«В Азербайджані з'явився свій варіант путінського "можемо повторити"». Інтерв’ю з азербайджанським журналістом Баширом Кітачаєвим

2966

У своїх публічних виступах президент Азербайджану Ільхам Алієв часто називає вірменські суверенні території «Західним Азербайджаном». Після перемоги Азербайджану у війні у 2020-му році в Арцасі (Нагірному Карабасі), блокади, внаслідок якої 120 тисяч вірмен залишилися відрізаними від світу, та бойових дій у вересні 2023-го року, що призвели до встановлення повного контролю Азербайджану над регіоном і вимушеного виселення вірменського населення, Алієв продовжує заявляти про нові територіальні претензії до Вірменії.

Про можливу загрозу війни, становище етнічних меншин в країні, політичні репресії і майбутнє Арцаху ми поговорили з азербайджанським фоторепортером та журналістом Баширом Кітачаєвим. Башир народився в Луганську, але коли він ще був дитиною, його сім'я переїхала до Азербайджану. Починаючи з 2018 року він працює журналістом, пише про наслідки конфлікту в Нагірному Карабасі та про права людини в Азербайджані. У 2021 році, коли репресії в країні почали посилюватися, Башир виїхав і з того часу знаходиться в еміграції.

Якими були настрої в азербайджанському суспільстві, коли Алієв розпочав війну у 2020-му році? Чи змінились вони після підписання мирного договору та фактичної перемоги Азербайджану? 

У 2020 році, приблизно за місяць до початку війни, були зіткнення на вірмено-азербайджанському кордоні. Тоді в Баку почалися протести. Проте люди вимагали не дотримання власних прав і свобод, а початку бойових дій. Восени 2020-го почалася повномасштабна війна. Після поразки у Першій карабаській війні (1992-1994) та територіальних втрат, азербайджанці переживали ресентимент, який влада Азербайджану активно використовувала для розпалювання ненависті між азербайджанським і вірменським народами ще з 1990-х років. У країні сформувалась ксенофобна ідеологія, яка перетворила її у фашистську державу. Власне, саме тому азербайджанці так зраділи війні. 

Більшу частину населення не цікавили й не цікавлять втрати. Тоді мені здавалося, ніби люди сприйняли війну як футбольний матч, де вони вболівають за свою команду. Після так званого «мирного» договору нічого не змінилось. Були надії, що на цьому все закінчиться, але пропаганда та розпалювання войовничих настроїв лише посилилися. Однак, якщо раніше це була жага реваншу, помсти, то зараз — бажання завоювати якомога більше територій. 

Разом з тим, здається, зросла кількість розчарованих, адже в деяких колах існувала думка, що завоювання Карабаху послужить кроком до демократизації країни. Люди очікували покращення суспільного добробуту. Однак велика маса людей, для яких критерій успішної країни — це велика площа на мапі, а не власний добробут та дотримання прав і свобод, почали вимагати нових перемог.  

 

Ільхам алієв

Ільхам Алієв. Фото з відкритих джерел

 

Образ Алієва як сильного лідера сформувався після 2020-го року — всі ці фірмові «розмахування» кулаками на камеру, погрози. До 2020-го року, коли він з'являвся публічно, то зазвичай розрізав десь стрічки, відкриваючи збудований підземний перехід. А нині він «президент-переможець» і природно — від цього звання не хоче відмовлятися. «Жалобна» риторика переможених змінилася на риторику переможців: в Азербайджані з'явився свій варіант путінського «можемо повторити». Коли Алієв отримав повний контроль над Карабахом, влада одразу ж переключила увагу на Вірменію. До цього говорили про повернення міжнародно визнаної території, а зараз кажуть, що Вірменія розташована на «історичних землях» Азербайджану.

