Як досліджувати суспільні рухи в Центральній і Східній Європі

7118

Вікторія Мулявка

Стаття угорської дослідниці Агнеш Гадьї проблематизує часово-просторові упередження в дослідженнях суспільних рухів. Авторка стверджує, що найбільш поширена в цій сфері теорія ґрунтується на основі моделі післявоєнного західного заможного суспільства. У багатьох  випадках ця модель некритично застосовується до досліджень суспільних рухів у Центральній та Східній Європі. Це упередження визначає спосіб теоретизування політики, політичної участі, суспільних рухів і відносин між державою та суспільством на основі західного досвіду. Ми підготували короткий огляд на основі цієї статті (Gagyi 2015).

Агнеш Гадьї виокремлює два взаємопов’язані аспекти цього упередження:

• Припущення, що матеріальні вимоги залишилися в минулому: сучасні суспільні рухи нібито менш пов’язані з матеріальними умовами, ніж «старі» рухи.  Дослідники зосереджуються на типових післявоєнних рухах Західного світу, які виникають в середовищі стабільного забезпечення демократичних прав, наявності матеріальних ресурсів і важливості вимог ідентичності (identity claims) замість «застарілих» матеріальних претензій.

• Фокусування на короткотерміновій динаміці руху: в сучасних дослідженнях суспільних рухів розглядається безпосередній контекст та динаміка розвитку руху, тоді як довгострокові структурні тенденції залишаються осторонь.

 

Photograph: Rafał Guz/EPA

 

Суспільства Центральної та Східної Європи, де політика жорсткої бюджетної економії та демократизація йшли пліч-о-пліч з початку 1990-х, навряд чи відповідають такій картині. Ці часово-просторові упередження в постсоціалістичному контексті набувають нормативного сенсу, передбачаючи неминучу еволюцію в напрямі західної моделі. А багаторічна історія суспільних рухів у цьому регіоні, а також політичні форми та державно-суспільні відносини, відмінні від західної моделі, залишаються в тіні.

 

"У дослідженнях суспільних рухів Центральної та Східної Європи, як правило, відтворюються часово-просторові упередження, а місцеві рухи інтерпретуються через їхню здатність/нездатність розвиватися в напрямку західної моделі."

 

Проте матеріальні вимоги нових суспільних рухів, що виникли у відповідь на глобальну кризу 2008 року, актуалізують питання довгострокових структурних процесів. У дослідженнях суспільних рухів Центральної та Східної Європи, як правило, відтворюються часово-просторові упередження, а місцеві рухи інтерпретуються через їхню здатність/нездатність розвиватися в напрямку західної моделі. На противагу такій дослідницькій перспективі, авторка цієї статті застосовує світ-системний підхід для кращого розуміння реальних взаємозв'язків між східно- і західноєвропейськими траєкторіями розвитку.

 

Часово-просторові упередження в розвитку досліджень суспільних рухів

Поява досліджень суспільних рухів як окремої дисципліни пов’язана із занепадом в 1960-х роках теорій колективної поведінки та масового суспільства. З притоком в університети молодих науковців, які брали участь або ж симпатизували хвилі суспільних рухів 1968 року, відбувається переосмислення суспільних рухів як структурних, раціональних і організаційних елементів демократичної політики. У цей час наголос зміщується на незалежний характер розвитку суспільних рухів, формуються центральні теорії суспільних рухів (теорія мобілізації ресурсів, теорія політичних можливостей і політичних процесів) і розвиваються дослідження їхніх культурних/символічних елементів.

Базуючись на досвіді США та Західної Європи і всупереч «старим» робітничим рухам, нові суспільні рухи асоціюються з постматеріалістичними цінностями (нематеріальні, культурні цінності та цінності ідентичності) і участю середнього класу. Виникнення цього феномену означало, що сама лише економічна депривація чи класова належність не впливають на формування руху. Це дозволило науковцям виключити довгострокові історичні й економічні фактори зі своїх дослідницьких питань.

