ЕКСПЛУАТАТОРИ ПРО СЕБЕ

  • 24 December 2012
  • 7631
ЕКСПЛУАТАТОРИ ПРО СЕБЕ

Життя і надії буржуазії вустами її медійних рупорів 1

«…Вчені вже звертали увагу на те, що в чоловіків з широкими обличчями вище рівень тестостерону, агресивності та владності. Можливо, саме це й робить їх ефективнішими керівниками» 2. Так, представлені в журналі «Forbes Україна» ефективні керівники завжди мають широке обличчя. А ще впевнений погляд прямо на читача («А тобі слабо?»), схрещені на грудях або вперті в боки руки і, звісно, обов’язковий атрибут успішного підприємця – виставлене вперед помірне черевце. Завжди їх зображено великим планом, завжди на тлі їхніх володінь. У цегляному цеху, серед складених штабелями цеглин; на пшеничному лані, з колоском у роті; цей, з м’язами, – поруч із тренажерами, які виробляє його фірма; ці дами з відповідними всім канонам фігурами, засновниці туристичної фірми, – на тлі автобуса, яким і возять туристів; директор шоколадної фабрики – з надкушеною плиткою і серед завалів продукції; колекціонер антикварної зброї – задоволений, з автоматом Томпсона; молодий креативний топ-менеджер зі Сполучених Штатів Америки – зручно сівши з ногами у величезне шкіряне крісло, так щоб видно було кеди з червоною зіркою на підошві. І майже ніколи, ніде, ніхто – з робітниками. Єдиний і його власність, нікого більше. Хіба що Бог. «Психологи впевнені, що звернення бізнесменів до релігії – не лицемірство і не лукавство. Самотність на піці кар’єри, тягар боргу перед сім’єю та партнерами спонукають їх апелювати до вищих сил. «У цьому почутті самотності, але водночас і свободи, людину може підтримати тільки Бог, – міркує [психолог] Абраменко. – Чим далі людина від оточуючих, тим ближче вона до Бога». Щоправда, багато хто розуміє це лише після спуску з вершини» 3.

Вряди-годи робітників усе-таки показують, але теж переважно поодинці і в таких позах та обстановці, щоб зробити їх схожими на босів – приміром, як оцей шахтар на тлі машинерії: руки в боки, трохи зневажливий погляд згори на читача, роба вдягнена так, щоб підкреслити наявність відсутнього, схоже, живота 4. Але навіть це – виняток. Справді, нащо підприємцям робітники, якщо підприємці всього домагаються самі? Як-от господар свинарської компанії «Нива Переяславщини» Сергій Мостипан, який «сам будує свинарські комплекси, сам вирощує зерно для комбікорму, сам переробляє м’ясо, сам продає його через магазини «П’ятачок» 5. Не дивно, що з такою кількістю завдань, такою багатофункціональністю в бізнесменів часу на якісь розваги залишатися не може. Принаймні це частина їхніх success stories: народитися в небагатій родині, рано виявити кмітливість і підприємливість, працювати, працювати, працювати не покладаючи рук і врешті створити успішну компанію. Не треба скаржитись на обставини, походження, долю – ось вони, приклади self-made men, перед вашими очима.

І все-таки щось у цій оповіді не збігається. Ми читаємо численні історії, і спершу складається враження, що справді в тих, хто ворочає величезними активами, має втримати в голові стільки компаній, грошових потоків і підлеглих, немає вільної хвилини. Але тут-таки натрапляємо на іншу частину оповіді – про красиве життя. І ось уже київський бізнесмен, нахвалюючи фарфор часів Російської імперії, «коротає вечори за реставрацією вази» 6. Ага, йому є що коротати? В іншому місці читаємо несподіване зізнання про Рената Ахметова, менеджери якого – мовляв, найкраще оплачувані в Україні – вдячні господарю за велику свободу дій і невтручання в їхні справи: «…Ахметов набагато більше часу приділяє футболу та благочинності, аніж бізнесу» 7.

Де «Forbes Україна» відверто показує своїми вихідними положеннями інтереси бізнесу, причому переважно великого, там інший всеукраїнський журнал, що позиціонує себе як «прапор української буржуазії», журнал «Бізнес», намагається інколи підвести читача до цих інтересів, показавши, що вони, переважно ж інтереси малого та середнього підприємництва, представляють інтерес суспільства в цілому. Без ефективного власника не буде розвиватися виробництво, без його прагнення наростити потужності не будуть інвестуватися кошти та створюватися робочі місця, без його бажання зекономити не будуть запроваджуватися енергозберігаючі технології тощо. Нечасто в «Бізнесі» ми зустрінемо прямі декларації про пріоритет інтересів буржуазії, якщо ці інтереси суперечать інтересам усього суспільства, що, схоже, не є жодною проблемою для Forbes, який може дозволити собі висловлювання такого змісту: «Стрімке зростання цін на продовольство тривожить споживачів і уряди багатьох країн, але тільки не австралійського фермера Джона Ніколетті. Нещодавно він засіяв пшеницею 80 000 га і тепер молиться про дощ. Якщо погода не підведе, а ціни залишаться на нинішньому рівні, Ніколетті збере близько 120 000 т зерна та отримає близько $40 млн.» 8.

