ГЕНДЕРОВАНА ВІЙНА: ФЕМІНІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ

  • 28 November 2014
  • 5075
ГЕНДЕРОВАНА ВІЙНА: ФЕМІНІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ
 

Військове протистояння на Сході України є головною темою, до якої наразі прикута увага українського суспільства. Багато сміливих журналістів та журналісток надають інформацію з передової, волонтер(к)и допомагають вимушено переселеним особам та армії, частина ж суспільства долучається до збройних формувань. У даному есе ж зосереджено увагу на важливості погляду на війну через гендерну лінзу, яка не завжди представлена у висвітленні нинішніх подій.

Дослідження воєн у різних країнах показують, що, на загал, досвіди жінок та чоловіків  під час збройних конфліктів відрізняються. 1 Так, чоловіки зазвичай беруть до рук зброю та йдуть воювати, в той час як жінки часто стають біженками, жертвами зґвалтувань, потрапляють у сексуальне рабство тощо. Вчені неодноразово зазначали, що мілітаризм та насильство як таке тісно пов’язані з маскулінністю та чоловіками. 2 Так, військові структури в основному складаються з чоловіків, що надає їм майже повну монополію на використання зброї. Понад те, структури оборони та безпеки будуються на маскулінних якостях, таких як слухняність, ієрархія, контроль, влада та насильство. Однак, варто також зазначити, що хоча чоловіки частіше скоюють насилля (як у мирний, так і у військовий час), вони також частіше стають жертвами цього насилля.

Важливо усвідомлювати, що мілітаризм тісно пов’язаний із поняттями нації та громадянства. Зокрема, військовий обов’язок у значній мірі співвідноситься з ідеєю громадянства, яка слугує описом регулювання відносин між особистістю та державою і складається з прав та обов’язків. Традиційно обов’язком чоловіків було вбивати чи помирати за власну країну, у той час як обов’язок жінок полягав радше у здатності народжувати для нації (Yuval-Davis 1997: 89). Як зазначає дослідниця Ніра Юваль-Девіс, у гендерованих національних проектах жінкам зазвичай відводиться роль біологічних та культурних відтворювачок націй (Yuval-Davis 1997: 3). Таким чином, громадянство та нація є не гендерно нейтральними, а такими, що закладають ідеї про «правильну» чоловічність та жіночність (Yuval-Davis 1997: 23). Війна ж, як зазначає дослідниця Синтія Кокберн: «підсилює вже існуючі глибокі статеві поділи, наголошуючи на чоловіках як тих, хто чинить насильство, а жінках – як жертвах» (Cockburn 2012: 23). У такому випадку за жінками ще більше закріплюється приватна сфера, адже вони мають залишатись удома із дітьми та чекати на чоловіків.

Проте, описана вище картина, є дуже бінарною та надзвичайно спрощує набагато складнішу реальність. Понад те, узагальнені образи жінок лише як жертв і чоловіків лише як призвідників війн будує дихотомію, в якій не чутно багато інших голосів. Наприклад, якщо ідеї про традиційні гендерні ролі значно підсилюються під час воєнних дій, то, очевидно, це негативно позначається не лише на становищі жінок, але і чоловіків, які належать до субординованих та маргіналізованих маскулінностей (гомосексуальних чоловіків або чоловіків, що належать до етнічних меншин). 3Те саме може стосуватись і досвіду біженців та внутрішньо переселених осіб. Хоча це і залежить у значній мірі від статі (про що свідчать повідомлення у ЗМІ про населені пункти, які відмовляються приймати чоловіків зі Сходу України, що не є пенсійного віку, на відміну від жінок), але, очевидно, також пов’язано із соціальним класом, рівнем освіти чи віком.

У зв’язку з цим, позиціонування мілітаризованих жінок під час конфліктів є особливо цікавим, особливо в контексті того, що під час збройних протистоянь і воєн зазвичай підсилюються націоналістичні настрої та зміцнюються патріархальні ідеї про гендерні ролі. У випадку з Україною, мілітаризація жінок вже проблематизувалась за часів Майдану. 4 Зокрема, створення Жіночої сотні, частиною якої стали українські феміністки та прихильниці ідей гендерної рівності, водночас, викликало критику з боку інших за використання риторики мілітаризму та конфронтації (Phillips 2014: 415-417).

