Мир

Соціальний дарвінізм Віктора Орбана

4128

Кріштоф Сомбаті

30 березня парламент Угорщини ухвалив закон, що дозволяє націоналістичному уряду керувати країною на основі надзвичайних повноважень. Міжнародні медіа та коментатори одразу витлумачили цей крок як останній цвях у труну угорської демократії. Але Угорщина насправді перестала бути демократією ще до нинішньої кризи. Як справедливо стверджує Беа Бако, Орбан де-факто насолоджувався прямим управлінням державою впродовж десяти років: парламент був формальним органом, депутати панівної партії «Фідес» ухвалювали закони без серйозного обговорення (якщо потрібно, з дня на день), а президент республіки сумлінно підписував їх.

 

"Нинішня криза — це чудова нагода для націоналістичних автократів, які прагнуть накопичити символічний капітал, показати сильне лідерство."

 

Досвід життя в потьомкінській демократії й розуміння того, що більшість грандіозних кроків Орбана слід розглядати як політичний театр, вплинули на те, як угорці реагують на останню надзвичайну ситуацію. Багато коментарів у соціальних мережах говорять про те, що зараз Орбан не робить нічого, чого не міг би робити й раніше (хоча щойно введене кримінальне покарання за поширення дезінформації тепер може використовуватися, щоб затикати рота критикам). Експерти стверджують, що основна мета Орбана — підготувати пастку для опозиції. На підтвердження своєї думки вони наводять той факт, що угорський прем’єр-міністр навмисно висунув неможливі умови, як-от відсутність строку закінчення надзвичайного стану, щоб опозиційні партії були змушені голосувати проти його продовження. Тоді Орбан міг би сказати, що його опоненти прагнули перешкодити його зусиллям захистити угорців, ще раз звертаючись до затертого, але добре знайомого кліше про «непатріотичну» опозицію.

 

 

Уряди по всьому світу явно найбільше заклопотані боротьбою за контроль над наративом, тому така аргументація має сенс. Навіть більше, нинішня криза — це чудова нагода для націоналістичних автократів, які прагнуть накопичити символічний капітал, показати сильне лідерство. І все ж така спроба інтерпретувати угорський закон про надзвичайну ситуацію як розумний хід на політичній шахівниці має два недоліки. Перший полягає в тому, що це тлумачення спирається на досвід політики звичайних часів, не враховуючи те, що ми маємо справу з кризовою ситуацією. Рішення уряду про закриття шкіл під тиском громадськості та відмова від позбавлення автономії виборних мерів під тиском мерів, лояльних «Фідес», свідчить, що в часи кризи громадська думка менш контрольована, а колись цілком лояльні партійні кадри — менш надійні. Крім того, закордонні та вітчизняні коментатори не змогли переконливо показати зв’язок між законодавством про надзвичайний стан та урядовою стратегією подолання кризи, спричиненої пандемією.

 

Соціальний дарвінізм «Фідес»

Реакція Угорщини виділяється серед країн ЄС відносно невеликим пакетом заходів підтримки (фіскальні заходи вартістю менше ніж 1% ВВП), призначеними для боротьби з кризою, та загальним спрямуванням кроків уряду. Національний банк та уряд наслідували інші європейські країни, оголосивши 7 квітня, що компаніям запропонують кредитні та податкові канікули. Але держава поки що виділила компаніям набагато меншу допомогу для збереження робочих місць, ніж регіональні колеги, а для громадян та місцевих муніципалітетів була ще менш щедрою. Хоча щодня 4000 угорців втрачають роботу (а це багато для країни з 10 мільйонами населення), уряд поки що не зробив нічого, щоб допомогти їм — тільки заморозив сплати приватних іпотечних кредитів. Зокрема, він відмовився збільшувати тривалість допомоги по безробіттю, яка становить лише 90 днів (найкоротше в ЄС), чи підвищувати загальну допомогу на сім’ю (що становить близько 40 євро на дитину). І замість того, щоб підтримати муніципалітети, завалені проханнями про невідкладну соціальну допомогу, уряд позбавив їх подальших надходжень.

 

"Запропонувати «дармові гроші» безробітним було б для Орбана рівнозначним заохоченню «культури незаслужених привілеїв»."

 

Рішення рухатись у напрямку, зворотному щодо більшості інших європейських урядів, на мою думку, засноване на двох стратегічних передумовах. Перша — це відраза уряду перед незбалансованим бюджетом та державним боргом. Офіційне роз’яснення запропонованого пакету заходів подолання кризи полягало в тому, що Угорщині необхідно розраховувати на власні ресурси. Це узгоджується з довгостроковими політичними та економічними цілями «Фідес» — зменшення рівня державного боргу, обмеження впливу іноземних кредиторів та уникнення повтору «фіаско МВФ» попереднього уряду. Друга передумова полягає в тому, що «Фідес» має за будь-яку ціну підтримувати створену партією соціальну модель. Запропонувати «дармові гроші» безробітним було б для Орбана рівнозначним заохоченню «культури незаслужених привілеїв». Це також підірвало б «суспільство, засноване на роботі», яке Орбан представляє як альтернативу державі добробуту Західної Європи.

