Я не маю гучної історії про те, як я прийшла у феміністичний рух. Втім, у певний момент я зрозуміла, що послідовний екологічний рух має бути феміністичним, а згодом — що він має бути також антикапіталістичним та інтерсекційним. У цій статті я пропоную розглянути, як переплітаються екологічні, феміністичні й антикапіталістичні повістки та чому це актуально у світі, де кліматична катастрофа вже не майорить на горизонті, а розливається нашими тілами, подвір’ями та вулицями. Щоб зібрати до купи ці, на перший погляд, не пов’язані одна з одною порядки денні, нам стане в пригоді теоретична лінза екофемінізму.
Екофемінізми: що до чого
Як і решта течій фемінізму, екофемінізми перетікають з інтелектуальної критики в активізм і назад — у теоретичний басейн, наповнюючи та змінюючи його. Крізь різні течії наскрізно проходить спостереження, що пригноблення та виснаження жінок і природи має спільні джерела й логіку.
Екофеміністична позиція визнає, що життя в природі (до якої належать і люди) підтримується за допомогою співпраці та взаємної турботи; що науковий і технічний прогрес не є гендерно нейтральним; що експлуатаційні відносини між чоловіками й природою та відносини домінування між чоловіками й жінками ― взаємопов’язані. Усвідомлення цього і є витоком екофемінізму.
Жінки несуть додому воду, Ісламабад, Пакистан. Джерело: Anjum Naveed/AP
Якщо говорити про теоретичні джерела, то термін екофемінізм з’явився вперше в публікації Франсуази Добон «Фемінізм або смерть» 1974 року (d'Eaubonne 1974). У ній авторка розвинула думку, згідно з якою західна патріархальна система нищить як жінок, так і природу через пригнічення, експлуатацію та колонізацію. У публікації йдеться про чоловічий контроль над жіночою сексуальністю та над природними «ресурсами». «Фемінізм або смерть», хоч і звучить як відсилання до відомого «свобода або смерть», для Добон є не просто гаслом, а радше констатацією факту: якщо ми продовжимо нищити живий світ, загибель неминуча, бо людське життя тісно переплетене з рештою життів на планеті.
Що не так із становищем жінок і природи?
Сьогодні у світі жінки:
• складають 80% усіх кліматичних біжен_ок;
• виконують 75% неоплачуваної роботи по дому та піклуванню;
• складають менше ніж 15% всіх землевласни_ць;
• склали 77% загиблих під час цунамі в Індонезії через соціальну відповідальність за порятунок дітей перед порятунком себе.
Цей список, на жаль, можна продовжувати дуже довго. Важливо бути свідомими того, що жінки страждають від змін клімату та стихійних лих набагато більше за чоловіків. Але їхня вразливість — це не щось природне, а результат соціально сконструйованих систем перехресних нерівностей.
Кенійська фермерка працює у своєму саду. Джерело: Elisabetta Demartis/Bioversity International/Flickr
У 1970-ті роки, коли екофемінізм починав формуватися як академічний і політичний рух, у певних колах вже розуміли коріння того, що тоді називалося «екологічною деградацією». І вже через це екофеміністки били в усі дзвони. Чого вони тоді не знали, це масштабу кризи.
Наша дійсність — це кліматична криза, закислення океанів, різкі зміни в біосфері на землі та у воді, що спричиняють вимирання живих істот та руйнують життя людей. Посухи, повені та все частіші й інтенсивніші стихійні лиха. Ризик зупинки течії Гольфстрім та масові міграції людей через те, що умови стають непридатними для життя. Ми знаходимося в розпалі шостого масового вимирання й знищили біорізноманіття, еквівалентне мільйонам років еволюції. Це дуже погані новини.
Хороші новини, що це не заклик скласти руки й дивитися, як світ котиться в пекло. Це заклик доєднатися до тих, хто намагається відвернути найгірші наслідки кліматичної катастрофи. Ми розглянемо, які концептуальні інструменти потрібні для цієї величезної справи, дає нам екофеміністичний аналіз сучасності й історії.