Ідея жінок військових та жінок, які воюють, мабуть, є наріжним каменем для різних феміністичних підходів. Так, деякі феміністки стверджують, що залучення жінок до військової служби є важливою частиною рівних прав і, зрештою, призводить до набуття останніми повноцінного громадянства у своїх країнах. Наприклад, дослідниця Джудіт Стім стверджує, що оскільки держава володіє монополією на використання насильства, ця монополія не повинна бути розміщена переважно в руках чоловіків, адже потім, як результат, це поміщає жінок у категорію тих, «хто потребує захисту». Поділ суспільства на «захисників» і «тих, кого захищають», на думку авторки, створює асиметричні відносини, в яких переважно чоловіки можуть застосовувати силу, а жінки у своїй більшості — ні, таким чином, «беззахисні» жінки стають залежними від «захисників» (Stiehm 1982: 367-376). Понад те, у воєнний час «ті, кого захищають», як правило, володіють меншою інформацією, є більш вразливими та несуть більші втрати під час конфлікту. Із цих причин, на думку Стім, чоловіки та жінки повинні брати рівну участь в обороні (Stiehm 1982: 367-376). Така думка більше тяжіє до гілки ліберального фемінізму.

Всупереч цій позиції, інші дослідниці зазначають, що мілітаризм навряд чи може принести більше фемінізму та рівності до суспільства загалом, натомість обстоюючи принципово пацифістські та антимілітаристські погляди. 5 Понад те, досвід низки країн (зокрема, Ізраїлю, Канади та США) показує, що прихід жінок до силових структур створює ще більше проблем, які включають гендерну дискримінацію та сегрегацію, і, найголовніше, сексуальні домагання (Jacoby 2010: 87; Kovitz 2000: 36; Cockburn 2007: 223). Саме тому, замість того, щоб наполягати на рівних правах та обов’язках для жінок у силових структурах, задля того, щоб стати громадянами «першого класу», сама ідея громадянства має бути переглянута (Cockburn 2007: 223). Як зауважує Синтія Енлоу, поява жінок-солдат є менше ознакою звільнення жінок, а більше свідчить про мілітаризацію глобального капіталізму (Eisenstein 2007: 20). Вона виділяє наступні причини включення жінок до силових структур:

  • жінки як резервна робоча сила, яка компенсує зменшення кількості чоловіків у армії через відміну загального обов’язкового призиву для них;
  • як компенсація зниження рівня народжуваності серед жінок;
  • залучення жінок також дозволяє державі не набирати «надто багато» чоловіків із етнічних менших, які не викликають довіри у правлячої еліти;
  • жінки додають армії «осучасненого» та «цивілізованого» вигляду в очах власних громадян та спостерігачів з-за кордону (Enloe 2007: 65-66).

Таким чином, для Енлоу, прихід жінок до армії означає не демаскулінізацію чи демілітаризацію армії, а радше мілітаризацію жінок та суспільства загалом, так як залучення жінок буде ще більше легітимувати насильство (Enloe 2007: 87-88). Така позиція більше тяжіє до лівого крила фемінізму. Однак, вона критикується феміністками Третього світу, які стверджують, що не в усіх є привілей бути пацифістками, адже їх суспільства можуть бути вимушені використовувати зброю у боротьбі з пригнобленням (Yuval-Davis 1997: 113). Так само, обстоювати антимілітаристську та пацифістську позицію може бути неоднаково легко для феміністок із країн-агресорів та феміністок із країн, які є жертвами агресії. Понад те, жорстка феміністична антимілітаристська позиція може відтворювати міф про жінок як «мирну стать».