Жоден із журналів прямо не тематизує конфлікт між інтересами працедавця та працівника, залишаючи постійно враження, що інтереси останнього прямо залежать від інтересів першого – цілком у дусі наведеної в Forbes світлини часів конфлікту навколо Нікопольського заводу феросплавів, де робітники тримають транспарант «Колектив НЗФ відстоїть ефективного власника» 9. Розмір зарплат (крім хіба що розміру зарплат топ-менеджерів), можливості профспілок, тривалість відпусток, захист від незаконного звільнення, пенсійне забезпечення тощо – про все це йдеться не часто, а якщо і йдеться, то без згадок про інтереси працівника, а лише в контексті ефективного господарювання та нарощення суспільного багатства, які чомусь завжди мають здійснюватися тими методами, що цілковито відповідають інтересам власників фірм і суперечать інтересам тих, кого вони винаймають. Ми читаємо героїчні історії про порятунок виробництва завдяки масовим скороченням штату (за три роки вп’ятеро, приміром 10). Ми бачимо апологію неодмінної умови ефективного менеджменту – низьких витрат на виробництво. Ferrexpo є привабливим об’єктом для інвесторів, тому що це «один із найбільш низьковитратних виробників у світі» 11. А цегляний підприємець Іван Телющенко економив на всьому, «щоб запропонувати покупцям найнижчі ціни» 12. Чи не тому часом, що одна зі статей економії, яка знижує витрати на виробництво та ціни, – зарплатня робітників? Ми знаходимо просування оплати праці з урахуванням ефективності 13 – що вочевидь мало би призвести до більшої ідентифікації працівника з інтересами працедавця, конкуренції працівників замість їхньої солідарності, даючи водночас працедавцям можливості тиску на працівників. Подибуємо й неодмінні консультації закордонних експертів, які завжди краще знають, що потрібно для хорошого інвестиційного клімату та безперешкодного притоку капіталу. Радять вони, крім пониження несправедливо високого податку на прибуток, далі триматися курсу на гнучкий ринок праці 14. Навіть у тих рідкісних випадках, коли журнали (точніше, майже виключно «Бізнес») пишуть про соціальні проблеми, то про потребу їх вирішення говориться з огляду на соціальний вибух, який зовсім не в інтересах власників підприємств.

Якщо конфлікт інтересів працедавця та працівника ретельно приховується, то інший конфлікт, навпаки, вип’ячується. Ідеться про протистояння підприємництва і чиновників: «государство – главный враг» – це гасло цілком можуть взяти на озброєння обидва журнали та ті, чиїм рупором вони є. Чиновник – це паразит, який тільки й прагне, що пограбувати бізнесмена, експропріювати нажите кмітливістю і невпинною працею, поставити палки в колеса, продиктувати умови, так ніби власники самі не знають, як організувати виробництво і що робити з підлеглими тощо. У цій ось жовчній ненависті до чиновництва і маніфестується якраз конфлікт інтересів, назвемо його нарешті по імені, буржуазії та пролетаріату. Бо якщо ми придивимось до змісту претензій, до конкретних питань, щодо яких буржуазні журналісти наїжджають на чиновників, то побачимо, що в цих питаннях органи влади намагаються принаймні якось збалансувати інтереси власників підприємств з інтересами найманих працівників або кінцевих споживачів, в чомусь пом’якшивши класову атаку. Недарма об’єктом найбільшої ненависті є податківці та трудові інспектори. Настільки, що автори обурюються збільшенням податкових зборів у бюджет («новий Податковий кодекс дозволив податківцям витискати всі соки з середнього бізнесу. Цього року податкові доходи уряду виросли приблизно на 40%» 15), а штрафи для керівників підприємств за нелегальне працевлаштування на рівні 34 тис. грн. за кожного працівника – «драконівськими» 16.

