За рівність мовну і позамовну!

Ніде цивілізація не відбивається так точно, як у мові. Якщо ми недосконало знаємо мову, або вона сама недосконала, то недосконала й цивілізація.

Маріо Пей

У День боротьби жінок за свої права варто згадати один із важливих аспектів цієї боротьби – виборювання жінками власного простору в мові, яке триває вже понад півстоліття. Пунктиром окреслю основні здобутки, досягнуті в цій царині іншими мовами, та визначу перспективи української мови стосовно дотримання політики рівного визнання обох статей.
 

І. Стратегії впровадження ґендерно паритетної мови

У мовознавчих колах віддавна точаться суперечки щодо потреби називати жінку за професією чи видом діяльності окремим словом, яке б маркувало жіночу стать − чи то особливими фемінними суфіксами (викладачка), чи то прикладкою жінка (жінка-політик). Так, на початку ХХ ст. у польських фахових часописах (зокрема, «Poradnik Językowy», «Język Polski») зав’язалася ціла дискусія: чи називати жінку за професією іменником жіночого роду чи залишити маскулінні назви [1]. Пуристи доводили правильність таких найменувань, як doktorka, хоча жінкам в основному це не подобалось. Польські пуристи передбачали: коли жінка отримає доступ до університетської освіти, може з’явитись потреба у фемінітивах magisterka, adwokatka; тому вони попереджали, що не відступлять від логіки мови, яка вимагає дотримуватись статевої диференціації. Жінки, своєю чергою, писали в газети листи незгоди, мовляв, у порівнянні з чоловічими назвами, doktorka – це щось здрібніле, меншовартісне [2].

Така мовознавча “війна” наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ ст. спалахнула і в інших країнах. Саме тоді лінгвіст(к)и на прикладі англійської мови (бо її найбільше критикували американські феміністки [3]) доводили, що жінка в мові (насамперед у граматиці) дискримінована. На їхню думку, це особливо виявляється у т. зв. «загальному», або «спільному» чоловічому роді (generic maskuline), що насправді є міфом, бо назва «загальний» приховує чоловічу інтерпретацію і відображає традиційне правило граматики: маскулінна форма включає й жіночу стать. «Загальний» чоловічий рід (ч. р.) властивий також словам зі суфіксом man: postman, mailman, salesman, policeman, spokesman, milkman. Тому такі назви пропонують замінити нейтральними spokesperson, mail carrier, police officer, salesperson.

Крім того, «спільний» ч. р. виявляється в номінаціях на позначення занять та професій (т. зв. агентивів). Мовознав(ки)ці зазначають, що в назвах занять чи професій мова часто ігнорує жінку. Дж. Стенлі, зокрема, говорить про «семантично негативний жіночий простір» у мові: коли жінки не обмежуються традиційними ролями (дружини/матері), їм залишається семантичний простір, «який уже зайняли чоловіки». І тоді аномальну позицію жінок позначають фемінні маркери: а) lady, woman, female (woman doctor, female dentist); б) -ette/-esse (majoritte, waitress, poetess, aviatrix) [4].

Противни(ці)ки спеціального маркування фемінітивів – С. Міллер, К. Свіфт − називають тенденцію їх появи «адамовим ребруванням». «Нейтральне слово пов’язане з культурною статтю так, що його основа залишається чоловічою, а жіноча версія набуває здрібнілого характеру… Уживання іменника жінка перед іншим іменником творить своєрідне «другорядне називання»… слово жінка у функції означення часто набуває пейоративного відтінку стосовно компетентності чи здібності особи – як приклад, можна навести негативний стереотип, який приписують найменуванню жінка-водій» [5]. Феміністичні критики(ні) мови, що дотримуються такого погляду, атакують навіть слова actress, poetess, бо вони, начебто, пов’язують жінку не з усіма професіоналами, а тільки зі субкультурою жінок [6].

До речі, нейтралізацію статі в мові активно підтримував і Р. Барт, який у «Фрагментах мови закоханого» (1977) намагався якнайменше позначати статеві відмінності (у французькій мові це можливо завдяки слову l’autre ‘інший/інша’, граматичний рід якого формально не виражений). У результаті Бартові вдалося витворити не тільки науковий дискурс про любовне почуття-«унісекс», але й мову без статевих маркерів, своєрідну мову-«унісекс». Відомо також, що у своїй першій лекції в Колеж де Франс (січень 1977) Барт звинувачував мову у «фашизмі», у примусовому нав’язуванні мовцям своїх граматичних смислів [7].