Понад 10 місяців вірменське населення Арцаху перебувало у блокаді через закриття азербайджанською владою єдиної дороги, що з’єднує Вірменію та Арцах.  Восени 2023 року, під час нової воєнної агресії,  Азербайджан повністю взяв під контроль всю територію Арцаху включно зі столицею Степанакертом. Якою була роль російських миротворців з моменту їхньої присутності в Арцасі? Чи могли вони завадити блокаді і відтоку усього вірменського населення з Арцаху? Чи могли посприяти мирному врегулюванню конфлікту?

Російські миротворці — одні з головних винуватців блокади та вигнання вірменського населення. Вони не виконували своїх зобов'язань. Звісно, важливо визнати, що введення російських миротворців відтермінувало на деякий час вигнання вірмен, а також запобігло масовій різанині мирного населення азербайджанськими військами. Вже тоді в мережі з'являлися відео та фото воєнних злочинів. Десятки людей під час війни вважаються зниклими безвісти — найімовірніше, їх просто вбили. Російські миротворці з'явилися в регіоні не просто так. Росія практично керувала конфліктом, тому що Захід закрив очі на ескалацію. Тим паче, російські миротворці не мали мандату на застосування зброї для захисту мирного населення — лише на відкриття вогню для захисту самих себе. Азербайджанська влада розуміла, що з ними можна буде домовитися. 

Після перемоги у 2020-му році азербайджанські війська почали «намацувати ґрунт» — періодично обстрілювати села, стріляти по фермерах, щоб завадити роботі. Населення зверталося до миротворців по допомогу, проте жодних дій у відповідь не було. У них перед очима вбили одного фермера, коли той працював на тракторі — миротворці навіть не наполягли на розслідуванні. Вони, разом з Азербайджаном, просто допомагали цей випадок «зам'яти». Росіяни самі давали зрозуміти, що вони нічого не робитимуть. Водночас азербайджанські війська почали відчувати все більше і більше влади. 

Ситуація стала ще гіршою, коли Алієв та Путін уклали союзну угоду, яку було підписано за кілька днів до нападу Росії на Україну у 2022 році. Вони зобов'язалися не вчиняти ворожих дій щодо одне одного, що позначилося на ситуації в Карабаху. Азербайджанці стали просувати свої позиції вглиб території, вдаватися до психологічного тиску на вірменське населення, влаштовувати обстріли. Протягом десяти місяців блокади миротворці не намагалися вирішити цю проблему. У їхній присутності азербайджанці встановлювали КПП на в'їзді до Лачинського коридору, викрадали Вагіфа Хачатряна, щоб «пришити» йому справу про воєнні злочини. Це все було частиною програми тиску на карабаських вірмен, аби змусити їх тікати. Очікувалося, що вірмени швидше виїжджатимуть через страх, але вони не виїжджали. Наприкінці азербайджанська сторона вдалася до повноцінної воєнної агресії. Миротворці не виконали своїх зобов'язань щодо запобігання бойовим діям, більш того — Міноборони Азербайджану заявляло, що проводить свою операцію у тісній взаємодії з миротворцями. 

 

миротворці

Протестувальник із вірменським прапором навпроти блокпоста російських миротворців на виїзді зі столиці Нагірного Карабаху Степанакерта, 24 грудня 2022 року. Фото: Davit Ghahramanyan / AFP / Scanpix / LETA

 

Є свідчення, що миротворці продавали запаси їжі і побутових товарів, перевозили людей за гроші під час блокади. Тобто вони не лише не виконували своїх зобов'язань, а ще й наживалися на виснажених блокадою мешканцях. Попри те, що зараз вірмен у Карабаху не залишилося, російські миротворці не виїхали. Навіть тепер вони не заважають азербайджанській владі зносити вірменські культурні пам’ятки та споруди. Миротворці відіграли величезну роль у всьому, що сталося — вони дозволили цьому статися.

Азербайджанський політикум та ЗМІ часто говорять про можливість мирного життя вірмен у складі Азербайджану. Зокрема, кажуть про захист вірменської мови та культурної спадщини. Чи реалістичною виглядає ця картина? 

