— Ти ж завжди був проти Гітлера!
— Ясна річ! Але тоді я не був виконавчим директором.
Ще донедавна здавалося, буцім відверто фашистські наративи остаточно втратили актуальність. Ненависть до інакших й апологія диктатури сприймалися як пережитки минулого, приречені на маргіналізацію.
Однак ХХІ століття, нагромаджене капіталістичними кризами, демонструє геть іншу картину. У публічному просторі щораз доводиться чути заяви про «необхідність сильної руки», «природну наявність народів-ворогів» або що «демократія надто слабка для викликів сучасності».
Усе починається саме з цих закидів, начебто фонових і несерйозних. Проте дуже поволі, як снігова куля, ці ідеї матеріалізуються. Ми всі здатні переконатися в цьому: російський президент Путін, заперечуючи право на існування сусіднього народу, влаштовує криваву бійню в Україні; так само вчиняє Нетаньягу щодо палестинців; ультраправі партії, як-от «Альтернатива для Німеччини», стрімко збільшують своє представництво; а найбагатша людина планети, Ілон Маск, сприяє обранню президентом США обскурантиста-олігарха Дональда Трампа, і в пориві емоцій зметає руку в нацистському вітанні.
Показовим є те, як усі згадані сторони плідно взаємодіють одна з одною: Путін підтакує брехливим твердженням Трампа про «вкрадені вибори»; Нетаньягу захищає «римський салют» Ілона Маска; а сам Маск бере участь у з’їзді «Альтернативи для Німеччини» по відеоконференції, де глузливо просить натовп «підняти руки, якщо ті його бачать».
Історія показує: якщо суспільство тривалий час охоплене розчаруванням і не бачить жодних перспектив на покращення, фашизм здатен користуватися цим, аби забезпечити собі реванш.
Саме цей посил є центральним у німецькій комедії «Він знову тут» (нім. Er ist wieder da), якій у 2025-му виповнюється десять років. Режисер Давид Внендт зображує ренесанс фашизму настільки незавуальовано, наскільки це можливо: за сюжетом стрічки, валяючись на вулиці сучасного Берліну, продирає очі ніхто інший, як Адольф Гітлер. Здавалося б, в усіх сенсах, політичний труп, недоречний і застарілий, вдягнутий у смердюче дрантя: тим не менш, усупереч всякому здоровому глузду, він знову тут.
Постер до фільму Давида Внендта «Він знову тут»
Цей фільм є екранізацією однойменного роману Тимура Вермеша. Провокативна ідея, закладена в нього, збурила резонанс у німецькому суспільстві ще на етапі зйомок: деякі критики були стурбовані тим, наскільки етично використовувати сатиру, торкаючись чутливої теми нацизму. Чи не знівелює звірства гітлерівського режиму гумористичний тон картини? Тим не менш, «Він знову тут» не є унікальним прикладом, і комедії, у яких гумор крутився довкола фашизму, знімали ще за життя Гітлера, як-от, «Великий диктатор» (1940) Чарлі Чапліна. До цієї ж категорії належать «Продюсери» (1967) Мела Брукса, «Життя прекрасне» (1997) Роберто Беніньї і знятий пізніше «Кролик Джоджо» (2019) Тайки Вайтіті. Ці стрічки лікують травму через висміювання фашистської абсурдності, і водночас слугують пересторогою щодо небезпеки тоталітарних ідей.
Неабияк показово, що Гітлер у фільмі Внендта дізнається про рік, у який потрапив, через газету з портретом Володимира Путіна на першій шпальті. Дія фільму відбувається у 2014, того ж року і проходили зйомки. Літературний оригінал був опублікований 2012 року, тож ця деталь, що проводить паралель між двома диктаторами, була додана режисером зумисне, майже одразу після початку вторгнення армії РФ в Україну.
Опинившись у новому столітті, Гітлер не впадає в очікуваний шок; натомість він починає холоднокровно аналізувати нові умови, швидко підлаштовуючись під них. Одним із перших відкриттів Гітлера у сучасному світі стає безмежна влада медіа. Він хутко усвідомлює, що телебачення, інтернет і соцмережі можуть слугувати ідеальним інструментом для пропаганди, значно ефективнішим, ніж друкована преса чи радіо його епохи.
