«Створення “Капіталу” Маркса»: magnum opus Романа Роздольського

Ідея «Створення “Капіталу” Маркса» прийшла до Романа Роздольського 1948 року, вже після переїзду до Сполучених Штатів Америки. Тієї весни він завершив монографію, присвячену проблемі висловлювань Енгельса про «неісторичні» народи під час революції 1848–1849 років. Взагалі-то він бажав повернутися до студій з історії галицького селянства, але львівські, а частково й віденські архіви, на чиїх матеріалах ґрунтувалися його попередні праці, тепер були недоступними, адже опинилися під контролем радянського режиму, ворожого дослідникові. Пошуки альтернативного дослідницького проекту скінчилися, щойно Роздольський натрапив на рідкісний примірник «Grundrisse» Маркса в Бібліотеці Буттінґера, що тоді розташовувалася в Нью-Йорку^[1]. «Я <…> вирішив, по-перше, зробити певний “коментар” стосовно цієї роботи, а по-друге, надати наукову оцінку деяким новим твердженням, які вона містила» (Rosdolsky 1977: xi).

Роздольський працював над «Створенням» протягом 1950–1955 років^[2]. Задля цього він створив предметний покажчик до економічних творів Маркса. Цей покажчик, який складається з 15 тисяч бібліотечних карток, зберігся до сьогодні^[3]. У процесі автор зіштовхувався з різноманітними труднощами; найдошкульнішою з них, напевно, була недоступність «Die Neue Zeit» — теоретичного рупору німецької соціал-демократії та найхарактернішого марксистського журналу доби Другого інтернаціоналу. Згодом робота затягнулася, і Бібліотека Буттінґера затребувала примірник «Grundrisse» назад до Нью-Йорка – тоді як Роздольський мешкав у Детройті. У розпачі Роздольський навіть збирався передрукувати величезний текст на машинці. На щастя, 1953 року «Grundrisse» перевидали в Берліні, і цілий проект було врятовано^[4].

У 1955 році автор поставив крапку у 800-сторінковому рукописі, але видавця знайшов не відразу. Італійський видавець Фертінеллі визвався надрукувати книжку німецькою, якою вона й була написана в оригіналі, але через якісь обставини відмовився — попри те, що текст вже було набрано в типографії^[5].

Роздольський друкував уривки з цієї роботи як окремі статті (Rosdolsky 1953; 1956; 1957-1958; 1959a; 1959b; 1963), але не міг видати повний текст до кінця 1960-х років, коли це уможливив столітній ювілей першого видання «Капіталу» Маркса. У 1966 році франкфуртське «Європейське видавництво» («Europäische Verlagsanstalt») вирішило надрукувати монографію. І Роздольський провів останній рік свого життя, переробляючи рукопис перед публікацією^[6]. Вченого запросили підготувати на його основі виступ на ювілейному колоквіумі, що проходив у Франкфурті 14 вересня 1967 року. На той момент здоров’я Роздольського так погіршилося, що він не зміг відвідати захід, і написану ним доповідь зачитувала інша людина (Paterson 1967: 22)^[7]. Роздольський помер через місяць, 20 жовтня 1967 року. Його magnum opus було надруковано посмертно та відразу визнано видатним внеском у розуміння Марксової думки, а згодом перекладено на декілька мов, у тому числі італійську, іспанську, французьку, японську, сербохорватську, англійську^[8].

«Створення “Капіталу” Маркса» — найвпливовіша праця Роздольського, проте вона помітно вибивається із загального тону його наукового доробку. По-перше, це його єдина неісторична робота^[9]. Також це єдина книжка Роздольського, яку не можна зарахувати до особливої української марксистської традиції та яка не містить жодних відсилань до історії України^[10].

За словами його біографа Януша Радзієвського: «Усе, що виходило з-під пера Роздольського, несло відбиток того, що автор є українцем, є сином нації з важкою та часто трагічною історією» (Radziejowski 1978: 199). Поправка: усе, крім його найзнаменитішої праці. Це змушує нас замислитися: які глибші мотиви штовхали Роздольського полишити звичну для нього українську традицію та зануритися в проблеми Марксової економічної теорії?

