Вперше опубліковано у: Спільне, №5, 2012: Політекономія расизму
Мобілізація інституцій навколо «боротьби» з нелегальною міграцією та нелегальною працею останніми роками вступила до нової фази. Позиція профспілок у цьому питанні заслуговує на детальніший аналіз, адже у викритті різних груп «шахраїв» вони стверджують, що проблема не лише в роботодавцях, а й у самих трудових мігрантах та офіційно безробітних громадянах Чехії, що підробляють «начорно» та зловживають соціальними виплатами. В результаті їхньої боротьби проти неформальної зайнятості відбувається часткове примирення інтересів капіталу та профспілок щодо гарантій мінімальної оплати праці та трудових стандартів. Однак сучасна політика уряду не має наміру виходити за рамки мінімальних стандартів, які залишаються відносно низькими, про що свідчить і те, що мінімальна заробітна плата не підвищувалася з 2007 року. Як наслідок, спостерігаємо більш жорсткий контроль над трудовою міграцією, а місцеві робітники змушені погоджуватися на менш кваліфіковані та низькооплачувані робочі місця, які покидають робітники-іноземці.
Безсумнівно, з точки зору покращення позиції прекарних робітників на ринку праці, в тому числі трудових мігрантів, дотримання трудових стандартів та стандартів оплати праці є обов’язковим. Але нинішні намагання міністерства праці та соціальної політики контролювати мінімальні стандарти у сфері трудової зайнятості все ж можуть певним чином впливати на способи зайнятості. Для ряду трудових мігрантів ці намагання загрожують втратою теперішніх позицій і, як наслідок, ризиком набуття «нелегального» статусу. Держава, власне, сама сприяє інформалізації ринку праці через політики гнучкості (Likić-Brborić 2007).
Те, що мігранти не мають місцевого громадянства, вже утримує їх у другорядному становищі на ринку праці та сприяє тому, що вони заповнюють деякі трудові місця на вторинному ринку праці. Але чеські профспілки не усвідомлюють цієї ролі держави в формуванні вразливого становища мігрантів, підтримуючи, зокрема, інститут трудового дозволу, який прив’язує мігранта до конкретного роботодавця і, таким чином, створює невільну працю.
Наразі в Чеській республіці не існує політичної сили, яка б допомогла зрівняти становище трудових мігрантів та мігранток в окремих економічних галузях та географічних областях, про які вже давно відомо, що там високий рівень експлуатації та використання дешевої робочої сили з-за кордону (із країн по Європейського Союзу чи з-поза його меж) 1 і де окремі державні інституції і самоврядування сприяють роботодавцям у використанні праці іноземних робітників (див. напр. Jelínková, Hánová 2010, Křížková 2010). Йдеться про «прикордонні зони» (Squire 2011), для яких характерне розмежування між трудовою силою відповідно до етнічності, «раси», громадянства та гендеру, що робить можливим зниження ціни на працю в межах виробничих мереж та зв’язків між підприємствами.
Дана стаття присвячена змінам у міграційній політиці Чехії та співпраці різних державних та недержавних інституцій у сфері міграції. Особливу увагу приділено ролі профспілок у цих процесах і запропоновано критику співпраці профспілок з державними органами та працедавцями у антиміграційній політиці.
Зміни в міграційній політиці
Економічна криза з осені 2008 року та пов’язане з нею зниження попиту на робочу силу значно вплинули на міграційну політику Чеської республіки, призвівши до трансформації та інтенсифікації співпраці державних інституцій в різних областях міграції. Для висвітлення цих змін недостатньо лише висвітлити економічну кризу, адже ці зміни стосуються передусім нового співвідношення сил у суспільстві.
По-перше, період швидкого економічного зростання до осені 2008 року можна охарактеризувати як частковий продукт міграційної політики, а також інших політик конкурентної держави 2 (Čaněk 2010b, Drahokoupil 2009), які, наприклад, виявлялися у політиці підтримки проекту зелених карт. У період економічної кризи інтереси роботодавця щодо постачання дешевої робочої сили відступили на другий план на користь критеріїв безпеки, охорони домашнього ринку праці та деяких етнічних чи культурних поглядів населення. Це також вело до зміцнення позиції міністерства внутрішніх справ як силового центру міграційного контролю в Чеській республіці.
