Пройшло вже більше року від події, яка сколихнула студентство всієї Європи, – захоплення Аудімакс, найбільшої лекційної аудиторії Віденського університету. Ті, хто брав участь у тодішніх подіях, тепер можуть зважено оцінити свій досвід протесту з часової дистанції. У пропонованій публікації Барбара Маєр та Якоб Арнім-Елісен діляться досвідом організації та аналізують зроблені помилки.
У перші тижні руху багато повідомляли про новаторську організаційну структуру. При цьому найчастіше вживали слова базова демократія та пленум. Однак у робочій групі «Преса» ми вживали їх переважно тоді, коли стикалися з питаннями, на які не мали відповіді. Адже що довше тривали протести, то зрозуміліше ставало, що більшість учасниць і учасників мали власні уявлення про ці два поняття. Як працює базова демократія в нашому русі? Що таке пленум? Що і як там можна вирішувати? Дуже ймовірно, що три різних активіст(к)и дали б на це три різних відповіді. Тож у нашому різноманітному та широкому русі практичне втілення обох концептів зазнавало постійних змін.
Пленум в Аудімакс
На початку захоплення пленум в Аудімакс працював нібито сам собою. Студент(к)и, викладачки та викладачі, школярки та школярі та інші разом давали вихід своєму розпачеві щодо катастрофічного стану австрійської політики освіти. Інтенсивні дискусії транслювалися в інтернеті, за ними часом слідкувало 2500 людей. Прозорість від початку була важливим завданням руху. У цей час організаційні рішення ухвалювали швидко та без проблем, більш нюансовані питання передавали до менших робочих груп. Так постали робочі групи «Преса», «Народна кухня», «Програма», «Вечірнє дозвілля» та чимало інших. Після заснування цих груп завжди було достатньо людей, щоб виконувати в них конкретну роботу. Робочі групи працювали переважно самостійно. Перша хвиля руху охопила всіх, і дотримання засадничих принципів, таких як відмова від офіційних представниць чи представників, відкритість робочих груп для всіх зацікавлених, а також виконання антирасистського, антидискримінаційного та антисексистського засадничого консенсусу, було самозрозумілим. Потім на пленумі різні робочі групи збиралися разом, щоб інформувати рух про їхню роботу та ухвалювати потрібні рішення. Якщо виникали конфлікти, їх публічно обговорювали та спільно вирішували. Порядок денний пленумів визначали на підготовчих зустрічах. Там збиралися представниці та представники тих робочих груп, які хотіли щось обговорити на пленумі, і разом ухвалювали його структуру. Порядок повідомлень і дискусій ухвалювали консенсусом.
У поспіху перших днів і тижнів деякі робочі групи засновували двічі, інші об’єднували, а ще інші зникали невдовзі по заснуванню. Без інформаційного столу перед Аудімакс, куди поступала вся інформація, було б неможливо оглянути все.
Короткий огляд захоплення
Відвідувачку чи відвідувача захоплення у Віденському університеті від інформаційного столу відправили б насамперед до визначної кімнати прямо поруч з Аудімакс. Тут працювали робочі групи «Преса», «Програма», «Міжнародне об’єднання», «Інформаційні технології» та «Документація».
Цю визначну кімнату, що її незабаром нарекли «палатою преси», ЗМІ охоче називали командним центром руху. Тут не командували, але сюди, як до певного логістичного центру, стікалася вся важлива інформація. Протягом двомісячного захоплення палата преси була місцем прийняття питань і пропозицій найрізноманітнішого ґатунку.
Протягом перших тижнів ми щодня отримували на офіційний екаунт протестного руху сотні мейлів. Робоча група «Преса» спрямовувала їх відповідним робочим групам чи адресат(к)ам. Протягом захоплення Аудімакс у бюро преси сиділо 8-12 людей, що виконували різні завдання – 16 годин на день позмінно. Допомагали журналіст(к)ам, підтримували домашню сторінку, керували мейлами та викладали інформацію до соціальних мереж Twitter, Facebook і StudiVZ.
Координаційна команда – відповідальна за все й ні за що
У такій структурі потрібна організація, проте як це працює в групі, де кожен і кожна повинні мати право висловитися та внести свої ідеї? Через кілька днів ми вирішили, що загальний огляд має взяти на себе координатор(ка). Оскільки через якийсь час одна людина вже не могла витримати такого навантаження, посада координаторки чи координатора переросла в координаційну команду, яка утримувала загальну картину в щоденному хаосі людей та інформації. Навіть у базовій демократії відповідальність мають брати на себе окремі особи, і якраз у роботі з пресою, де немає двох однакових днів і де ніколи не відомо, що станеться сьогодні, часом потрібні швидкі рішення. Координаційна команда була контактною фігурою для всіх і кожної та кожного, відповідальною за все та ні за що, і при цьому всередині робочої групи всі мали право голосу – так є в базовій демократії.
