Віталій Дудін
Під гаслами позбавлення від старого радянського мотлоху українські депутати хочуть провести «реформу профспілок». Під реформаторську гільйотину потраплять повноваження профкомів, які сьогодні змушують менеджмент детально продумувати свої рішення. Після невдалої спроби ухвалити ліберальний проєкт Закону «Про працю» бізнес-кола прагнуть реалізувати «план B» — парламент може ухвалити законопроєкт №2681, який по-новому регулюватиме профспілкову діяльність. Така «тиха трудова реформа» може позбавити українських працівників залишків захищеності, забравши не привілеї профспілкових керманичів, а права й заробітки.
Безсумнівно, українські профспілки мають широкі права. Спадок радянської епохи піддався трансформації в 90-ті роки. Захист пересічних членів профспілок звузився, але члени профкомів досі мають імунітет від звільнення, а також можуть здійснювати громадський контроль за дотриманням трудового законодавства. Слабким місцем залишаються юридичні гарантії захисту через слабку судову систему й повноваження профспілок в управлінні підприємствами та організації страйків.
Акція протесту проти проєкту закону «Про працю» в Херсоні, 30 січня 2020 рік
Довгоочікувані босами зміни
Що ж передбачено законопроєктом № 2681? Він руйнує не лише «радянський» Кодекс законів про працю України (Кодекс), а ухвалений за часів незалежності України Закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії» (Закон).
• Кодекс доповнюється статтею 247-1, яка передбачає створення «контрольних комісій» у профспілках, що слідкуватимуть за виконанням обов’язків профспілками. Цей інструмент може використовувати роботодавець, щоб послабити робітничу організацію та ускладнити їй життя додатковими бюрократичними процедурами.
Скасовується повноваження профкому вимагати у власника розірвання трудового договору з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю (поправки до ст. 247 Кодексу).
• Зміни до ст. 252 КЗпП (повноваження профкому):
- Профком не буде погоджувати застосування дисциплінарних стягнень (доган) до членів профкому;
- Звільнення членів профкому не потребуватиме погодження з вищим органом профспілки;
• Зміни до ст. 248 КЗпП (гарантії діяльності профспілок):
- профспілки не зможуть перевіряти діяльність їдалень, гуртожитків, дитсадків та інших об’єктів соціального призначення, що належать підприємству;
- профспілки не зможуть вимагати документи від власника щодо умов праці (їх можна лише «отримувати»);
- профспілки не зможуть перевіряти рахунки з оплати праці та державного соцстрахування.
• Відрахування коштів підприємствами, установами, організаціями первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну та оздоровчу роботу не передбачаються взагалі.
• Перевірити залишки коштів на рахунках підприємства при затримці зарплат буде неможливо (на думку авторів проєкту, нинішня ст. 251 КЗпП не узгоджується з принципом банківської таємниці). Доведеться забути й про таку гарантію, як неприпустимість звільнення обраних до профкому осіб ще 1 рік після закінчення терміну повноважень.
• Вносяться зміни до ст. 1 Закону. Щоб утворити первинну організацію профспілки, треба буде десять членів, а не три як сьогодні. Вводиться безглузде обмеження на утворення більше двох профспілок на підприємстві (наприклад, на ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» їх нараховується до 10-ти).
• інші зміни до Закону про профспілки:
- держава не буде сприяти навчанню профспілкових кадрів (поправки до ст. 13 Закону);
- профспілки не впливатимуть на розробку проєктів актів законодавства у соціально-економічній сфері (поправки до ст. 21 Закону);
- пропозиції профспілок щодо перенесення або мінімізації вивільнення працівників більше не будуть обов’язковими для розгляду (поправки до ст. 22 Закону);
- профспілки більше не зможуть делегувати представників до наглядових рад фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування (поправки до ст. 24 Закону);
- скасовується стаття 33 «Право профспілок, їх об'єднань щодо притягнення до відповідальності посадових осіб».