 

Протести на підтримку Центрально-Європейського університету в Угорщині

 

Хоча розвиток цих теорій мав свої позитивні наслідки в консолідації досліджень суспільних рухів як окремого наукового напряму, є й суттєві недоліки. Зокрема, ми маємо враховувати, що в контексті США та Західної Європи відокремлення систематичного дослідження суспільних рухів від їхнього довгострокового історичного та економічного контексту відбулося саме тоді (і тільки в цих двох регіонах), коли накопичення багатства післявоєнних західних суспільств вперше в історії зробило матеріальний добробут доступним для більшості.

 

"Через відтворення часово-просторових упереджень, заснованих на досвіді західних післявоєнних суспільств, діяльність суспільних рухів у Центральній і Східній Європі розглядається в поняттях її відповідності західному досвіду."

 

У той самий час у країнах перифирії бракувало ресурсів, тож рівень соціального конфлікту довкола доступу до матеріальних благ залишався високим. Однак через відтворення часово-просторових упереджень, заснованих на досвіді західних післявоєнних суспільств, діяльність суспільних рухів у Центральній і Східній Європі розглядається в поняттях її відповідності західному досвіду. Цей фокус на відповідності західним моделям і короткостроковій динаміці створює наратив слабких суспільних рухів, що часто пояснюється соціалістичним минулим. Така інтерпретація приховує роль суспільних рухів у сучасній історії регіону, а також політичні форми й відносини між державою та суспільством, котрі не вписуються в рамки кодифікації суспільних рухів, задані західним досвідом.

 

Трансформація досліджень із появою нових рухів

З актуалізацією матеріальних вимог під час хвилі суспільних рухів, що сформувалися як реакція на глобальну кризу 2007—2008 років, дослідження починають змінюватися як у академічній структурі, так і змістовно. Нові концепції відрізняються від класичної теорії політичного процесу, згідно з якою формування суспільних рухів пов’язане з характеристиками не структури, а самих рухів і з безпосередньою взаємодією з контекстом.

 

 

Актуалізація матеріальних і економічних вимог потребувала нового фокусу на соціальній структурі, глобальній економіці та взаємозв’язку між демократією та капіталізмом. Нові підходи до вивчення суспільних рухів базувалися на експериментах з іншими соціальними теоріями: повернення питання капіталізму до суспільних рухів, перетин із політичною економією, світ-системний аналіз і марксизм. Під час цих експериментів дослідницькі питання зміщуються від зосередження на особливостях самих рухів до розгляду цього феномену як частини ширшого кола проблем соціальної динаміки, таких як трансформація західних демократій під впливом кризи, нові рухи та популізм, рухи як елементи демократизації та класової боротьби. Так у теорії суспільних рухів з’являється критика браку історичної перспективи, впливу капіталістичної економіки на суспільні рухи та  уникнення марксистської парадигми в дослідженнях.

 

Вивчення суспільних рухів Центральної та Східної Європи в глобальному контексті

Порівняльні дослідження суспільних рухів часто засновані на припущенні, що їхній політичний і соціально-економічний контекст можна зрозуміти в одних і тих самих категоріях у різних місцях. Це, зі свого боку, призводить до узагальнення понять, побудованих на західному досвіді. У результаті, форми соціальних, політичних і економічних відносин, що не відповідають узагальненим західним категоріям, описують не інакше як помилки, девіації чи патології.

Засоби світ-системного аналізу допомагають розв’язати цю проблему, адже вони вказують на відмінності у відносинах між державою та суспільством, у політиці та соціальній організації в глобальному просторі. Базова категорія цього підходу — капіталістична світ-система[1]. Держава, за світ-системним підходом, є залежною від формування міждержавної політичної архітектури та розподілу праці. У цій міжнародній системі зростаючий розподіл праці для одних держав збільшує можливості для впливу на глобальні процеси, а для інших — означає сильніше підпорядкування  цим організаційним силам.

 

"Соціальні форми, які в західному контексті сприймаються як застарілі, традиційні чи немодерні, продовжують домінувати в багатьох інших регіонах, впливаючи на суспільні рухи."