Робота групи «Преса» ділилася на окремі компетенції, які постійно визначалися наново. Кожну з цих компетенцій хтось щоразу мав брати на себе для забезпечення нормальної діяльності. Щоб швидко орієнтуватися в нових ситуаціях, робоча група мала бути організованою та структурованою, а без відповідальної координаційної команди це було б неможливо.
Щоб дотримуватися демократичного принципу захоплення та протестного руху, а також покращити обіг інформації, всі члени робочої групи «Преса» кілька разів на день влаштовували 25-30-хвилинні збори. Під час зборів інша робота зупинялася – звісно, крім телефону для преси, який постійно був на лінії. На внутрішніх зустрічах усі повідомляли про свою роботу протягом останніх годин та про новини, адже всі повинні були тримати руку на пульсі подій. Крім того, тут обговорювали різні теми, що виникли за останній час, і спільно ухвалювали важливі рішення – знову ж таки, в дусі базової демократії.
Без перерв на народній кухні. Перерва на народній кухні
Вийшовши з приміщення для преси у двір та звернувши за ріг, можна було потрапити на народну кухню. Тут протягом захоплення Аудімакс піклувалися про тілесний комфорт. Інший світ, на відміну від робочої групи «Преса»: не менш метушливий, не менш багатолюдний, не менш мерехтливий, але все ж більш розслаблений. Замість інформації тут ділилися їжею, гаряча кава та чай були завжди напоготові. Сніданки, обіди та вечері готували у великих чанах, частину з яких надала армія. Як на справжній великій кухні, за вісім тижнів захоплення тут переробили кілька тонн овочів, рису та картоплі. Але й тут задля підтримки інфраструктури потрібна була організація. Існувала центральна команда з 10-15 людей, рівноправних у прийнятті рішень. Тут також працювали в дусі базової демократії.
Як кажуть німецькою, «багато кухарів псують кашу» – але не на народній кухні. Меню було гнучким і залежало від наявних запасів. Щодня готувала інша людина. Хто мав охоту та ідеї, завжди допомагали колегам. Домовившись із командою, всі організувалися самі. Чистили та різали разом. Так готувалися супи, айнтопфи [популярні в Німеччині та Австрії густі супи, що правлять водночас за перше та друге – прим. пер.], страви з рису та локшину. Їжа була виключно вегетаріанською. У перші тижні учасниці та учасники захоплення могли поїсти на народній кухні 24 години на добу, кухарки з кухарями та обслуговування працювали в дві зміни. Але такого навантаження ніхто б не витримав довго. Кінця захопленню було не видно, а попри політичну участь ніхто не хотів ігнорувати навчання, адже нашим гаслом завжди було «опиратися та навчатися». Протягом наступних тижнів працювали в кілька коротких змін, щоб мати змогу забезпечити тривале обслуговування на народній кухні. Важливим правилом тут була чистота. О 3-6 годині щодня разом прибирали, щоб під час сніданку все було в порядку. Ніхто не уникав менш чистої роботи.
Та звідки, власне, брали продукти? Щоб команду народної кухні не завантажувати ще більше, було створено робочу групу «Постачання», яка закуповувала на ринку свіжі овочі та фрукти, а також, наскільки дозволяли обмежені фінансові ресурси, інші продукти. Постачання здійснювалося за рахунок пожертв, які, втім, ставали дедалі меншими.
Після перерви на народній кухні життя поверталося до визначної кімнати, де робоча група «Програма», крім вечірок і нічних концертів, організовувала строкату денну програму з доповідями, концертами, читаннями, перформансами та дискусіями.
Навчання, дискусія та відпочинок
Захоплення Аудімакс дало нам, студент(к)ам, можливість організувати заходи відповідно до власних бажань. Навіть прем’єру Вієннале [кінофестиваль у Відні – прим. пер.] перенесли до Аудімакс (Bock for President). Члени та членкині робочої групи «Програма» працювали значною мірою самостійно. У медійному бумі перших тижнів мисткині та митці, науковиці та науковці приходили до студенток і студентів самі. Пізніше ініціатива походила радше від робочої групи. З усіх боків робоча група отримувала гарні пропозиції, хапалися за кожен можливий і неможливий контакт, багато хто намагався здійснити власну мрію та контактував з улюбленою мисткинею чи улюбленим митцем. Потім агент(к)и телефонували та вели переговори, надсилали мейли, аж поки не оголошували дату заходу. Довгим є список імен людей, що сходили на подіум захопленої Аудімакс.