Основна частина доробку Роздольського однозначно належить до української традиції марксизму^[11]. Ця традиція не така помітна, як російський, польський або австрійський марксизм, але це, безумовно, окрема традиція, якій властиві дві незмінні теми: національне питання та історична роль селянства. Українці були пригнобленою та переважно селянською (до 1930-х років) нацією, тому українцям — навіть марксистам — дошкуляли погляди Маркса й Енгельса на національність (схильність до централізації та асиміляції націй, засудження національного партикуляризму) та селянство (реакційний клас, приречений на швидке вимирання). Отож, твори майже всіх український соціалістів (як маркистського, так і немарксистського штибу) фокусувалися на цих двох темах. Український історик-марксист Роман Роздольський не був винятком. Його політичні твори 1920-х років, написані для Комуністичної партії Західної України, зосереджено на національному питанні (Роздольський 1930; Radziejowski 1978: 200–205)^[12], так само як і його монографія про Енгельса та «неісторичні» народи (Rosdolsky, R., 1979) і ще кілька статей (Прокопович 1927; Rosdolsky 1964; Rosdolsky 1965)^[13]. Другою центральною темою академічних інтересів Роздольського була соціальна та політична історія селянства, зокрема в його рідній Галичині. Роздольський написав кілька монографій: про галицьку сільськогосподарську общину та її зникнення (Rozdolski 1936)^[14], кріпацтво на Галичині (Rozdolski 1962)^[15], аграрну і податкову реформи Йосифа ІІ (Rozdolski 1961) та про селянських депутатів в австрійському рейхстазі 1848–1849 років (Rosdolsky 1976). Отже, проблематика більшої частини праць Роздольського видає українське походження автора (Radziejowski 1978: 207) та його приналежність до особливої української марксистської традиції. «Створення “Капіталу” Маркса» — видатний виняток.

Але в певному сенсі український марксизм присутній і в «Створенні “Капіталу” Маркса». Адже традиція, до якої Роздольський належав, являла собою окрему гілку ширшої традиції, що її Перрі Андерсон називає «класичним марксизмом», відрізняючи його від «західного марксизму». За Андерсоном, класичному марксизму властиві щонайменше три специфічних риси. По-перше, він розвинувся в певному географічному ареалі — у Центральній та Східній Європі (Anderson 1976: 5, 7, 10, 17, 26). Його значущі тексти написані німецькою, російською та, меншою мірою, польською мовами. По-друге, він існував у конкретний період — з кінця 19 ст. до 1930-х рр. (Anderson 1976: 23, 25, 27). Більша частина його представників була знищена Сталіним або Гітлером. По-третє, сфера інтересів класичного марксизму охоплювала історію, політику та економіку — на противагу заглибленості західного марксизму у філософію (Anderson 1976: 44–45, 49, 93).

Роздольський був частиною цієї ширшої традиції. І його «українські марксистські» твори, і твори-«винятки», присвячені темам, характерним для класичного марксизму — усі вони рясніють посиланнями на найвидатніших представників цієї традиції: Маркса, Енгельса, Каутського, Бауера, Люксембург, Леніна, Троцького. Галицький українець Роздольський жив у самому серці ареалу класичного марксизму — на перетині австро-німецької, польської та російської культурних і політичних зон. Місто Львів, у якому народився Роздольський, протягом його життя встигло побувати під австрійською, російською, польською, німецькою та радянською владою. Нікого не дивувало, що з юних років Роздольський знав німецьку, польську і російську. Як активіст західноукраїнського комуністичного руху, він постійно контактував із польськими комуністами та через кордон  — із більшовиками; наприкінці 1920-х — на початку 1930-х рр. був близьким до австрійської лівиці. Він навчався у Відні, де йому викладали австромарксисти Макс Адлер і Карл Грінберг^[16]. Водночас він був членом-кореспондентом московського Інституту Маркса і Енгельса, очолюваного тоді Давидом Рязановим (Radziejowski 1978: 202). Отже, як український марксист Роздольський був повністю занурений у традицію класичного марксизму, тоді ще живу й динамічну.

