Африка і війна в Україні: російські гроші, «вагнерівці» та низова солідарність

5476
Владислав Стародубцев
Статьи автора

Ця стаття написана за матеріалами конференції лівих активістів Африки, що була організована Глобальною та Європейською мережами солідарності з Україною (ENSU). Ці активісти представляють різні низові ініціативи, організації і партії. Вони розповідають про ситуацію на Африканському континенті, солідарність, проблеми регіону і про те, як російсько-українська війна вплинула на нього. 

У матеріалі були використані доповіді голови асоціації «Намібія з Україною» Анастасії Шеремет, лівого професора-економіста Патріка Бонда, еко- та соціального активіста Десмонда Д’Са, та суданської правозахисниці Ейман Сейфелдін, — усі вони активно підтримують Україну, організовують події, акції та кампанії солідарності і виступають проти російського імперіалізму в Африці. 

 

У своєму есеї Майкл Караджис пише про «амбівалентний субімперіалістичний альянс» — вісь країн, чиї еліти пов’язані з Росією і прямо виступають проти України, підтримують так звану політику «нейтралітету». Сюди також належать країни, які, попри голосування за підтримку України в ООН, намагаються ухилятися від проблеми і підкреслюють важливість стосунків з Москвою, небезпечність санкцій і «ескалації». Караджис прояснює комплексну ситуацію щодо Глобального Півдня, та зокрема й Африканського континенту, наголошуючи на вкрай важливій деталі — позиція еліт не тотожна позиції жителів Африки. 

Справді, африканські активісти долучаються до акцій солідарності з українським спротивом, розповідають про реальну ситуацію. Наприклад, вони проводять паралелі між визвольною боротьбою африканських країн проти колонізаторів і опором українського суспільства російському вторгненню. Контекст Африканського континенту складний і динамічний — разом із місцевими лівими, ми пропонуємо розібратися з ним у цьому матеріалі.  

Судан. Роль російського імперіалізму

Із квітня 2023 року у Судані проходять протистояння між нерегулярними військами (Силами швидкого реагування, створеними на базі загонів Джанджавід) і армією республіки — двома силами, що активно проводили політику геноциду та нехтували правами людини у країні. Зараз вони знаходяться у прямій конфронтації в боротьбі за владу. Цікаво, що обидві сторони спираються на Росію як стратегічного партнера і союзника.

У 2017 році президент Судану Омар Башир, котрому Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт за геноцид у регіоні Дарфур, здійснив візит до Москви, де підписав ряд домовленостей, що поширювали вплив Росії в регіоні, зокрема угоди з російськими компаніями щодо видобутку золота та доступу російських військ у Червоне море. Лідер Судану сказав Путіну, що його країна може допомогти Росії розвивати контакти з іншими африканськими державами. «Судан може стати для Росії ключем до Африки», — сказав він у коментарях, оприлюднених Кремлем. 

 

президенти

Президент Судану Омар Башир на зустрічі з Володимиром Путіним, 2017 рік. Фото: ТАСС

 

Як підкреслює суданська правозахисниця Ейман Сейфелдін, ця позиція зовсім не репрезентує жителів Судану, проти яких уряд продовжує впроваджувати репресії, придушуючи протести, організовані демократичними силами та профспілками. Хоч диктатор Башир був скинутий під час Суданської революції, його замінила наступна військова хунта, здійснивши черговий переворот 2021 року, щоб цивільний уряд так і не зміг взяти владу. За цих умов проти хунти вступила ще одна група військових — ополчення Сил швидкого реагування на чолі з одним із її керівників, який саме відвідував Москву на момент початку повномасштабного російського вторгнення до України. Не дивно, що Росія підтримує хороші відносини з обома військовими кліками, проте одночасно використовує підрозділи найманців «Вагнер» для торгівлі зброєю з ополченням та вивозом суданського золота через Сирію. Потім ці гроші можуть використовуватись і на фінансування війни проти України.