Немає абсолютно жодних шансів на те, щоб вірмени безпечно жили у складі Азербайджану. У країні й так великі проблеми з правами людини. Якщо ми відкриємо будь-який звіт від правозахисної організації, «Freedom House», наприклад, то побачимо, що в Нагірно-Карабаській республіці — маленькій, невизнаній республіці — свободи було набагато більше, ніж у самому Азербайджані. Нагірний Карабах був у списку частково вільних країн, тоді як Азербайджан — у списку авторитарних, невільних держав. 

В Азербайджані немає незалежних судів та засобів масової інформації, поліція слугує владі. У державних органах немає обраних представників народу, бо вибори регулярно фальсифікуються, а країною правлять клани. Тепер уявімо: як би в таких умовах жили представники національності, яких десятиліттями на державному рівні демонізують і проти яких постійно розпалюють ненависть? Вірмени могли б жити в Азербайджані лише на правах євреїв у Третьому рейху.

Назовні Азербайджан говорить про мир. Постійні воєнні провокації, напади, викрадення, ворожа риторика, ксенофобна пропаганда, розпалювання ненависті і, врешті-решт, гуманітарна блокада — все це свідчило, що нічого хорошого вірмен у складі Азербайджану не чекає. Як вони можуть говорити про збереження мови та культури, якщо на державному рівні вірменська культурна спадщина заперечується? Згідно з азербайджанськими міфами, всі вірменські церкви належать Кавказькій Албанії. Культурна спадщина, яку не можна присвоїти, — знищується, як хачкари у Джульфі, наприклад. Зараз у Карабах не пускають спостережну місію ЮНЕСКО. 

 

будинок

Вірменська родина перевозить блочний будинок на вантажівці, 18 листопада 2020 року. Фото: Sergei Grits / AP / Scanpix / LETA

 

Звичайно, вони брехали, коли казали, що захищатимуть культурну спадщину. Єдине, що демонстративно залишили, — вірменську церкву в Баку, яка була збудована в ХІХ столітті. Вона використовується як склад. Її залишили з конкретною ціллю: показати світові, мовляв, дивіться, ось у нас вірменська церква стоїть, ми її не знесли, отже у нас вірменську спадщину зберігають. 

При будь-якій спробі говорити про права вірмени піддавалися б арештам, вбивствам та постійним звинуваченням у сепаратизмі. Азербайджан свідомо зробив життя вірмен у Карабаху нестерпним, щоб вони точно покинули регіон і не заважали Алієву та його друзям з бізнесу захоплювати території в особисте користування і розподіляти бюджетні гроші.

Алієв чудово розуміє, що якщо він завтра закінчить конфлікт, а азербайджанці перестануть ненавидіти вірмен, то ненавидітимуть його самого. У нього спитають, чому жителі країни не бачать величезних нафтових доходів, чому низькі зарплати, чому їхній рівень життя в деяких аспектах нижчий за рівень життя сусідів, у яких немає нафти. 

В Азербайджані проживають різні етнічні меншини. Серед них — талиші, лезгини, тати. Яким є їхнє становище? 

Представники етнічних меншин не можуть навчатися своєю мовою. Є години в школі, які виділяються на вивчення мови, але їх дуже мало. Єдині, хто має право вчитися своєю мовою — це росіяни та етнічні грузини. Всі інші навчаються або азербайджанською, або російською. Я закінчив російську школу. Тати ж навіть свою мову не можуть у школі вивчати. Викладанням часто займаються люди без профільної освіти: знаю випадок, коли урок лезгинської мови проводив вчитель фізкультури, бо він носій мови. 

Просто за знання рідної мови в Азербайджані не заарештують. Але якщо ти представник етнічної меншини, тим паче ти маєш бути лояльним до держави, інакше тебе звинуватять у сепаратизмі. У 1990-х талиші та лезгини вимагали автономії, але їхній активізм швидко придушили. У 1990-х стався теракт у метро Баку, після якого заарештували членів організації лезгинського руху «Садвал». Їх катували, і деякі активісти померли від тортур. «Меморіал» визнав учасників організації політв'язнями, адже було доведено, що свідчення давались під тортурами. 