«Влада» та «бізнес» розглядаються як опоненти або, максимум, як сторони переговорів; на їхній позитивний зв’язок накладається ідеологічна вуаль, адже наявність прямого впливу буржуазії як цілого класу з солідарними вимогами на формування порядку денного та реформування законодавства залишається табу. Так, ви не знайдете в цих журналах згадки про переговори Мінсоцполітики з організаціями роботодавців щодо проекту нового Трудового кодексу в обхід просфпілок (про ці переговори повідомляє ФПУ 17). Говорити можна максимум про «захоплення» держави конкретним кланом буржуазії та його «наїзди» на опонентів в нецивілізований і геть неринковий спосіб. 18 Одна банда чорних овець або білих ворон серед підприємців схопила батіг державного управління і почала гатити ним по своїх конкурентах. Але це лише ексцес, прикра випадковість, яка нічого не каже ані про природу держави, ані про природу буржуазії, ані про природу ринку. Адже в цивілізованих ринкових державах усе має бути не так – начебто немає в США Вол-Стріт, в Італії – групи Берлусконі, в Німеччині – потужного машинобудівного, енергетичного, фінансового лобі тощо.

Мрія українських буржуазних видань – це держава – «нічний сторож», яка встановлює прозорі та рівні правила гри і при цьому не використовується як інструмент у конкуренції між підприємцями. Держава, крім того, має створити для бізнесу максимально комфортні умови та захистити його від податківців 19. А оскільки інтереси бізнесу – це водночас інтереси всього суспільства, то роль держави зводиться до формування гарного «бізнесового клімату» і неупередженого арбітражу між різними підприємцями й компаніями. Більше того, суспільство саме складається насамперед з компаній, органічних цілостей, що в них індивіди виконують лише часткові клітинні функції задля блага цілого організму, що протистоїть іншим подібним організмам і стверджується в боротьбі з ними. «Для Forbes компанії – це значно більше, ніж просто фінансовий результат за звітний період. Це істоти, які живуть власним життям, що складається зі сполучення множини воль – босів, лінійних менеджерів, рядових співробітників тощо» 20. І держава заважає цим істотам жити, надаючи перевагу одним перед іншими та навіть втручаючись у взаємодію між органами кожної окремо взятої істоти – босами  і рядовими співробітниками – тим самим створюючи розлади, порушуючи органічну єдність, провокуючи дисфункції. У такому приписуванні державі «паразитичної» ролі видання приховують уже згаданий вище зв’язок держави з роботодавцями та лобіювання їхніх інтересів. Вони формують ідеал суспільства, де всі в одному човні й загальне благо визначається інтересами корпорацій. У такому ідеальному суспільстві не повинно бути конфлікту ані між працедавцями та працівниками, ані між компаніями та державою, бо у всіх них буцімто спільні інтереси. Словом, доволі типове фашистське суспільство.

Прообразом такої держави в нашій буржуазній пресі досі залишається СРСР. До цієї узагальненої інстанції (про економіку та суспільство якої живих спогадів і тим більше наукових емпіричних даних залишається дедалі менше) звертаються тоді, коли треба висміяти державу нинішню. Сама згадка про «совок» має викликати в читача посмішку і зневагу до тих сучасних урядовців або структур, що їх порівнюють з функціонерами з неринкового минулого. Один колаж, наприклад, зображує Януковича, який віддає честь на тлі афіші радянського фільму «Трактористи», і супроводжується коментарем, мовляв, сісти за штурвал модерного винищувача він неспроможний, мусить обмежитися трактором, як колись Горбачов сидів за рулем комбайну 21. Інколи статті супроводжують цитатами з яких-небудь Хрущова чи Дзержинського. Звичайно, не могли не познущатися й  над законопроектом Кабміну №9407 «Про державне стратегічне планування», порівнявши його з п’ятирічками 22. Із радянського минулого примудряються виводити навіть рекламовані тим-таки журналом «Forbes Україна» розкіш і показове споживання 23: «Виставляючи напоказ підвищені матеріальні можливості, homo postsovieticus демонструє своє претендування на владу» 24. Утім, коли Тигіпко раптом заявляє про необхідність податку на розкіш, то й тут виявляється, що він списав цю ініціативу в комуністів 25.