Згідно з інформацією від CNN, кількість золота, яка вивозиться підрозділами «Вагнер», може нараховувати 90% від всього виробництва Судану. Сейфелдін також підкреслила, що група «Вагнер» використовувала Судан ще й як платформу для розповсюдження свого впливу на територіях інших країн Африки, а дії російських найманців фактично відповідають колоніалізму взірця 19 століття — придушення, дестабілізація і екстракція ресурсів найбільш брутальним способом. За таких обставин активісти Суданської революції виступають проти обох хунт та проти імперіалізму, що експлуатує і знищує їхню державу. Вони потребують солідарності всього світу, щоб зупинити як масові репресії і розправи з боку армії й ополчення, так і втручання російського імперіалізму. 

 

вагнер

Російські інструктори зі складу ПВК «Вагнер» тренують та проводять підготовку місцевих військовослужбовців у Центральноафриканській Республіці. Фото: телеграм-канал «Оркестр Вагнера»

 

Намібія. Які сили протистоять солідарності з Україною?

Із часів здобуття незалежності у Намібії править партія «Організація народів Південно-Західної Африки» SWAPO. Ця сила, представляючи надії народу на визволення й соціалізм, очолювала народну боротьбу та спротиву апартеїду, коли країна була окупована расистським режимом Південно-Африканської Республіки аж до 1990 року. Партія національно-визвольного руху, який еклектично поєднував ідеї націоналізму, марксизму-ленінізму та соціал-демократії, наразі стала авторитарно-популістською організацією без чіткої ідеології, окрім певної форми африканського націоналізму. Як зазначила спікерка Анастасія Шеремет, символічними до цієї форми намібійського націоналізму, яким партія зараз керується, є і фундаментальні споруди, розроблені у близькій кооперації з північнокорейськими архітекторами.

Політика SWAPO щодо України є політикою «нейтралітету», котрий закріплений у статті 96 конституції республіки. Проте позицію партії насправді можна назвати позицією «проросійського» нейтралітету, який іде врозріз з концепцією нейтралітету держави — проактивного і демократичного. До прикладу, активний нейтралітет, заснований на деколоніальних принципах, Намібія висловила у 2020 році під час голосування в ООН: «Як нація, яка пережила вплив міжнародної солідарності під час темних днів нашої боротьби за незалежність, ми хочемо висловити нашу незмінну підтримку права на самовизначення та свободу народів Палестини і Західної Сахари». «Нейтралітет» правлячої партії Намібії щодо України разюче відрізняється. При цьому, як підкреслює виступаюча Анастасія Шеремет (українка, яка роками живе у Намібії), Україна воює за свою незалежність, проти імперіалізму та колоніалізму — за це ж боролися і народні рухи в Намібії. 

 

намібія

Зустріч президента Намібії Хаге Готфріда Гейнгоба та Володимира Путіна на економічному форумі Росія-Африка, 2019 рік. Фото: ТАСС

 

У чому ж причина таких різних «нейтралітетів» правлячої еліти Намібії? Президент країни наголошує, що Росія відіграла ключову роль у здобутті Намібією незалежності: «Я завжди кажу, хто б не брав участі у визвольній боротьбі, так чи інакше, Радянський Союз, російські люди були там, щоб підтримати нас, ​​усюди, де ми воювали». Тож різниця коріниться, зокрема, в ностальгії за Радянським Союзом, хоча політика уряду сучасної Росії в Африці базується не на підтримці (хоч і задля своїх інтересів) народних рухів, а на брутальній експлуатації і екстрактивізмі. Проте для розуміння позиції намібійського уряду щодо України варто відмітити і торговельні зв’язки з Росією, співпрацю з «Росатомом», взаємодію у видобутку газу, діамантів та вибудові культурних зв’язків, що використовуються для підсилення проросійської фракції у SWAPO. Як підкреслює Анастасія Шеремет, російське посольство активно веде перемовини з Намібією задля подальшої економічної кооперації і, зокрема, щодо торгівлі зерном, частину якого Росія викрала з України.

Серед населення Намібії думки щодо цієї війни різняться. Загалом підтримка України вища серед намібійських німців і молоді, що втомилася від постійного правління SWAPO. Водночас обговорення російського вторгнення в Україну частково табуйована тема, і, за оцінкою Анастасії Шеремет, більшість населення країни займає аполітичну позицію щодо війни, хоч і є деякий прогрес. 