 

баку

Жертви масових вбивств у Баку, 20 січня 1990 року. Фото з відкритих джерел

 

Спроби національних меншин говорити про свої права — право на збереження культурних традицій, мови — швидко придушуються, і їх звинувачують у сепаратизмі. При цьому такі права гарантовані Конституцією Азербайджану та низкою міжнародних конвенцій, які були підписані алієвським режимом. Активістів етнічних меншин заарештовують, або ж вони гинуть за дивних обставин. Наприклад, Фахреддін Абосзода — журналіст, діяч невизнаної Талиш-Муганської Автономної Республіки, яку намагалися створити у 1990-ті. На запит Азербайджану у 2018 році російські силовики заарештували його на території Росії і передали Азербайджану, де ув’язнили за держзраду. Йому дали 16 років, здається, а 2020-го він помер у в’язниці. Незадовго до смерті адвокат Фахреддіна повідомляв, що його хочуть убити за ґратами. 

Потім справа Новрузалі Мамедова, вченого та лінгвіста. На відміну від Абосзода, він був досить лояльний до влади, не був опозиційним — людина просто займалась вивченням мови. Після того, як Новрузалі поїхав до Ірану на якусь мовну конференцію, його звинуватили в шпигунстві на користь Ірану і дали термін. У в’язниці Новрузалі стало погано, але медичної допомоги йому не надали, він помер. 

Опозиційні ЗМІ та сили в Азербайджані, як правило, теж націоналістично налаштовані та не висвітлюють проблеми етнічних меншин, так само, як не висвітлюють і загибель активістів. Опозиційні видання писали про суди над вірменськими військовополоненими, яких захоплювали під час карабаської війни, і навіть не намагалися розібратись, чи дійсно звинувачення азербайджанської сторони є виправданими.  

Влада хоче, щоб спочатку ти був азербайджанцем, а потім таким зручним «кишеньковим» лезгином, нескінченно лояльним до влади і готовим з будь-якої нагоди піти воювати за неї. Багато активістів, журналістів з етнічних меншин були змушені виїхати, тому що в Азербайджані їх могли переслідувати або навіть убити. Якщо талиш чи лезгин вивісить на своєму балконі національний прапор — йому загрожує термін, адже прапори етнічних меншин вважаються сепаратистською символікою. 

 

протест

Мирний протест проти дій уряду Вірменії щодо врегулювання ситуації у Нагірно-Карабахському регіоні в центрі Єревану, 20 вересня 2023 року. Фото: Narek Aleksanyan / EPA / Scanpix / LETA

 

Чи організовувались антивоєнні протести в Баку? 

Більшість населення негативно б реагували на такі протести. Для них мир — це мир на умовах Алієва, а антивоєнні протести сприймаються, як зрада. До прикладу, у 2020-му році антивоєнних активістів викликали в прокуратуру «на розмову». Поліція навіть не ставилась до них серйозно, бо люди, які виступали проти війни у 2020-му році були в неймовірній меншості. 

Звісно, організація антивоєнного протесту може бути небезпечною. Навіть поза Азербайджаном бути активістом — доволі небезпечно. В Азербайджані ж ти завжди під ковпаком. Вони перевіряють інформацію на твоєму телефоні: людина має обов’язково зареєструвати код своєї сім-карти, а тому мобільні оператори можуть зливати дані на вимогу правоохоронців, навіть без судового рішення.

Нещодавно Росія передала Азербайджану Каміля Зейнали — військового, який брав участь у жорстокому вбивстві вірменського дідуся під час 44-денної війни в 2020-му році (відео вбивства досі є у відкритому доступі). Чи відреагувала на це міжнародна спільнота? Як злочинця зустріли в Азербайджані?