Класичний марксизм добіг кінця з приходом до влади Сталіна та Гітлера, які знищили безліч носіїв цієї традиції. Сам Роздольський дивом пережив чистку. А більшість його товаришів із західноукраїнського комуністичного руху були вбиті сталінським режимом. У 1951 році Роздольський надрукував невеликі спомини про українських лівих соціалістів Галичини в роки Першої світової війни — своїх друзів, які після війни стали співзасновниками КПЗУ. Роздольський перераховує, як завершилися їхні життя: Л. Розенберг — «вбитий сталіністами в 1940 р.»; Ф. Палащук — «убитий сталіністами в 1932 р.»^[17]; брати Дідушки — «розстріляні сталіністами в 1934 р.»^[18]; К. Максимович — «зліквідований сталіністами в 1934 р.»; К. Орловський — «зліквідований сталіністами в 1932 р.»; С. Рудик — «зліквідований сталіністами в 1940 р.» (Роздольський 1951: 11–12). Пам’ять про знищених Сталіним  українських комуністів була для нього священною. Роздольський присвятив свою монографію про Енгельса та національне питання «пам’яті М. Скрипника, О. Шумського та К. Максимовича — жертв сталінського терору в Україні» (Rosdolsky 1979: 17). Тілька гранична обережність дозволила самому Роздольському не потрапити до цього списку: він мав розсудливість ніколи не ступати на землю, що була б під політичним контролем Сталіна.

Але Роздольський опинився в такому часі й у такому місці, що спасіння від Сталіна означало нараження на іншу небезпеку — фашизм. Роздольський уже раз утікав від фашизму — 1934 року, коли в Австрії була встановлена диктатура Дольфуса. Коли в 1939 році нацистська Німеччина і сталіністський Радянський Союз розділили територію Польської держави, Роздольський полишив Львів та перебрався до Кракова, тобто переїхав із радянської зони окупації до німецької. У 1942 році гестапо заарештувало його за допомогу євреям. Решту війни він провів у нацистських концтаборах, у тому числі в Аушвіці (весна 1943 — осінь 1944 рр.).

Отже, Роздольський ледь не розділив долю більшості представників свого покоління класичних марксистів. За словами Перрі Андерсона, він «єдиний, хто вижив, із носіїв східноєвропейської культури, яка свого часу породила більшовизм і австромарксизм». І він сам це усвідомлював. У передмові до «Створення “Капіталу” Маркса» автор підтверджує, що має відповідні зобов’язання:

«Я не є ані економістом, ані філософом за фахом. І я б не осмілився писати коментар до “Рукописів” (“Grundrisse”), якби досі, як у перші три десятиріччя цього століття, існувала школа марксистських теоретиків, набагато краще підготовлених до  цього завдання. Але останнє покоління видатних марксистських теоретиків здебільшого пало жертвою гітлерівського і сталінського терору, що перервав подальший розвиток марксистської думки на кілька десятиріч. Зважаючи на ці обставини, я відчував на собі обов’язок представити читацькій публіці цю працю, нехай неповну і недосконалу — у надії, що для прийдешнього покоління теорія Маркса знову стане живим джерелом знання й політичної практики, яку це знання спрямовує» (Rosdolsky 1977: xiv)

Андерсон зауважує: «На меті цього грандіозного реконструювання архітектури економічної думки зрілого Маркса було уможливити для сучасного марксизму возз’єднання з центральною традицією економічної теорії в дусі історичного матеріалізму, перервану зі зникненням у міжвоєнний період австромарксизму» (Anderson 1976: 99).

Але Роздольський, працюючи над «Створенням “Капіталу” Маркса», відчував небезпеку набагато серйознішу, ніж зникнення певної інтелектуальної традиції, нехай і блискучої. Пережитий досвід сталінізму та фашизму залишив на ньому невитравний відбиток. За роки роботи над цією монографією він створив лише два мемуарних тексти: один, цитований вище, стосувався його товаришів, які загинули під час сталінських чисток; другий — описував перебування в Аушвіці. Безсумнівно, досліджуючи Марксову економічну думку, Роздольський досі перебував під впливом цих подій, як і сучасної гонитви ядерних озброєнь, що, здавалось, от-от завдасть людству таких втрат, що ані Гітлеру, ані Сталіну були не до снаги^[19]. У цьому світлі завдання відродити теоретичний спадок Маркса як «живе джерело знання й політичної практики, яку це знання спрямовує» здавалося Роздольському вкрай терміновим. Його настрій в 1955 році, відразу після завершення монографії, добре передає цей уривок зі спогадів про Аушвіц:

«Дозволь, читачу, що пригадаю ще один маленький епізод. У таборі неділя, пообідня пора. Гурток в’язнів лежить на койках і розмовляє про сподіваний близький кінець війни. “Професоре, – звертається до одного старшого в’язня, якого всі так кличуть, молодий поляк Казік, – професоре, а що буде з Освенцімом по війні?” “А що має бути? – відповідає той, що його називають професором. – Підемо додому”. “Не плети дурниць, професоре, — каже Казік. – Ніхто звідсіль не вийде живий!” – “Воно то правда, – відповідає наш професор, – а все таки нехай живі не гублять надії! [слова польського поета Словацького]. А щодо самого Освенціма, то нова Польща спорудить тут великий музей, і до нього роками будуть мандрувати делегації з цілої Європи. На кожний камінь, на кожну доріжку покладуть вінки, бо тут кожна п’ядь землі полита кровю. А потім, коли бараки заваляться, дороги заростуть травою і про нас всі забудуть, прийдуть нові, ще гірші війни і ще гірші звірства. Бо перед людством є лиш дві можливості: або воно найде до кращого соціяльного ладу, або загине в варварстві і людожертстві.”
Бідолашний “професор” тільки повторив сказані ще вісімдесят років тому слова соціялістичного мислителя Фрідріха Енґельса^[20]. Я чув їх не раз перед війною. Але на койках освенцімського табору вони звучали реальніше і правдивіше, ніж будь-коли. А хто може сьогодні, по всіх Освенцімах, Колимах і атомових бомбах, сумніватися в правді тих слів?» (Роздольський 1956: 9–10).

Отже, «Створення» було задумане заради відродження очорненої і зруйнованої у попередні десятиріччя класичної марксистської теорії, що посприяла б боротьбі за «кращий соціяльний лад». Поставивши перед собою таку політичну мету, Роздольський відклав убік специфічні українські (нехай і марксистські) зацікавлення та почав працювати в головному річищі класичного марксизму, адже саме це було на часі. Подібний момент уже був у його житті — коли він вирішив, що перемога Жовтневої революції, революції загальноросійської, важливіша за перемогу окремої української революції. Перед початком роботи над «Створенням “Капіталу” Маркса» з-під пера Роздольського вийшла така фраза: «Під час вирішального протистояння, усі другорядні питання <...>  слід підпорядкувати головній меті» (Rosdolsky 1979: 154-155, 157).

На одному рівні цю книжку можна розуміти як такий собі сурогатний проект, яким історик зайнявся в умовах недоступності своїх джерел. Але я переконаний, що правдивим є й інший рівень розуміння: Роздольський лишався єдиним представником класичної марксистської традиції, хто вижив і був здатним замислити й написати таку книжку; він був частиною цієї традиції, адже раніше брав участь у вужчій її течії, себто українському марксизмові, а монографія постала внаслідок викликаного кризовими обставинами свідомого переходу з вужчої течії до мейнстріму.

Фото Євгена Нікіфорова

Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х рр. Роздольський повернувся до вивчення таких тем, як історія галицького селянства та розпад Другого інтернаціоналу під час Першої світової війни, у якому помітну роль відіграло національне питання. Але в останній рік життя мусив знову займатися «Створенням “Капіталу” Маркса», аби підготувати книжку до публікації. У вересні 1967 р. його доповідь зачитали на відкритті Франкфуртського колоквіуму. За два тижні до своєї смерті Роздольський написав у листі до іншого відомого українського історика: «Мушу Вам признатися, що я трохи гордий з цього, що як українець вибився на тому конгресі на перше місце»^[21].

Дослідження методології Маркса та переосмислення багатьох спірних питань відповідно до цілей та меж цієї методології можна вважати одним з основних внесків Романа Роздольського до марксизму. Вчений продемонстрував: після Маркса марксисти не дуже добре розуміли метод абстрагування, на якому ґрунтувався «Капітал» та інші економічні твори класика.