Єдине, що було гідного в радянському суспільстві, – це паростки нової реальності, де не бракує економічної свободи. Адже й тоді були кмітливі та підприємливі люди, які примудрялися налагодити справу й примножувати багатство навіть попри страх таборів. І цій генезі нашого світу, світу вільного підприємництва, треба приділити гідну увагу. «Forbes Україна» друкує уривок із книги Михайла Козирєва «Радянські мільйонери» 26 і романтизує кінець 80-х, коли відповідальні за автомати з газованою водою налаштовували дозатори так, щоб люди отримували 180 г води замість 200 г і 2-3 г сиропу замість 5 г, а директори овочесховищ списували частину продуктів як гниль і продавали її за готівку в магазини 27. Це не жарт. Редакція журналу справді пишаються таким походженням вітчизняного бізнесу. У 90-х, звичайно, стався економічний колапс і на небувалу відстань розійшлися соціальні ножиці, зате «загалом і в цілому взяли гору ринкові інститути» 28, і це саме по собі виправдовує епоху. З тієї ж причини не можна вважати втраченим часом і 2000-і, бо ж було «проведено масштабне роздержавлення власності» 29. Бо приватизація – це благо в собі, щось, чию суспільну користь не потрібно доводити – очевидно, тому, що це за визначенням є інтерес цільової аудиторії журналів. Оспівуючи наші (тобто, в цьому прикладі, Російської імперії) традиції приватної власності, головний редактор «Forbes Україна» заявляє, що «економічний бум – це добре, але гарантії священності та недоторканності краще» 30. Тому приватизувати бажано все і негайно: залізницю 31, метро 32, порти (понад те, портовики – робітники чи власники? – мають вважати день прийняття закону «Про морські порти», що полегшує приватизацію цих об’єктів, своїм професійним святом 33) і навіть космічні польоти («Я рано зрозумів, що хочу бути причетним до космосу, а для цього треба було нажити статки Тому й почав займатися нерухомістю» 34). Щоб довести необхідність приватизації та прогресивне значення буржуазії, журналісти навіть використовують історико-матеріалістичну схему й починають поговорювати про прийдешню буржуазну революцію: «…Захист інтересів селян і вигнання фермерів… призводять до захисту прав лендлордів. І неефективна феодальна система продовжує зберігатися. І зруйнувати її може тільки буржуазна революція…, яка, на жаль, не відбулася в 2004-2005 рр., коли на неї так чекали» 35.

Але просто набути мало, треба ще втримати і примножити. Оподаткування загалом – це, виявляється, не перерозподіл, а грабіжницький акт з боку держави; думки про те, що податки беруться на суспільні потреби, а не на особисті потреби чиновників, редакційна політика видань не припускає. Податки та мита «руйнівні для цілих галузей» 36. Навіть якщо збільшення податків, згідно зі статистикою, дає позитивний ефект – це все одно погано. «Українські податківці продовжують посилювати фіскальний тиск на вітчизняних підприємців, завдяки чому й дев’ятий місяць поточного року в питанні наповнення бюджету українська влада худо-бідно може занести собі в актив» 37 – відчуваєте дисонанс між початком і продовженням речення?

            «Бізнес» намагається прикрити таку позицію захистом «середнього класу», бо, мовляв, податкова реформа обтяжує саме середній клас, а не багатих і привілейованих 38 – що загалом відповідає дійсності, але залишає величезні сумніви щодо того, що позиція журналу щодо податкової реформи була би м’якшою в тому разі, якби ця реформа обтяжувала податками не тільки дрібний і середній, а й великий бізнес.

Якщо ж перерозподіл як мета оподаткування і згадується, то критикується як придушення ініціативи та стимулювання паразитизму. Найефективніша боротьба з бідністю, кажуть нам, – це економічне зростання 39, не тільки не думаючи про те, що платоспроможний попит у населення, зумовлений перерозподілом, є важливою передумовою цього самого зростання, а й ігноруючи факти, бо, наприклад, у Німеччині наразі стабільно росте економіка, але водночас збільшується і кількість людей за межею бідності 40. І, звісно ж, є ще один спосіб боротьби з бідністю – добровільно взятий на себе соціально відповідальними підприємцями-філантропами тягар. Із таких – мільярдер Джордж Кайзер, який обґрунтовує потребу в філантропах тим, що «в знедолених замало лобістів» 41. (Дивно, а чому б йому тоді не стати таким лобістом? Тому що про діяльність філантропа глянцеві журнали напишуть з більшою охотою, ніж про наміри держави пограбувати підприємців? Або тому, що це могло би призвести до структурних зрушень у суспільстві, коли б люди, отримуючи гарантовану частку від суспільних благ, уже б не потребували подачок, які в будь-якому разі можуть допомогти лише одиницям, а не всім, хто потребує допомоги?) Це такі, як він, даруючи дітям радше вудочки, аніж рибу, створюють суспільство рівних шансів. Принаймні в Америці. Схожих історій в Україні поки не знайшлося – тутешні підприємці воліють радше скуповувати чим дорожче об’єкти сучасного мистецтва або екстремалити, виходячи живими з аварій на Lamborghini й Ferrari 42. Або ж самі радше займаються соціальним підприємництвом (отримують прибуток, наймаючи представників соціально незахищених прошарків населення), розуміючи, що «соціальне підприємництво – це бізнес» 43.