 

Що це означає для аналізу? Замість того, щоб порівнювати держави як однакові феномени на основі кейс-стаді, ми маємо враховувати їхні різні ролі у вимірі глобальної взаємодії. Таким чином, локальні соціальні та політичні відносини, а також суспільні рухи потрібно аналізувати відповідно до глобальної динаміки, що визначає їхні місцеві особливості. Наприклад, це пояснює, чому робітничий рух успішніший у технологічно розвинених західних суспільствах, ніж в індустріальному контексті периферії.

 

 

Ця перспектива важлива для кращого розуміння суспільних рухів у країнах периферії. Наприклад, типовою є така проблема узагальнення західної моделі: соціальні форми, які в західному контексті сприймаються як застарілі, традиційні чи немодерні, продовжують домінувати в багатьох інших регіонах, впливаючи на суспільні рухи. Якщо ми аналізуємо суспільні рухи, пов’язані з економічним розподілом чи розподілом праці, ми повинні брати до уваги трудові та соціальні відносини, відмінні від канонічних форм західної історії робітничого руху.

 

Переосмислюючи історичні форми соціальної організації в Центральній і Східній Європі: приклад нових рухів середнього класу

Орієнтація на західні моделі в дослідженнях суспільних рухів привела до категоризації суспільного розвитку Центральної та Східної Європи через поняття «відсталості», «подвійного суспільства», «форми без змісту». Різноманітні автори також критично розглядали взаємозв’язок між Сходом і Заходом як елемент глобальної ієрархії у формуванні знань (Todorova, 1997; Boatcă, 2006; Böröcz, 2006; Melegh 2006). У цьому розділі авторка зосереджується на понятті середнього класу в суспільному розвитку країн Центральної та Східної Європи, щоб показати, як переосмислення базових макроконцепцій у глобальній перспективі допомагає краще зрозуміти місцеві суспільні рухи.

 

 

Демократія та демократичні рухи часто асоціюються з розповсюдженням середнього класу (Moore 1966). У традиції суспільних рухів найбільш парадигматичним прикладом діяльності сучасних рухів є демократичні (нематеріалістичні) рухи середнього класу. Беверлі Сільвер (2003), розглядаючи соціальну динаміку в контексті гегемонних циклів сучасного капіталізму, вказує на те, що в часи занепаду гегемонії зростає мобілізація середнього класу. У такі періоди відбувається падіння прибутковості матеріальних інвестицій і переміщення капіталу у фінансову сферу, що призводить до зростання поляризації в розподілі реального багатства. У всьому світі через таку реорганізацію велика частина середнього класу втрачає попередні позиції. Це веде до політичного відчуження середнього класу від еліти та штовхає його до пошуку нових засобів для відновлення попередніх позицій. Середній клас на ранніх стадіях занепаду гегемонії, описаний Сільвер, має подібні риси до сучасних рухів: його вимоги пов’язані з (втраченою) демократією, наріканням на непотизм та олігархію й викриттям нелегітимності еліти (Silver 2003). Ці загальні риси можна сьогодні виявити як у західних рухах, так і в рухах Центральної та Східної Європи. Однак взаємозв’язок між рухами, що діють в різних місцях в один час, потребує детальнішого дослідження взаємопов’язаних позицій, які займають ці групи в глобальній структурі.

На відміну від узагальненої західної перспективи, середній клас у Центральній та Східній Європі має державно-олігархічний характер. Це загальна риса класової структури сучасної периферії. В інтегрованій економічній світ-системі центральні економіки стали основними ринками світу, відкриваючи можливості для розвитку широкого середнього класу. Периферійні економіки цієї ж системи не можуть утримувати такий же широкий середній клас, незважаючи на амбіції місцевих груп жити за відповідними стандартами. Периферійний середній клас швидше приймає форму вужчих, олігархічних утворень. Його рівень життя забезпечений вищими позиціями в межах підпорядкованої інтеграції периферійних країн у світовий ринок, і він витрачає дохід на продукти, імпортовані з центральних економік, таким чином сприяючи радше ринкам ядра, ніж місцевим ринкам (Arrighi, 1990). Щоб мати можливість отримувати прибуток із цієї інтеграції, у більшості випадків середній клас потребуватиме захисту держави. Це часто призводить до форм взаємодії, які, виходячи з центральної перспективи, називають корупційними мережами. Буде помилковим описувати напівпериферійний середній клас Центральної та Східної Європи як таке ж соціальне утворення, як і середній клас ядра, навіть якщо останній з якихось причин є також олігархічним/корумпованим. 

