багато говорить про війну на Донбасі загалом.

 

Пропаганда й пам’ять

Українська влада досі офіційно не визнала, що вибухи біля ОДА були авіаударом.

В перших заявах офіційного Києва заперечувався навіть сам факт обстрілу ззовні — прес-офіцер АТО заявив, що «найімовірнішою причиною вибуху стало необережне та невміле поводження зі стрілецькою зброєю та з вибуховими речовинами», а прес-секретар АТО припустив, що сепаратисти «намагалися збити літак з якогось зенітно-ракетного комплексу, але вибух стався усередині приміщення». З появою перших фото й відео з місця події ці версії розсипались.

 

 

В подальших заявах офіційних осіб часто важко розібрати, де їхня власна творчість, а де — переказ різних блогерів, роль яких тоді була дуже важливою. Зокрема, саме в коментарях у відомого блогера Віктора Трегубова народилася версія про вистріл із ПЗРК з парку перед будівлею. Автора версії, що стріляли з будівлі СБУ тепер уже важко встановити, як і автора «шедевру» про кондиціонер, у який помилково влучила ракета[1]. Але той день показав, що навіть генерали ЗСУ не соромляться повторювати найбезглуздіші версії. Це було на тлі обурення тим, що LifeNews подав штурм сепаратистами прикордонної бази як «атаку Нацгвардії на Луганськ».

Більшість українських ЗМІ радо поширювали будь-які спроби довести, що українська авіація тут ні при чому й дуже неохоче вказували на докази протилежного. Мабуть, найяскравіший приклад цього — Ukraine@war, анонімний англомовний блогер, що переважно займався пошуком доказів участі Росії у війні на Донбасі. Його аналіз відео польоту винищувача над Луганськом, в якому він доводив, що той не стріляв по ОДА, переклав сайт InfoResist і поширили інші українські ЗМІ, включно з 1+1. Але коли в наступних своїх публікаціях він визнав, що помилявся і що це все-таки був авіаудар, його вже ніхто не передруковував[2].

Втім, варто віддати належне двом виданням. StopFake у ніч на 3 червня опублікував свій аналіз, у якому спростував версії про ПЗРК, кондиціонер та будівлю СБУ. Того ж дня «ОстроВ» опублікував своє обґрунтування, чому це справді міг бути український Су-25. Але ні вони, ні заява ОБСЄ не змогли переломити хід публічних дискусій

На жаль, навіть через роки після того в українських ЗМІ трапляється повторення версій, що не витримують критики. В кращому ж випадку авіаудар українських ВПС називається як одна з можливих версій. За одним важливим винятком: військовий історик і журналіст Михайло Жирохов у своїй статті про участь українських Су-25 у боях на Донбасі пише як про факт: «кілька випущених ракет С-8 потрапили на площу перед будівлею Луганської облдержадміністрації». Але вона залишилася майже непоміченою.

Загалом, після гарячих дискусій перших днів, про той інцидент в українських ЗМІ згадують не часто. Й іноді лише для того, щоб заявити: «Першими почали сепаратисти»[3]. Значно частіше й охочіше в українських ЗМІ згадують луганських прикордонників. Ще рідше це питання коментують офіційні особи — власне, ніколи. Можливо, за одним специфічним винятком.

 

 

В самому Луганську, звісно ж, картина протилежна. Про штурм прикордонного загону майже не згадують, хоча і тут можна знайти важливий виняток. Натомість місцева влада у 2015 та 2018 роках встановила два пам’ятники загиблим від авіаудару. Минулого року був знятий документальний фільм. Луганському коледжу автосервісу присвоїли ім’я одного із загиблих — Олександра Гізая. Він був афганцем і громадським діячем, навесні 2014 року підтримав сепаратизм. Але повагу йому висловлювали й учасники луганського Євромайдану.

 

 

Діалог і відповідальність

Деякі автори, що згадували про інцидент у своїх публікаціях, вказували на відсутність «офіційного розслідування незалежних експертів». Але хто в Україні вимагав за ці роки такого розслідування? І як подивилася б наша «патріотична громадськість» на людей, які, наприклад, минулого року організували б протест із вимогою розслідування?

 

З 1:45:17 — виступ Антона Геращенка про авіаудар у неназваному місті

 

Виступ Антона Геращенка показовий у двох моментах. По-перше, він «не хотів давати зайвий привід для пропаганди». Очевидно, російської. Але Геращенко говорив тоді про випадок, коли російські ЗМІ фактично назвали речі своїми іменами[4], тоді як українські спотворювали події. Такий випадок був не єдиним у війні на Донбасі. Визнання цього важливе, щоб змінити характер публічних дискусій в Україні, які вже роками отруює «аргумент» «це схоже на російську пропаганду». І таке визнання ніяк не скасовує деструктивного впливу російської пропаганди.

Другий важливий момент у виступі Геращенка — це питання «що робити з цим пілотом?». Але відповідальність за те, що сталося, несе в першу чергу не пілот, а той, хто дав йому наказ. Помилкою був не промах пілота, а сама ідея авіаудару по будівлі в центрі міста.

І незалежно від юридичних моментів, потрібна офіційна публічна заява української влади про те, що тоді сталося. Бо визнання своїх помилок — мабуть найкращий спосіб почати діалог. Навіть якщо це помилки попередньої влади.

 

Пам'ятний хрест на вул. Островського у Станиці Луганській. Автор: Тарас Білоус, 2019 р.

 

P.S. Авіаудар по будівлі Луганської ОДА був не єдиним таким інцидентом. Рівно через місяць після нього, 2 липня 2014 року, в Станиці Луганській від обстрілу загинуло 11 цивільних. Усі розслідування правозахисників кажуть однозначно: це був авіаудар[5]. Але так само, як і у випадку з Луганськом, українська влада це заперечувала й досі не визнає. А місцеві мешканці досі запитують себе, чому їх тоді обстріляли. Вони також заслуговують почути правду.

 

Стаття підготовлена в рамках проекту «Memory guides: information resources for the peaceful conflict transformation», що здійснюється Центром Незалежних соціальних досліджень — CISR e.V. Berlin. Проект підтримується МЗС Німеччини, в рамках програми: «Expanding Cooperation with Civil Society in the Eastern Partnership Countries and Russia».

 

Читайте також:

Пятилетие одесской трагедии. 2 мая — не День победы, но и не Хатынь (Роман Губа)

Примітки

  1. Можливо, це був Сергій Іванов. 
  2. Першу свою публікацію він видалив, як і сайт InfoResist. Ознайомитися з аналізом можна лише в цьому передруці (другий розділ). 
  3. Показово, що авторами таких статей часто є проукраїнські переселенці з Луганська. 
  4. Уточнення: на самому початку Валерій Болотов заявляв, що український літак стріляв касетними бомбами. Звісно ж, це була неправда. 
  5. Посилання на них зібрані у відповідній статті Вікіпедії

Leave a Comment