Зрештою, якщо інтереси буржуазії – це інтереси всього суспільства, то не може ж цього суспільство не розуміти! І тому ніякого не перерозподілу воно хоче, а економічних свобод, дерегуляції 44, реформ і урізання власних зарплат. А чого ж ще, думали ви, вимагають чорнобильці й афганці? «…Від своїх реальних економічних досягнень влада змушена сьогодні відгороджуватися кованим парканом, решітки якого повсякчас падають від легкого натиску бажаючих передати привіт Верховній Раді. А ці бажаючі здебільшого борються не з урізанням соціальних пільг, а за можливість просто спокійно працювати. Адже наукою доведено, що будь-яка нормальна людина добровільно готова віддавати за це близько 30% свого заробітку» 45. Хіба ж варто дивуватися, що гарний приклад Україні, з погляду буржуазної преси, подає Казахстан, який веде перед серед країн СНД в рейтингу умов для ведення бізнесу Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації, тоді як Україна плентається на 152 місці поряд із Болівією 46. У грудні 2011 р. під час розстрілів робітничих протестів у Жанаозені ми побачили, якими методами зразкові державні менеджери Казахстану створюють гарний інвестиційний клімат і сприятливі умови для ведення бізнесу.

Одне слово, якщо і може йтися про перерозподіл, то тільки знизу вгору. «Бізнес» постійно повторює про надмірний фіскальний тиск на економіку і надмірне стягнення ПДВ 47. Поставивши питання «експертам» про доцільність підвищення податкового тиску на багатих, слово «проти» надають високо котованому в ЗМІ економісту Пасхаверу, а слово «за» – відвертому неадекватові Ляшку. Подібно до того, як деякі ліві організації своїм завданням вважають підпирання та критику дій держави і профспілок зліва, буржуазна преса ставить собі за завдання постійно штовхати уряд і саму буржуазію, що б вони не робили, далі вправо. Виявляється, що попри проведену пенсійну реформу та наміри проштовхнути нові Житловий та Трудовий кодекси, попри спроби комерціалізувати вищу освіту та знизити реальну мінімальну зарплатню шляхом урахування в ній надбавок і премій, попри подальшу приватизацію об’єктів державної власності «більшість експертів не бачить реформаторської активності можновладців» 48. Ці експерти не побачили реформаторської активності, вочевидь, тому, що в їхньому уявленні чиновник за природою своєю не спроможний проводити реформи, бо він же чиновник, він на службі в держави, а вона головний ворог підприємництва. «Ну неможливо, якщо заробляєш на своїй політичній посаді, проводити реформи!» 49. Ні, панове експерти, реформи – це і є заробляння на своїй політичній посаді. Адже майже всі реформи, що стоять у нас на порядку денному, мають сприяти збільшенню прибутку підприємців за рахунок зменшення соціальних видатків та можливості вільніше почуватися в поводженні з робочою силою. А політичні посади в нас займають майже виключно підприємці або люди, безпосередньо зацікавлені в збільшенні їхніх прибутків. Неоліберальні реформи та заробляння на політичній посаді не виключають, а передбачають одне одного. А ось «Forbes Україна» критикує за «замовчування необхідності проведення реформ» уже не тільки уряди, а й МВФ. Організація, наприклад, не вимагає від урядів низької ставки податку на доходи 50. Любов цих журналів до дерегуляції така, що вони готові співати дифірамби кризі, оскільки вона змушує нарешті дерегулювати економіку та скоротити видатки, знизити вплив «лобістів і профспілок», наблизити європейську модель економіки до англо-американської 51. (З іншого боку, а чого б їм і не любити кризу? Відомо ж, що за її час кількість мільйонерів у світі лише збільшилась 52).

Але припустімо, своєї мети буржуазна преса та її читачі досягли: запроваджено регресивне оподаткування, кожен піклується сам про себе, за все, включно з освітою та медициною, треба платити, в ставленні до робітника підприємець не обмежений нічим, крім вимог ринку праці і т.ін. Чи залишиться про що писати виданням – прапорам буржуазії? Доносити решті суспільства якісь вимоги бізнесу – навряд чи. Але можна буде далі писати success stories, аби кожен мріяв стати успішним підприємцем, не бачачи інших альтернатив покращення власного становища, і давати поради кожному індивідуальному буржуа. Наприклад, щодо організації виробництва, але також – і наразі це, схоже, хвилює власників великих активів найбільше – куди інвестувати кошти. Бо ж абсолютно надійних способів інвестувати немає – заводське обладнання застаріває, а ринки збуту перенасичуються; гроші девальвуються; кредити не повертаються; котування акцій і облігацій падають; підприємства й держави банкрутують; нерухомість знецінюється і руйнується. Тому й шукають підприємці все нових і нових способів надійних вкладень і вкладень з найбільшою віддачею, купуючи підприємства, виводячи їх на фондові ринки і знов продаючи 53, переключаючись з галузі на галузь, вигадуючи все нові й нові оборудки. Один із менеджерів Костянтина Жеваго каже: «Наш бенефіціар збирає автомобілі, годинники та компанії» 54. (Принагідно: чи можна повірити в комерційний успіх як винагороду за досвід і професіоналізм, якщо людина сьогодні займається вантажними перевезеннями, завтра – банками, післязавтра – будівництвом, післяпіслязавтра – виробництвом яєць тощо? З лузерами-робітниками така перекваліфікація трапляється значно рідше). І буржуазна преса має бути поруч як надійний порадник. Листопадовий номер «Forbes Україна», наприклад, не тільки пише про такі традиційні способи капіталовкладення, як акції, облігації, золото й здешевіла під час кризи нерухомість у Південний Європі (на зображеннях представлено будинки ціною лише від 300 тис. до 1730 тис. євро 55), а й описує більш екстравагантні інвестиції, на кшталт антикварної зброї 56, або ж розповідає історію інвестора-мільярдера Рона Берона, який «вірить у ринок акцій і інвестує в людей» і примудряється заробляти завжди та на всьому – «і на ринку, що росте, і на ринку, що стагнує» 57. При всій життєвій важливості та складності питання про надійні інвестиції, скаржиться видання, у нас в Україні банки займаються чим завгодно – переказами грошей, випуском карток і т.ін. – але тільки не послугою private banking (інвестування на замовлення клієнта, що дозволяє нарощувати його капітал шляхом вкладення в цінні папери, фонди тощо) для дорогих клієнтів 58. І справді, як прикро.

