Ділар Дірік
Типовим для короткозорих західних медіа, включаючи модні журнали, є використання боротьби курдських жінок у власних сенсаційних цілях, замість того, щоб розглядати наслідки того, що жінки беруть до рук зброю у по суті патріархальних суспільствах, особливо спрямовуючи її проти груп, які ґвалтують та продають жінок до сексуального рабства. Журналісти часто обирають «найпривабливіших» борчинь для інтерв’ю та представляють їх як екзотичних крутих амазонок.
Молода курдська жінка на ім’я Реана нещодавно отримала чималу увагу з боку медіа, після появи повідомлень про те, що вона одноосібно вбила більше сотні бійців ІДІЛ. Фотографії усміхненої красуні у бойовій екіпіровці та з гвинтівкою у руках і досі циркулюють у соціальних медіа. Хоча вищеописані обставини залишаються непідтвердженими, та надмірна увага, яку отримала ця жінка, піднімає ряд важливих питань. Це ще один додаток до незліченної кількості репортажів, що гламуризують курдські жіночі батальйони, які борються з бійцями ІДІЛ; при цьому ЗМІ майже не приділяють уваги політиці цих хоробрих жінок.
Зайняті пошуками сенсацій у тому, як ці борчині кидають виклик упередженням про пригнобленість та жертовність східних жінок, такі мейнстрімні карикатури помилково зображають курдських жінок-бійців як цілком новітній феномен. Проекція химерних орієнталістських фантазій здешевлює їхню законну боротьбу та неймовірно спрощує причини, через які вони взяли до рук зброю. Наразі, здається, модно зображувати жінок як симпатичних ворогів ІДІЛ, не задаючи питань про їхню ідеологію та політичні цілі.
У той самий час, критики звинувачують курдських лідерів у експлуатації цих жінок заради піару, у спробі завоювати прихильність громадської думки Заходу. Хоча ці звинувачення можуть мати сенс у деяких випадках, самі критики не можуть осягнути розмаїття політичних культур, що існують серед цілокупності курдського народу, розсіяного по Сирії, Іраку, Туреччині та Ірану. Вони також ігнорують той факт, що курдські жінки були частиною збройного опору протягом багатьох десятиріч, без чиєїсь уваги.
«Круті» амазонки
Типовим для короткозорих західних медіа, включаючи модні журнали, є використання боротьби курдських жінок у власних сенсаційних цілях, замість того, щоб розглядати наслідки того, що жінки беруть до рук зброю у по суті патріархальних суспільствах, особливо спрямовуючи її проти груп, які ґвалтують та продають жінок до сексуального рабства. Журналісти часто обирають «найпривабливіших» борчинь для інтерв’ю та представляють їх як екзотичних крутих амазонок.
Правда в тому, що наскільки б це не було захоплююче з орієнталістської перспективи – відкрити для себе жіночу революцію серед курдів – моє покоління виросло, визнаючи жінок-бійців, як природний елемент нашої ідентичності. Хоча потрібно ще пройти довгий шлях подолання того, що деякі зараз безграмотно називають «токенізмом», 1 але це насправді вплинуло на свідомість мільйонів курдів.
Наразі, окрім боротьби з ІДІЛ та режимом Асада у Сирії, курдські жінки також борються проти режимів, які вони вважають репресивними, – як то у Туреччині та Ірані. У курдській історії є чимало прикладів жінок-воїнів чи лідерок.
Наприклад, наприкінці 19-го століття у Османській імперії Кара Фатма очолила батальйон із майже 700 чоловіків і також змогла залучити 43 жінок до армійських лав, що було досить незвичним для того часу. У 1974 році двадцятидвохрічна Лейла Касим стала першою жінкою, страченою іракською партією Баас за участь у курдському студентському русі.
Незважаючи на такий спадок, було б натяжкою назвати курдськe суспільство гендерно рівним, враховуючи поширеність чоловічого домінування в управлінні та чоловіче насилля.
Загони народної самооборони (YPG) у Сирії та Жіночі Частини Оборони (YPJ) із сирійського Курдистану борються з ІДІЛ протягом двох років, і тепер очолюють епохальний опір у північному сирійському місті Кобані. Приблизно 35 відсотків – близько 15 000 бійців – це жінки. Заснована в 2013 році як автономна жіноча армія, YPJ проводить самостійні операції. Є кілька сотень жіночих батальйонів по всьому регіону сирійського Курдистану. Мейса Абдо – це жінка, яка командує опором у Кобані, і сотні жінок загинули, борючись із ІДІЛ.