 

 

У підсумку, Орбан не готовий запропонувати пакет заходів підтримки, що відповідав би масштабу економічних та соціальних наслідків пандемії. І він рішуче налаштований підтримувати засновану на експлуатації «машину зростання» (поєднання низьких податків, дерегуляції та дедалі вужчої «держави загальних злиднів [illfare state]»), що є найважливішим джерелом його легітимності. Пояснення, яке Орбан запропонував на захист підходу свого уряду, — «немає вільних грошей», — виглядає особливо цинічним на тлі того, що лояльних олігархів, які отримали мільярди євро в європейських і державних субсидіях, не попросили зробити внесок у «спільні зусилля» на захист Угорщини. Цей безжальний соціальний дарвінізм — ніякого безкоштовного обіду для знедолених — був замаскований фальшивими обіцянками Орбана «не залишити жодного угорця в біді».

 

Три турботи Орбана

Якщо закон про надзвичайну ситуацію розглядати в цьому світлі, то він видається стратегічним кроком, щоб максимально вберегти виконавчу владу від можливих зрушень у громадській думці та тиску з боку обраних політиків. Конкретніше, цей крок дозволяє Орбану уникнути трьох ризиків.

По-перше, запобігти ризику втрати парламентської більшості в кризовий період. Для цього достатньо захворіти одному-двом депутатам від «Фідес». Втрата переважної більшості буде сприйматися як ознака слабкості Орбана, і це може посіяти розгубленість серед його прихильників. Це також означатиме, що «Фідес» доведеться розраховувати на опозицію для внесення змін до ключових законів, і це також може підірвати ретельно продуманий образ Орбана «спасителя нації». 

 

 

По-друге, надзвичайний стан виключає можливість впливу депутатів на політику. Однією з особливо гострих проблем, з якими стикається уряд зараз, є те, що ідеологеми «кризи біженців», «антисоросизму» та «космополітичної брюссельської еліти» (які разом створюють образ нації, на яку чигають одночасно біженці й нечестивий союз Джорджа Сороса та Європейської комісії) втратили значну частку впливу в умовах поточної кризи. Хоча в перші дні пандемії Орбан спробував пов’язати COVID-19 з мусульманською імміграцією, це нікого не вразило, бо всім стало швидко зрозуміло, що основними джерелами ризику є не іранські студенти, а угорці, які повертаються з Італії та Австрії. Ослаблення впливу пропаганди означає, що громадська думка менше контрольована та більш хаотична, ніж раніше. Останнє збільшує ймовірність тиску громадськості на політиків з вимогою збільшення дефіциту бюджету або прийняття рішень усупереч соціально-економічній доктрині Фідеса. Усунення депутатів від ухвалення рішень не повністю усуває цей ризик, але хоча б зменшує його.

 

"Режим надзвичайного стану допомагає «Фідес» підтримувати соціально-економічну модель соціального дарвінізму, яку партія Орбана будує з 2010 року."

 

Нарешті, надзвичайний стан відкриває правовий шлях для введення справді виняткових заходів у випадку, якщо останні стануть необхідними. Зараз це все ще видається віддаленою можливістю. Але якщо криза триватиме, це може поставити залежну від експорту економіку Угорщини на коліна. У такій ситуації Орбан матиме можливість вивести на вулиці поліцію та військових, щоб підтримувати громадський порядок та запобігати масовим грабежам та/або протестам замість того, щоб відкривати державну скарбницю для тих, хто цього потребує. Це, звичайно, означало б серйозний крок до авторитаризму, навіть за угорськими мірками. Однак це узгоджувалося б із поступовим зміцненням інституціонального авторитаризму, який послабив політичну та громадянську опозицію й дозволив «Фідес» подолати політичну кризу, спричинену переписуванням Трудового кодексу у 2018 році. Таким чином, режим надзвичайного стану допомагає «Фідес» підтримувати соціально-економічну модель соціального дарвінізму, яку партія Орбана будує з 2010 року. Також він дозволяє Орбану запобігти народному повстанню, яке скинуло його ліволіберального попередника під час останнього великого економічного спаду.

Переклав Володимир Артюх за публікацією Szombati, K., 2020. "Viktor Orbán's Social Darwinism". In: International Politics and Society: [link].

 

Читайте також: 

Восхождение «антилиберальной» демократии: орбанизация политической культуры Венгрии (Пітер Вілкін)

«Новые Варшавские договоры», «империализм нищего» и межгосударственное соперничество в Центральной и Восточной Европе (Филипп Ильковский)

«Пандемия усилила идеологическую борьбу». Михаил Минаков о коронавирусе, Зеленском и европейском проекте

Політичне випробування пандемією (П’єр Дардо, Крістіан Лаваль)

 

Поделиться