Хоча Грузія суттєво відрізняється від України за розмірами та кількістю населення, у нас багато спільного. Зокрема, нас єднає минуле, а також спільний, хоч і різний за масштабами, досвід вторгнення з боку Російської Федерації, відповідно — війни, руйнування, переміщення великої кількості населення та спричиненої цим бідності.
Однак, окрім історичних паралелей, можна знайти великі подібності в соціально-економічній політиці. Свого часу Грузію в Україні розглядали як приклад боротьби з корупцією та вдалих реформ. Всі ці реформи керувалися неоліберальною логікою скорочення державних видатків, приватизації, дерегуляції тощо. Ці підходи й досі просуваються в обох країнах, призводячи до схожих проблем.
У цьому матеріалі грузинська активістка Софія Джапарідзе розповідає, як неоліберальні політики призводять до низьких зарплат, нестабільності та й відвертого зубожіння працівниць доглядових секторів Грузії. Вона також розповідає про самоорганізацію і боротьбу працівниць за кращі умови та оплату праці. Хоча схожі проблеми і боротьба мали місце і в Україні, досвід Грузії показує наскільки далеко можуть зайти антисоціальні реформи, незважаючи на необхідність соціальної підтримки населення після війни. Вже зараз ми бачимо, як в Україні урізають трудові права. Тож варто детальніше дивитися на приклад Грузії, щоб розуміти, до чого можуть призвести неоліберальні політики у бідній країні, що пережила війну.
Грузія — маленька країна, її населення складає всього 3,7 млн осіб — варто завжди мати на увазі цей масштаб. За даними Національної служби статистики Грузії з дев’яностих чисельність населення зменшилася на 1,2 млн осіб (на чверть). Однією з основних причин демографічного спаду є провал соціального відтворення — спроможності суспільства забезпечити життєво необхідну підтримку свого населення. І тут важливою є сфера опіки, що охоплює всю доглядову інфраструктуру, у якій залучені переважно жінки. Отже, увага до цієї галузі є необхідною для розвитку суспільства і для покращення становища працюючих жінок.
Від догляду за бідними до об’єднання
У сфері догляду в Грузії залучені переважно бідні люди. Вони працюють повний робочий день залишаючись економічно й соціально вразливими, більшість із них кажуть, що не можуть виконувати соціально-репродуктивну роботу у власній сім’ї через виснаження від «оплачуваної» роботи.
Водночас через низьку оплату праці й довгі робочі зміни по всій країні, бенефіціари такої праці налаштовані проти її виконавиць. Одержувачі соціальних виплат люто зневажають соціальних працівниць, бо вважають, що ті несуть відповідальність за будь-яке скорочення виплат, хоча це не входить до сфери їхніх повноважень. Батьки дітей-аутістів, які роками потребують терапії та підтримки для своєї дитини, чіпляються за єдину мізерну послугу, яку надає місто, і забезпечується вона неоплачуваною працею терапевток. Пацієнти часто скаржаться на непрофесійність медичних сестер і погане медичне обслуговування. Але медсестри самі настільки перевантажені, а праця їхня настільки недооцінена, що в таких умовах фізично неможливо забезпечити належний догляд. У системних проблемах сфери догляду, особливо у її недостатньому фінансуванні та товаризації, корінь яких лежить у переконанні, що суворе управління на локальному рівні є ефективним, суспільство звинувачує людей, які там працюють. Для них це ті обличчя, у яких вони вбачають представників галузі.
Соціальні працівниці протестують перед будевлею уряду у березні 2019 року. На плакаті зліва: «Соціальні працівниці не супермени!» / ОС Media.
Іншою проблемою є рівень еміграції в Грузії. Значна кількість людей, особливо жінок, їдуть працювати у сфері соціального відтворення за кордон, де умови праці такі ж жахливі, але зарплати й купівельна спроможність набагато вищі.
Ці провали в соціальному відтворенні можна пом’якшити за допомогою об’єднання в профспілки та соціальної боротьби за прожитковий мінімум і 40-годинний робочий тиждень. Але зараз еміграція є простішим варіантом, ніж така боротьба. Однак кілька здобутих перемог можуть дати поштовх іншим не пасти задніх і боротися зі свої трудові права.
В основному наша профспілка займається організацією працівниць сфери послуг. Серед них також працівниці соціального забезпечення, медсестри та поведінкові терапевтки. Нижче я розкажу про основні проблеми секторів опіки в Грузії та перемоги, яких ми досягли протягом останніх років.