Викладаючи свою економічну теорію, Маркс відштовхувався від  абстрагування високого ступеня. Він виокремлював певні засадничі тенденції, властиві капіталізмові, та свідомо залишав поза увагою інші (тобто абстрагувався від них), які в реальності могли впливати (і досить серйозно) на ті елементи, що він досліджував. Заглиблюючись у подальший аналіз, Маркс додавав нові абстракції. Таким чином, примножуючи абстракції та вивчаючи взаємозв’язки між ними, Маркс наближався до аналізу конкретної реальності. Конкретне, за Марксом, існувало на перетині всіх абстракцій.

Учні Маркса не зрозуміли до кінця Марксів метод викладу теорії, його продуманий перехід від абстрактного до конкретного. Отож, учні поспішали застосувати Марксові категорії та концептуальний інструментарій до конкретної реальності, не звертаючи уваги на їхній методологічний статус — тобто наближеність до чистої абстракції і віддаленість від конкретної реальності. Як наслідок, спроби застосувати досить абстрактні Марксові конструкції до цілком конкретних ситуацій  неминуче призводили до суперечок стосовно валідності та справжнього сенсу багатьох його тверджень. Заслуга Роздольського полягала в тому, що він зміг довести: ці суперечки засновувалися на хибних припущеннях, адже Маркс зовсім не мав наміру розв’язати ті проблеми, навколо яких тепер точилися дебати.

Ось приклад із диcкусій про схеми відтворення, блискуче проаналізованих Манфредом Турбаном (Turban 1984). В одному місці Маркс, залишаючись на високій ступені абстрагування, прагне показати, що капіталізм відтворює себе не лише в сенсі абстрактної вартості, але також і в сенсі реальних матеріальних благ (мінова та споживча вартості відповідно). З цією метою він накреслює двоїсту модель, у якій кожен підрозділ виробляє товари різного типу^[22]. Далі Маркс використовує цю модель, схеми відтворення, аби дослідити взаємодію мінової та споживчої вартості в процесі відтворення та розширення капіталістичної економіки. Розібравшись із цим (наприкінці 2-го тому «Капіталу»), Маркс переходить до більш конкретного рівня аналізу (у 3-му томі), у якому ці схеми відтворення грають вже другорядну роль.

Проте згодом і послідовники Маркса, і його критики використовували схеми відтворення неналежним чином. Ці схеми застосовували до найрізноманітніших конкретних ситуацій: аби з’ясувати, чи може така недорозвинена країна, як Росія, стати капіталістичною (дебати між народниками та легальними марксистами); аби продемонструвати неминучість безперервного капіталістичного зростання (Туган-Барановський та інші ревізіоністи); аби розробити план переходу до соціалізму (Бухарін); аби обґрунтувати центральне планування в постреволюційному суспільстві (а саме в сталіністському і постсталіністському СРСР). Ба більше, Роза Люксембург була впевнена, що відшукала в схемах явні логічні та математичні невідповідності, і тому пропонувала відкинути їх на користь її теорії імперіалістичної капіталістичної експансії — неначе схеми Маркса якимось чином виключали цю теорію. Коротко кажучи, методологічні цілі та обмеження, закладені при створенні схем, було проігноровано, натомість їх інтерпретували помилково — це стосувалося як їх фактичного змісту, так і задуму Маркса.

Турбан чудово впорався зі своїм завдання — продемонструвати, яким був внесок Роздольського до роз’яснення полеміки навколо Марксових схем відтворення та, можна сподіватися, її завершення. Мої зауваження стосуються лише двох аспектів: по-перше, вище я висловив деякі міркування стосовно місця «Створення “Капіталу” Маркса» у творчому доробку Роздольського; по-друге, я сперечатимусь  із твердженням Турбана (Turban 1984: 128), нібито Роздольський не обґрунтовує свою тезу, що збільшення відносної додаткової вартості не здатне переважити негативні наслідки зростання органічної будови капіталу.

