Інтернаціональна солідарність. Як іноземні ліві допомагають Україні у війні

13951
Владислав Стародубцев
Статьи автора

Із початку повномасштабного вторгнення ми видали стос критичних текстів про тих лівих, які залишились в минулому й вбачають у війні лише чергове протистояння західного та російського імперіалізмів. Дехто із них через щирі переконання, а дехто, підлаштовуючись, обирають не втручатися, або навіть шукають аргументи аби не підтримувати український опір («націоналізм», «захист російськомовних», «просування НАТО»…). Вестплейнінг[1] допомагає їм заплющувати очі на цілісну картину.

Але цей текст буде нарешті про світлу сторону світової лівиці — тих, хто проявляє солідарність з Україною. Величезна кількість лівих активістів по всьому світу проводять акції підтримки, перекладають українські тексти, відправляють гуманітарну допомогу, зокрема і для військових, та організовують важливі кампанії: проти наступу на трудові права в Україні, за списання зовнішнього боргу і за постачання зброї.

Ми взяли коментарі у провідних лівих організацій та ініціатив, що підтримують Україну в ці скрутні часи. Цей список далеко не є вичерпним, з десятками інших організацій, що регулярно займаються гуманітарною чи політичною діяльністю, допомагаючи українському суспільству.

Зофія Маліш, членкиня закордонної групи партії Razem

Разем (польською «Razem») — парламентська партія лівого прогресивного спрямування у Польщі. З початку війни партія зайняла принципову позицію підтримки українського спротиву. 7-го березня, за ініціативи Разем, ліві партії Східної Європи зібралися у Варшаві та опублікували стратегічну заяву — «Європейська ліва солідарність з Україною» — що закликає, зокрема, до постачання військової техніки та гуманітарної допомоги, а також до списання зовнішнього боргу України.

 

 

Як польська лівиця допомагала українському суспільству з початку повномасштабного вторгнення?

Разем відреагували досить активно й рішуче. Ми однозначно (навіть за польськими мірками) зайняли позицію українців та українок. Це означало, що дуже скоро нам довелося б дистанціюватися від тих лівих, які не вчинили подібно. Новина, що Разем пішли[2] з Прогресивного Інтернаціоналу через конфлікти щодо питань вторгнення до України і її незалежності, привернула багато уваги і мала вплив у дискусії про Україну.

У перші години вторгнення Разем була однією з перших партій, які зайняли позицію підтримки українського суспільства. Вже у перші дні ми налагодили контакти з українськими лівими з Соціального руху — ми прагнули дослухатися до них і мати діалог з ідеологічно близькою організацією у регіоні, аби краще розуміти ситуацію. Наступного тижня ми разом проводили активні кампанії, підштовхуючи організації і партії з різних країн у бік підтримки України зброєю.

8 березня ліві партії з регіону зібралися у Варшаві, щоб зкоординувати свої дії. У нашій заяві ми висунули вимогу про скасування українського боргу. Відтоді ми активізували лобіювання разом із Соціальним рухом. Ми звернулися до радника Берні Сандерса з питань зовнішньої політики, спілкувалися з людьми у Конгресі, а також у парламентах Сполученого королівства, Фінляндії і Португалії. Усе це задля резолюцій у парламентах і законодавчих зусиль, які би змусили приватних і державних кредиторів скасувати — або принаймні відтермінувати виплати — українського боргу.

Разем намагалися винести частину величезних зусиль Соціального руху на рівень європейських парламентів, і нам це вдалося. Згодом, намагаючись зробити те саме з польським урядом, ми спробували проштовхнути резолюцію, подібну до прийнятих Палатою представників США чи Парламентом Сполученого королівства. Проте консервативний уряд Польщі її заморозив.

Із нашими партнерами з усього світу ми координували інформаційні кампанії, що стрімко поширювалися у соціальних мережах. Згодом ми дізналися, що конгресмен Ґарсія вніс законопроект про списання українського боргу. Нас тішив такий розвиток подій. Американський вплив був ключовим у списанні польського боргу, тож то був важливий крок.

Окрім усієї цієї політичної підтримки неймовірно сильною була мобілізація польського суспільства. Багато наших активісток і активістів були і є активними у різних ініціативах — вони займаються підтримкою біженців та мобілізацією людей для допомоги українцям, які прибувають до Польщі. Вони роздають їжу на залізничних вокзалах, збирають гроші і речі першої необхідності, організовують гуманітарні конвої, — це найпоширеніші активності. Принаймні в одного з наших парламентарів зараз мешкають люди з України. Це не означає, що він якийсь особливий, — скоріше це відображає загальний настрій поляків і польської лівиці.