Узгоджений виступ треба було скоординувати також з іншими робочими групами. Робоча група «Преса» вивішувала анонс на веб-сторінку та в соціальні мережі, технічні працівниці та працівники подіуму піклувалися про нормальний перебіг заходу, про звук і мікрофон, а робоча група «Кризові ситуації та перша допомога» – про надзвичайні випадки, що часто трапляються під час масових заходів. У великих і малих подіях в Аудімакс брали участь багато людей, не як головуючі та службов(и)ці, а як рівноправні активіст(к)и.
Знову на пленумі?
Поступово ми все більше віддалялися від початкової організаційної структури. Хоча працювали та вирішували й далі спільно та без ієрархій, заслужені учасниці та учасники робочих груп перебирали на себе дедалі більше відповідальності, тож для нових активісток й активістів ставало все важче інтегруватися в роботу досвідчених команд. Що більше людей брали участь у робочих групах, то менше знаходили час приходити на пленуми до Аудімакс. Водночас у Віденському університеті захоплювали дедалі більше приміщень, що спричинялося до розпорошення руху. Дискусії в дедалі порожнішій Аудімакс почали обертатися навколо структурних питань замість змістових. В очах багатьох пленум втрачав легітимність і, як наслідок, роль проміжної ланки між робочими групами та цілим рухом.
Що довше тривали протести та захоплення, то сильніше ці проблеми впливали на всіх нас. Багато активісток і активістів залишалися далекими від руху, з одного боку через структурні проблеми, з іншого – через дедалі важче потрійне навантаження: протест, навчання та роботу. З початком зими притулок у захоплених приміщеннях почали знаходити бездомні. Звісно, ніхто не хотів викидати людей на вулицю, але ситуація поставила нас перед проблемами, які ми не могли вирішити в довгостроковій перспективі. Дедалі більше зусиль вкладалося в підтримку захоплення і дедалі менше – в змістову роботу. Організація протестного руху стала організацією захоплення.
У новому році ситуація протестного руху у Віденському університеті ще раз докорінно змінилася. Після видворення руху з Аудімакс за допомогою поліції на зимових канікулах його центр перемістився до другої за величиною аудиторії Віденського університету – С1 у кампусі. Коли ж стало зрозуміло, що проблеми Аудімакс останніх тижнів повторюються і тут, багато активних людей почали разом шукати нових стратегій. Врешті досягли домовленості з ректоратом про те, щоб відкрити С1 для регулярних занять, але залишити захопленим фойє аудиторії, отримати від ректорату додаткові приміщення та час від часу використовувати С1 для пленумів і дискусій. На таке рішення пішли, оскільки на цей час велика частина активісток і активістів вважала потребу в приміщеннях більш важливою за захоплення як засіб тиску. Однак було зрозуміло, що навіть за нових стратегій і організаційних структур рух зіткнеться з новими викликами.
За два місяці захоплення Аудімакс наша структура за принципом базової демократії постійно зазнавала змін. Узгодження різних інтересів і поглядів вимагало від ангажованих значного терпіння та готовності до компромісів. Проте в усіх дискусіях і конфліктах було зрозуміло, що засадничі принципи – відкритість і прозорість, а також антирасистський, антидискримінаційний і антисексистський засадничий консенсус – мусять залишатися непорушними. Базова демократія означала для нас щось зовсім просте – вирішувати проблеми разом.
З німецької переклав Олексій Вєдров
Джерело: Heissenberger, Stefan et al. (Hg.). Uni brennt. Grundsätzliches. Kritisches. Atmosphärisches. Wien: Turia + Kant, 2010. S. 212-217.
Читайте також:
Проект массовой доступности образования может быть свернут (Крейг Калхун)
Надежда против надежды: необходимое предательство (Ник Бойрет)
Британські студенти протестують проти політики суворої економії та потрійного підвищення вартості навчання (Марк Харрісон)
Симферополь против “796″: провинциальный протест национального значения (Алексей Арунян)
Культурократія та бюрологія (Олексій Радинський)
Освіта не на продаж: студентські протести 2009 між прагматикою та утопією (Вадим Гудима)
А. Бикбов о революциях личности и реформах образования
Освіта фаст-фуд. Чому Європою шириться студентський протест? (Олексій Вєдров, Кирило Ткаченко)
Свободные философы Хорватии – за бесплатное образование