 

"Сучасний період політичної історії регіону віддзеркалює різноманітні відносини гегемонії із зовнішніми потужнішими силами."

 

В історії формування класів і держави в Центральній та Східній Європі ці олігархічні риси місцевого середнього класу пов’язують з його спорідненістю з політичним підприємництвом і формуванням широкого державного апарату. В умовах відносного економічного відставання, соціальні групи, орієнтовані на досягнення рівня життя західного середнього класу, схилялися до «використання інституції держави для досягнення того, чого вони не могли досягти як економічні підприємці» (Janos, 2000: 133). Ці особливі зв’язки між економічними амбіціями й політичними рухами місцевого середнього класу та формування олігархії, пов’язаної з державою, є радше системною характеристикою позиції цього регіону в глобальній структурі, ніж ірраціональною помилкою в нормальному розвитку руху шляхом побудови альянсів із партіями.

 

 

Нарешті, зв’язок між місцевими соціально-економічними відносинами та політичною ідеологією в Центральній та Східній Європі можна теж вважати «неправильним» з перспективи західного досвіду. Всупереч парадигматичному уявленню про місцеву політику як вираження локальних суспільних відносин, сучасний період політичної історії регіону віддзеркалює різноманітні відносини гегемонії із зовнішніми потужнішими силами (Janos 2000). Янос простежує повторюваний патерн інтерналізації політичної ідеології своїх гегемонних партнерів поміж політичними підприємцями середнього класу в Центральній та Східній Європі. Такі ідеологічні запозичення відображають не так місцеву соціальну реальність, як позицію та структуру ресурсів місцевих політичних підприємців середнього класу. Зважаючи на це, їхні політичні позиції часто сприймаються місцевою аудиторією як безпідставні чи театральні. 

Розглядаючи сучасні рухи середнього класу в Центральній і Східній Європі, наведені вище міркування застерігають нас від інтерпретації місцевих рухів у парадигмі «кризи демократичного капіталізму». Хоча місцеві активісти посилаються на рухи деінде як приклади їхніх парадигм (Bruner, 2011; Shenker and Gabbath 2011), нові рухи середнього класу в Центральній та Східній Європі продовжують проявляти риси, що суперечать такій інтерпретації. У своїх соціальних і демократичних вимогах ці рухи відбивають згадану вище тенденцію інтерналізації ідеології своїх зовнішніх гегемонних партнерів. Відмінності між місцевими реаліями й запозиченою ідеологією часто пояснюють в рамках відставання модернізації (наприклад, успіх чи поразка постсоціалістичних проєктів).

Вплив зовнішнього фінансування й фреймінгу на східно-європейські громадські організації та рухи — це тема емпіричних досліджень та теоретичних дискусій (McMahon 2001; Henderson 2003; Stark et al. 2006; Aksartova 2006; Tarrow and Petrova, 2007; Císař 2010; для огляду «дискусії про кооптації», дивіться Císař 2012). Хоча в цих дискусіях ведеться мова про відмінності в контексті, функціонуванні й організації західних і східно-європейських рухів і громадських організацій, вони не виходять за рамки парадигми лінійного розвитку й орієнтації на західні моделі. Наприклад, брак соціальної включеності громадських організацій зазвичай інтерпретують або як дисфункцію в порівнянні із західними досвідом (де робота громадських організацій заснована на широкій громадській участі), або, навпаки, як компенсаторну функцію в дисфункціональному політичному контексті з перспективи західного громадського активізму. Як наголошує Ондрей Цісар, організації суспільних рухів, залежні від іноземних ресурсів, «стали відносно ефективними акторами, здатними кидати виклик домінуючим суспільним нормам не всупереч своїй залежності від іноземних ресурсів, а радше в силу цієї залежності, що звільняє їх від місцевого політичного та культурного контексту, часто без сприяння поставленим цілям» (Císař, 2010: 4). Зосередження на лінійному розвитку в бік західних моделей і пояснення діяльності місцевих рухів і громадських організацій у категоріях тенденції розвитку (чи браку розвитку) приховує реальні відносини між Сходом і Заходом. 