 Опубліковано в Спільне: журнал соціальної критики. – 2012. – № 4.

Посилання

Адамс, С., 2011. Широкая натура. Forbes Украина, 9, с. 24.

Аксенов, Ю., Горошко, Ю., 2011. Ударная работа. Forbes Украина, 8 с. 134-142.

Бакалинская, А., 2011. Портинвентарь. Бизнес, 49, с. 56-58.

Бакалинская, А., Крапива, С., 2011. Пасс налево. Бизнес, 48, с. 72-73.

Белинская, Ю., 2011а. Без тормозов. Forbes Украина, 9, с. 104-108.

Белинская, Ю., 2011б. Твердая репутация. Forbes Украина, 9, с. 30-31.

Белинская, Ю., 2011в. Хрупкое дело. Forbes Украина, 5, с. 68-69.

Бушуева, Ю., 2011. Ferrexpo. Конец ралли. Forbes Украина, 6, с. 48.

Бэрон, Р., 2011. Окно возможностей. Forbes Украина, 9, с. 68-70.

Вахитова, А., Вахитов, В., 2011. 2001-2005. Подъем. Forbes Украина, 10, с. 112.

Вербяный, В., 2011. Миллиарды из хаоса. Forbes Украина, 9, с. 86-94.

Гейгер, Т. «Без малого и среднего бизнеса не обойтись». Бизнес, 50, с. 12-14.

Головин, В., 2011. 1986. Цеховики. Forbes Украина, 10, с. 64-66.

Головин, В., Жуматий, А., 2011. Последний подход. Forbes Украина, 9, с. 34-35.

Горбач, Д., 2011. Дательный падёж. Бизнес, 31, с. 23-25.

Гусев, Ю., 2011. Колонка редактора. Бизнес, 43, с. 27.

Давиденко, Б., 2011. Обогатительная фабрика Ахметова. Forbes Украина, 8, с. 143-149.

Декарло, С., 2011. Цена красивой жизни. Forbes Украина, 9, с. 29.

Задерей, Н., 2011. Из-под развалин. Forbes Украина, 6, с. 16-17.

Задерей, Н., Винокурова Е., 2011. На грани срыва. Forbes Украина, 6, с. 94-97.

«Из жизни корпораций», 2011. Forbes Украина, 8, с. 57.

«И народные массы», 2011. Бизнес, 39, с. 5.

Иолт, Д., 2011. Космический латифундист. Forbes Украина, 5, с. 96-99.

Касьянов, Г., 2011. 1996-2000. Олигархия. Forbes Украина, 10, с. 98.

Кендюхов, А., 2011. Время – экономический ресурс. Бизнес, 47, с. 12-13.

Козырев М., 2011. Советские миллионеры. Forbes Украина, 9, с. 126-134.

«Любит? Не любит!» 2011. Бизнес, 50, с. 5.

Марков, А., 2011. Re:форма. Бизнес, 36, с. 17-21.

Морина, Б., Бауман, Ю., 2011. Фиктивные подозрения. Бизнес, 30, с. 48-50.

«Несмотря на кризис количество миллионеров на Земле выросло», 2010. Reporter.com. –  http://ua-reporter.com/novosti/91341.

«Новые помещики», 2011. Forbes Украина, 6, с. 50-59.

Ослунд, А., 2011. Дешевая страна. Forbes Украина, 10, с. 24.

Пасхавер, А., 2011. 2006-2011. Разочарование. Forbes Украина, 10, с. 126.