Відтак, впровадження ґендерно паритетної мови може відбуватися двома шляхами: або завдяки стратегії фемінізації, або завдяки стратегії нейтралізації. Приклади їх дії засвідчують мовні політики в англійській та німецькій мовах. Якщо англійська мова, позбавлена граматичної категорії роду, розвинула стратегію нейтралізації (spokesperson), то німецька навпаки зазнала серйозної фемінізації (Frau KanzleRin, Kolleginnen und Kollegen, Laboranten und Laborantinnen). Звідси напрошується висновок, що обрана стратегія може залежати від граматичної структури мови, зокрема, наявності чи відчутності в ній роду. Однак, як показує М. Геллінґер на основі аналізу патріархальних парадигм норвезької, голландської, італійської та іспанської мов, граматичний рід має в процесах ґендерного реформування мови другорядне значення [8]. Окрім інших мовний факторів (словозміни, семантичних асиметрій між «жіночими» та «чоловічими» найменуваннями), важливу роль відіграють також екстралінгвальні чинники, серед яких дослідниця називає наступні:

1) прийняті у відповідній мовній спільноті взаємини між статями (опір супроти опроявлення жіночого первня в мові обумовлюється радше низьким статусом жінки, аніж власне структурними особливостями мови);

2) стан жіночого руху (вищий рівень критики патріархату сприятиме глибшому розумінню мовного сексизму і відповідно стимулюватиме ефективні дебати на користь анти-сексистських ініціатив) [9].
 

ІІ. Хто дав вам право змінювати мову? Навіщо це робити? або Трохи про корпусне планування мови

Ґендерне реформування мови закономірно збурює цілу низку запитань: навіщо всі ці зусилля із переписування мовних норм? Хіба вони мають вплив на реальні соціальні зміни? Чи зазначені ініціативи не ведуть до абсурду політкоректності, що ніяк не впливає на реальне становище жінки в суспільстві?

Аби відповісти на ці запитання, варто згадати приклад Німеччини, мовна політика якої продемонструвала чудову координацію слів і діла. Адже впровадження ґендерно паритетної мови в усі сфери життя (від мови ЗМІ, книжкової продукції до офіційної документації) відбулося з одночасним врегулюванням інших сфер життя за принципом ґендерної рівності (це і збільшення ролі жінок у політиці, і рівна зарплатня з чоловіками, і рівномірний розподіл обов’язків по догляду за дитиною, у т.ч. декретні відпустки для чоловіків). І хоча в самій Німеччині нині можна натрапити на карикатури щодо надмірностей мовного рівноправ’я, проте з її досвіду запровадження паритетної політики виносимо важливий урок: зміни в мові мають супроводжуватись низкою соціальних змін.

Крім того, ґендерне питання належить до царини політики мовного планування. Як зазначає знаний соціолінгвіст, фахівець із мовного планування Дж. А. Фішман, «має бути зрозумілим той факт, що мовне планування є частиною загального процесу соціальних змін (соціяльного планування), як причина і/чи як наслідок. Чому це так? Тому що соціяльна переміна полягає в зміні (змінах) на індивідуальному, місцевому, регіональному і/чи національному рівнях <…> Розв’язання по суті людської проблеми і, тим більше, соціяльної проблеми, є надто залежною від мови діяльністю. Така залежність вимагає, щоб було досягнуто швидкого консенсусу, яка мова має застосовуватись, для яких функцій, як ця мова стає частиною документування, а отже, доступною для масової преси, академічних підручників всіх рівнів, юридичних і медичних банків даних, і пошукових систем загалом. Отже, соціяльна зміна по суті також спричиняє відповідну мовну зміну (або, навпаки, знищує таку зміну)» [10].

Хоча зазначений процес не обов’язково викликатиме зміни у зворотному напрямі, проте свідоме вживання фемінітивів, як вияв критичного ставлення до мови, засвідчує, що мовчиня чи мовець чутливі до проблем із ґендерною рівністю і визнають їх існування. Натомість, називаючи жінку чоловічими найменуваннями − аспірантом, викладачем, працівником, депутатом, ми тим самим підписуємось під репродукуванням патріархальних структур у мові, а через неї і в житті. Однак навіть для тих, кому сeксистсько структурована мова більш до вподоби (адже не вимагає жодних зусиль – досить говорити як звикли, не дбаючи про рівне визнання обох статей), дуже швидко доведеться переучуватись, тому що тенденції, які спостерігаються в сучасній українській мові, невблаганно свідчать про зміни.
 