Кадр із фільму Давида Внендта «Він знову тут»
Паралельно, ситуації, у яких Гітлер взаємодіє з новітніми технологіями, часто використовуються у фільмі як гумористичний засіб; і здебільшого це справді виглядає дотепно. Приміром, відомий інтернет-мем, де розчулений Гітлер пускає сльозу, сидячи біля комп’ютера, а дівчина поряд питає його «Ви плачете, мій фюрере?» походить саме з фільму «Він знову тут». У цьому епізоді Гітлер відкриває для себе Вікіпедію, яка, на його думку, «демонструє винахідливість аріїв», бо буцімто походить від слова вікінг (насправді, вікі у Вікіпедії це запозичення з гавайської мови, у якій воно має значення швидкий).
Воскреслого Гітлера випадково фільмує журналіст-невдаха Фабіан Савацький, що перебуває на межі звільнення, бо ніяк не може віднайти справді цікавий сюжет. Савацький знаходить фюрера, і, попри те, що Гітлер наполягає на своїй автентичності, Фабіан вважає його надзвичайно талановитим актором. Цей парадокс червоною ниткою пронизує ввесь фільм: люди вперто не сприймають Гітлера як, власне, Гітлера, хоч він завжди прямо каже, ким є. Це демонструє наскільки легко суспільство може ігнорувати очевидну загрозу, заперечуючи об’єктивну реальність.
Савацький одразу вбачає в Гітлері свій шанс на порятунок роботи. Він починає фільмувати Адольфа у різних обставинах, аби запропонувати своїй телекомпанії новий формат — провокаційне шоу з ексцентричним коміком у головній ролі. Савацький, як і решта персонажів, не звертає уваги на людожерські речі, які вряди-годи дозволяє собі казати Гітлер, сприймаючи їх як жарт. Його турбує лише рейтинг фюрера, здатний повернути йому роботу та принести прибуток.
Епізоди, у яких усміхнені люди роблять з фюрером селфі дійсно сприймаються кумедно. Одначе сміх поступово зникає після усвідомлення, що у фільмі «Він знову тут», так само як у «Бораті», чимало сцен було відзнято за участі випадкових перехожих. Справжні люди, не актори, плескають Адольфа по плечу, сміються, а іноді навіть погоджуються з деякими його тезами (здебільшого, коли ностальгують за «славним» минулим і нарікають на надокучливих мігрантів). Сам актор Олівер Мазуччі, що зіграв роль Гітлера, розповідав, що дивувався позитивним реакціям перехожих, і «полегшено зітхав», коли деякі викрикували образи.
Фільм не претендує на звання звичайної сатири, а намагається поставити суспільству діагноз. Глядач стикається з реальністю, у якій найодіозніші історичні постаті сприймаються як мем, а інколи навіть як символ «альтернативної правди». Тут екранізація наочно створює додатковий контекст, який було б неможливо передати у книзі.
Кадр із фільму Давида Внендта «Він знову тут»
Виокремити слід візуальну еклектику фільму. «Він знову тут» балансує між різними стилями: тут і комп’ютерна графіка з колажами, і «низькоякісна» зйомка-мок’юментарі, і класична постановочна картинка. Глядач змушений постійно перемикатися між форматами, що тільки більше розмиває межі сатири й потенційної реальності.
«Він знову тут» є наочним прикладом вислову «кожен жарт має часточку правди». Стрічка Внендта виводить сатиру на новий рівень, викликаючи щирий сміх, але залишаючи гіркий післясмак по перегляду.
Основний мотив фільму не полягає у викритті злочинів Гітлера — це, пак, уже давно зроблено. Фільм порушує вкрай важливе питання тихого, але рішучого реваншу ультраправих ідей у сучасному світі (а також ролі соцмереж у цьому). Змінилася історична епоха, але не зникла загроза непомітного проникнення фашизму в людські уми. Гітлер у фільмі набирав послідовників у свої загони через фейсбук, що нині виглядає вкрай іронічно, зважаючи на недавній «правий поворот» у світогляді Марка Цукерберґа.
За десять років з моменту виходу фільму тенденції, які він висміював, лише набрали обертів. Гонитва ЗМІ за рейтингами активно сприяє нормалізації та рутинізації найбільш людожерських концепцій і персонажів, виводячи їх у мейнстрим. У фільмі Гітлер вимовляє фразу «Ми повернемо Німеччині минулу велич» — ще до того, як Дональд Трамп розпочав свою президентську кампанію під майже ідентичним гаслом.
Зростаюча популярність ультраправої «Альтернативи для Німеччини», яка на цьогорічних федеральних виборах у Німеччині здобула 20.8% голосів, лише підкреслює пророчий характер картини. Фільм не дає відповіді, чи можна перемогти реакцію остаточно, але чітко показує: недооцінювати пластичність фашизму небезпечно.
Він знову тут. Але він не має почуватися, як удома.
_category.jpg)