* * *
Існує декілька течій екофемінізму. У цьому тексті я пропоную розглянути ліберальний, есенціальний та матеріалістичний (відомий також як марксистський або соціалістичний) екофемінізми. Це не зручні коробочки, в які можна елегантно розфасувати всі течії. Це рамки, крізь які я пропоную поглянути на історії й наративи, які вони уможливлюють, і на те, що залишається поза цими рамками.
Ліберальний екофемінізм
Почнімо з найпокірнішого типу екофемінізму — ліберального. Діячки цієї течії вважають, що проблема полягає в порушенні прав жінок на екологічно безпечні умови життя та недостатній репрезентації жінок у владних структурах, зокрема тих, що займаються питаннями екологічної політики, «природних ресурсів» і клімату.
Політичні пропозиції полягають у включенні жінок до наявної патріархальної моделі управління природними ресурсами. Жінки в цій парадигмі фактично намагаються наздогнати чоловіків у домінуванні над рештою живих істот. Ліберальний екофемінізм не підважує системи пригноблення й експлуатації, він не пропонує радикальних змін. Ця течія також не будує солідарності між різними повістками й часто, свідомо чи ні, пропагується білими жінками для білих жінок.
Ліберальний екофемінізм пояснює нам, що причини кліматичної кризи в обмеженому доступі жінок до ухвалення рішень, відсутності «цінника» на природі та часто в недосконалості технологій, які викидають багато парникових газів у атмосферу.
Рішення, які випливають з такого розуміння проблем, прикуті до технократичних пропозицій: торгування парниковими викидами (це не працює), виловлювання вуглецю з атмосфери (теж не працює), спроба відокремити економічне зростання від викиду парникових газів (decoupling, неможливий у необхідному масштабі). І це все з жінками на керівних посадах. Такий підхід більш схожий на спробу точкового, короткострокового покращення, але не є стратегічним розв’язанням глибинних проблем, які погіршують життя жінок та екологічну ситуацію.
Есенціальний екофемінізм
Інший тип екофемінізму — есенціальний (англійською essentialist, essence — сутність), також відомий як духовний або культурний екофемінізм. Його ідея полягає в переконанні, що жінка має особливий біологічний зв’язок із природою, тож має говорити з цієї позиції. Тут ніби-то і йдеться про підважування патріархату як системи, яка експлуатує й виснажує жінок і природу, але аргументація ґрунтується на суто жіночому — у біологічному сенсі — досвіді.
Такий підхід оприроднює соціально створені гендерні ролі. І це небезпечно. По-перше, таке оприроднення хибне. А по-друге, воно продовжує відтворювати ідеї суто жіночої та суто чоловічої «природи» та використовується, щоб підтримувати суспільне уявлення про те, що турбота про дітей, літніх людей, тварин та увесь живий світ є не лише жіночою справою, але й обов’язком. Перекладаючи на теоретичну мову, репродуктивна праця жінок у такій парадигмі знаходить «раціональне» біологічне виправдання та продовжує експлуатуватися. Навіть більше, «захист довкілля» чи будь-яка екологічна праця теж набувають фемінного забарвлення й вбачаються належними жінкам через їхню «природну» спорідненість із живим світом.
Есенціальну течію іноді помилково сприймають як екофеміністичну позицію загалом. Це змушує з недовірою ставитися до екофемінізму. Проте ці ідеї зовсім не репрезентують увесь спектр феміністичних поглядів. Їх критикують інші екофеміністки за оприроднення гендеру, трансексклюзивність та неуважність до таких чинників, як клас чи етнічність.
Тож і ліберальний, і есенціальний екофемінізми залишаються в концептуальних рамках бінарного та ієрархічного уявлення про світ та не пропонують візії дійсно радикальних змін у солідарності з рештою груп, людських і не тільки.