По-друге, вже перед початком економічної кризи восени 2008 року почалося поглиблення та трансформації співпраці окремих головних департаментів, що відповідають за різні аспекти міграції 3. Міжвідомча співпраця набула у 2007 році нової інституціональної платформи у формі Аналітичного центру для охорони державних кордонів та міграції (ANACEN) та вищого за рангом Координаційного органу з охорони кордонів та міграції, який збирається на рівні заступників окремих міністерств. Такий тип міжвідомчої співпраці та координації не лише в області міграції є прикладом «міграційного менеджменту». Гейгера і Пекуд (Geigera and Pécoud, 2010) характеризують цей підхід до міграційної політики як «комплексний, координований, цілісний та технократичний». Попри посилення державного контролю над міграцією, він не суперечить неоліберальній політиці, адже характеризується дерегуляцією діяльності держави (Peck 2001b) з одночасним залученням низки недержавних акторів (Guiraudon 2001) і очікуваннями щодо самокоординації мігрантів (Geiger a Pécoud 2010).
Дискурс регулювання міграції подає співпрацю державних управлінь як самозрозумілу необхідність, яка не потребує подальшого розвитку, як у положенні аналітичного матеріалу міністерства внутрішніх справ 2010 року: «Проблематика міграції є настільки фрагментованою, що питання, пов’язані з іноземним елементом, стають компетенцією ряду державних органів» (Čaněk 2010a, Ministerstvo vnitra ČR 2010). Те, що з точки зору експертів та експерток з міграції може видаватися «цілісним» та «комплексним» підходом, в дійсності часом представляє відносно обмежену та вибіркову перспективу (Scott 1998). Регулювання міграції шкодить розмежуванню різних логік окремих міністерств та змінює формування та протистояння уявлень про інтерес(и) держави у сфері міграційної політики між службовцями та посадовими особами (Spire 2005).
Позиція профспілок
З посиленням контролю за нелегальною працею та міграцією погодилися і профспілковці, що вважають своїми пріоритетами охорону домашніх працівників та вироблення мінімальних зарплатних та трудових стандартів. За словами керівника юридичного відділу Чесько-моравської конфедерації профспілок (далі ЧМКПС) Віта Самки, «спілки завжди вказували на [обхід регулювання], але це питання почало просуватися з відносно невеликим, повільним успіхом лише тепер, коли це стало предметом загроз не лише нам, але й роботодавцям» 4. Цей альянс представників роботодавців та профспілок знову вказує на те, що нещодавні зміни міграційної політики не були б можливі без ширших змін у відносинах сили між різними інституціями, що займаються цим питанням.
Профспілки 5 у Чеській республіці критично налаштовані щодо політики теперішнього уряду прем’єра Нечаса і підкреслюють перекладання ризику на працівників. ЧМКПС є систематичним критиком гнучкості правовідносин у сфері трудових угод, які не враховують достатнього захисту прав робітників. З іншого боку, вони схвалюють його переважно обмежувальну міграційну політику, контроль та обмеження діяльності трудових агентств (для громадян із країн поза Європейським Союзом), як і ширший контроль нелегальної праці. Трудові мігранти поки через низку причин 6 були вилучені із профспілок. Без членства у профспілках та укладання колективних договорів не можна очікувати істотного покращення їхнього становища. Це стосується і різних рівнів непевності на ринку праці, передусім необхідності підвищення міри контролю над трудовим процесом з боку робітника, стабільності працевлаштування та підвищення заробітку (див. Vosko 2010).
Позиція ЧМКПС щодо трудової міграції полягає в тому, що громадяни Чеської республіки (та Європейського Союзу) повинні мати першість на домашньому ринку праці, а міграцію слід регулювати, щоб подолати чи обмежити нелегальну зайнятість як іноземців, так і чеських громадян, посилити контрольні механізми у цій сфері і запобігти соціальному демпінгу 7 (ЧМКПС, 2010а). Аналітик ЧМКПС Павел Янічко так характеризує позиції цієї конфедерації: «Ми як профспілки не є ворожими щодо іноземців на ринку праці, але, звичайно, наша мета — аби ту працю отримали в першу чергу чеські робітники… [Далі наполягатимемо на тому], аби їхнє становище було контрольованим та порівнювалося із становищем чеських робітників, аби не доходило до того, що через використання іноземців ще більше погіршувалося становище чеських робітників» 8. З цього можна зробити висновок, що етнічна категоризація робітників переважає над класовим баченням з боку профспілок та знижує можливості солідарності між робітниками з Чехії та інших країн. Профспілки сприймають трудову міграцію як можливу конкуренцію для домашніх працівників та спосіб соціального демпінгу, отже як загрозу заробітній платі та трудовим стандартам. Головною проблемою вважається зловживання позиковим наймом 9 та різні форми уникання інституту дозволу на роботу та правовідносин у сфері трудового права у трудових мігрантів із країн поза Європейським Союзом.