Паралельно з екзистенційною боротьбою з ІДІЛ, жінки у сирійському Курдистані, включаючи арабок, ассірійок, туркменок та вірменок, ведуть соціальну революцію проти патріархального суспільного порядку через гендерно-егалітарне управління та низовий феміністичний рух.
Справжні бійці
Бійці Народних Сил Оборони у Сирії та Жіночі Частини Оборони тісно пов’язані з Робітничою партією Курдистану (РПК). Ця партизанська організація є однією із наймогутніших сил спротиву ІДІЛ, але через військові дії із Туреччиною, вона класифікується як «терористична організація».
Маловідомим є той факт, що майже половина РПК складається з жінок. Рух недвозначно поділяє ідеї жіночого звільнення і впроваджує квоти, а також «співпрезиденство» на всіх рівнях: одна жінка та один чоловік поділяють місце головуючого/ої. Ці правила були прийняті сирійським управлінням Курдистану та курдськими партіями в Туреччині та Ірані.
Під впливом феміністичної позиції РПК, більшість жінок у турецькому парламенті та муніципальних адміністраціях є курдками. Разом із Народними Силами Оборони у Сирії та Жіночими Частинами Оборони підрозділи Робітничої партії Курдистану стали ключовими у створенні коридору безпеки, щоб врятувати єзидів у горах Синджар у серпні. Деякі жінки з РПК загинули поряд із чоловіками із воєнізованих формувань пешмерга, 2 захищаючи Махмур в Іракському Курдистані.
В Іракському Курдистані кілька сотень борчинь складають виключно жіночий батальйон пешмерга. Багато хто з них скаржиться, що їх не дислокують на фронт. У 1970-80-х роках, під час збройного опору проти режиму Саддама Хусейна, курдські жінки взялися зброю разом зі своїми чоловіками і навіть взяли військові псевда.
Сьогодні іракські курди задовольняються певним ступенем автономії та прав. На відміну від старших поколінь, майже ніхто з-поміж зарахованих нині жінок не має реального бойового досвіду, і натомість відповідає за логістику. Феодально-патріархальна культура двох домінуючих партій у північному Іраку допускає значно меншу участь жінок у війні.
Культура опору
Якщо сьогодні і є сильний жіночий рух серед курдів поза межами поля бою, то він тяжіє до лівого політичного крила та культури опору.
Ті, хто розглядає боротьбу курдських жінок як піар, ставляться до всіх курдських партій як до гомогенної групи, або ж ігнорують соціальну революцію, що передувала збройній боротьбі та закріпила за курдськими жінками репутацію важливих політичних акторів й осіб, здатних приймати рішення. Зрештою, курдські жінки боролися за це протягом десятиліть, привертаючи при цьому зовсім незначну увагу ЗМІ.
Так, масова мобілізація жінок у Кобані є результатом десятиліть опору курдських жінок як бійців, в’язнів, політикинь, лідерок народних повстань та невтомних протестувальниць, що не бажають іти на компроміс у боротьбі за свої права.
Наостанок, слава курдських жінок як ворогів ІДІЛ не допоможе їм, якщо вся їхня політична боротьба не отримує підтримки. Західні медіа відбілюють опір курдських жінок, стерилізуючи їхню радикальну боротьбу у такий спосіб, щоб вона відповідала сприйняттям західної аудиторії. Замість того, щоб кинути виклик незручному факту, що на рух, до якого належить переважна більшість борчинь з ІДІЛ, наліплено ярлик терористичної організації Туреччиною, ЄС та США, це у зручний спосіб залишається поза увагою.
Визнання цих жінок має стосуватись не лише прославлення їхньої боротьби проти ІДІЛ; треба також визнавати їхню політику. Ті, хто шукає шляхів вшанування найхоробріших ворогів ІДІЛ, можуть почати з вилучення Робітничої партії Курдистану зі списку терористичних організацій та офіційно визнати сирійську адміністрацію Курдистану.
Переклала Єлєна Дудко
Перекладено за: Dilar Dirik. BEYOND THE BATTLEFIELD: THE KURDISH WOMEN’S RADICAL STRUGGLE
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Шангал: Ісламська Держава, Курдська (не)залежність, Західне лицемірство, провал парадигми національної держави (Ділар Дірік)
РЕВОЛЮЦІЯ У РОДЖАВІ: ПОБУДОВА АВТОНОМІЇ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ (Сардар Сааді)
ГЕНДЕРОВАНА ВІЙНА: ФЕМІНІСТИЧНИЙ АНАЛІЗ (Єлєна Дудко)
ПІСЛЯ КЕМАЛЯ: від Кемаля до Озала (Перрі Андерсон)
ЧОЛОВІЧЕ ДОМІНУВАННЯ (Інтерв’ю Лоїка ВАКАНА з П’єром БУРДЬЄ)