Я бачив те відео ще 2020-го року, де обезголовлюють дідуся. Досі не можу точно сказати, чи це Каміль Зейнали на відео, чи ні. Але він тоді їздив на фронт, робив агресивні заяви, закликаючи азербайджанців по всьому світу вбивати вірмен.

Каміля Зейнали зустріли, звичайно ж, не так урочисто, як відомого Раміля Сафарова. Але приїхала група представники влади, ЗМІ, на нього повісили прапор — зустрічали як героя. Не дивно, що Росія його видала Азербайджану. До того ж, російська сторона ображена на Вірменію через приєднання до Міжнародного кримінального суду, що зобов’язує Вірменію заарештувати на своїй території Володимира Путіна та всіх інших російських військових злочинців. Ні за яких обставин Зейнали не видали б Вірменії для проведення розслідування. Міжнародне співтовариство не відреагувало, бо йому байдуже: воно продовжує вдавати, ніби в Азербайджані немає ксенофобії. Як наслідок — Зейнали зараз на волі. 

Я вважаю, що одним із головних кроків задля припинення конфлікту між вірменами та азербайджанцями мав би бути суд над військовими злочинцями, тому що основний наратив, який призводить до ворожнечі — це наратив помсти. Після того, як Азербайджан переміг у війні, політична ініціатива на його боці. На жаль, алієвський режим вирішив продовжувати конфлікт, бо для нього це запорука виживання.

У нещодавньому інтерв'ю прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян повідомив, що азербайджанська влада готує напад на Вірменію. Чому нова воєнна агресія важлива для Азербайджану?

Я також бачу приготування до агресії. Щодня азербайджанські ЗМІ випускають матеріали з наративом, що Вірменія знаходиться на історичних землях Азербайджану — всередині країни створюється ідеологічне підґрунтя для війни. Алієв закуповує озброєння, організовує військові навчання. Він впевнений, що йому зійде з рук напад на Вірменію, адже Захід зосереджений на Україні. Він також впевнений, що у разі санкцій Азербайджан протримається завдяки зв'язкам із Туреччиною та Росією. Як Путін нелегально в обхід санкцій торгує газом та нафтою, так само й Алієв планує це робити. 

До речі, з 2022-го року Євросоюз почав закуповувати газ в Азербайджану. Це була безпрецедентна подія, коли голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн приїхала до Азербайджану та підписала газовий контракт на збільшення постачання газу. І найцікавіше, що вона це зробила без якихось попередніх умов: наприклад, з ультиматумом про відмову від воєнної агресії чи відмову від політики репресій та ув’язнень. Гроші за газ Росія все одно отримує, адже Азербайджану стало не вистачати газу для власного споживання, й він почав закуповувати його з Росії. Ось так Європа «позбавлялася» російського газу. 

 

військові

Вірменські військові на лінії зіткнення в Лачинському коридорі, 2 лютого 2023 року. Фото: Gilles Bader / Le Pictorium Agency / ZUMA Press / Scanpix / LETA

 

Виходить, що Євросоюз відкрито спонсорує війни, репресії, порушення прав людини в Азербайджані. Бо, з одного боку, Азербайджан знаходиться в союзницьких відносинах з Росією, а з іншого, —— постачає газ до Євросоюзу і взагалі має карт-бланш робити все, що завгодно. Європа не зупинила вчасно агресію Росії, і ми бачимо, до чого це призвело. У 2014 році Росії дозволили захопити Крим, і одночасно запустили Північні потоки, газопроводи. Небажання Заходу йти на ескалацію і Путін, і Алієв сприймають як слабкість.

У ХХІ столітті цілий народ, 120 тисяч людей, свідомо тримали в гуманітарній блокаді та морили голодом — і  Азербайджану за це нічого не було. Лунали регулярні заяви, було два рішення від Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ — Азербайджан чхати на це хотів. Буквально минулого року Алієв на якомусь черговому заході у Шуші відверто сказав: підписи та договори нічого не варті. Вирішує лише сила — така позиція, до речі, ріднить його з Путіним. Воєнна агресія вигідна ще й тим, що Азербайджан змушує йти Вірменію на вигідні для нього умови. Вони сприймають вірменську сторону як капітулянта, позбавленого права голосу, який не може  висувати власні вимоги. І по-друге, знову ж таки, для Алієва війна — це можливість відволікати увагу людей від проблем у країні. 