Окремо хочеться зупинитися на питанні імунітету від звільнення для профспілкових лідерів. Сьогодні необхідно отримати згоду профспілки на звільнення члена профкому, а також згоду вищого виборного органу профспілки. Аналіз європейського досвіду вказує, що такий імунітет було збережено в дещо видозміненій формі:
1. у Словенії існує широкий перелік представників працівників, які користуються додатковим захистом від звільнення. Процедуру звільнення було спрощено, але вона поширилася на ширше коло суб’єктів;
2. вимога погоджувати з вищими органами профспілки звільнення профлідерів була скасована, проте санкціонувати звільнення мають інші треті особи (суд у Латвії або інспекція праці в Литві).
Майнове питання
Питанням, яке справді провокує значні дискусії, є націоналізація майна. Звичайно, що влада розраховує розколоти профспілковий рух, заграючи з тими профорганізаціями, які не мають успадкованого з радянських часів майна.
Прикінцеві положення Закону про профспілки доповнюються пунктом 2-1: «Майно профспілок, їх об’єднань колишнього Союзу РСР і УРСР, розташоване на території України та яке станом на 24 серпня 1991 року перебувало у їх віданні, володінні та/або користуванні, є державним майном». Ця норма спірна щонайменше з юридичного погляду, адже питання власності регулюються Цивільним кодексом України. До того ж всупереч Конституції передбачається зворотна дія закону в часі: дане майно вже давно закріплене на праві приватної власності за профспілками. Як бачимо, право приватної власності перетворюється на декларацію, коли цього вимагають інтереси капіталу. Відібрати ж майно, приватизоване фінансово-промисловими олігархами, можна лише через суд. Нагадаємо, що для захисту інтересів новітніх приватизаторів була висунута ідея поширити на приватизаційні спори виключно юрисдикцію англійських (!) судів.
"Влада розраховує розколоти профспілковий рух, заграючи з тими профорганізаціями, які не мають успадкованого з радянських часів майна."
Долю цього майна й розслідування зловживань мають визначати самі члени профспілок. Демократичний контроль за майном має значно вищу легітимність, аніж примусове відчуження за наказом держави.
Розраховувати на прозорість використання майна після його націоналізації за законопроєктом № 2681 складно. Практичним наслідком стане підрив довіри до профспілок: вони будуть асоціюватися із суб’єктами, що всі роки недобросовісно користувалися успадкованою власністю. Необхідність доводити факти зловживань та вину окремих осіб відпаде. Тим паче інші новації одіозного законопроєкту майже гарантовано створять умови, за яких власність буде використовуватися без суспільного контролю. Слабкі профспілки не зможуть:
• запобігати корупції. Підприємства, що фінансуються з бюджету, можуть перетворитися на власність своїх директорів;
• контролювати прозорість приватизації. Державне й «націоналізоване» майно буде приватизоване без врахування інтересів працівників.
Ніколи такого не було, і от знову
Законопроєкт № 2681 не можна назвати першою атакою на профспілки. Адже спроби обмежити їхні права здійснюються систематично. Ухвалення цього акту означатиме розширення влади роботодавців як сильнішої сторони трудових відносин. Але автори, навпаки, описують нинішню ситуацію ледь не як диктатуру профспілок. Насправді, їхній вплив уже давно нівелюється судовою системою. Українські суди вже реалізували чимало новацій, про які мріяли роботодавці. Відзначимо такі позиції:
• працівники вправі оскаржувати наказ про власне звільнення, а не внесення змін до штатного розкладу. Формування організаційної структури компанії визнається прерогативою роботодавця;
• суди мають право оцінювати мотиви відмови профспілки в погодженні звільнення. Отже, сама відмова не визнається перешкодою для звільнення.