Довгоочікувана й надексплуатована терапія
Поведінкові терапевтки працюють у рамках муніципальної програми роботи з розладами аутичного спектру. Також до нашої організації вступають медсестри, але їх небагато. Одним із наших пріоритетів було забезпечення не мінімальної заробітної плати, а прожиткового мінімуму для медсестер. Ми також провели дослідження умов праці медсестер і розробили власну методику визначення розміру прожиткового мінімуму.
Є низка проблем із фінансуванням соціальних програм. Наприклад, заробітна плата терапевток базується на сумі коштів, що виділяється на кожен сеанс із дитиною. Мер укладає контракти з постачальниками послуг, а постачальники наймають терапевток. Поки кошти дійдуть до терапевтки, з них майже нічого не залишається, посередники подекуди забирають половину. Різні постачальники також мають різні контракти — деякі пропонують трудові договори, деякі — договори про надання послуг. Інші надають менший захист працівницям — якщо сеанс терапії не відбувається, терапевт не одержує гроші. Часто батьки не приводять своїх дітей на сеанси влітку чи на канікулах, відсоток неявок щомісяця складає біля 10 %, відповідно зменшується й зарплата. Щоразу, коли терапевти починають говорити і вимагають кращої оплати, батьки та місто стверджують, що це «гроші дітей».
Важко критикувати чи вести серйозні розмови про те, що є життєво необхідним для благополуччя дітей. Ця схема показала свою вразливість під час пандемії COVID-19, коли все закрилось, а терапевтки залишися без копійки, мер повідомив їм, що на час локдауну зарплату вони отримувати не будуть. Завдяки нашій мобілізації їм вдалося зберегти дохід завдяки переходу на онлайн-уроки, але довелося витратити ще більше неоплачених годин на переформатування занять. Кампанія за зарплату під час пандемії COVID-19 об’єднала більшість батьків та терапевтів і, хоч ненадовго, розірвала ланцюг протилежності інтересів, проте знайшлись і батьки, що відреагували негативно.
Прожитковий мінімум для порятунку життя
Розглянемо сферу охорони здоров’я. Майже вся медична допомога в Грузії приватизована, однак у 2013 стартувала програма загального медичного страхування. Не дивлячись на те, що страховий поліс мав би покривати витрати свого платника, фактично як тільки люди почали звертатися за послугами до лікарень, ціни почали зростати. У дослідженні Всесвітнього банку 2017 року критикується висока вартість страхування. Пацієнти хочуть потрапити до лікарень, розуміючи, що там про них потурбуються й нададуть адекватну медичну допомогу. Проте спеціалісти далі наполягають на амбулаторному лікуванні, що навантажує сім’ї пацієнтів та перекладає на них відповідальність. Водночас у нас найнижчий показник госпіталізації. У той час як населення потребує більше практичного догляду, воно отримує його скорочений варіант.
Не дивлячись на те, що в Грузії найвищі витрати на медицину за найменшого обсягу запропонованих послуг, медсестри отримують найменшу зарплату в регіоні з неймовірно високою кількістю пацієнтів на зайнятих медсестер. Ця ситуація лише загострилася під час пандемії й погіршується далі. Додаткове фінансування для пацієнтів з COVID-19 не дістається медсестрам — лікарні присвоюють додаткові кошти собі.
Медсестра центральної лікарні Тбілісі Нона Мхітарія була вимушена працювати навіть після того, як сама підхопила коронавірус. Колеги підбадьорюють її кульками / Дато Корідзе / RFE / RL.
Якщо заробітна плата медсестер зросте, а співвідношення пацієнтів і медсестер зменшиться, вони зможуть краще потурбуватися про кожного пацієнта, що потребує медичної допомоги. Зараз, щоби заробити на життя, медсестрам доводиться працювати на кількох роботах. Якби вони мали одну стабільну зайнятість, що забезпечила б їхній прожитковий мінімум, вони змогли б покращити свої навички, пройти додаткове навчання, бути в кращій фізичній і психологічній формі й надавати кращий догляд.
Соціальні служби й соціальні працівниці
Працівниці соціальних служб так само отримують оплату за результатами своєї роботи — залежно від того, скільки помешкань вони відвідали. Вони отримують базову зарплату в розмірі 80 ларі (біля 790 грн) і додатково суму за кожне відвідане помешкання. Під час пандемії COVID-19 вони не могли відвідувати домівки, тому перевіряли лише нових людей, які хотіли здобути підтримку, а це не так багато. Вони вже мали проблеми з роботою з паперами, а тепер втратили змогу приймати рішення автономно — алгоритм вирішував, чиє помешкання відвідати. Замість упорядкування послуг алгоритм із його неточностями відмовив тим, хто потребували послуг.