 

зустріч

Зліва направо: президент Азербайджану Ільхам Алієв (у профіль), голова Європейської ради Шарль Мішель, прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, канцлер Німеччини Олаф Шольц та президент Франції Еммануель Макрон під час п'ятисторонньої зустрічі у Молдові, 1 червня 2023 року. Фото: пресслужба прем'єр-міністра Республіки Вірменії / EPA / Scanpix / LETA

 

Враховуючи те, що Вірменія прийняла рішення заморозити свою участь в Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ) і заявила, що не підтримує Росію у питанні агресії проти України, якими будуть дії Росії цього разу? 

Такі кроки з боку Вірменії — ще одна потенційна причина, чому може статися нова агресія з боку Азербайджану. Думаю, Росія «попросить» Азербайджан напасти на Вірменію ще раз, щоб «покарати», як це сталося у вересні 2023-го року: вся операція навколо Нагірного Карабаху дивним чином «збіглася» з різким погіршенням відносин між Москвою та Єреваном. Вірменія цілком справедливо тоді звинуватила Росію в невиконанні зобов'язань, адже ОДКБ продемонструвала, що не збирається заступатися за Вірменію. Європа ж почала цікавитися Вірменією тільки зараз, у контексті вигнання Росії з регіону.

Вихід Вірменії з ОДКБ та зближення із Заходом Путін може сприйняти як зраду. Реакцією Росії може стати економічна блокада, тому що Вірменія дуже залежна від Росії: газ до Вірменії постачає Росія, залізниці також контролює Росія, 90% інвестицій в економіку робить Росія. До речі, російські пропагандистські ЗМІ останні три роки транслюють лише проазербайджанську сторону та азербайджанські наративи. Якби в Азербайджані якісь медіа транслювали провірменські наративи — ці ЗМІ в перший же день закрили б, а працівників заарештували. Звичайно, Росія за будь-якої нагоди спробує здійснити переворот в Єревані. На виборах вони намагатимуться проштовхувати своїх кандидатів. Якщо Росія накладе економічні санкції на Вірменію, це буде дуже відчутно для жителів країни. 

Яким ти уявляєш майбутнє в Арцаху? Чи є надія на те, що вірменське населення повернеться додому?

Складно сказати, що буде в майбутньому. Зараз туди заселяють азербайджанців, біженців, які під час Першої карабаської війни втратили свої домівки. Наскільки я знаю, їм дають квартири, але не дають будинки із земельними ділянками, бо земельні ділянки зазвичай належать великим землевласникам. Громадянам не дозволяють інвестувати, бо інвестувати дають лише потрібним людям, які пов'язані з владними колами, сім'єю Алієвих. У Карабаху відбувається безпрецедентне розпилення державних грошей, бо це регіон, у якому немає жодного контролю. У Карабах не можна приїхати без дозволу. Руйнується вірменська культурна спадщина — і за цим ніхто не стежить. 

Жодних варіантів, при яких вірменське населення зможе повернутися додому, я не бачу. Звичайно, якщо одного дня Азербайджан стане демократичною і правовою державою та відмовиться від ксенофобії — тоді вірмени зможуть повернутися додому. Але я не вірю, що Азербайджан стане демократичною державою у близькому майбутньому. Це авторитарна мілітаристська агресивна держава, у якої вірменофобія — частина державної політики і основа державної ідеології. Зараз вірмени  мають зберегти своє життя та свободу, цінності, історію. На жаль, світова спільнота дозволила цьому всьому статись. І найважливіше, що має зробити вірменська сторона зараз, — запобігти можливій новій агресії.

Розмовляла з Баширом: Жанна Оганесян

Обкладинка: Катерина Грицева

Поделиться