Сьогодні профспілкові права перебувають під постійним тиском. Через зухвалі випадки ігнорування гарантій та навіть переслідування профспілковців, Україна разом із Білоруссю посідала найнижчі сходинки в Європі в рейтингу Глобального індексу прав Міжнародної конфедерації профспілок (ITUC Global Rights Index — 2019). У нас суди навіть у разі очевидної правоти профспілковців можуть зволікати з ухваленням справедливого рішення. Наприклад, лише у 2020 році було поновлено на роботі водійку тролейбусу Куренівського депо «Київпастрансу» Тетяну Олійник. Її звільнили у 2017 році попри те, що вона входила до керівного органу профорганізації.
Протести проти звільнення водія тролейбусу Олександра Буханенка, члена профкому Вільної профспілки залізничників України. Джерело: Соціальний рух
Зняття «недоторканності» з членів профкому стане прологом для позбавлення їх захисту. Тоді модель соціально-трудових відносин і нагадуватиме обожнювану неолібералами американську. Щоправда, без тамтешніх скрупульозних судів.
Ця ініціатива зроблена не для покарання «поганих профспілок». Її метою є зв’язати руки активним профспілкам, які можуть чинити опір скороченню медиків, залізничників та шахтарів. Саме в цих галузях влада зацікавлена вибити профспілки, щоб вони не чинили протидії хвилі неоліберальних реформ.
Очікування й реальність
Автори в пояснювальній записці написали, чому вважають допустимим скасувати «непритаманні» профспілкам повноваження: «Розвиток діджитал технологій та доступності законодавчої бази, відкритість реєстрів судової практики та інших, широка мережа адвокатів та юристів дають змогу швидко та ефективно захистити або відновити порушене право працівника». Це звучить як насмішка в державі, яка посідає 72 місце в рейтингу верховенства права (WJP Rule of Law Index-2019), програючи всім країнам ЄС та деяким найбіднішим державам Африки (Малаві). Налаштовуючи трудящих проти «поганих» профспілок, громадян насправді позбавляють вибору. Захищати численні права доведеться виключно через суд, адже не буде можливості використовувати позасудові засоби, пов’язані зі статусом профспілки.
Насправді ж, мета цього проєкту в тому, щоб зробити ринок праці гнучкішим. Проте дослідники розрізняють «законну» гнучкість регулювання та «реальну». Через недостатнє завзяття профспілок у використанні законних можливостей роботодавці часто мають широку свободу. Можливість звільнити працівників або урізати зарплати у відповідь на економічні шоки — це те, що стало реальністю під час коронавірусу.
Скасування законодавчих гарантій призведе до ще більшого дисбалансу у відносинах між роботодавцями й працівниками як на рівні окремих підприємств, так і в суспільстві загалом. В прибалтійських країнах, де було звужено повноваження профспілок, це спричинило падіння їх масовості. Незважаючи на гармонізацію трудового права цих держав з актами ЄС у базових питаннях, на практиці робітники опиняються незахищеними. Щоправда, у країнах Прибалтики жорсткі реформи з метою залучення інвестицій відбулися вже після набуття членства в Європейському Союзі. У нас же ця перспектива залишається примарною.
"Мета цього проєкту в тому, щоб зробити ринок праці гнучкішим."
Українському капіталізмові треба якось пережити наступну осінь. Прирікати на страждання фігурантів рейтингу Forbes, ясна річ, ніхто не буде. За найменші прорахунки власників повинні платити наймані працівники. За відсутності політичних сил, що захищають інтереси трудящих, їх доля майже вирішена.
То що, можливо, профспілка — це не така вже й погана ідея?
Читайте також:
Від нуля до нескінченності. Скільки працюватимуть за новим трудовим законодавством (Віталій Дудін)
Реформа прожиткового мінімуму: «ручний режим» і обіцянки-цяцянки (Оксана Дутчак)
Одним кліком. Чому кур'єрам час натиснути на Glovo-Україна (Віталій Дудін)
