Успішна зміна — це зміна, яка збалансовано включає в себе три складові — конкретні мету/цілі, наявні історичні обмеження і ресурси. В нашому випадку ціллю є доступна та якісна освіта для кожного, обмеження — наявний історичний та інституційний розвиток системи української освіти, і ресурси зі знаком мінус — чинна загальна політика МОН щодо не збільшення, а скорочення видатків на вищу освіту і самі реформи освіти в бюджеті 2015 року. Чи можна за таких умов розпочати і провести функціональні реформи вищої освіти з огляду на їх цілі? Сумнівно, адже справжні реформи у цій сфері потребують саме збільшення капіталовкладень у студентів/викладачів/вчених і в науково-освітню інфраструктуру, а МОН для цього мало що робить, на відміну від силових відомств, які нещодавно попрохали для себе у Мінфіну додаткових видатків на 17 мільярдів гривень до вже отриманих (тільки один бюджет Міноборони сягає 44 мільярдів), і їм, вустами міністра фінансів, пообіцяли ці кошти знайти протягом найближчих тижнів.
Тож і продукуються на цій ниві дискусії, а насправді, і не дискусії зовсім. Участь у них є лише способом легітимації прийнятих вже до того (і без урахування жодного вашого аргументу) рішень, така легка деліберативна маніпуляція з вашою участю (і тому, нібито вашою згодою, нехай ілюзорною). До таких заходів краще не долучатися, ну, або насолоджуватися нібито участю, але при цьому бути готовим до того, що ви там не матимете жодних механізмів впливу на прийняття і реалізацію рішень. Вас там просто інформують (і це в кращому випадку), а ви маєте просто взяти «під козирьок». Від вас там потрібна сама лише присутність, а не аргументи і критика (навіть якщо ви висловите власні аргументи, то вони будуть проігноровані самим форматом заходу, адже рішення вже прийняте владою і ви як громадськість/експерт не можете скасувати саме рішення, а маєте просто бути присутнім на «дискусії». Тим самим це веде до створення ілюзій впливу громадськості на поточний стан справ).
А тепер детальніше про випадок застосування подібної деліберативної технології — «дискусію — за назвою звісно, а не по суті, свідком якої я став особисто — «Чи треба боятись нового переліку спеціальностей?».
Вже у самому тексті оголошення про захід можна було побачити натяки на вказані вище речі з маніпулюванням: «Обговорення покликане розвіяти побоювання студентів, а також дати відповіді на проблемні питання, які постали в результаті дій Кабінету міністрів та Міністерства освіти. Під час обговорення профспілкові активістки, ініціативна група студентів Інституту Міжнародних відносин та освітні експерти спробують з’ясувати, у чому полягають можливі загрози та переваги оновленого переліку галузей знань та спеціальностей, і нарешті виробити прийнятні для студентства шляхи вирішення контроверсійних питань». Зверніть увагу на «покликане розвіяти побоювання студентів» і «виробити прийнятні для студентства шляхи вирішення контроверсійних питань» — правда ж, відбувається певне логічне протиріччя? Адже рішення вже прийнято, тож тепер залишається єдине завдання — проінформувати громадськість/експертів про ці речі, але в такий спосіб, аби громадськість/експерти вважали, що вони причетні, й по всьому.
Усе почалося із самого формату — ще за хвилин 10 до початку модераторка заходу — Ірина Когут — у вузькому колі намагалася так структурно вибудувати «дискусію», щоб один учасник, Єгор Стадний, мав ключові структурні переваги (і по часу в тому числі), адже цей учасник, за її висловом (цитую майже дослівно) «володіє знанням, і він взагалі справжня енциклопедія з цього питання, і він ніби і не представляє офіційну позицію міністерства освіти (адже там не працює формально), але є ледь не розробником самого закону про вищу освіту (куди зникла з цього процесу група ректора КПІ М. Згуровського, залишилось незрозумілим!) і в цілому останніх освітніх реформ. Він знає конкретику, а аудиторія-студенти не має тут знань, і вона прийшла за цими знаннями, і тому Єгор Стадний зможе їх надати». До речі, сама Ірина інституційно представляла ту саму організацію — СЕDOS, що і Єгор, і ще за кілька днів до самого заходу до мене постійно надходили сигнали від неї із проханням тезово надати свої аргументи, щоб вона могла вибудувати «дискусію» (що, чесно кажучи, мені вже тоді видалось дивним).
Модераторка також апелювала до того, що ми — я і Вікторія — «як представники “Спільного” хочете говорити на загальні теми по освіті — тож, може, десь там в кінці, адже багато питань буде самі розумієте до кого (до Єгора). Адже ви представляєте Позицію, а у нього Знання, він же розробник-ініціатор». На моє доречне зауваження, що у всіх тут знання, і всі є ангажованими, і тому ми маємо бути рівними учасниками обговорення, вона формально тепер ніби погодилась, але сказала, що студенти сюди прийшли послухати Єгора і до нього висловити свої зауваження по запропонованих змінах до переліку спеціальностей. Залишилось за кадром, яким чином Єгор, який не представляє МОН (за його і її словами!) може відповідати на такі речі, інформувати про позиції МОН і навіть їх гіпотетично корегувати. Тут ти або в МОН або ні (або вагітний або ні). Представники Прямої дії та Інституту міжнародних відносин КНУ підтвердили, що прийшли спілкуватися з Єгором і йому адресувати свої питання/вимоги — щоправда, для мене залишилось незрозумілим, у якому ж тоді статусі вони сприймають Єгора.
Сам Єгор казав, що не хотів, аби «дискусія» стосувалась фінансових питань, пов’язаних із прийнятими змінами. На доречну репліку Вікторії, що вона якраз про це і хотіла б говорити у контексті проблем нерівності в освіті і їх ймовірними поглибленнями у зв’язку із такими змінами, Єгор відповів, що це є іншою темою для майбутніх «дискусій» і він би зараз не хотів про це говорити. Зрештою, вислухавши це все, я вирішив не легітимізувати своєю формальною участю таку «дискусію», адже очевидно, що правила були влаштовані так, щоб лише одна сторона — Єгор — мала всі переваги навіть структурно, а ми всі і «Спільне», і студент з ІМВ КНУ, і «Пряма Дія» мали грати роль масовки по суті пропагандистського заходу.