Саливон, С., 2011. Плюс-кабминус. Бизнес, 39, с. 16-20.

«Сверкая блеском стали», 2011. Бизнес, 32, с. 7.

Сидорчук, Н., 2011. Связка ключей. Бизнес, 33, с. 48-49.

«Скоммуниздил», 2011. Бизнес, 47, с. 20.

«Стоит ли приватизировать метро?», 2011. Бизнес, 38, с. 6.

Судольский, Р., 2011. Forbes Украина, 9, с. 84.

Таценко, Л., 2011. «Социальное предпринимательство – это бизнес». Бизнес, 33, с. 8-9.

Тредголд, Т., 2011. Рискованное земледелие. Forbes Украина, 6, с. 74-75.

Третьяк, В., 2011. Хватили лишку. Бизнес, 37, с. 23-24.

Федорин, В., 2011. О собственности. Forbes Украина, 5, с. 10.

«ФИОдала», 2011. Бизнес, 48, с. 5.

«Фискультура», 2011. Бизнес, 41, с. 14-16.

Форбс, С., 2011. Долой МВФ. Forbes Украина, 5, с. 19.

Хелман, К., 2011. Общество равных шансов. Forbes Украина, 9, с. 136-138.

Цывинский, О., 2011. Заря над Европой. Forbes Украина, 6, с. 10.

«Чадная изба», 2011. Бизнес, 43, с. 5.

Черенько, Л., 2011. «Единственный путь преодоления бедности – рост экономики». Бизнес, 39, с. 8-9.

Шаповал, Е., 2011. 2007. Гламур. Forbes Украина, 10, с. 130-131.

Шкарпова, Е., 2011а. 2003. Корпоративные войны. Forbes Украина, 10, с. 118-119. Шкарпова, Е., 2011б. Дорогой клиент. Forbes Украина, 6, с. 44-45.

Шкарпова, Е., 2011в. Эмоциональная покупка. Forbes Украина, 9, с. 60-62.

Kummetz, D., 2011. Arme ohne Aufschwung. Die Tageszeitung. – http://taz.de/Armutsatlas-2011-vorgestellt/!84179/

Читайте також:

Окна кризиса (Глеб Андросов)

 СЕТЬ ГЛОБАЛЬНОГО КОРПОРАТИВНОГО КОНТРОЛЯ (Лев Фотієв)

 Таємниця: як багатство створює бідність у світі (Майкл Паренті)

Сутність неолібералізму (П’єр Бурдьє)

Notes:

