«Великий локдаун» завдає удару по країнах Третього світу

Ашкар, Жильбер

  • 07 December 2020
  • 1563

Жильбер Ашкар

Із пандемією COVID-19 світ переживає чи не найсерйознішу економічну кризу з часів міжвоєння. Вибух безробіття, продовольча нестабільність, відрахування зі шкіл, — якщо наслідки «Великого локдауну» відчуваються всюди, то в бідних країнах, де переважає неформальний економічний сектор, котрий за визначенням позбавлений соціального захисту, вони лише примножуються. 

Подібно до того, як наслідки кліматичних змін відчутні на всіх широтах, так само й пандемія COVID-19 не шкодує нікого: ні главу держави, ні біженця. Проте відомо, що ця всесвітня криза не вражає всіх людей однаковою мірою. Окрім того, що ступінь вразливості визначається віком та іншими факторами ризику, вплив пандемії, як і глобального потепління, дуже різниться від країни до країни залежно від усталених віддавна ліній розколу між багатими та бідними, білими й небілими тощо. Cправді, хвороба Дональда Трампа підтверджує той факт, що вірус не обходить політичні посади, але особливе лікування американського президента, котре оцінюють у $100 000 за три дні госпіталізації, свідчить про те, що, хоч люди рівні перед хворобою та смертю, декотрі, як вдало зазначає Джордж Орвелл, «рівніші за інших».

 

Найробі, Кенія. Джерело: REUTERS/Baz Ratner 

 

Третій світ як ніколи найгірше піддався впливу економічної кризи, котру Міжнародний валютний фонд (МВФ) назвав «Великим Локдауном» у квітневій доповіді «Перспективи розвитку світової економіки» 2020 року. Нині ця криза є найсерйознішою з часів Великої депресії міжвоєнного періоду. Третій світ — третя верства світу, з котрої встигли вирватися лиш кілька східноазійських країн відтоді, як економіст Альфред Сові вигадав цю назву 1952 року — визначається тут як сукупність країн із низьким рівнем доходу, а також із середнім рівнем доходу (нижчим та вищим), відповідно до класифікації Світового банку (за винятком Китаю та Росії, які, хоч і мають середній рівень доходу, є наддержавами).

 

Незахищеність неофіційних працівників

На міжнародному рівні «Великий локдаун» призвів до відчутного зростання безробіття, але соціальний вплив цього набагато виразніший у країнах Третього світу, ніж у багатих державах, де пандемійні наслідки пом’якшують за допомогою коштовних заходів. Згідно з даними Міжнародної організації праці (МОП), протягом перших трьох кварталів 2020 року було ліквідовано близько 332 мільйонів штатних робочих місць (це склало 11,7% втрат з останнього кварталу 2019 року). З них 143 мільйони припадає на країни з нижчим середнім рівнем доходу (-14%) та 128 мільйонів — на країни з вищим середнім рівнем (-11%) порівняно до 43 мільйонів (-9,4%) у багатих країнах (3). Якщо за цей період країни з низьким рівнем доходу втратили «лише» 19 мільйонів робочих місць (-9%), це число неналежним чином відбиває реальну соціально-економічну кризу, крізь яку вони проходять. Дійсно, у цих країнах, як і в країнах із нижчим середнім доходом, переважна більшість робочих місць та самозайнятості припадає на неформальний сектор, що складає близько 60% глобального ринку, за визначенням позбавленого соціального захисту.

 

"Крайня бідність — що визначається, як існування на $1,90 в день — зросла вперше з 1998 року."

 

У недавньому звіті Світовий банк підрахував, що крайня бідність — що визначається, як існування на $1,90 в день — зросла вперше з 1998 року, коли погіршення зумовила Азійська фінансова криза 1997 року. Найбільше постраждала Південна Азія: в порівнянні з допандемійними часами від 49 до 56,5 мільйонів людей цьогоріч перетнули поріг крайньої бідності або лишилися в його межах. Для Тропічної Африки позначка сягає від 26 до 40 мільйонів, і це підтверджує, що субконтинент є регіоном із найвищим рівнем крайньої бідності. Для країн Східної Азії, що розвиваються, за винятком Китаю, числа коливатимуться від 17,6 до 20,7 мільйона, у Латинській Америці — становитимуть близько 4,8 мільйона, у регіоні Близького Сходу та Північної Африки — близько 3,4 мільйона. Загалом, за даними Світового банку, від 88 до 115 мільйонів або залишиться нижче межі $1,90, або до неї опуститься. Чистий приріст кількості дуже бідних у 2020 році, порівнюючи з 2019-м, становитиме від 60 до 86 мільйонів.