Отто Бауер спробував переглянути Марксову схему відтворення та включити туди технічний прогрес, що виражається в зростанні органічної будови капіталу. Роздольський вважав незадовільними самі підстави подібної ревізії, адже зростання органічної будови неминуче супроводжує падіння норми прибутку, що зрештою перешкоджає капіталістичному відтворенню. Турбан із цим не погоджується: «Зростання органічної будови не обов’язково мусить призвести до “повної руйнації базових взаємовідносин схем Маркса”, як помилково вважали Роза Люксембург і згодом Роздольський» (Turban 1984: 126). «Твердження Роздольського про те, що працезберігаючий технічний прогрес неодмінно призводить до порушення рівноваги у моделі» відтворення «можна спростувати» (Turban 1984: 131).

Натомість Турбан стверджує, що рівновага зберігатиметься і відтворення триватиме, якщо викликане зростанням органічної будови падіння норми прибутку компенсуватиметься зростанням відносної додаткової вартості. Тоді як Роздольський виключав  саму «можливість компенсації недостатньої маси додаткової вартості за рахунок зростання відносної додаткової вартості (тобто підвищення норми додаткової вартості) (Turban 1984: 128)». Дещо раніше схожі аргументи наводив інший критик, Вільям Дж. Баумол:

«Водночас зі зростанням продуктивності праці зменшується кількість годин, за які працівник заробляє собі на існування. Отже, частина робочого дня, яка може (але не обов’язково) лишатися неоплачуваною, зростатиме, що збільшуватиме числівник у формулі прибутку. З цим погоджується Свізі, але не Роздольський».

Баумол пише, що Роздольський «натхненно, хоч і непереконливо, обстоює чистоту доктрину», тобто падіння норми прибутку внаслідок зростання органічної будови (Baumol 1979: 222–223). Однак Турбан чомусь не помічає цього обстоювання та навіть стверджує, що «Роздольський не наводить жодних аргументів^[23] на користь свого припущення (що зростання відносної додаткової вартості не врівноважуватиме наслідки зростання органічної будови. — І.-П. Х.)» (Turban 1984: 128).

Отже, не завадить вказати на підстави, на основі яких Роздольський відкидав «зростання норми додаткової вартості pari passu^[24] із зростанням органічної будови». Насправді він приділяв цьому твердженню чималу увагу як «головному контраргументу, висунутому критиками Маркса»  (Rosdolsky 1977: 407) супроти закону тенденції падіння норми прибутку.

Роздольський наводить дві лінії аргументації, в обох випадках відштовхуючись від головних економічних праць Маркса. По-перше, вартість робочої сили не падає з тією ж швидкістю, з якою зростає продуктивність, адже зростання органічної будови відбувається і в тих галузях виробництва, які не зменшують свої витрати на зарплату і не знижують вартість робочої сили. На думку Маркса, зростання органічної будови найімовірніше відбуватиметься саме в таких галузях, зважаючи на загальну тенденцію аграрного сектору до відставання від індустріального сектору. Крім того, існування земельної ренти підтримує ціни на сільськогосподарську продукції на високому рівні. Роздольський висловив два застереження щодо тверджень Маркса про сільське господарство. Роздольський передчував, що технічний прогрес зможе зменшити відмінності між аграрним та індустріальним секторами, а також те, що із розвитком капіталізму частка зарплати, яка витрачається на їжу, зменшуватиметься. І сам Маркс мав уявлення про певні «стримуючі фактори» — насамперед боротьбу робітників за підвищення зарплат, за отримання своєї частки «у загальному зростанні добробуту». Попри все це, і Маркс, і Роздольський вважали основний аргумент цілком валідним (Rosdolsky 1977: 477–478).

По-друге, зважаючи на обмеження, встановлені тривалістю робочого дня: чим наявна додаткова вартість більша – тим меншого її приросту може досягти капітал, підвищуючи продуктивність. Цей аргумент, вочевидь, здавався Роздольському важливішим чи принаймні цікавішим. Він розбирає його в розділі про схеми відтворення (Rosdolsky 1977: 503), повертається до нього, розглядаючи критику закону падіння норми прибутку (Rosdolsky 1977: 408–411) та зрештою присвячує цій темі окремий розділ, нехай і невеликий (16-й — «Відносна додаткова вартість та виробничі сили: ускладнення валоризації капіталу із розвитком капіталістичного способу виробництва») (Rosdolsky 1977: 230–234). Вчений викладає цей аргумент коротко та ясно:

«Існують певні межі додаткової вартості, що її здатен створити робітник. З одного боку, це тривалість робочого дня, з іншого – частка робочого дня, необхідна для відтворення самих робітників. Наприклад, якщо стандартний робочий день становить 8 годин, жодне зростання продуктивних сил не зможе витиснути з робітника більше додаткової вартості, ніж він створює за 8 годин мінус кількість годин, необхідних для виробництва заробітної плати. Якщо нові технології виробництва  зможуть скоротити суспільно необхідний робочий час, припустимо, з 4 годин до півгодини, тоді додаткова вартість не перевищуватиме 15/16 робочого дня (у даному випадку 8-годинного); вона виросте з 4 до 7 1/2 , тобто навіть не подвоїться. Тоді як продуктивність праці може зростати необмежено». (Rosdolsky 1977:408–409)

Отже, Роздольський аргументовано відкидав можливість компенсації падіння норми прибутку за рахунок зростання відносної додаткової вартості.

Посилання

Прокопович, Т., 1927. “Фрідріх Енгельс про Україну”. В: Червоний шлях, 7-8, с. 161-186.

Роздольський, Р., 1930. “Українське національне питання в кривому зеркалі В. Затонського”. В: Культура, 1, с. 25-29.

Роздольський, Р., 1951. “До історії українського ліво-соціалістичного руху в Галичині (Підчасвоєнні Драгоманівки 1916–1918 рр.)”. В: Вперед, 3–4.

Роздольський, Р., 1969. “До історії Союзу визволення України”. В: Український самостійник, 137, с. 31-40; 138, с. 29- 35: 139, с. 38-42; 140, с. 32-39; 141, с. 26-30; 142 , с. 32-38.

Роздольський, Р., 1956. “Невільники і смертники в двох таборах: спогади про Освенцим і Біркенау”. В: Оборона, січень.

Роздольський, Р., 1955. “Ще про еміграцію і про українську справу”. В: Оборона, листопад.

Anderson, P., 1976. Considerations on Western Marxism. London.

Baumol, W. J., 1979. “Review of The Making of Marx's 'Capital'”. In: Journal of Political Economy, February.

Himka, J.-P., 1970. “Leonid Plyushch: The Ukrainian Marxist Resurgent”. In: Journal of Ukrainian Studies, Fall.

Paterson, M., 1967. “Drei Tage mit Karl Marx: Ein Koloquium zum 100. Jahrestag des Erscheinens des 'Kapital'”. In: Frankfurter Allgemeine Zeitung, September 27.

Radziejowski, J., 1976. Komunistyczna Partia Zachodniej Ukraine 1919-1929.  Węzłowe problemy ideologiczne. Cracow, 1976.

Radziejowski, J., 1978. “Roman Rosdolsky: Man, Activist and Scholar”. In: Science & Society, 42 (2).

Rosdolsky, R., 1951. “The Distribution of the Agrarian Product in Feudalism”. In: Journal of Economic History, 11, pp. 247-265.

Rosdolsky, R., 1952–1953. “On the Nature of Peasant Serfdom in Central and Eastern Europe”. In: Journal of Central European Affairs, 12, pp. 128-139.

Rosdolsky, R., 1953. “Das 'Kapital im allgemeinen' und die ‘vielen Kapitalien': Ein Beitrag zur Methodologie des Mantschen 'Kapitals'”. In: Kyklos, 2, pp. 153-163.

Rosdolsky, R., 1954. “Die ostgalizische Dorfgemeinschaft und ihre Auflösung”. In: Vierteljahrschrift für Sozial- und Wirtschaftsgeschichte, 41, pp. 97-145.

Rosdolsky, R., 1956. "Zur neueren Kritik des Mantschen Gesetzes der fallenden Profitrate”. In: Kyklos, 2, pp. 208-226.

Rosdolsky, R., 1957-1958. “Der esoterische und der exoterische Marx: Zur kritischen Würdigung der Marxschen Lohntheorie”. In: Arbeit und Wissenschaft, 11, pp. 348-51, 388-91; 12, pp. 20-24.

