Комікс «ВОЛЯ: the Will»: нова міфологія Української революції 1917–1921 років

  • 14 December 2018
  • 5404
Комікс «ВОЛЯ: the Will»: нова міфологія Української революції 1917–1921 років

Вадим Ільїн

Екранізація низки відомих коміксів в останні роки дала новий подих цьому жанру, за допомогою якого можна захопливо розповідати історію. Яскраві приклади — класичний комікс «Maus» Арта Шпігельмана, комікси Гі Муміно про Другу світову війну, графічний роман «Персеполіс» Маржан Сатрапі.

Український графічний роман «Воля: The Will», присвячений сторіччю Української революції 1917–1921 років, дає можливість поглянути, як за допомогою комікса можна створити масове бачення історії чи, як пишуть самі автори, — сучасний медійний погляд на події Української революції (Бондаренко et al. 2017). Лейтмотивом коміксу є питання: «А що було б, якби українська революція досягла своєї мети?» Щоб відповісти на нього, автори поєднують історичну основу, альтернативну історію та супергеройський компонент.

 

 

«Воля» вписується в контекст етноцентричної політики пам’яті, яку системно почали запроваджувати в Україні після перемоги Євромайдану. Тож революційні події 1917–1921 років в Україні розглядаються окремо від російської революції. Замість соціальної боротьби на перший план виноситься боротьба за національну державу, а революційними визнаються всі антибільшовистські українські політичні режими, які боролися за створення такої держави — чи то «ліві», як Центральна Рада, чи то «праві», як Українська Держава Павла Скоропадського.

 

"Замість соціальної боротьби на перший план виноситься боротьба за національну державу."

 

Національний характер Радянської України не визнається. В коміксі це маріонеткова квазідержава, створена більшовицькою Росією для ведення «гібридної війни» проти УНР. Те, що так само маріонетковим можна вважати й гетьманат Скоропадського, який повністю залежав від військової підтримки Центральних держав, не береться до уваги.

Соціальну складову революції вилучають кількома способами. Попри те, що герої «Волі» — реальні історичні постаті (голова Центральної Ради Михайло Грушевський, гетьман Павло Скоропадський, лідер селянського повстанського руху Нестор Махно, Володимир Ленін, перший президент Української Академії Наук Володимир Вернадський), вони по-новому взаємодіють в альтернативній реальності. Зокрема, лідери УНР і гетьманату перестають бути ворогами та спільно діють проти більшовиків. Кумедно, що в коміксі саме царський генерал і вірнопідданий монархіст Скоропадський діє проти духів царя та його родини.

 

 

 

 

Прихід більшовиків до влади в Росії пояснюється масовим психозом, викликаним поширенням окультизму, а про соціально-економічні причини революції навіть не згадується. Натомість увагу зосереджено виключно на зовнішній більшовицькій агресії в Україну.

 

 

Образ більшовиків дегуманізують: вони тут єврейські комісари та зомбі. За сюжетом коміксу, вони використовують у війні проти молодої української держави фантастичну техніку, схожу на триноги марсіан з «Війни світів» Герберта Уеллса. Дегуманізація більшовиків зустрічається й у сучасній художній літературі – можна згадати азіатських, позбавлених індивідуальності більшовиків, євреїв та «москалів» з романів В. Пелевіна «Чапаєв і Порожнеча» й В. Шкляра «Залишенець» (Шкляр 2011: 84–90). Демонізують революцію в сучасному російському маскульті й в серіалі «Троцький».

Ці прийоми дозволяють пояснити поразку українських урядів у війні проти Радянської Росії не внутрішніми проблемами й помилками керівництва, а тільки зовнішнім фактором — нашестям «червоної нечисті».

 

 

Таке однобічне пояснення веде до волюнтаристської відповіді, що ігнорує реальність. «Воля» спонукає зробити висновок, що війну з ворогом, який має величезну перевагу в силі й технологіях, Україна могла б виграти хіба що за допомогою надлюдей чи дивовижної зброї. Як тут не згадати нещодавні далекосяжні надії керівництва України, пов’язані з одержанням протитанкового ракетного комплекса «Джавелін».