 

Мешканці нетрів отримують безкоштовну їжу, Ахмадабад, Індія. Джерело: REUTERS/Amit Dave

 

Спад бідності уповільнився з початком 2013 року, на який припали прискорення кліматичних змін, першими жертвами яких є найбідніші верстви населення. Додалися також нові конфлікти в Сирії, Ємені та Південному Судані. «Великий локдаун» зрештою призвів до того, що ціль сталого розвитку щодо крайньої бідності, яку ООН встановила на 2030 рік і яка мала на меті знизити показник до 3%, виявилась недосяжною. 2015 року показник крайньої бідності становив 10%, що відповідало 736 мільйонам людей. Згідно з даними Світового банку, показник до 2030 року має становити близько 7%.

Управління ООН з координації гуманітарних справ забило на сполох у липні. Марк Лоукок, заступник Генерального секретаря ООН з гуманітарних питань (OCHA  — англійською), підсумував ситуацію в передмові до звіту: «За останніми свідченнями, щодня близько 6 тисяч дітей гинуть через прямі чи опосередковані наслідки COVID-19, яких можна було б уникнути. Монополізація медичних ресурсів може призвести до подвоєння кількості загиблих від СНІДу, туберкульозу та малярії. Закриття шкіл призведе до зниження продуктивності праці, зменшення доходів на життя та збільшення нерівності. Економічний спад, зростання безробіття та менша відвідуваність шкіл збільшують імовірність громадянської війни, котра спричиняє голод та масову міграцію».

 

" Без швидкої, повсюдної допомоги з боку багатих країн кількість людей, котрі переживають гостру нестачу продовольчих ресурсів, до кінця року досягне 270 мільйонів."

 

Голод встиг значно розповсюдитися, навіть за відсутності нових війн. Згідно з доповіддю OCHA, пандемія погіршила ситуацію в тих регіонах, де голод вже вирував, додатково утворивши нові епіцентри. Без швидкої, повсюдної допомоги з боку багатих країн кількість людей, котрі переживають гостру нестачу продовольчих ресурсів, до кінця року досягне 270 мільйонів, на противагу допандемійним 149 мільйонам. Згідно з річним звітом Генерального секретаря ООН, із $10,3 мільярдів, котрі вимагала OCHA, було виплачено лише $2,5 мільярда. Недавній мільйон Нобелівської премії миру, який отримала Світова продовольча програма, не заповнить цієї прогалини. Чи це через те, що голод не заразний, і не може перетнути кордони разом із мігрантами, на відміну від вірусу? 13 жовтня Світовий банк виділив країнам, що розвиваються, $12 мільярда на програму вакцинації та тестування на COVID-19.

 

Вихід індійських мігрантів із міст

Окрім того, програма «Кожна жінка, кожна дитина», започаткована ООН 2010 року за участі Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та ЮНІСЕФ, застерігає в останньому звіті, що закриття шкіл у зв’язку з пандемію означає, що багато дітей та підлітків Третього світу, найімовірніше, так і не поновить навчання, а отже, зросте рівень домашнього насилля і — серед дівчат — ризик ранньої вагітності. У звіті передбачається, що до 2030 року пандемія на третину зменшить прогрес у припиненні гендерного насильства й спричинить ще 13 мільйонів дитячих шлюбів протягом наступного десятиліття.