 

агітація

Передвиборча агітація Хаге Гейнгоба, 2019 рік. Фото: picture-alliance/dpa/Gao Lei

 

Південно-Африканська Республіка. Зв’язок еліт з Росією та позиція проукраїнських лівих

Південно-Африканська Республіка має міцні зв’язки з Росією: ПАР є економічно найбільш розвиненою країною континенту і входить до BRICS — економічного союзу Бразилії, Росії, Індії, Китаю та ПАР. У серпні в Південній Африці пройде саміт організації, на який повинен приїхати Путін. Наразі незрозуміло, як пройде цей візит, оскільки ПАР є однією з країн-підписантів Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Тобто, згідно з міжнародними зобов’язаннями, ПАР повинна арештувати Путіна, якщо він ступить на її територію. Проте у місцевих активістів існують сумніви, що правляча партія, АНК, наважиться на такий крок. Деякі члени партії навіть пропонували скасувати статус країни-підписанта Римського статуту для проведення цієї зустрічі, а буквально 30 травня керівництво держави оголосило, що надасть дипломатичний імунітет усім учасникам саміту. «Люди думають, як арештувати Путіна, якщо він наважиться ступити на територію ПАР. Ми обов’язково кинемо йому виклик», — зазначає лівий активіст Десмонд Д’Cа, лауреат найпрестижнішої екологічної премії Голдманів та співорганізатор акцій протесту проти російського вторгнення.

То чому ж влада ПАР схиляється до порушення своїх міжнародних зобов'язань у разі приїзду Путіна на саміт BRICS? ПАР є наразі партнером Російської Федерації, противником міжнародних санкцій проти Росії, і, за словами американського посла, експортує у Росію зброю, яку та використовує проти України. Хоча ситуація з експортом ще точно не підтверджена, очевидно, що правляча партія ПАР, Африканський Національний Конгрес, підтримує близькі стосунки з Росією. Представники АНК нещодавно брали участь у чотирьохденній дипломатичній місії в Росії на запрошення «Єдиної Росії», ПАР приймала підсанкційні російські вантажні літаки, що доставляли зброю, та наразі тісно пов’язана з російськими олігархами — АНК відкрито фінансувалася видобувною компанією, що належала В. Вексельбергу, підсанкційному російському олігарху. У середині травня цього року відбувся візит південноафриканської військової делегації до Росії. Як підкреслює спікер Патрік Бонд, економіст і лівий активіст із ПАР («Спільне» публікувало переклад його статті про тенденції субімперіалізму в країнах BRICS), військові зв’язки між ПАР та Росією зміцнюються, разом з посиленням популістської «антизахідної» риторики домінуючого крила АНК. Останнє підтримує місцева Комуністична партія і найбільша профспілка робітників металургії.

 

пар

Президент Південно-Африканської Республіки Матамела Сиріл Рамафоса. Фото: Reuters

 

Наразі АНК фактично не приховує своєї проросійської позиції, хоч формально і проголошує «нейтралітет». Проте є шанс, що на наступних виборах АНК втратить більшість у парламенті. У такому разі до влади прийде або центристсько-ліберальний Демократичний Альянс, який критично ставиться до проросійської позиції АНК, або ж утвориться коаліція АНК з лівопопулістською пропутінською партією «Боротьби за економічну свободу», лідер якої виступає за відмову від формального нейтралітету і за постачання зброї Росії.

Отож, для проукраїнських лівих у ПАР стоять складні завдання одночасного просування соціально-орієнтованих змін, які не підтримують ліберальні партії, і протистояння лівопопулістським силам, що все більше нагадують націоналістично-авторитарні партії, і часто так само відстоюють неоліберальні політики. Для південноафриканських проукраїнських лівих (зокрема «BRICS знизу»)  важливо на прикладі України відстоювати принципи міжнародної солідарності й боротися супроти політичної залежності від Росії, неоліберальних націоналістичних політик і хазяйнування як місцевого, так і закордонного олігархічного капіталу.