 

"Зло у світі коміксів неможливо остаточно викорінити саме через супергероїв, які постійно рятують status quo."

 

Волюнтаризм в коміксах традиційно втілюють супергерої, які ліквідовують не причину зла (недосконалість суспільних відносин, якщо казати про боротьбу зі злочинністю), а його прояви (окремих суперзлодіїв). Супергероїв можна порівняти з благодійниками. Про них Оскар Уайльд писав як про людей «з прекрасними, але неправильно спрямованими намірами», ліки яких не зцілюють, а тільки відтерміновують хвороби. Згадаймо, наприклад, Бетмена, що поєднав ролі благодійника, «доброго капіталіста» й супергероя (Жижек 2012). Отже, зло у світі коміксів неможливо остаточно викорінити саме через супергероїв, які постійно рятують status quo, але нічого не роблять, щоб удосконалити його, й таким чином сприяють примиренню людей з несправедливою дійсністю (Телин 2017).

Надлюдьми на пілотній обкладинці коміксу «Воля» є кіборги — січові стрільці (найбільш боєздатна частина армії УНР), а розробляє диво-зброю проти надприродних істот, що загрожують не тільки Україні, а й усій Європі, професор Володимир Вернадський. До речі, насправді вчений належав до російської партії «кадетів» й не підтримував відокремлення України від Росії. Через це за гетьманату він відмовився від українського громадянства. За аналогією з Вернадським-розробником суперзброї можна згадати Доктора Манхеттена з серії коміксів «Хранителі», який в паралельній реальності допомагає США виграти В’єтнамську війну. Волюнтаризм тут в тому, що замість розв’язання проблем, що викликали війну,  нам дають «просте» рішення — їхнє усунення виключно у військовий спосіб, через технологічне надзусилля. Реальність знов-таки ігнорується.

 

 

Згадані прийоми допомагають сформувати у молоді стереотипне, чорно-біле уявлення про події, які насправді не вкладаються у прості схеми.

По-перше, той факт, що саме боротьба за соціальне визволення сто років тому визначала масові настрої в Україні, підтверджує поразка УНР та Української Держави, які затягували практичне розв’язання фундаментальних соціальних проблем або намагалися вирішити їх в інтересах панівних класів, придушивши робітничий рух й повернувши землю великим землевласникам.

 

Володимир Вернадський у коміксі

 

По-друге, ігнорується той факт, що більшовики, принаймні в окремі періоди революції й війни, мали переважну підтримку українського й, що важливіше, україномовного населення, про що в своїх мемуарах згадували їхні опоненти (Винниченко 1920: 64, 87, 95, 135, 260; Дорошенко 1969: 217).

По-третє, серед самих українських більшовиків були як російські націоналісти (так звана «катеринославська група»), так і українські патріоти (С. Мазлах, М. Скрипник, В. Шахрай). Першим головнокомандувачем збройних сил Радянської України було призначено сина видатного українського письменника Михайла Коцюбинського — Юрія. І хоча противники більшовиків розглядали це призначення як пропагандистський крок, в українському вихованні й поглядах Юрія сумніватися немає підстав (Єфремов 1993: 93; Мазипчук 2017; Наумов 2006: 17; Дорошенко 1969: 227–229). Ба більше, Українська революція є унікальним прикладом особистої громадянської війни, коли одна й та сама людина не могла визначитися зі своїм місцем в конфлікті, спочатку воювала на боці УНР, а потім — в лавах «червоних». Це яскраво описано у вірші Володимира Сосюри «Два Володьки» та його спогадах (Сосюра 2012: 165, 182). Так до Червоної Армії добровільно приєднались майбутні діячі Українського відродження 1920-х років А. Головко, П. Панч, той же В. Сосюра. Інші, як М. Куліш, С. Пилипенко, М. Хвильовий відразу стали на бік більшовиків. Чимало, як В. Еллан-Блакитний та О. Довженко, стали більшовиками як колишні «боротьбисти».