  1. Під час підготовки статті було переглянуто підшивки журналів «Бізнес» і «Forbes Україна» за друге півріччя 2011 р. Обидва журнали належать до найпопулярніших в українській діловій пресі видань та позиціонують себе як виразники інтересів підприємництва: «Бізнес» називає себе «прапором юної української буржуазії», а Forbes відомий у першу чергу регулярним складанням рейтингів найбагатших людей. Його гасло – «The Capitalist Tool».
  2. Адамс, С., 2011. Широкая натура. Forbes Украина, 9, с. 24
  3. Задерей, Н., Винокурова Е., 2011. На грани срыва. Forbes Украина, 6, с. 97
  4. Аксенов, Ю., Горошко, Ю., 2011. Ударная работа. Forbes Украина, 8 с. 134-142.
  5. «Новые помещики», 2011. Forbes Украина, 6, с.57
  6. Белинская, Ю., 2011в. Хрупкое дело. Forbes Украина, 5, с. 68
  7. Давиденко, Б., 2011. Обогатительная фабрика Ахметова. Forbes Украина, 8, с. 149
  8. Тредголд, Т., 2011. Рискованное земледелие. Forbes Украина, 6, с. 74
  9. Шкарпова, Е., 2011а. 2003. Корпоративные войны. Forbes Украина, 10, с. 118
  10. Головин, В., Жуматий, А., 2011. Последний подход. Forbes Украина, 9, с. 35
  11. Бушуева, Ю., 2011. Ferrexpo. Конец ралли. Forbes Украина, 6, с. 48.
  12. Белинская, Ю., 2011б. Твердая репутация. Forbes Украина, 9, с. 31
  13. Сидорчук, Н., 2011. Связка ключей. Бизнес, 33, с. 48-49.
  14. Гейгер, Т. «Без малого и среднего бизнеса не обойтись». Бизнес, 50, с. 12-14.
  15. Ослунд, А., 2011. Дешевая страна. Forbes Украина, 10, с. 24
  16. Горбач, Д., 2011. Дательный падёж. Бизнес, 31, с. 24
  17. Трудовий кодекс будуть обирати між поганим і ще гіршим. – http://avtonomia.net/?p=1785
  18. Єдине зізнання в суттєвому зв’язку держави з капіталом та спільності інтересів різних бізнесів, яке нам вдалося знайти у переглянутих виданнях, належить історикові Георгію Касьянову: «Парадоксальним чином «захоплення держави», здійснене великими капіталістами наприкінці 1990-х, дало імпульс бурному розвитку малого й середнього бізнесу» (Касьянов, 2011:98).
  19. Морина, Б., Бауман, Ю., 2011. Фиктивные подозрения. Бизнес, 30, с. 48-50.
  20. «Из жизни корпораций», 2011. Forbes Украина, 8, с. 57.
  21. «Сверкая блеском стали», 2011. Бизнес, 32, с. 7.
  22. Кендюхов, А., 2011. Время – экономический ресурс. Бизнес, 47, с. 13
  23. Одна зі статей скаржиться на плачевний стан справ з цінами на предмети розкошу. Товари для багатих у США, йдеться тут, дорожчають швидше, ніж інші враховані в показниках інфляції товари (Декарло, 2011:29).
  24. Шаповал, Е., 2011. 2007. Гламур. Forbes Украина, 10, с. 131
  25. «Скоммуниздил», 2011. Бизнес, 47, с. 20.
  26. Козырев М., 2011. Советские миллионеры. Forbes Украина, 9, с. 126-134.
  27. Головин, В., 2011. 1986. Цеховики. Forbes Украина, 10, с. 66
  28. Задерей, Н., 2011. Из-под развалин. Forbes Украина, 6, с. 16
  29. Вахитова, А., Вахитов, В., 2011. 2001-2005. Подъем. Forbes Украина, 10, с. 112.
  30. Федорин, В., 2011. О собственности. Forbes Украина, 5, с. 10.
  31. Бакалинская, А., Крапива, С., 2011. Пасс налево. Бизнес, 48, с. 72-73.
  32. «Стоит ли приватизировать метро?», 2011. Бизнес, 38, с. 6.
  33. Бакалинская, А., 2011. Портинвентарь. Бизнес, 49, с. 56-58.
  34. Иолт, Д., 2011. Космический латифундист. Forbes Украина, 5, с. 96
  35. «ФИОдала», 2011. Бизнес, 48, с. 5.
  36. «И народные массы», 2011. Бизнес, 39, с. 5.
  37. «Фискультура», 2011. Бизнес, 41, с. 14-16.
  38. Гусев, Ю., 2011. Колонка редактора. Бизнес, 43, с. 27; Саливон, С., 2011. Плюс-кабминус. Бизнес, 39, с. 16-20.
  39. Черенько, Л., 2011. «Единственный путь преодоления бедности – рост экономики». Бизнес, 39, с. 8-9.
  40. Kummetz, D., 2011. Arme ohne Aufschwung. Die Tageszeitung. – http://taz.de/Armutsatlas-2011-vorgestellt/!84179/.
  41. Хелман, К., 2011. Общество равных шансов. Forbes Украина, 9, с. 137
  42. Белинская, Ю., 2011а. Без тормозов. Forbes Украина, 9, с. 108
  43. Таценко, Л., 2011. «Социальное предпринимательство – это бизнес». Бизнес, 33, с. 8-9.
  44. «Любит? Не любит!» 2011. Бизнес, 50, с. 5.
  45. «Чадная изба», 2011. Бизнес, 43, с. 5.
  46. «Чадная изба», 2011. Бизнес, 43, с. 5.
  47. Третьяк, В., 2011. Хватили лишку. Бизнес, 37, с. 23-24.
  48. Марков, А., 2011. Re:форма. Бизнес, 36, с. 17
  49. Пасхавер, А., 2011. 2006-2011. Разочарование. Forbes Украина, 10, с. 126
  50. Форбс, С., 2011. Долой МВФ. Forbes Украина, 5, с. 19.
  51. Цывинский, О., 2011. Заря над Европой. Forbes Украина, 6, с. 10
  52. «Несмотря на кризис количество миллионеров на Земле выросло», 2010. Reporter.com. –  http://ua-reporter.com/novosti/91341.
  53. Можливо, це означає, що, всупереч умовлянням помірно лівих економістів, гра на біржі, принаймні в кризовий період, для бізнесу все-таки вигідніша, ніж підтримка платоспроможного попиту шляхом інвестицій у соціальну сферу?
  54. Вербяный, В., 2011. Миллиарды из хаоса. Forbes Украина, 9, с. 86
  55. Шкарпова, Е., 2011в. Эмоциональная покупка. Forbes Украина, 9, с. 60-62.
  56. Судольский, Р., 2011. Forbes Украина, 9, с. 84.
  57. Бэрон, Р., 2011. Окно возможностей. Forbes Украина, 9, с. 68
  58. Шкарпова, Е., 2011б. Дорогой клиент. Forbes Украина, 6, с. 44-45.