Свій виступ Патрік Бонд закінчив цитатою провідного і найбільш впливового активіста профспілкового руху ПАР Звелінзіми Ваві: «Опонуйте незаконній окупації Східної України російськими військами так само, як ви боролися з американськими вторгненнями і військовими операціями на Ближньому Сході».

Ностальгія за СРСР як фактор африканської політики

Економічна кооперація з Радянським Союзом, підтримка ним національно-визвольних рухів в Африці формують ностальгію за СРСР та створюють образ Росії як надійного партнера й «друга», який часто використовують націоналістичні політики для поглиблення зв’язків з російськими олігархами, бізнесом і найманцями. Взаємодія з Росією стає важливою ідеологічною частиною клептократичних політиків, на неї спираються праві націоналісти, которі просувають «антиглобалістську» і «африкоцентричну» альтернативи. Але на практиці вони слугують фундаментальною опорою для авторитарних і популістичних режимів в регіоні. Так само для низки місцевих військових диктатур, що прийшли до влади внаслідок переворотів, важливим знаряддям є саме «вагнерівці» — наприклад, у Буркіна-Фасо та Малі, де минулого року російські найманці вбили та катували багато сотень мирних жителів лише в одному селищі Мура, що нещодавно підтвердила й ООН.

 

форум росія Африка

Економічний форум Росія-Африка, 2019 рік. Фото: ТАСС

 

Деякі африканські ліві активісти виступають за необхідність відходу від асоціації СРСР-Росія і прагнуть підкреслювати участь інших народів, що населяли СРСР, у допомозі Африці. Інші наголошують, що політика імперії не є внеском інших країн і народів через відсутню їхню суб’єктність. Одна з учасниць обговорення навела приклад: якщо Португалія використовувала ресурси зі своїх колоній для тих чи інших потреб, це не означає, що колонії відповідальні за це рішення. Навпаки, імперіалістичний центр розпоряджається ресурсами своїх колоній як йому заманеться, без політичної участі останніх. За такою логікою, Україна та інші окуповані чи колонізовані країни СРСР не могли прийняти рішення підтримувати чи не підтримувати африканські рухи, так як були позбавлені такого права. У цьому контексті важливо виділяти індивідуальний внесок українських інженерів, докторів, діаспори, яка допомагала Африці; опонувати міфу, що дії Радянського Союзу якимось чином дають нинішньому російському режиму право проводити імперіалістичну політику — незалежно від того, який з двох підходів є більш правильним.

Загалом, зустріч лівих активістів ENSU показує, що уявлення про африканський континент як колиску проросійських поглядів — не відповідають реальності, і що у цій частині світу так само виступають за солідарність з Україною та протистоять російському імперіалізму. Імперіалізму, який не тільки активно нищить Україну, але і Африку, дестабілізуючи регіон діями найманців «Вагнер». Ті, як відомо, активно брали участь у масових репресіях проти правозахисників, профспілкових і демократичних активістів та звичайних громадян, масових розстрілах і каральних походах, а також сексуальному насильстві, зокрема проти дітей. Російський капітал, часто у зв’язці з тими ж «вагнерівцями», займається екстрактивізмом та вивозить ресурси з регіону, щоб спонсорувати війну проти України. Ліві і демократичні активісти Африки підкреслюють взаємопов’язаність війни з Україною та імперіалізму в Африці. Вони наголошують на необхідності спільних універсальних підходів проти всіх імперіалізмів і диктатур. 

Автор: Владислав Стародубцев

Обкладинка: Катерина Грицева

Поделиться
Нігер: часи непевності Гострий політичний суп пострадянської Молдови. Інтерв'ю з Александру Лешану Кавіта Крішнан: «Байдужість до України завдала шкоди нашій боротьбі в Індії» Інтерв'ю з Кавітою Крішнан про нерівність, боротьбу лівих та репресії в Індії За нейтралітетом реакційних еліт Глобального Півдня стоять імперські амбіції, а не «антиколоніальна свідомість» Що не так з українською дипломатією воєнного часу на Глобальному Півдні Африка: між надіями на відновлення та новими війнами