Не дозволили закрити школу і лікарню: як спільноти змусили владу рахуватися зі своїми інтересами

19.03.2024
|
Oleksandr Kitral
3191
Oleksandr Kitral
Author's articles

Реформи в освіті, медицині, а також децентралізація — спричинили серйозні зміни у соціальній сфері. Адже в логіку цих перетворень було закладено закриття значної частини шкіл, лікарень, їх «оптимізація» — особливо у сільській місцевості. Втім, подібні непопулярні рішення вдається зупиняти, якщо до справи активно долучається громадськість.

У цій статті ми розповімо, як небайдужі громадяни, об'єднавши зусилля, зуміли відстояти свої інтереси. Це мешканці сіл Волинської та Полтавської областей, яким вдалося врятувати місцеві школи від закриття. Це медпрацівники з шахтарського містечка Львівської області, які відстояли лікарню, а також їхні колеги з Чернігівщини, які в цьому напрямі роблять перші кроки. Також ви дізнаєтесь, як доведені до відчаю жителі гірського села зупинили екологічне свавілля, від якого потерпали багато років. Усі ці люди намагалися захистити свої права різними способами. Поки одні регулярно надсилали запити до державних установ, відвідували сесії, інші відстоювали свої інтереси в суді або протестували.

Не дозволили зекономити на школі

На початку 2022 року жителі села Рокитниця Колодяжненської громади Волинської області дізналися, що їхню гімназію збираються «оптимізувати» та понизити до рівня початкової школи. Згодом постало питання і про повне закриття навчального закладу. У цьому разі школярам довелося б їздити в інше село за 10 кілометрів, що призвело б до додаткового навантаження на дітей. Крім того, батьки не розуміли, навіщо треба закривати гімназію, в ремонт якої район кілька років тому вклав 2 млн грн. До того ж кількість учнів у закладі була достатньою — 68, тобто школа не була малокомплектною. Але, мабуть, найбільш мотивуючим фактором було те, що закриття навчального закладу багатьма жителями сприймалося як іще один крок до занепаду села. Раніше в Рокитниці була закрита і тепер руйнується двоповерхова будівля сільського клубу — одного з найкрасивіших у районі. Порожніми стоять молочарня та низка будівель колишнього колгоспу. Люди не хотіли, щоб з гімназією трапилося те саме.

 

гімназія

Гімназія в селі Рокитниця. Фото: Ковель Media

 

Одним із ініціаторів порятунку гімназії є колишній директор і вчитель Микола Чуль, який присвятив навчальному закладу 51 рік свого життя. За його словами, спочатку мешканці не особливо вірили, що зможуть якось вплинути на рішення селищних депутатів. Необхідно було переконувати людей, що відстояти навчальний заклад можливо, а економити кошти за рахунок закриття гімназії — не вихід. Спілкуючись із мешканцями й мешканками, освітянин наголошував, що у школі є хороший ремонт, а комунальна інфраструктура перебуває у належному стані, бо нещодавно оновлювалася та ремонтувалася.

«Доводилося ходити по домогосподарствах, писати оголошення на автобусній зупинці з проханням мешканців зібратися та обговорити питання порятунку гімназії. Я закликав відвідувати сесію селищної ради, доносити інформацію про ситуацію із навчальним закладом та його історію кожному з депутатів», — розповів Микола Якович.

Поступово селяни почали активніше долучатися та привертати увагу до проблеми навчального закладу. Жителі звернулися до місцевих ЗМІ та телебачення, тричі збирали підписи за збереження гімназії, зустрічалися з кожним із депутатів, неодноразово відвідували сесії. Одна з таких поїздок стала вирішальною. Мешканка Рокитниці Альона Корж розповіла «Спільному», як її односельці ледь не в останню хвилину дізналися, що саме того дня будуть голосувати за закриття гімназії.