ІІІ. Тенденція до фемінізації сучасної української мови

Починаючи від «Лексикона» Лаврентія Зизанія (1596), у якому було 7 жіночих найменувань, і завершуючи сучасними словниками української мови, які налічують понад 3000 фемінітивів, кількість останніх невпинно зростає. Насамперед тенденцію до збільшення фемінних найменувань засвідчує мовлення українських ЗМІ (особливо таких телепрограм, як «ТСН» і «Вікна»), художньої і наукової літератури, а також озвучених українською мовою фільмів. На підтвердження чого досить навести зібраний мною репертуар новотворів, не наведених у жодному словнику української мови (яким, проте, не претендую на всеохопність, а залучення більшої кількості джерельного матеріалу хіба що підтвердить зазначену тенденцію):

Наведені приклади дають підстави виснувати, що

• спостережена в сучасній українській мові тенденція творити співвідносні жіночі найменування до відповідних чоловічих – продуктивний та динамічний процес, який виявляється в різних її стилях (розмовному, публіцистичному, науковому, художньому);

• у процесі деривації фемінітивів виявляється хаотичне використання словотворчих афіксів, часто відмінних у різних стилях (доктор, докторша; режисер, режисерка; ворог, ворогиня; продавщиця, продавчиня);

• укладачі/ки словників не встигають відображати процеси фемінізації мови, які дуже швидко і динамічно розвиваються в розмовному та публіцистичному стилях. Крім того, словники відстають і від розвитку сучасного наукового дискурсу;

• морфологічна деривація жіночих номенів від співвідносних лексем чоловічого роду становить сукупність усіх трьох видів норм: ретроспективної (родова категоризація – одна з найхарактерніших особливостей української мови), дескриптивної (мовці в різних функціональних стилях уживають фемінітиви), прескриптивної (розмежування назв осіб за родами відповідає і граматичним законам української мови, і сучасним суспільним пріоритетам);

• тенденція до фемінізації лексики української мови має всі шанси утвердитись як норма.

Зокрема, Л. Граудіна і Б. Шварцкопф у розвитку нової норми виділяють три еволюційних фази, упродовж яких відбувається дозрівання майбутніх елементів норми. Перша фаза – це латентний період, коли формуються зародки нових норм серед старої нормативної системи. Вияви нових форм у цей час випадкові, спорадичні, поодинокі. Друга фаза розвитку характеризується конкретними рисами появи нової якості. У цей перехідний період кількісні накопичення досягають пікового стану і знаменують собою перехід до нової норми. У наступній, третій фазі, виразно помітне становлення нової норми, яка приходить на зміну старій [11].

А відтак, тенденція фемінізації сучасної української мови перебуває на рівні перехідної фази до формування ґендерно симетричної норми. І ми безпосередньо спостерігаємо появу нової мовної якості. Позаяк думки провідних лінгвіст(ок)ів (О. Пономарева, І. Вихованця, К. Городенської), які відстоюють активне вживання фемінітивів, залишаються не почутими, а самі рекомендації щодо впровадження ґендерно рівноправної мови в україномовний дискурс, досі не розробленими, то беру на себе сміливість окреслити їх попередній засяг самотужки.
 

IV. Рекомендації щодо вживання ґендерно паритетної мови

З огляду на засвідчену тенденцію до фемінізації української мови, досягнути в ній паритетного представлення обох статей можна насамперед завдяки стратегії фемінізації [12]. Для цього варто:

1) не боятись утворювати незасвідчені словниками фемінітиви, додаючи до чоловічої основи продуктивні суфікси –к, –иц, –ин, або менш продуктивний –ес(розгорнуті інструкції утворення дивіться в додатках);

2) труднощі з утворенням окремих фемінітивів − наприклад, від чоловічих основ філолог, медик, водій − можна подолати завдяки суфіксові –ин(філологиня), або описово (жінка-політик, жінка-водій, вчена-історик, вчена-мікробіолог);

3) симетрично вживати найменування жінок і чоловіків (особливо у випадку загального чоловічого роду) – студент(к)ам, викладач(к)ам, професіонал(к)ам, навіть попри різні відмінкові закінчення – читач(ок)ів, дослідни(ць)ків;

4) останні приклади можна подавати сурядними словосполученнями – дослідниць і дослідників, читачок і читачів;

