War, nationalism, imperialism

«Нова жінка» періоду «відлиги» та її сучасна послідовниця

11362

Віолета Тума

Політичний злам та військовий конфлікт на сході спричинив не лише кардинальні зміни в політичному устрої України, а й справив значний вплив на культурні процеси останніх років. Події, що відбулися ніби вчора, вже стали історією й дедалі частіше наштовхують дослідниць та дослідників на аналіз подій і порівняння з попереднім, давнішим історичним досвідом. Цікаво спостерігати, зокрема, за конструюванням у ігровому кіно сьогодення жіночих образів у революційних та військових подіях 2014 року. Політична канва та суспільні настрої диктують вимоги до гендерних конструктів у масовій культурі воєнного часу. Щоб усвідомити, наскільки кардинальні зміни відображають сучасні екранні образи українських жінок, пропонуємо порівняти їх із прикладами радянської масової культури 1950-х та 1960-х років, а саме з жіночими образами фільмів на воєнну тематику.

 

«Нова» жінка у воєнному кіно «відлиги»

Лібералізацію 1953-1964 років зумовило насамперед економічне піднесення повоєнного часу та нові віяння в політичній сфері Радянського Союзу: критика культу особи Сталіна на XX з’їзді, а також ухвалення Третьої програми партії 1961 року. Кінематограф залишався «головним із мистецтв», він формував громадську думку. «Моральний кодекс будівника комунізму» 1961 року став зібранням норм, яких слід було дотримуватися, тому і в кіно герої набувають рис, що відповідають нормативним тенденціям. Ми бачимо серед героїв «правильних» та «неправильних», і «правильні» обов’язково відповідають вимогам ідеальної радянської людини: працюють на благо Батьківщини, мають патріотичні настрої та є взірцями моральності. «Неправильні» саботують роботу, зраджують Батьківщину, поводяться непорядно.

Неодмінною ознакою радянського кінематографу періоду «відлиги» було звернення до воєнної тематики. Свідки Другої світової війни були основною глядацькою аудиторією, а молодше покоління вже було виховано під впливом повоєнного дискурсу. Фільми про війну за Хрущова відрізнялися від тих, які пропонувала сталінська епоха, їм була притаманна особлива атмосферна чутливість та зосередженість на особистих аспектах та переживаннях героїнь та героїв.

Зображені жінки нарівні з чоловіками брали участь і у воєнних діях, і в цивільному житті. Кінематограф показує жінок на полі бою, у шпиталях, на заводах у тилу – і в жодній сфері вони не поступалися чоловікам.

Для аналізу жіночих образів у кінематографі епохи «відлиги» було обрано такі візуальні джерела: «На семи ветрах» Сергія Ростоцького (1962), «Летят журавли» Михайла Калатозова (1957) та «Баллада о солдате» Григорія Чухрая (1959), а також телесеріал «Гвардія» Олексія Шапарєва (2015). Вибір кінофільмів радянського періоду зумовлено насамперед їхньою масовістю: кількість глядачок та глядачів перелічених фільмів – від 26 до 30 мільйонів (нескладні математичні обрахунки визначають, що кожен десятий громадянин Радянського Союзу бачив ці фільми). Героїні фільмів постають перед глядачками та глядачами як «правильні» радянські громадянки. Вони відповідають рисам «нової» радянської людини, задекларованим у «Моральному кодексі будівника комунізму» – мають високі моральні якості, віддані своїй роботі й не бояться нічого, але є й дещо нове: вони водночас дуже «фемінні». Зовнішній вигляд героїнь свідчить про вплив західних модних тенденцій, які стали доступними для загалу лише в період «відлиги». У 50-60-х роках впадають у око подвійні стандарти для жінок. З одного боку, в Радянському Союзі існувало есенціалістичне уявлення про жіночу скромність та нормативне сприйняття жінки як невибагливої людини, а з другого – був попит на «вишукану жіночність», яка стала можливою лише завдяки доступності тенденцій new look у масовій культурі.

Жіночі образи в фільмах на воєнну тематику не відрізнялися від образів героїнь-красунь із комедій та мелодрам. Провідною рисою кінематографу «відлиги» у воєнних фільмах, окрім патріотичної тематики, є також і зовнішній вигляд жінок. Тетяна Самойлова, яка зіграла роль Вероніки в фільмі «Летят журавли», постає перед глядачками та глядачами в незвичному образі. Вона не вписувалася в атмосферу війни – носила макіяж та модний білий светр, що засвідчували її фемінність та асоціювання цієї жінки зі «світлим майбутнім», тобто з перемогою 1. Символічна тяглість ототожнення жінки з життям, світлим майбутнім простежувалася і в радянських фільмах періоду «відлиги». На жінок-героїнь покладалося кілька функцій: виконувати роботу, продиктовану воєнним часом, та мати доглянутий і модний зовнішній вигляд (попри тяжкі воєнні умови), а також символічне навантаження – її образ мусив породжувати почуття надії та віри в перемогу.