 

Микола Чуль

Микола Чуль. Скріншот: Аверс

 

«Про це батьки дізналися випадково за 10 хвилин до початку сесії. Одразу зібралися кілька десятків мешканців та власним транспортом за 15 км приїхали до Колодяжного. Спочатку нам навіть слова не хотіли давати, але, зрештою, поступилися. У результаті на сесії було прийнято рішення гімназію не закривати», — зазначила вона.

Втім, історія з навчальним закладом ще не закінчилась, оскільки питання із закриттям та оптимізацією було відкладено на два роки — найближчими місяцями його порушать знову. Тож мешканцям треба бути готовими вдруге стати на захист своєї гімназії.

Прихистили багатодітні сімʼї, щоб врятувати школу

Громадськості вдалося врятувати школу від закриття і в селі Ціпки на Полтавщині. На той момент у школі навчався лише 21 учень, і місцева адміністрація восени 2016 року вирішила її закрити як малокомплектну. Однак під тиском ініціативної групи матерів, влада пообіцяла: якщо через три місяці, тобто станом на 1 січня 2017 року, у навчальному закладі навчатиметься понад 25 учнів, його закривати не будуть. Тоді ні чиновники з депутатами, ні самі мешканці Ціпок, окрім батьківського комітету, не вірили, що ситуацію вдасться виправити. Проте у встановлений термін у школі навчалося вже 46 дітей.

Приклад Ціпок є унікальним тим, що мешканці села стали одними з перших в Україні, хто вирішили рятувати школу за допомогою «демографічного буму». Як розповіла голова ініціативної групи з порятунку школи Євгенія Філіна, вона разом із ще кількома батьками вирішила запросити до села багатодітні родини. Новоприбулим обіцяли безкоштовне житло та допомогу в працевлаштуванні: роботу в дитячому садку, школі, на місцевій фермі тощо. Фінансову підтримку такій програмі надала сільрада під головуванням Вадима Біляка. За кожну новоприбулу дитину сільрада з бюджету виділяла сім'ї по 5000 грн. Гроші батькам на руки не давали, а спрямовували на викуп будинку, який коштував у межах 25-30 тис. грн. Відповідно, сім'ям із п'ятьма-шістьма дітьми доплачувати за придбання житла взагалі не довелося.

 

школа ціпки

Школа в селі Ціпки, Полтавська область

 

Спочатку ініціативні місцеві мешканки намагалися шукати багатодітні родини через соцмережі, проте потім звернулися до одного з центральних телеканалів. Після виходу сюжету жінки почали отримувати шквал дзвінків.

«Майже одразу нам зателефонувала мама сімох дітей з Мелітополя. Ми зустріли сім'ю і наступного дня її поселили. Пізніше  приїхала родина з п'ятьма дітьми. Оскільки вони прибули увечері, ми їх поселили у шкільному спортзалі, куди знесли матраци, ковдри, а саму школу натопили. Ранком відвели батьків та дітей до їхнього нового будинку», — розповіла нашим журналістам Євгенія.

Коли решта мешканців Ціпок побачила, що демографічна ситуація в селі покращується і є шанс відстояти школу, почали активно допомагати. Люди несли новим односельчанам одяг, меблі, продукти і продовжували підтримувати їх навіть через багато місяців. Зрештою, навчальний заклад у селі не закрили — сьогодні у Ціпківській школі, яка стала гімназією, навчається понад 50 учнів. Євгенія Філіна каже, що для збереження школи було достатньо запросити одну-дві багатодітні сім'ї, проте батьки вирішили діяти на випередження, щоб у влади надалі не було й думки про закриття.

 

Євгенія Філіна

Євгенія Філіна. Фото: Facebook

 

Судові протистояння задля порятунку лікарень

Ще однією гострою проблемою у регіонах є закриття лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів, що ускладнює своєчасний доступ до медичної допомоги. «Спільне» вже розповідало як лікарі, медсестри, санітарки вдаються до рішучих дій заради збереження медичного закладу. Один із таких випадків стався у шахтарському місті Соснівка Львівської області. У 2019 році адміністрація закрила кілька відділень медустанови, скоротивши десятки медпрацівниць, яким до того ж заборгували виплати. Частина медичних працівниць вирішила відстоювати свої права. Медикині влаштовували акції протесту, створили профспілку та звернулися до суду. Після багатьох місяців боротьби, до якої активно долучилися й місцеві жителі, бо розуміли, що мова йде про долю їхньої міської лікарні, працівникам медичного закладу через суд вдалося поновитися на роботі. Медикиням також виплатили заборгованість по заробітній платі, а саму лікарню не закрили. 