Таким чином, ймовірно, необхідний більш нюансний та комплексний підхід у погляді та аналізі гендерних відносин у силових структурах та під час війни. Зокрема, при аналізі участі жінок в інституціях гегемонної маскулінності, фокусуючись на шведській армії, Анніка Кронсель зазначає, що поява жінок військових може кидати серйозний виклик даним установам, адже сама лише присутність жінок у закладах гегемонної маскулінності несподівно робить очевидним, наскільки насправді маскулінізованими дані заклади є (Kronsell 2005: 285). Довга історія виключення жінок і гомосексуальних чоловіків із армії сприяла сприйняттю гетеросексуальних войовничих чоловіків як чогось «природного» та «само собою зрозумілого» (Kronsell 2005: 283). Різноманітні силові структури, таким чином, є основними інституціями, які завдяки гомосоціальності підтримують та відтворюють гегемонну маскулінність та жорсткі гендерні ролі. Жінки у військовій формі, таким чином, можуть руйнувати стереотипи солдатів, які вважають себе «природними» захисниками жінок. Тим не менш, жінкам може бути надзвичайно складно вписатись у такі маскулінні сфери. Наприклад, Кронсель зазначає, що у шведській армії жінкам потрібно вміло маневрувати між тим, щоб не виглядати «надто маскулінно» (що є дуже небажаним з точки зору чоловіків у даних структурах), але, з іншого боку, і не виглядати «надто фемінно», щоб показати, що вони не надто слабкі і можуть впоратись із поставленим завданнями (Kronsell 2012: 50-51). Жінкам у армії може бути не просто відповідати таким досить суперечливим вимогам. Хоча прихід жінок до армії може кидати виклик та збентежувати існуючу патріархальну систему, досі незрозуміло, чи може це трансформувати систему зсередини.

На думку дослідниці Сваті Парашар, зображення чоловіків лише як солдатів, а жінок – як жертв сприяє посиленню воєнних міфів (Parashar 2012: 166). Жінки, які воюють потім сприймаються як щось виняткове, їх насильство часто пов’язується не з політичними причинами, а з патріархальними маніпуляціями (на думку деяких феміністок) чи навіть з персональними проблемами (на думку більшої частини суспільства). Яскравим прикладом цього у даному контексті є спалах палких дискусій в Інтернет-просторі щодо Надії Савченко після того, як вона була взята під варту у Росії. Так, похід жінки на війну часто коментувався як щось «неприроднє», «нездорове», пов’язане з «сексуальною незадоволеністю», що значно рідше можна почути з приводу чоловіків на війні.

Понад те, Парашар критикує замовчування деякими феміністками наявності та залученості жінок до воєнних дій, через те, що мілітаризовані жінки не вписуються у концепцію антивоєнної жіночої позиції та жінок як жертв конфліктів. У своєму аналізі жінок, які воюють у Кашмірі та Шрі-Ланці, авторка вказує, що замовчування військової участі жінок у конфліктах у підсумку призвело до їх виключення з мирних процесів (Parashar 2012: 172). На прикладі теперішніх подій в Україні, можемо бачити, що факт надання видимості Надії Савченко (на відміну від замовчування) вплинув на те, що її включили до партійного списку. Але варто відзначити, що прихід до Верховної Ради чоловіків-комбатів позиціонувався як заслужений певними досягненнями під час воєнних подій, у той час як про Савченко стали активно говорити саме після того як вона вже почала виступати в ролі жертви, яка потребує захисту, а не в ролі захисниці.

Понад те, зображення воюючих жінок часто супроводжується досить суперечливими наративами. У нашому випадку, наприклад, у своїх промовах як Президент Порошенко, так і Юлія Тимошенко обидва говорять про Савченко як про: а) захисницю (сильну, хоробру та відважну); б) жертву (яку треба врятувати); та в) національний символ або як культурний маркер нації (фемінний символ України, захоплений маскулінною Путінською Росією).

Тим не менш, вилучення жінок, що воюють із дискурсу про війну сприяє та увічнює воєнні міфи. Саме тому, необхідний комплексний підхід опису різних гендерних ролей під час війни, який включає досвіди жінок як волонтерок, військових, пацифісток, реформаторок, матерів, політикинь, журналісток із зони конфлікту тощо без замовчування голосів одних, як таких, що можуть відхилятись від «норми».