Rosdolsky, R., 1959a. “Der Gebrauchswert bei Karl Marx: Eine Kritik der bisherigen Marx-Interpretation”. In: Kyklos, 1, pp. 27-56.

Rosdolsky, R., 1959b. “Joan Robinson’s Marx-Kritik”. In: Arbeit und Wissenschaft, June and July.

Rosdolsky, R., 1963. “Ein neomarxistisches Lehrbuch der politischen Ökonomie”. In: Kyklos, 4, pp. 626-654.

Rosdolsky, R., 1964. “Friedrich Engels und das Problem der ‘geschichtslosen’ Völker (Die Nationalitätenfrage in der Revolution 1848-1849 im Lichte der ‘Neuen Rheinischen Zeitung’)”. In: Archiv für Sozialgeschichte, 4, pp. 87-282.

Rosdolsky, R., 1965. “Worker and Fatherland: A Note on a Passage in the ‘Communist Manifesto’”. In: Science and Society, 3, pp. 330-337

Rosdolsky, R., 1968. “Einige Bemerkungen über the Methode des Marxschen 'Kapital' und ihre Bedeutung für die heutige Marxforschung” . In: Euchner, W. and  Schmidt, A. (eds.), 1968. Kritik der politischen Ökonomie heute: 100 Jahre ‘Kapital’. Referate und Diskussionen vom Frankfurter Kolloquium im September 1967, veranstaltet vom Institut für Politikwissenschaft der Johann Wolfgang Goethe- Universität und der Europäischen Verlagsanstalt. Frankfurt: Europäische Verlagsanstalt/Vienna: Europa Verlag. Pp. 9-21.

Rosdolsky, R., 1969. “Der Streit um die polnisch-russichen Staatsgrenzen anlässlich des polnischen Aufstandes von 1863”. In: Archiv für Sozialgeschichte,. 9, , pp. 157-180.

Rosdolsky, R., 1973. Studien über revolutionäre Taktik: Zwei unveröffentliche Arbeiten über die II. Internationale und die österrekhishee Sozialdemokratie. Berlin: Verlag für das Studium der Arbeiterbewegung.

Rosdolsky, R., 1974. “Comments on the Method of Marx's Capital and Its Importance for Marxist Scholarship”. In: New German Critique, 3, pp. 62-72.

Rosdolsky, R., 1976. Die Bauernabgeordneten in konstituierenden österreichischen Reichstag 1848-1849. Vienna: Europa Verlag.

Rosdolsky, R., 1977. The Making of Marx's 'Capital'. London: Pluto Press.

Rosdolsky, R., 1979. Zur nationalen Frage: Friedrich Engels und das Problem der "geschichtslosen” Völker. Berlin: Olle & Wolter.

Rosdolskyj, R., 1929. “Das Problem der geschichtslosen Völker bei K. Marx und Fr. Engels”. Dissertation eingereicht an der Rechts- und Staatswissenschaftlichen Fakultät der Universität in Wien zur Erlangung des Doktorgrades, Angefertigt unter Anleitung der Herren Professoren: Dr. H. Kelsen und Dr. A. Menzel. Vienna.

Rozdolski, R., 1936. “Wspólnota gminna w b. Galicji Wschodniej i jej zanik”. In: Badania z Dziejów Spolecznych i Gospodarczych, 27.

Rozdolski, R., 1961. Die grosse Steuer- und Agrarreform Josefs II: Ein Kapitel zur österreichischen Wirtschaftsgeschichte. Warsaw.

Rozdolski, R., 1962. Stosunki poddańcze w dawnej Galicji. Warsaw.

Solchanyk, R., 1973. “The Communist Party of Western Ukraine, 1919-1938”. PhD dissertation, University of Michigan. Ann Arbor.

Tompson, E. P., 1978. The Poverty of Theory and Other Essays. New York: Monthly Review Press.

Turban, M. A., 1984. Roman Rosdolsky’s Reconsideration of the Traditional Marxist Debate on the Schemes of Reproduction on New Methodological Grounds. In: Koropeckyj, I. S. (ed.). Selected Contributions of Ukrainian Scholars to Economics. Cambridge, MA. Pp. 91-134.