Подібна ситуація зараз розгортається у Чернігівській області, з тією різницею, що медикині перебувають на початковому етапі боротьби. Так, свої права намагаються відстояти працівниці й працівники КНП «Центр медико-санітарної допомоги» міста Прилуки. За словами медпрацівниць, це комунальне неприбуткове підприємство наразі на межі закриття, персоналу урізали зарплати, багатьох взагалі звільнили. Не бажаючи миритися зі свавіллям, медики створили профспілку, до якої увійшла частина колективу. Члени профспілки звернулися до Прилуцького міськрайонного суду, який у лютому зобов'язав поновити на роботі першу із шести звільнених людей — медсестру. Також суд зобов'язав виплатити жінці повну заробітну плату, яка відповідно до Постанови №28 Кабміну має становити 13,5 тис. грн на місяць для медсестер. Втім, це лише перший крок складної боротьби за трудові права.

Як розповіла «Спільному» голова місцевої Незалежної профспілки працівників охорони здоров'я, завідувачка Радьківського фельдшерського пункту Світлана Сидоренко, донедавна прибутковий «Центр медико-санітарної допомоги» сьогодні занепадає. Причому районна влада, на її думку, не зацікавлена ​​у подальшій роботі медустанови, яка сьогодні працює як первинна ланка. З більш ніж 60 осіб у медичному центрі на сьогодні залишилося 12, із них лише двоє — лікарі. При цьому, наголошує Світлана, не робиться жодних спроб заповнити вакантні посади. Також не йдеться про приєднання центру до іншої медустанови або процесу перепрофілювання.

«Ми просили приєднати нас до районної лікарні, на території якої ми перебуваємо. Пацієнту, який приїжджає із села, буде дуже зручно після отримання направлення пройти аналізи тут же у лікарні або лягти до стаціонару за направленням сімейного лікаря. Також можна перепрофілювати наш медичний заклад на реабілітаційний. Адже скільки ветеранів повернеться з психологічними проблеми, проблемами зі здоров'ям — і всім їм буде потрібна допомога! На всі ці пропозиції нам відповідають відмовою», — підкреслила голова профспілки.

Лідерка громадського руху захисту медичних працівників «Будь як Ніна» Оксана Слободяна каже, що в системі охорони здоров'я нерідко виникають ситуації, коли лікарню, медичний центр чи ФАПи поступово позбавляють фінансування, щоб потім ліквідувати. Схожий розвиток подій, вважає вона, цілком можливий і у випадку з КНП «Центр медико-санітарної допомоги».

«Якщо немає фінансування, то немає обладнання, перспектив навчання, оновлення в роботі. Тоді медустанова стає нецікавою пацієнтам. Це відбувається не відразу, а поступово. У цьому разі громадськість втрачає пильність до медустанови. Адже ніхто не хоче покращувати здоров'я там, де є неякісні послуги», — розповіла вона «Спільному».

 

Оксана Слободяна

Оксана Слободяна (праворуч). Скріншот: YouTube-відео «Профспілка медсестер "Львівського ТМО 3" вимагає визнання»

 

Стали «живим щитом»

Історія гірського села Бережниця Івано-Франківської області примітна тим, що тамтешні жителі, зневірившись домогтися сприяння від місцевої влади, вдалися до акцій прямої дії. Вони на три місяці перекрили під'їзд вантажівкам до сміттєзвалища, яке протягом багатьох років отруювало їм життя.