Матеріалістичний екофемінізм
Щоб зрозуміти джерела й масштаби кліматичної кризи та можливі шляхи запобігання її найкатастрофічніших наслідків, нам потрібні інші інструменти. Тож розглянемо третю течію екофемінізму — матеріалістичну, також відому як соціалістичну або марксистську.
Основна увага матеріалістичного фемінізму зосереджується на системах пригноблення, капіталізмі й патріархаті, та тому, як вони експлуатують жінок і природу. Матеріалістичний він тому, що його точка відправлення — марксистський аналіз, згідно з яким соціальні відносини визначаються матеріальними умовами існування. До останніх належать і так звані «природні ресурси».
Завдяки матеріалістичному екофемінізму можна переосмислити, що не обов’язково апелювати до біологічної схожості, щоб говорити з жіночої точки зору. Натомість треба зосередитися на спільному досвіді соціальних реалій тих, хто ідентифікують себе як жінки.
Поглиблюючи марксистський аналіз суспільства й економіки, екофеміністки цієї течії шукають способи покінчити — ідеологічно й практично — із взаємозалежними системами патріархату, капіталізму та колоніалізму, які призводять до руйнації живого світу — як людського, так і не людського.
На відміну від ліберального чи есенціалістичного екофемінізмів, матеріалістична течія проводить паралель між тим, як через об’єктивізацію, знецінення праці та позицію «служіння» іншому системи домінування експлуатують жінок, інших живих істот, робітників і робітниць та маргіналізовані соціальні групи.
Акція громадянської непокори Ende Gelände, Німеччина. Джерело: picture-alliance/dpa/D.Young
Чи є коріння екофеміністичної думки в українській літературі? Є, ще і яке! Зовсім нещодавно я відкрила для себе етнографиню, культурологиню та протоекофеміністку матеріалістичного штибу Катерину Грушевську та її працю «Кілька завважень про засоби жіночої господарчої магії у зв’язку з найстаршими формами жіночого господарства» (Грушевська 1928). Відштовхуючись від образу жіночого тіла в обрядах, пов'язаних із господарчою діяльністю, вона розглядає «жіночу працю» у зв’язку з розумінням «господарчої цінності жінки». Ця позиція й частини її аналізу (та пильної уваги до матеріальних умов жінок) резонують із матеріалістичним екофеміністським аналізом за пів століття до його виникнення. Праця Грушевської та потреба читати її з деколоніальної точки зору — це матеріал окремої статті.
Катерина Грушевська. Джерело: архів музею Михайла Грушевського
Багатовидовий екофемінізм і космології корінних народів
У класичному марксистському аналізі антикапіталістична й антипатріархальна боротьба й досі може мислитися суто через людські потреби. Багатовидовий екофемінізм просуває екоцентричну парадигму, в якій визволення від експлуатації й виснаження однаково необхідні як людям, так і іншим живим створінням і екосистемам. Багатовидовий він тому, що відштовхується від потреб різних біологічних видів.
Такий екофемінізм переплітає антикапіталістичні та інтерсекційні повістки, створюючи щось третє: онтологію, яка не тільки розуміє нагальність зміни клімату, соціальної й екологічної справедливості, а ще й зосереджується на взаємозалежності, красі й різноманітності багатовидових стосунків. Це гостро необхідний проєкт із переуявлення того, що означає бути людиною — не окремим індивідом чи панівним видом, а істотою, вплутаною та вплетеною у більш-ніж-людську історію та взаємозв’язки з усім живим світом.
Донна Харауей. Джерело: Icarus Films
У західному контексті однією з ранніх теоретикинь багатовидового екофемінізму є філософиня Донна Харауей. Її ідеї багатовидової етики, товариських стосунків з іншими живими істотами й переосмислення того, що означає бути людиною, продовжують формувати феміністичний порядок денний і сьогодні.