Минулого року ми страйкували. Коли пандемія уповільнилась, деякі працівниці соціальних служб раз, або і двічі перехворіли ковідом. У сімей, які покладаються на кошти соціальних виплат, є стимул не казати правду про свій стан і про те, чи мають вони симптоми, що ставить під загрозу соціальних працівниць, які, за іронією долі, мають менше медичне страхування, ніж ті, кому вони надають послуги. Вони не змогли отримати необхідної допомоги, бо не мають хорошої страхівки. Одержувачі соціальної допомоги мають більше пільг, ніж працівниці, що їх надають. Одна з лідерок профспілок навіть подала заявку на соціальну допомогу й отримала її від того самого агентства, у якому вона працює.
Соціальні агентства створюють вразливу робочу силу. Вони не хочуть розширювати можливості праці, вони хочуть надати кошти як допомогу чи благодійність: зрештою, це ліберальна політика проти робітників, яка має на меті лише допомогу знедоленим за межею бідності замість покращення умов праці людей за допомогою розширення прав і можливостей. Вони впроваджують програми з латання дірок, звітами з яких потім можуть хвалитись, проте вони не здатні усунути першопричини. Робітники, профспілки, добре оплачувана праця й широкі можливості — забезпечення цього ніколи не є пріоритетом.
Боротьба й солідарність
У січні 2022 року наша профспілка, Мережа Солідарності, організувала страйк працівниць соціальних служб. Страйк тривав тиждень, у ньому взяли участь понад 400 робітників. Ця акція стала однією з найбільш успішних. Оскільки опозиційні ЗМІ не були зайняті іншими новинами, вони звернули увагу на наш страйк. Упродовж більш як тижня на кожному каналі та шоу можна було побачити працівниць соціальної сфери та нашу профспілку. Журналісти та страйкарі говорили про бідність, роботу по догляду, інфляцію, низькі зарплати та еміграцію, створюючи контраст зі звичними порожніми політичними балачками. Більш глибокі розмови про соціальну допомогу можливі. Навіть після страйку ЗМІ запрошували членів нашої профспілки для розмов про провали нинішньої системи соціального забезпечення.
Протест соціальних працівниць в Грузії за підняття заробітної плати / Georgian association of social workers (GASW)
Внутрішньо переміщена особа, які зверталася до Міністерства соціальних справ із проханням про надання житла на одному із шоу розповіла, як вона обурювалася на соціальну працівницю, яку їй призначили. «Я не знала, наскільки у вас була низька зарплата й погані умови в той час!», — зізналась вона. Страйк та його висвітлення в ЗМІ викликали співчуття між отримувачами соціальної допомоги та працівницями цієї сфери. Отримувачі телефонували своїм працівницям, мовляв, ми не знали, наскільки все погано, ми з вами!
Це була неймовірна перемога, облагороджена колективною й суспільною боротьбою. Ми вибороли перше підвищення заробітної плати за 15 років, включно з транспортними витратами, які раніше оплачувались із власної кишені працівниць. Також ми добились оплачуваної відпустки для вагітних, — соціальне відтворення в Мережі солідарності в пріоритеті, а наша профспілкова лідерка — мати трьох дітей.
Страйкова і профспілкова діяльність працівниць соціальної сфери важлива для розриву ланцюга протилежних інтересів. Соціальні працівниці ображаються на соціальних бенефіціарів, оскільки ті отримують більше, не працюючи, у той час як пільговики обурюються на них за недоліки соціальної політики. Забезпечення кращої оплати праці працівниць соціального забезпечення допоможе полегшити невдоволення, а їх об’єднання в профспілки означає здатність організуватись та впливати на соціальну політику на національному рівні, у такий спосіб захищаючи бенефіціарів також.
***
Ці три сфери в секторі опіки ілюструють як проблеми, так і можливості подолання розбіжностей між отримувачами соціальних послуг і працівницями. Вони також вказують на можливість знизити рівень еміграції завдяки профспілкам та трудовим перемогам. Соціальні програми, розроблені за принципами жорсткої економії, є головними винуватцями розділення робітників і бенефіціарів. Порушення цих принципів змусить робітників організовувати профспілки і, здобуваючи права для себе, покращувати соціальні програми й організовувати їх у відповідності з принципами солідарності. Це єдиний спосіб не лише покращити життя працівниць, а й перебудувати соціальне відтворення й зупинити руйнівну динаміку неоліберальної трансформації.