Ще від початку фільму Вероніка вирізнялася фемінністю : загадковий погляд, кокетлива поведінка перетворили середньостатистичну радянську комсомолку на західну красуню, яку важко було вкласти у формат трагічних подій війни 2. Така демонстративна жіночність була характерним явищем «відлиги».

Коли колеги запросили Світлану, головну героїню фільму Станіслава Ростоцького «На семи ветрах», на святкування Нового року, вона вдягла біле плаття, яке дуже вирізняло її з-поміж інших дівчат, котрі прийшли в формі. Така «невинна» жіночність одразу привернула увагу колег: образ Світлани в білому платті сприймається як символ «світлого» майбутнього, якого так сподівалися під час війни. Образ Світлани, як і образ Вероніки з кінострічки «Летят журавли», має символічне значення віри в майбутнє 3.

Спільною нормою поведінки жінок у проаналізованих стрічках є привітність та чемність. Героїні не можуть собі дозволити різку й нетолерантну поведінку, вони є прикладом «правильної» жінки. Цигарки та трохи брутальності дозволяють собі жінки-лікарі (героїні другого плану), тоді як головні героїні залишаються «ідеальними».

У цій стрічці відображено розподіл гендерних ролей у суспільстві, що переживає війну: «Война – дело мужское» 4. Ця думка постійно артикулюється, найбільш яскраво – в моменті, коли один із героїв затуляє своєю спиною головну героїню. Захистити жінку – основне завдання солдата. Це повторюється, коли офіцер вмовляє головну героїню Світлану поїхати з небезпечного місця, але вона категорично відмовляється. Переконання не дозволяли їй покинути будинок, що символізує її надії та чекання на коханого, якби вона це зробила, відчувала б себе зрадницею 5. Бути «зрадницею» правильна радянська дівчина не могла собі дозволити, тому вона демонструвала силу духу – до останнього залишалася в небезпеці.

Образ «правильної» громадянки, високоморальної та відданої праці, подає фільм «Летят журавли», де героїня Вероніка протягом усього фільму гірко переживає особисту драму. Вона не дочекалася коханого з фронту й вийшла заміж за його двоюрідного брата. Почуваючись винною та вагаючись у правильності вибору, вона намагається «покутувати» роботою в шпиталі 6. Сумлінно дбаючи про кожного пораненого, вона допомагає самій собі впоратися з душевними переживаннями. У своїй допомозі пораненим вона вбачає й допомогу коханому, який зараз воює 7.

Отже, на противагу сталінським воєнним фільмам, у «відлигу» ми бачимо жінку-красуню навіть у таких екстремальних умовах, як війна. Зі смаком одягнені високоморальні героїні – продукт повоєнного суспільства, коли життя потрохи налагоджувалося, а громадяни Радянського Союзу вже добре засвоїли модель поведінки «правильної» радянської людини. Героїзм та самовіддача постають на фоні особистого вибору, який є рисою «правильного героя».

У зв’язку з новими суспільними тенденціями сподівання щодо жіночого образу значно зросли. Окрім виконання звичних обов’язків на роботі та в побуті, жінка мусила ще й встигнути подбати про свою зовнішність (але не скотитися до вульгарності) і бути незмінно чемною з колегами та залицяльниками.

 

Жіночі образи в кінематографі в епоху військової агресії (на прикладі українського телесеріалу «Гвардія»)

Ясна річ, що військові дії на Сході України надихають митців сьогодення на створення нових об’єктів культури, які відображають патріотичні настрої. Подій на Майдані 2013-2014 років породили сплеск української масової культури, а такі потрясіння зумовлюють і зміни в гендерній політиці.

Воєнний час диктує свої вимоги до оформлення екранних образів та моделей поведінки. Якщо в період радянської «відлиги» у фільмах про війну з’являлася фемінна героїня, яка водночас демонструвала й силу характеру, то нині в українській культурі здебільшого використовують образ жінки-воїна, майже позбавленої рис фемінності.

Спільним лейтмотивом (для, здавалося б, таких відмінних епох) у кіномистецтві є прагнення до «світлого майбутнього». Як герої та героїні радянських фільмів роблять усе можливе для Перемоги, для побудови щасливого суспільства, так і сучасні герої та героїні ігрового кіно ведуть боротьбу з зовнішніми та внутрішніми ворогами, наближають Перемогу на Сході України.

 Мою увагу привернув перший досвід українського художнього кінематографу у відображенні воєнних реалій 2014-2015 років – серіал «Гвардія». Він вийшов на телевізійний екран у травні 2015 року, і відразу утворив поле для дискусій серед глядачів. Обходячи дискусійні питання, зокрема щодо загальної якості серіалу, зосередимося на одному з жіночих образів.