«Так немає бути. Цьому можна запобігти за допомогою грошей та рішучості з боку найбагатших країн світу, — каже Лоукок. —Ми оцінюємо витрати на підтримку найбідніших 10% населення, котрі постраждали від найгірших наслідків пандемії та глобальної рецесії, у $90 мільярдів, що є лише 1% від плану економічного стимулювання, котрий багаті країни запровадять, щоби захистити власні економіки». Отже, за даними МВФ, загальний обсяг оголошених планів зі стимулювання економіки досяг $11,7 трильйона у вересні 2020 року, що складає 12% світового ВВП, зосередженого у країнах із високим рівнем доходу. Наразі рівень реального державного боргу перевищив 120% від ВВП, — рівень, досягнутий всього один раз в історії капіталізму, наприкінці Другої світової війни. За даними МОП, $937 мільярдів компенсували б втрату робочих місць у країнах із нижчим середнім рівнем доходу, а $45 мільярдів було б достатньо для країн із низьким рівнем доходу, — загалом $982 мільярди для тих країн, що є домом для переважної більшості населення світу.

 

Гаїтянська дівчинка після того, як дізналася, що більше не зможе відвідувати школу, бо її батьки не можуть платити за навчання. Джерело: REUTERS/Andres Martinez 

 

Така помірна, порівняно до засобів, котрі вживають багатші країни, допомога, є також терміновою. Троє дослідників МВФ попереджають про довгостроковість наслідків кризи для країн із низьким рівнем доходу. Вони використовують термін «рубцювання», тобто постійний спад продуктивних можливостей. «Рубцювання — це спадок попередніх пандемій: ріст смертності, гірший стан охорони здоров’я та освіти, що призводить до зменшення майбутніх доходів; виснаження заощаджень та активів, особливо в малих бізнесів, що не мають кредитних спроможностей, спричиняють непоправні збої виробництва та надміри боргів, що знижує позики приватному сектору. Наприклад, після спалаху еболи 2013 року, Сьєрра-Леоне ще не повернулася до свого докризового стану».

Індія, найбільш густонаселена країна Третього світу, постраждала від «Великого локдауну» чи не найбільше. Її ВВП впав майже на чверть (23,9%) у другому кварталі 2020 року. «Це завдало нищівного удару по амбіціях країни стати світовою державою, вийти з бідності та модернізувати збройні сили», — вказує керівник бюро Нью-Йорк Таймз Південної Африки Джефрі Геттлман. Хаотичне керівництво ультраправого прем’єр-міністра Нарендри Моді стало тут основним чинником, що унаочнив ризики прямого копіювання засобів, вжитих у країнах із дуже відмінними соціальними та демографічними обставинами.

«24 березня о 20:00, вказує Геттлман, — після того, як в дію вступив наказ, що всі індійці мають залишатися вдома, пан Моді зупинив усю економіку: офіси, фабрики, дороги, потяги, кордони поміж штатами [Союзної території Індійської Республіки], майже все мало бути зупинено протягом 4-х годин. Десятки мільйонів індійців водномить втратили роботу. Багато хто працював на фабриках, будівельних майданчиках або були найманими працівниками в міських закладах, хоча постійно проживали в сільській місцевості. Боячись голодної смерті в міських нетрях, мільйони добиралися додому з міських центрів пішки, на велосипедах чи автостопом, відчайдушно прагнучи повернутися до своїх сіл. Епічна зворотна міграція з міста до сільської місцевості, котрої Індія ще ніколи не бачила, поширила коронавірус у всі куточки цієї країни, де живе 1,3 мільярда людей».

 

Робітники-мігранти повертаються пішки додому, в сільські райони Індії. Джерело: Danish Siddiqui/Reuters

 

Не пощастило навіть середньому класу в Індії. 6,6 мільйона «білих комірців» втратили роботу, а серед менеджерів та незалежних професійних експертів піднявся рівень суїциду. Уряд пана Моді відповів на цю колосальну кризу $10-мільярдним планом стимулювання економіки, оголосивши цю цифру 12 жовтня (для порівняння, у 4 рази менш населених США, оголошений у березні план сягає позначки у $2000 мільярдів).