5) у звертаннях до групи людей також треба дотримуватись симетричного представлення обох статей: Пані та панове! Подруги і друзі! Колеги і колежанки! Викладачі і викладачки!;

6) уникати негативних характеристик людей за ґендерною ознакою (починаючи від “блондинка”, баба, хвойда і завершуючи відверто сексистськими);

7) ґендерно симетричній нормі в українській мові опираються насамперед класи означальних та неозначено-особових займенників: всякий, інший, кожента хтось, хто-небудь, будь-хто – які імпліцитно апелюють до чоловічого роду (хтось сказав, подумав, вирішив – і цей хтось чоловічого роду), відтак, подолати опір можна знову ж таки завдяки введенню симетричної жіночої форми (хтось сказав/ла).

Очевидно, наведений перелік включає не всі можливі шляхи подолання невидимості чи негативного трактування жінки в українській мові. Відтак, буду вдячна всім конструктивним зауваженням, які допоможуть розширити перелік рекомендацій та впроваджувати їх в активний вжиток. Останнє відбудеться так чи інак, це лише питання часу: уже тепер чи за кілька років.

Безперечно, свідомо дотримуватись чи ігнорувати пропоновані рекомендації – індивідуальна справа кожної людини. Однак вважаю за необхідне наголосити, що ми, ЖІНКИ, маємо право називатись жінками не тільки 8 Березня, але всі інші дні в році також! Отож, панове, вивчайте ґендерно рівноправний варіант української мови!

P.S: Хочу висловити особливу вдячність Кирилові Ткаченку за виявлену ініціативу та солідарність під час написання матеріалу, а також Констанції Ака – за інформацію з перших уст про німецький контекст проблеми.

Читайте також:

Особисті проблеми українського фемінізму (Оксана Дутчак)

Пацієнт радше мертвий, ніж живий: права жінок та боротьба за них в Україні

Політика особистого. ¼ відповідальності замість п’єдесталу материнства (Тамара Злобіна)

Классовый вопрос постсоветского феминизма, или об отвелечении угнетенных от революционной борьбы (Елена Гапова)

Додатки. Моделі творення фемінітивів від основи чоловічого роду:

І. Коли приєднувати суфікс –К:

При цьому може відбуватись заміна суфікса чоловічого роду суфіксом жіночого:

Приєднання фемінного форманта може зумовити чергування К − Ч

ІІ. Коли приєднувати суфікс –ИЦ:

Примітки

1. Klemensiewicz, Z. Tytuły i nazwy zawodowe kobiet w świetle teorii i praktyki [Text] / Z. Klemensiewicz // Język Polski. – 1957. – № 2. – S.110-111.

2. Там само. – S. 108.

3. Crystal, D. Sexism [Text] / D. Crystal // The Cambrige Encyclopedia of Language / Ed. Crystal D. – Cambridge, 1991. – P. 46.

4. Цит. за: Herbert, R. K., Nykiel-Herbert, B. Exploration in Linguistic Sexism : a contrastive sketch [Text] // Papers and studies in contrastive linguistics. – Vol. 21. – Poznań, 1986. – Р.54.

5. Renzetti, C.M., Curran, D.J. Seksizm i język : co kryje się w słowach? [Text] // Renzetti C.M., Curran D.J. Kobiety, mężczyźni i społeczeństwo / Tłumaczenie A. Gromkowska-Melosik. – Warszawa, 2005. – S.197.

6. Herbert R. K., Nykiel-Herbert B. Зазнач. праця. – Р.55.

7. Зенкин, С. Стратегическое отступление Ролана Барта [Текст] / С. Зенкин // Барт Р. Фрагменты речи влюбленного / Перевод Виктора Лапицкого. – М., 1999. – С.14.

8. Hellinger, Marlis. Revising the Patriarchal Paradigm [Text] / M. Hellinger // Language, Power, Ideology : Studies in Political Discourse / Ed. by R. Wodak. − Amsterdam – Philadelphia, 1989. − Vol.7. − P.273-289.

9. Там само. − Р. 286.

10. Фішман, Джошуа. Не кидайте свою мову напризволяще : приховані статусні наміри в корпуснопланувальній мовній політиці [Текст] / Дж. Фішман. − К., 2009. − С.21 (виділення наші – О.С.).

11. Струганець, Л. В. Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ століття [Текст] / Л. Струганець. – Тернопіль, 2002. – С.19.

12. Водночас не підтримую представни(ць)ків радикальної феміністичної критики, які відстоюють уживання жіночого роду як нейтрального.