Важливо також усвідомлювати, що популярна концепція про «три хвилі фемінізму» (згідно з якою екофемінізм потрапляє в третю хвилю) зазвичай залишає осторонь факт, що по-справжньому екологічні та справедливі світогляди були й залишаються ключовими для корінних житель_ок різних суспільств. Розуміння цього допоможе нам не відтворювати колоніальну логіку й не замовчувати знання та практики інших культур, у яких багато мудрості про взаємотурботу та живильні, а не виснажливі стосунки. Про це пише біологиня Робін Уол Кіммерер у книзі «Сплітаючи чапол пахучий: корінна мудрість, наукові знання та вчення рослин» (Kimmerer 2013).
Робін Уолл Кіммеррер «Зніміть свої антропоцентричні окуляри», Мет Росс
Ієрархії та бінарності крізь призму матеріалістичного екофемінізму
Як бачимо, матеріалістичний екофемінізм пропонує глибинний аналіз витоків проблем, а не тільки симптомів. Так, він звертає нашу увагу на невидимих, проте відчутних ідеях ієрархії та бінарності як річища, яким рухаються капіталізм і патріархат.
Одна з ключових постатей у феміністичному русі, матеріалістична екофеміністка Аріель Салле, у праці «Екофемінізм як політика: природа, Маркс та постмодерн» (Salleh 2017), використовує так званий «Великий ланцюг буття» (відомий як піраміда Аристотеля) для ілюстрації того, як логіка ієрархії й дуалізму відтворює себе для уможливлення патріархату й капіталізму. Салле пропонує звернути увагу на те, як сфера людства, розуму, виробництва й цивілізації у верхній частині протиставляється сфері природи, безладу, репродуктивної праці, ресурсів і дикості в нижній. Згори маємо владу й переважно чоловіків. Знизу маємо плекання життя й, серед інших, жінок. Ці уявлення про те, хто кому має підпорядковуватися та чия життєдіяльність має значення, глибоко вкорінені в сучасній західній моделі суспільства.
Зліва: зображення Великого ланцюга буття, Didacus Valades, Rhetorica Christiana, 1579. Справа: Адаптація Великого ланцюга буття в роботі Аріель Салле (переклад авторки статті)
Разом із іншими колежанками, які рухаються між активістськими та академічними колами, Салле зрушує марксистський фокус на виробничих відносинах між капіталом і працею на репродуктивні відносини між працею й природою. Так, ми звертаємо увагу на життє-дайну, життє-підтримуючу й життє-важливу діяльність соціального та екологічного відтворення.
Ожіночнення природи та оприроднення жінки
Завдяки матеріалістичному екофеміністському аналізу ми бачимо, що жінки та природа в такій структурі світу за замовчуванням знаходяться нижче ніж чоловіки. Це створює відносини субординації та підпорядкування — жінок чоловікам, якщо говорити узагальнено; живого світу (нелюдського) — людині; продуктивної й репродуктивної праці — капіталу.
Це проявляється як в оприродненні жінки (уявленні, що жінки більш турботливі «від природи» й мають особливий зв’язок із живим світом, що жінки слабкі чи хаотичні, їх треба приборкувати, як природні стихії). І навпаки, ожіночнення природи можна помітити в образах природи або Землі як матері або коханки. Про те, як таке ожіночнення природи й оприроднення жінки виникли не самі собою, а через патріархальні уявлення про світ, які розквітли буйним цвітом у добу Просвітництва, як пише матеріалістична екофеміністка Каролін Мерчант в основоположній праці «Смерть природи» (Merchant 1980).
Природи не існує, а природні ресурси є?
Керолін Мерчант (разом із багатьма іншими матеріалістичними екофеміністками) розвиває ідею, яка спершу може здатися радикальною: природи не існує. Це зовсім не те ж саме, що сказати, що все довкола — продукт нашої уяви. Твердження «природи не існує» звертає нашу увагу на те, що поняття природи не є «природним». Це збірне, редуктивне поняття, яке зазвичай використовується, щоб описати весь живий світ за винятком людей. «Природа» дає нам змогу уявити світ довкола як щось окреме від нас самих. Ніби-то ми, люди, ось тут. А «природа» — десь там. У парку. У річці. У лісі. В горах. Але точно не в нас самих. Існування такої категорії уможливлює розуміння природи як ресурсу для експлуатації й виснаження.