Ната – чемпіонка-біатлоністка, котра була снайперкою в розвідувальній групі й найздібнішим вояком. Слід зауважити, що вибір саме біатлону як виду спорту для нашої героїні зовсім не випадковий. Як відомо, українські біатлоністки на Сочинській Олімпіаді 2014 року вибороли золото, а коли отримали перемогу на чемпіонаті світу в Австрії, вигукували гасло «За Майдан!», тому цей вид спорту асоціюється в українців із перемогою 8.

Основний посил від образу героїні впродовж усього фільму: «Ну что такого могут мужчины, чего не смогу я» 9. Фізичні навантаження Ната долає легко, виявляючи неабияку силу та кмітливість у тренувальному таборі.

Героїня перевершує чоловіків-колег, а командир ставить її за приклад усім. Ната – солдат, який немає статі. Вона ходить у формі-унісекс, жодних прикрас та косметики – вони її не цікавлять. Єдине, що для неї важливо – здолати труднощі та здобути перемогу.

Таким самим бійцем виступає й інша героїня – журналістка з Республіки Польщі Марися. Зовнішність героїні не відповідає стандартним уявленням про вроду. Марися віддана своїй справі – зняти фільм про військові дії на Сході України. Ігноруючи вмовляння колег полишити небезпечну територію через загрозу життю, вона залишається вірною лише журналістському обов’язку 10.

Спільною рисою дівчат із «Гвардії» є сила духу, відчайдушність у вчинках та патріотизм. У цьому героїні не відрізняються від чоловіків, навпаки – складається враження, що вони їх перевершують. Їм не потрібна допомога, вони самі здатні захистити і себе, і країну. Впадає в око абсолютний паритет у гендерних ролях, продиктований необхідністю воєнного часу.

Об’єднувальна риса жіночих образів у сучасному українському ігровому кіно на воєнну тематику – поява на екрані жінки-воїна. Вона не така чутлива, як її попередниця з радянського кіно періоду «відлиги», навпаки – має сильний характер, прямолінійна, впевнена та відчайдушна. Її зовнішній вигляд відповідає реаліям – героїні постають перед глядачами та глядачками без макіяжу та у формі-унісекс. На конструювання такого образу в масовій культурі вплинув досвід участі жінок у протестних подіях 2013-2014 років і в АТО. Творці фільму скористалися можливістю максимально реально реконструювати дійсність. Серіал підіймає болючі для суспільства проблеми, до того ж зображені реалії збігаються в часі з реальним військовим конфліктом.

Отже, аналізуючи жіночі образи в кінофільмах на воєнну тематику періоду радянської «відлиги» та в сучасних українських фільмах, можна сказати, що, попри різне політичне тло та мистецькі тенденції, об’єднувальною рисою є прагнення формувати нові моделі «правильної» людини.

Пропоновані масовою культурою моделі поведінки жінки в досліджуваних періодах відрізняються. У період радянської «відлиги» в розглянутих фільмах постає образ чутливої та вродливої жінки (як загальна тенденція жіночого в масовій культурі), яка водночас є захисницею Вітчизни та носієм моралі. А в сучасному українському кінематографі, що зображує воєнну реальність, бачимо тяжіння до образу жінки-воїна з сильним характером. Пояснити таку відмінність можна часовою дистанцією: у радянський період «відлиги» трагічний досвід війни дещо забувся, і режисери змінили акценти з абстрактної долі країни на долю конкретного персонажа з глибоким внутрішнім світом та переживаннями. А сучасний український кінематограф зображує події, які водночас зі зйомками відбуваються на Сході. Тож прямота й агресивність сюжету зрозуміла: створений під час воєнних дій, він має в певному сенсі виконувати й ідеологічну функцію.

 

Notes:

1. Летят журавли – Реж. М.Калатозов – Мосфильм, 1957 г. – 27 мин.

2. Летят журавли – Реж. М.Калатозов – Мосфильм, 1957 г. – 39 мин.

3. На семи ветрах – Реж. С. Ростоцкий. – Киностудия им. Горького , 1962 г. – 34 мин.

4. Цимбаев Н. «На семи ветрах»: фильмы о войне (наблюдения историка) // Отечественная история. – 2003. – №6. – С.88.

5. Цимбаев Н. «На семи ветрах»: фильмы о войне (наблюдения историка) // Отечественная история. – 2003. – №6. – С.88.

6. Летят журавли – Реж. М.Калатозов – Мосфильм, 1957 г. – 44 мин.

7. Летят журавли – Реж. М.Калатозов – Мосфильм, 1957 г. – 44 мин.

8. «Українські біатлоністки вигукували: «За Майдан!» [link] , відвідано 13.10.2015

9. Гвардия – Реж. О. Шапарєв. – ТОВ «Президент Фільм Україна», 2015 р.

10. Гвардия – Реж. О. Шапарєв. – ТОВ «Президент Фільм Україна», 2015 р.

Share