В ілюстрації до статті використане фото Катерини Аврамчук.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

СЕКСИЗМ НА МАЙДАНІ (Дар’я Попова)

ПРАВА ЛЮДИНИ ДЛЯ ЛГБТ-СПІЛЬНОТИ І ЄВРОМАЙДАН 2013—2014 (Тамара Марценюк)

НА ЖЕНСКОМ ДНЕ (Денис Горбач)

ПРЕКАРНА ПРАЦЯ І ФЕМІНІЗАЦІЯ БІДНОСТІ (інтерв’ю з робітничого архіву)

Посилання:

Тетяна Бурейчак, Олена Петренко “Канапки, Січ та «бандерівки»”. Доступ за адресою http://zaxid.net

Cockburn, Cynthia, “Choosing to be ‘women’: what war says to feminism” in From where we stand: war, women’s activism and feminist analysis, ed. Cynthia Cockburn, London ; New York: Zed Books, cop. 2007

Cockburn, Cynthia, “Gender Relations as Causal in Militarization and War: A Feminist Standpoint” in Making gender, making war: violence, military and peacekeeping practices, eds. A. Kronsell & E. Svedberg, New York : Routledge, 2012

Eisenstein, Zillah R., “Resexing the Wars of/on Terror” in Sexual decoys : gender, race and war in imperial democracy / Zillah Eisenstein London : Zed, 2007

Enloe, Cynthia H., “Paying Close Attention to Women inside Militaries” in Globalization and militarism: feminists make the link Lanham, Md.: Rowman & Littlefield, 2007

Hearn, Jeff, “Men/Masculinities: War/Militarism – Searching (for) the Obvious Connections?” in Making gender, making war : violence, military and peacekeeping practices, eds. A. Kronsell & E. Svedberg, New York : Routledge, 2012

Jacoby, Tami Amanda, “Fighting in the Feminine: The Dilemmas of Combat Women in Israel” in Gender, war, and militarism : feminist perspectives, eds. L. Sjoberg & S. Via, Santa Barbara, Calif.: Praeger, cop. 2010

Kronsell, Annica, “Gendered practices in institutions of hegemonic masculinity”, International Feminist Journal of Politics, vol. 7, no. 2, 2005

Kronsell, Annica, “Gender, Sexuality, and Institutions of Hegemonic Masculinity” in Gender, sex, and the postnational defense : militarism and peacekeeping Oxford ; New York : Oxford University Press, 2012

Kovitz, Marcia, “The Enemy Within: Female Soldiers in the Canadian Armed Forces”, Canadian Woman Studies, vol. 19, no. No 4, 2000

Parashar, Swati, “Women in Militant Movements: (Un)Comfortable Silences and Discursive Strategies” in Making gender, making war : violence, military and peacekeeping practices, eds. A. Kronsell & E. Svedberg, New York : Routledge, 2012

Phillips, Sarah D., “The Women’s Squad in Ukraine’s protests: Feminism, nationalism, and militarism on the Maidan”, American Ethnologist, vol. 41, no. 3, 2014

Stiehm, Judith H., “The protected, the protector, the defender”, Women’s Studies International Forum, vol. 5, no. 3-4, 1982

Yuval-Davis, Nira, Gender and Nation, Sage Publications, 1997

 

Notes:

  1. Про гендерованість воєн писали Yuval-Davis 1997; Kronsell 2012: 43-68; Eisenstein 2007: 17-48
  2. Про зв’язки мілітаризму та маскулінності див., наприклад: Cockburn 2012: 19-34; Hearn 2012: 35-50
  3. Базуючись на теорії Рейвен Коннелл різні типи маскулінностей перебувають у ієрархічних відносинах та включають наступні типи: гегемонна маскулінність (щодо яких інші маскулінності та фемінності перебувають у підлеглому становищі), співучасть, субординація та маргіналізація.
  4. Про мілітаризм та жінок на Майдані див., наприклад: Бурейчак, Петренко. Доступ за адресою http://zaxid.net; Phillips 2014: 414-426
  5. Про фемінізім та пацифізм й антимілітаризм див., наприклад: Cockburn 2007: 206-230; Enloe 2007: 63-92