У ліберальному екофемінізмі можна розуміти природу як механізм, ресурс, щось окреме, десь там для людського використання. Відповідно, способи запобігти катастрофічним наслідкам зміни клімату стають заручниками «управління природними ресурсами», які зберігають та продовжують ієрархічні стосунки експлуатації. В рамках матеріалістичного фемінізму та його екоцентричних варіацій, розвінчуючи категорію «природи», ми дивимося одна на одну як співтвор_чинь матеріальної дійсності.
Керолін Мерчант. Джерело: ourenvironment.berkeley.edu
То що ж про зміну клімату?
Завдяки екофеміністичному аналізу ми знаємо, що капіталізм і патріархат не лише відтворюють та підтримують вищезгадані міфи, а й потребують існування певних категорій, що підлягають експлуатації й виснаженню заради прибутку: «жінок», «природи» й усіх, хто знаходиться на нижчих щаблях піраміди Аристотеля, — робітничого класу, корінних народів тощо. Ці соціально створені категорії є річищем капіталізму. Щоб продовжувати акумулювати капітал, завжди потрібні джерела безкоштовної/дешевої праці (для виробництва товарів) і репродуктивної праці (для забезпечення життєдіяльності загалом). Жіноча й природна праця обслуговують саме цю потребу та ілюзію нескінченного зростання.
Ідеї матеріалістичного екофемінізму також допомагають нам переуявити кліматичну кризу. Ми не вважаємо її ненавмисним наслідком соціального «прогресу», а усвідомлюємо її як передбачуваний результат колоніальної експансії, нерівномірного фінансового збагачення й нищення живого світу. Така система виробляє уявлення про те, що живий світ — це ресурс для використання й виснаження, й залежить від нього.
Матеріалістичний екофемінізм дозволяє нам чітко усвідомити джерела проблеми в тому, як влаштовані капіталізм, патріархат, колоніалізм і концептуальне відокремлення людини й «природи». Така стартова позиція веде до кардинально інших рішень — деколонізації (зокрема репарації та повернення окупованих колонізаторами земель), негайного припинення видобутку та спалення нафти й газу, переорієнтації економіки на антизростання (degrowth, не плутати з кризовим станом відсутності зростання), перерозподілу власності й ресурсів, планування та політики з урахуванням інтересів та потреб інших живих істот, відновлення соціальної й кліматичної справедливості.
Фото: Gabriele Holtermann-Gorden Gabriele Holtermann-Gorden/SIPA USA/PA Images
Отже, завдяки екофеміністкам ми знаємо:
► зміна клімату — це наслідок колоніальної експансії та патріархально-капіталістичної системи експлуатації живого світу;
► зміна клімату існує в матеріальній дійсності, але це також культурний і соціальний феномен; це значить вона може уявлятися й розумітися по-різному — залежно від того, хто розповідає історію;
► зміна клімату — не універсальне монопоняття; вона неоднорідна, уривчаста, відбувається всюди, але приводиться в дію й переживається у мільйони різних ладів.
Екофемінізм — це про життя
Екофемінізм, особливо в матеріалістичному втіленні, зібрав феміністичну, екологічну й антикапіталістичну повістки. Це історія про спільний знаменник деградації життя жінок і природи: капіталізм і патріархат. Матеріалістичний екофемінізм дозволяє нам змінити фокус. З антропоцентричного/ ліберального до екоцентричного порядку денного. З домінації на визнання взаємозалежностей та співпрацю. Із виснаження на відновлення. З відокремлення людини й природи на взаємозалежність людей та інших живих істот і середовища. Кліматична криза ще більше унаочнює, що «Фемінізм або смерть» Добон — це не гасло, а умова збереження життя на землі. Мета боротьби екологічних і феміністичних рухів, на перший погляд, може відрізнятися, але ми маємо будувати солідарності ✊