Пояснювати втрату незалежності тільки зовнішньою експансією — повторювати помилку більшості українських політиків з табору УНР та Української Держави, що вже в міжвоєнний період призвела до невірного волюнтаристського рішення проблеми. Як і автори коміксу «Воля», ветерани армії УНР дійшли висновку, що силі, яка зруйнувала українську державність, можна дати відсіч лише шляхом найвищого напруження внутрішніх сил нації. Її забезпечать фанатичні борці, об’єднані волею до боротьби й беззастережним підкоренням вождю. Ця ідея, сформульована учасником революції, екс-соціал-демократом Дмитром Донцовим, лягла в основу ідеології Організації Українських Націоналістів. Підпільники ОУН, що сповідували ніцшеанський культ надлюдини, бачили перед собою реальний приклад — січових стрільців, командувач яких полковник Євген Коновалець і став першим лідером тієї організації.

 

Фан-арт натякає, що 1918 року Українська Держава могла б вистояти хіба що за наявності суперзброї

 

По суті, волюнтаризм ОУН став визнанням необхідності опори на власні сили в боротьбі за незалежність. Однак це визнання залишилось далеким від реальності, оскільки передбачало досягнення незалежності переважно вольовим зусиллям сильних особистостей, а основним методом боротьби обирало індивідуальний терор.

Національна самосвідомість й залізна дисципліна галицьких січовиків, що стали основою культу героїв оунівців, знову потрібні на тлі сучасного здвигу в історії Україні. Наступність помилкового бачення демонструє й назва графічного роману, який є переосмисленням Української революції з позицій інтегрального націоналізму. Уперше таке переосмислення з’явилося як твір масової культури, що виводить елітарне рішення проблеми за межі елітарності. Більш ніж очевидні паралелі із сучасністю (більшовицька агресія = російське вторгнення на Донбас) повинні показати, хто є історичним ворогом України та яким чином треба боротися за національну державність. Так, графічний роман «Воля» виконує ту ж функцію, яку раніше виконували національні історіографії й школа, — заміняє у свідомості мас дійсність бажаним міфом, сприяючи національній консолідації.

 

Читайте також:

Українська революція 1917-1921 років: вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції (Кріс Форд)

Забута грузинська революція: більшовизм і меншовизм (Ден ла Боц)

Хто підняв збройне повстання в Києві в січні 1918 р.? (Андрій Здоров)

Вишиванка для Столипіна або нащо здалися вам царі? (Андрій Здоров)

Віртуальні війни й замах на короля: історія маски Гая Фокса (Євгеній Осієвський)

 


 

Посилання:

Бондаренко, О., Бугайов, В., Фадєєв, Д., Філіпович, А., 2017. Воля : The WILL. Част. І. Миколаїв: Asgardian Comics.

Винниченко, В., 1920. Відродження нації (Історія української революції: марець 1917 р. – грудень 1919 р.). Частина ІІ. Київ – Відень.

Дорошенко, Д., 1969. Мої спомини про недавнє-минуле. Мюнхен: Українське видавництво.

Єфремов, С., 1993. За рік 1912-й. Під обухом. Більшовики в Києві. Київ: Вид-во «Орій» при УКСП «Кобза».

Жижек, С., 2012. «Политика Бэтмена». В: Ліва.com.ua. Доступ 12.11.18 за адресою: http://liva.com.ua/batman-zizek.html.

Мазипчук, М., 2017. «“Блудний син” Української революції? Юрій Коцюбинський в історії та пам’яті». В: Спільне. Доступ 12.11.18 за адресою: [link].

Наумов, С. О., 2006. Український політичний рух на Лівобережжі (90-ті рр. XIX ст. – лютий 1917 р.).

Офіційний сайт комікс ВОЛЯ, 2018 Комікс. ВОЛЯ — національний блокбастер. Доступ 11.11.18 за адресою: [link]

Скоропадський, П. П., 2017. Спогади: кінець 1917 – грудень 1918. Київ: Наш формат.

Сосюра, В. М., 2012. Третя рота. Київ: Знання.

Телин, К., 2017. «Игра в бюрократию, или два Бэтмена в столе». В: Спільне. Доступ 12.11.18 за адресою: [link].

Шкляр, В. М., 2011. Залишенець. Чорний ворон. Харьків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля».

Leave a Comment