 

Висновки

Критикуючи часово-просторові викривлення в дослідженнях суспільних рухів, стаття пропонує світ-системний підхід для виявлення відмінностей між різними суспільствами у спільному глобальному просторі. Авторка використовує приклад нових рухів середнього класу проти економії та корупції/олігархії, щоб показати, як рухи з однаковими лозунгами можна порівнювати в різних контекстах. Хоча лозунги й репертуари протесту схожі, позиції та функції місцевих рухів відрізняються, з огляду на довготривалі відмінності в розвитку місцевого середнього класу та його зв’язку з державою, а також особливості східноєвропейської політики, залежної від сильніших зовнішніх союзників. Запропонований підхід дослідження відмінностей між Сходом і Заходом пояснює ці відмінності не як результат часового відставання в лінійному розвитку в бік західних моделей, а як взаємопов’язані відносини, вкорінені в спільну, хоча й розбіжну історію сучасного розвитку.

Джерело: Gagyi, A., 2015. Social Movement Studies for East Central Europe? The Challenge of a Time-Space Bias on Postwar Western Societies. In: Intersections. East European Journal of Society and Politics, 1 (3): 16–36.

 

Читайте також:

Солідарна економіка та спільні блага в Центральній і Східній Європі (Агнеш Гадьї)

Невловимий протест: суперечливе постання політики середнього класу (Джихан Тугал)

 

 


Посилання

Arrighi, G., Frank, A. G., and Wallerstein, I., 1990. Transforming the Revolution: Social Movements and the World System. New York: Monthly Review Press

Boatcă, M., 2006. Semiperipheries in the World-System: Reflecting Eastern European and Latin American Experiences. Journal of World-Systems Research, 12 (2): 321—46.

Böröcz, J., 2006. Goodness is Elsewhere: The Rule of European Difference. Comparative Studies in Society and History, 48 (1): 110—138.

Bruner, P., 2011. Occupy Wall Street’s Message to Milla.

Císař, O., 2010. Externally Sponsored Contention: The Channelling of Environmental Movement Organisations in the Czech Republic after the Fall of Communism. Environmental Politics, 19 (5): 736—755.

Císař, O., 2012. Social Movement Research on Eastern Europe: Three Ongoing “Debates”. Unpublished manuscript.

Gagyi, A., 2015. Social Movement Studies for East Central Europe? The Challenge of a Time-Space Bias on Postwar Western Societies. In: Intersections. East European Journal of Society and Politics, 1 (3): 16–36.

McMahon, P., 2001. Building Civil Societies in East Central Europe: The Effects of American Non-Governmental Organizations on Women’s Groups. Democratization, 8 (2): 45-68.

Melegh, A., 2006. On the East-West Slope: Globalization, Nationalism, Racism and Discourses on Eastern Europe. Budapest: Central European University Press.

Moore, B., 1966. Social Origins of Democracy and Dictatorship. Boston: Beacon.

Silver, B., 2003. Forces of Labor. Cambridge: Cambridge University Press.

Shenker, J. and Gabbatt, A., 2011. Tahrir Square Protesters Send Message of Solidarity to Occupy Wall Street. The Guardian, August 25.

Tarrow, S. and Petrova, S. (2007) Transactional and Participatory Activism in the Emerging European Polity: The Puzzle of East Central Europe. Comparative Political Studies, 40 (1): 74-94.

Todorova, M. N., 1997. Imagining the Balkans. Oxford: Oxford University Press.

 

Примітки

  1. ^ Світ-система — уявлення про світ не як сукупність окремих держав, а як взаємопов’язану систему, де завдяки міжнародній торгівлі, глобальномуо розподілу праці та формуванню міжнародних організацій виникають країни ядра і периферії, відносини між якими не є рівними. — прим. пер. 
Share