6 жовтня Генеральна директорка МВФ Кристаліна Георгієва висловила захоплення тим, що виняткові економічні заходи дозволили глобальній економіці вистояти перед «Великим локдауном» краще, ніж очікувалося. Якщо поки й вдавалося уникнути найгіршого, зазначає Георгієва, то «здебільшого завдяки тому, що були вжиті виняткові заходи, що утримали світову економіку від краху. Уряд забезпечив $12 трильйонів фінансової підтримки для господарств та бізнесів. А безпрецедентні заходи грошово-кредитної політики підтримали потік кредитів, допомагаючи мільйонам підприємств залишатися на плаву». Однак, пані додала, що «деяким вдалося зробити більше, ніж іншим. Передові країни зробили все, що могли. Найбідніші країни намагаються зробити все можливе».

 

"Не пощастило навіть середньому класу в Індії. 6,6 мільйона «білих комірців» втратили роботу."

 

Такий діагноз Генеральна директорка поставила державам Третього світу: «Країни, що розвиваються, а також країни з низьким рівнем доходу та незахищені держави залишаються в нестабільній ситуації. Їхні системи охорони здоров’я слабші. Такі країни переживають нищівний вплив занепаду туризму та експорту товарів. Також вони дуже залежать від зовнішньої фінансової підтримки. Висока ліквідність та низькі розміри процентних ставок допомогли багатьом країнам, що розвиваються, наново взяти позики, але жодна країна Тропічної Африки не виплачувала зовнішнього боргу починаючи з березня».

Дійсно, найбільше постраждав африканський континент. Африканський банк розвитку прогнозує, що скорочення темпів зростання 2020 року обійдеться Африці витратами від $145 до $190 мільярдів, порівняно до передпандемійних $2 590 мільярдів ВВП. Банк повідомляє, що 2021 рік може завершитися з дефіцитом від $28 до $47 мільярдів, порівняно до попередніх прогнозів. Особливо унебезпеченими є країни з «великим боргом, економіка яких значною мірою залежить від міжнародних фінансових надходжень, котрі нині нестабільні».

 

раїни Третього світу страждають від тягаря наслідків кризи в багатих країнах."

 

Ці надходження й справді завмерли. На додаток до глобальних наслідків «Великого локдауну» для власних економік, країни Третього світу страждають від тягаря наслідків кризи в багатих країнах. Зокрема, йдеться про різкий спад грошових потоків та цільових інвестицій у країни, що розвиваються, насамперед грошових транзакцій від робітників-іммігрантів. Одним із наслідків глобалізації є те, що завдяки постійній циркуляції людей та грошей із початку століття простежувався стрімкий зріст таких транзакцій: іммігранти надсилали гроші додому, у країни із низьким та середнім доходом. Досягнувши 2019 року рекордних $554 мільярдів, ці перекази вперше перевищили прямі іноземні інвестиції (ПІІ), котрі протягом десятиліття стабільно зменшувались у країнах, що розвиваються, після того, як досягли свого максимуму у $700 мільярдів. Навіть більше, з початку XXI століття транзакції від іммігрантів постійно перевищували як портфельні інвестиції в акціонерний капітал, так і офіційну допомогу в розвитку. Іммігрантські транзакції значно перевищили офіційну допомогу, хоч та 2019 року й досягла свого максимуму у $152,8 мільярда.

 

Усе більший борг

Фінансовий внесок від робітників-іммігрантів становить близько 10% від ВВП для багатьох африканських країн, таких як Сенегал, Зімбабве, Південний Судан (понад 34% для останньої); для колишніх радянських республік Кавказу та Середньої Азії, де бракує вуглеводних ресурсів (майже 30% для Киргизії та Таджикистану); для Йорданії, Ємену, Лівану та палестинських територій на Близькому Сході; для Непалу (27%), для Пакистану й Шрі-Ланки (близько 8%); для Філіппін та кількох держав Центральної Америки, включно із Сальвадором та Гондурасом (20%), та Гаїті (37%).