Може видатися зрозумілим, що профспілки підтримують старання сучасної влади щодо більшого контролю за трудовою міграцією. Ймовірно, профспілки вважають, що організація трудових мігрантів як альтернативний спосіб дотримання трудових стандартів була би складною й дорогою справою та мала б невизначені наслідки. Видається, що навіть членська база швидше розглядає трудових мігрантів як конкурентів. Обраний ЧМКПСом шлях є, отже, «традиційним» — через вплив на законодавство та практику контрольних інституцій так, аби було гарантовано дотримання мінімальних стандартів у сфері оплати праці, трудового часу, права на відпочинок та ін.
Виклики для профспілок
Чеська республіка, принаймні в час економічної кризи, приваблива для робітників із країн Європейського Союзу, які мають вільний доступ до ринку праці. Вони замінюють, в деякій мірі, робітників із країн поза Європейським Союзом. Кількість трудових мігрантів зі Словаччини, Болгарії чи Румунії зростає 10. Вони, здається, виконують роль зручної етнізованої робочої сили; частина з них відчувають ті ж принизливі та експлуататорські умови праці, що й робітники із країн поза Європейським Союзом (Čaněk 2011b). Це вказує на новий розподіл та сегментацію на ринку праці (McDowell 2009). Проблема порушення трудових прав мігрантів і надалі залишається актуальною. Все ж для профспілок зростання кількості трудових мігрантів із країн Європейського Союзу може бути шансом, аби трудові мігранти почали активніше інтегруватися у профспілки. Робітники, наприклад, із Болгарії та Румунії можуть бути поінформовані про безпечніше становище у Чеській республіці, про що свідчить відповідний досвід соціальних працівників, що працюють з мігрантами. На їхню думку, вони мають більший інтерес протистояти несправедливості, ніж, наприклад, робітники з України, які, на відміну від них, бояться це робити: «Коли з нами розмовляє людина із Болгарії чи Румунії, то часто каже: “Зробіть із цим що-небудь”, коли ж зустрічаються постраждалі з України, а я запитую: “Чи варто з тим щось робити?” — “Ні-ні, краще не треба”» 11.
Ще одним важливим аспектом є «інформалізація згори» в рамках виробничих мереж у глобалізованій економіці (Slavnić 2010), у яких зацікавлені частина представників державного управління, політиків, громадськості, профспілок та частина представників капіталу за винятком нелегальних, а в чеському контексті квазілегальних 12 мігрантів з ринку праці (Boswell 2004). Інше громадянство надає можливість скеровувати трудових мігрантів та мігранток із гірших країн до гірше оплачуваних робочих місць. Таким чином, з’являється взаємодія між окремими категоріями дозволів на працю та прекаризованими трудовими позиціями (Anderson 2010, Fudge 2011). Наприклад, для трудових мігрантів із менш безпечним довгостроковим дозволом перебування дозвіл на працю означає закріплення на певній позиції лише у конкретного роботодавця, для якого є дійсним дозвіл на роботу. ЧМКТС безумовно проти рабської праці, проте чомусь не вбачає в інституті дозволу на роботу обмеження свободи.
Нинішній міністр праці та соціальної політики прагне змусити безробітних громадян Чехії до того, аби вони погоджувалися на працю (передусім менш кваліфіковану), яку мають полишити іноземні працівники, що її нині виконують 13. Це воркфаристичне 14 рішення базується на скороченні виплат по безробіттю та введені обов’язкових громадських робіт (MediaFax 19/9/2011) 15.
Що стосується часткової політичної згоди щодо утримання стандартів у сфері зайнятості між представниками роботодавців та профспілками стосується лише мінімальних стандартів. Це має суттєве значення передусім для працівників прекарних робочих місць та секторів економіки, де профспілки є мало організованими, а отже стосується і такої вразливої групи, як трудові мігранти. Однак зосередженість на цьому мінімумі може, згідно з деякими авторами, легітимізувати прекарні умови праці, що знову ж таки позначиться саме на тих, хто знаходиться внизу [трудової драбини] (Bernstein et al. 2006, Bernstein 2006: 221) 16.
Висновки
Таким чином, у цьому тексті я прагнув звернути увагу на проблематичність приєднання профспілок
до держави при контролі мігрантів. Держава відіграє значну роль при формуванні вразливої позиції мігрантів, до якої ЧМКТС зовсім не виявляє інтересу. Часте перекладання вини при порушенні трудових прав мігрантів з боку держави і профспілок на «агентуру», «посередників», «клієнтів» чи «мафіозі» відвертає увагу від ролі держави (Nekorjak 2009: 155). Як слушно зазначає Андерсон, поняття «злочинного роботодавця» може на практиці відволікати громадськість від питань якості роботи, оплати праці, безпеки і стабільності: «Обмеження іміграції не просто є недостатнім засобом для зменшення незахищеності мігрантів, але навпаки активно продукують і відтворюють цю незахищеність» (Anderson, 2010).
