English
Українська
Русский
Це і є боротьба під назвою Гонконг: старі кантонські пісні про любов, підхоплені дедалі різкішим вітром тайфуну, що розриває їх на шматки, перш ніж вони досягнуть стін круїзних кораблів та торгових центрів, які маячать під вогнями фінансового району, не подаючи ознак життя.
READ MORE
Адреса: Національний університет «Києво-Могилянська академія», м. Контрактова площа, вул. Григорія Сковороди,2, Староакадемічний корпус, перший поверх
Наукова конференція «Протест і місто» організована Центром дослідження суспільства, журналом соціальної критики «Спільне» разом із Науково-дослідним центром візуальної культури Національного університету «Києво-Могилянська академія»
Станом на 2008 рік уже половина населення світу проживає у містах. Стрімку урбанізацію вважають одним з основних соціальних процесів сучасності, а самі міста відіграють ключову роль у неоліберальній реструктуризації. Урбанізація настільки пов’язана з капіталістичним розвитком, що зрозуміти місто великою мірою означає зрозуміти неолібералізм і навпаки. Результати переходу до постіндустріальної постфордистської економіки, за словами Девіда Гарві, «відображені в просторових формах наших міст, в яких зростає питома частка фортифікованих територій, закритих спільнот і приватизованих публічних просторів, що перебувають під постійним наглядом». Гарві пише про перехід до «підприємницької» (entrepreneurial) моделі управління містом. Ця модель передбачає конкуренцію між містами та партнерство між місцевою владою і бізнесом (private-public partnership), в результаті якого прибутки отримують приватні компанії, а видатки стають суспільними. Це тільки деякі з рис нового обличчя міста.
На початку 90-х років ці глобальні процеси набули актуальності і для Східної Європи та зокрема України. Наші міста так само зіткнулися з проблемами деіндустріалізації, приватизації і комерціалізації публічного простору і намагаються влитися в світову міжміську конкуренцію, хоча, безперечно, пострадянський простір має свою специфіку. Конференція «Протест і місто» має на меті проаналізувати конкретні проблеми українських міст: містобудівної політики, аварійних будинків, сміттєзвалищ, громадського транспорту, проблемних та маргіналізованих територій. Нас цікавлять також приклади «політики знизу», адже міські протестні ініціативи останнім часом все частіше заявляють про себе та своє «право на місто». До дискусії ми закликаємо і митців, що прагнуть брати участь у (пере)формуванні міського простору і сприймають міський простір як майданчик для творчості, як об’єкт соціальної та політичної критики, вираженої за допомогою художніх засобів.
READ MORE
Арундати РОЙ
Конверт с короткой напечатанной на машинке запиской скользнул под мою дверь, приглашая на встречу с главной угрозой внутренней безопасности Индии[1]. Я ждала этого несколько месяцев.
Мне надо быть в мандире (индуистский храм — пер.) Ma Дантешвари[2] в Дантеваде, Чхаттисгарх, четыре явки в каждый из двух назначенных дней: на случай плохой погоды, прокола шины, блокады, забастовки транспортников или просто невезения. В записке говорилось: «У писателя должна быть камера, тика и кокосовый орех. Встречающий будет в кепке, с журналом «Аутлук» на хинди и бананами. Пароль: «Намашкар Гуруджи» (в буквальном переводе означает «Здравствуйте, Гуру» — пер.).
Намашкар Гуруджи. Значит ли это, что встречающий будет ожидать мужчину?... И нужно ли мне приклеить усы?
Есть множество способов описать Дантеваду. Это оксюморон: пограничный городок прямо в сердце Индии. Эпицентр войны. Этот город поставлен с ног на голову и вывернут наизнанку.
В Дантеваде полиция ходит в штатском, а повстанцы носят униформу. Начальник тюрьмы сидит в тюрьме, а заключённые на свободе (триста заключённых бежали из старейшей тюрьмы города два года назад). Женщин насилуют в полицейских участках, а затем насильники выступают на городской площади.
За рекой Индравати лежит местность, контролируемая маоистами, полицейские называют её «Пакистаном». Деревни там пусты, а лес полон людей. Дети, которые должны ходить в школу, предоставлены сами себе. В идиллических лесных поселениях бетонные здания школ либо взорваны и лежат в руинах, либо заполнены полицейскими. Разворачивающаяся в джунглях смертоносная война — это война, которой правительство Индии гордится — и в то же время стесняется.
Денис ПІЛАШ
Які думки викликають у непідготовленого читача словосполучення «Східний Тимор», «Тимор-Лешті» чи «Демократична республіка Тимор-Лешті» – а так офіційно називається одна з останніх держав на політичній карті світу, що здобула незалежність (після неї у цьому списку лише Чорногорія, якщо не враховувати три частково визнані маріонеткові республіки)? Мабуть, не викликають жодних. І справа тут не тільки в тому, що мова йде про молоду у політичному плані держава, яка займає всього половину одного з багатьох островів, розташованих між Індокитаєм та Австралією. Це ще й одна з тих країн, де найбільш наочно проявилася людиноненависницька сутність неоліберального капіталізму – адже тут він призвів до геноциду тривалістю понад 20 років. А говорити про такі речі у світі, який намагаються представити найкращим із усіх можливих, не прийнято…
Острів несвободи
Починаючи з перших відомостей про Тимор, населення якого у XIV ст. виплачувало данину яванській імперії Маджапахіт, острів виступав як периферія Великих Зондських островів. Коли на зміну ранньофеодальним острівним утворенням на кшталт Сурвіанґу прийшли португальські (1511 р.) та голландські (1613 р.) завойовники, Тимор став ареною їх протиборства, що тривало два століття, доки за Лісабонським договором 1859 р. південно-західна частина острова з центром у Купангу не відійшла до Нідерландів, а східна з центром у Ділі (початково в Ліфау) залишилася за португальцями. Цікаво буде зазначити, що Західний Тимор після економічної кризи 1997-1998 рр. є одним із найбільш депресивних регіонів Індонезії – показники безробіття та бідності перевищують тут 80%.
READ MOREМи вітаємо відтворення матеріалів сайту (повністю або частково), якщо в них не внесено жодних змін чи доповнень за умови гіперпосилання на сторінку оригінальної публікації. Використовувати матеріали з комерційною метою заборонено. Думка редакції може не поділяти думку автора(ки).