Однак Світовий банк прогнозує, що 2020 рік позначиться спадом грошових транзакцій на 20%, що становить понад $110 мільярдів, бо саме іммігранти найбільше потерпають від звільнень та скорочень зарплат. Окрім того, за підрахунками Конференції ООН з торгівлі та розвитку (UNCTAD), ПІІ в країни Африки 2020 року впадуть на 25—40% після того, як 2019 року вже відбулося падіння на 10%. Очікується, що для країн Азії, що розвиваються, особливо чутливих до глобальних виробничо-збуткових ланцюгів, зниження ПІІ сягне позначки у 30—45%, а для Латинської Америки — у 50%.

 

"Відшкодування боргу в країнах, що розвиваються, досягли найвищого рівня з початку століття."

 

До цього додається проблема боргу: його відшкодування в країнах, що розвиваються, досягли найвищого рівня з початку століття. У середньому 2020 року вони досягнуть 14,3% доходу відповідних держав, у порівнянні з 6,7% 2010 року. Багато хто стикається з драматичними ситуаціями, наприклад Габон, де відшкодування боргу поглинає 59,5% від загальних доходів [бюджету]. Те саме стосується й Гани (50,2%), Анголи (46%) та Пакистану (35%). 52 країни витрачають понад 15% своїх доходів на борг — у порівнянні з 31% 2018 року, 27% 2017 року та 22% 2015 року.

 

Перевірка температури в бідному районі Карачі, Пакистан. Джерело: REUTERS/Akhtar Soomro

 

Зіткнувшись із цією надзвичайною ситуацією пандемії, особи, котрі ухвалюють міжнародні фінансові рішення, дедалі більше заявляють про добрі наміри допомогти країнам Третього світу в зменшенні боргу. Серед них президент Світового банку Девід Малпасс та головна економістка Кармен Рейнхарт, яка виступає за скасування боргів, щоб ці країни мали змогу взяти нові. Проте реальна ситуація менш яскрава, як вказує Комітет зі скасування незаконного боргу (CADTM): «У відповідь на пандемію, країни Великої двадцятки ввели мораторій на двосторонні виплати державних боргів за травень-грудень 2020 року… Хоч і було обрано 73 країни, насправді лише 42 досягли згоди з Паризьким клубом[1]». Чому так мало? Одне з пояснень – «шантаж з боку приватних кредиторів та рейтингових агентств». Вони «вказали, що країни, що подають заявки на введення мораторію, ризикують тим, що рейтингові агентства знизять їхній рейтинговий статус та обмежать доступ до фінансових ринків». Коротко кажучи, «ці країни матимуть виплачувати більшу суму за меншу кількість ресурсів».

Притиснені кризою, країни Третього світу просять вагоміших заходів зі зменшення боргу. Назріває бунт. У статті, опублікованій Financial Times, міністр фінансів Гани пан Кен Офорі-Атта закликав африканські держави «взяти на себе керівництво у створенні секретаріату з координації різних зацікавлених груп та центрів влади, щоб запропонувати реструктуризацію світової фінансової архітектури» та «адаптувати її до потреб Африки та інших країн, що розвиваються, адже ми намагаємося скерувати посткоронавірусні заходи». Інші, такі як лівий філіппінський вчений Волден Белло, виступають за те, щоб країни Третього світу випрацювали стратегію колективного виходу з двох стовпів світової фінансової архітектури, МВФ та Світового банку.

Врешті-решт, «Великий локдаун», закріпивши підпорядковане становище Третього світу в політико-економічній системі світового ринку, зовсім унеможливить вихід країн із такого становища без того, щоб остаточно покінчити з логікою неолібералізму. Її неадекватність стає дедалі очевиднішою з оприявленням потреб людей, що стикаються з катастрофою.

Переклала Юлія Куліш за публікацією: Achcar, G., 2020. Dans le tiers-monde, un « grand confinement » dévastateur. In: Plateforme altermondialiste. Available 7.12.2020 at: [link].

Читайте також:

Політичне випробування пандемією (П’єр Дардо, Крістіан Лаваль)

Экономический спад после пандемии (Майкл Робертс)

Коронавірус як катастрофа для фемінізму (Гелен Левіс)

 


Примітки

  1. Паризький клуб – група державних кредиторів, що складається здебільшого з членів OCDE, а також Бразилії та Росії.

Leave a Comment