На початку 1980-х поряд із селом утворився стихійний полігон твердих побутових відходів, куди вивозили сміття з усього району. Наразі це найвисокогірніше сміттєзвалище в Україні. Щодня по вісім-десять вантажівок скидали відходи за сто метрів від найближчих житлових будинків на березі річки Бережниця, що впадає в Черемош. За роки існування полігон розрісся на півтора гектара і став кілька метрів заввишки. При цьому він не був огороджений дамбою, тому інфільтрат вільно проникав у ґрунтові та поверхневі води. Місцеві жителі скаржилися на погіршення стану довкілля та сморід, який поширювався селом. Люди неодноразово зверталися до влади з вимогою вирішити екологічну проблему: узаконити звалище, щоб потім його закрити або облаштувати на ньому сортувальну лінію. Проте, як розповів «Спільному» мешканець Бережниці Михайло Зеленчук, на всі запити місцеві отримували відписки.

«Нам постійно відповідали, що зупинити вивіз сміття на полігон не можуть, бо немає іншої альтернативи, тобто не було іншого місця, куди звозити сміття», — наголосив він.

 

Михайло Зеленчук

Михайло Зеленчук. Скріншот: Суспільне

 

Втім, десятирічна боротьба зрештою дала свої результати. Місцева влада врешті узаконила полігон і навіть визначила термін завершення експлуатації — червень 2018 року, який, втім, планували продовжити. Але щойно термін минув, селяни перекрили під'їзд до полігону, не пропускаючи туди вантажівки. Вони чергували цілодобово протягом трьох місяців. За словами Михайла, на допомогу Бережницям прийшли також мешканці сусіднього села Криворівня.

«Люди змінювали одне одного. Хтось чергував цілодобово, хтось кілька днів», — розповів він.

У результаті рішенням сесії селищної ради полігон офіційно закрили. Згодом там розпочалися роботи з рекультивації, які, втім, призупинили через брак грошей. Зараз звалище заростає травою, проте нового сміття там не з'являється, оскільки під'їзд перекрито та встановлено камери відеоспостереження, щоб відстежувати тих, хто вивозить сміття нелегально. Усе сміття з району тепер вивозиться за 130 км під Івано-Франківськ, де на полігоні є сортувальна лінія.

Вседозволеність породжує зловживання

Держструктури та бізнес часто нехтують суспільними інтересами. Але якщо люди відкрито висловлюють свою незгоду, пишуть звернення у відповідні служби, органи влади, депутатам — здебільшого вони домагаються свого, вважає Оксана Слободяна.

«Якщо громадськість не проявлятиме активності, з нею робитимуть що хочуть, бо вседозволеність породжує зловживання. Сьогодні є громади, які не дають ухвалити рішення, що не задовольняють більшість людей. Але, на жаль, таких мало», — розповіла вона.

Оксана Слободяна переконана, що сьогодні громадянам необхідно активно цікавитися рішеннями місцевої влади та підтримувати тих жителів, які тримають руку на пульсі суспільного життя.

«Якщо ти можеш щось зробити для підтримки, хоча б публічно виступити, це вже крок. Також громадянам не варто забувати про силу профспілок. В Україні достатньо лояльне законодавство щодо створення профспілок та громадських організацій», — зауважила вона.

Слід зазначити, що в умовах воєнного стану громадська діяльність в Україні має певні обмеження. Так, заборонені акції протесту, може бути обмежений доступ до деяких реєстрів та публічної інформації. Робота депутатських комісій та місцевих рад може не оголошуватися попередньо, деякі ж практикують закритий формат. 

Незважаючи на це, сама суспільно-політична ситуація в Україні вимагає від людей більш активної участі у громадському житті. Адже крім реформ у сфері освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, слід зазначити негативні зміни у трудовому законодавстві, а також недостатню прозорість у прийнятті рішень органами влади всіх рівнів. Усе це, зрештою, змушує громадян відстоювати свої інтереси: як на індивідуальному рівні, так і шляхом об'єднань.

Автор: Олександр Кітраль

Обкладинка: Катерина Грицева

Share