Ліві парламентарі з нашої коаліції намагалися полегшити життя українських жінок. У Польщі діє [майже повна] заборона абортів, яка має лише декілька «винятків», зокрема вагітність внаслідок зґвалтування.

Членкині коаліції намагалися внести поправку до законодавства про аборти, яка би прискорила цей процес для жінок з України [яких зґвалтували російські солдати]. Парламентська більшість відхилила поправку.

Війна об’єднала антикампістську лівицю і загалом прогресивні сили. Через війну Росії проти України виникли нові зв’язки і контакти. Чи важливо це для лівиці?

Я вважаю, що відбулася повна переорієнтація. Це, як на мене, засильне твердження, але друзі були перевірені, а вороги показали свої обличчя. Відбувся зсув парадигми — у сенсі значущого руху. Все змінилося за одну ніч. Це екзистенційне і фундаментальне питання. Не лише для української лівиці, але і для всіх країн Східної та Північної Європи, для усіх країн, над якими нависає загроза російського імперіалізму. Це був автоматичний, інстинктивний рух тих, хто і раніше мали тісні зв’язки, але стали значно ближчими за лічені години. Негайна активізація контактів поміж лівих у Центрально-Східній Європі. Путін дав нам причину більше спілкуватися одне з одним. У цьому спілкуванні ми усвідомили, що вочевидь ми маємо значно більше точок перетину, де ми можемо допомагати одне одному.

Не буде перебільшенням сказати, що саме війна в Україні об’єднала лівих у центральній і східній Європі. Можете розповісти більше про ці нові зв’язки?

Коли ми зібралися на конгресі Разем у червні, це стало першим кроком до ближчої співпраці. Усі лідери могли висловитися, поспілкуватися. Це був, як на мене, важливий крок для лівиці у регіоні.

Це зближення східноєвропейських, балтійських і нордичних лівих відбувається на ґрунті повсюдного антиімперіалістичного опору, солідарності з суверенними країнами, з людьми і робітничим класом, які всюди прагнуть визначати власну долю. Ось чому ми зустрічалися не лише з лівими у регіоні, але і з курдською лівицею з HDP, з руху BDS, з Палестини, а також з нашими друзями з Партії соціалізму та свободи, бразильськими соціалістами.

Ця парадигма деяких західних лівих є вкрай реакційною, несучасною і несправедливою. Вона проявила себе в середовищі західних лівих, які певною мірою застрягли в 1968 році. Це зникає, і світові ліві рухи можуть постояти за себе. І не самі по собі, а у їхній нововіднайденій солідарності одне з одним: вони готові, вони прагнуть і вважають необхідним виявляти солідарність з Палестиною, Сирією, Гонконгом і з усіма, хто бореться за свої права і чинить опір імперіалізму.

Усі розуміли вирішальність моменту.

Європейська мережа солідарності з Україною

ЕНСУ — Європейська мережа солідарності з Україною — міжорганізаційна платформа, що зібралася з початку війни навколо тез про необхідність підтримки збройного опору українського суспільства російському вторгненню. Як реакція на «пацифістських» лівих, ця ініціатива зосередилася на просуванні поставок зброї та солідарності з українським народом, роблячи все, щоб голос українських лівих був почутим.

ЕНСУ об’єднує найрізноманітніших лівих по всьому світу — від троцькістського Об’єднаного четвертого інтернаціоналу до парламентських демократично-соціалістичних лівих партій. Завдяки діяльності ЕНСУ, кожен місяць в європейських країнах проходять ліві марші солідарності з українським спротивом, був перекладений та розповсюджений феміністичний маніфест «Право на спротив», а також організований збір підписів та листів від впливових профспілковців та депутатів з вимогою зупинити атаку на робітничі права в Україні.

 

Члени ENSU відвідали конференцію Соціального руху

 

Адам Новак, координатор ЕНСУ та Еліза Морос, активістка феміністичної групи ЕНСУ

Як і з якою метою з’явилася ЕНСУ? Яку солідарність ліві можуть запропонувати Україні?

Адам: ЕНСУ було створено, щоб мобілізувати підтримку українського опору російському імперіалізму. Засновники і члени ЕНСУ виступають проти всіх імперіалізмів, однак підтримують право пригнічених народів отримувати військову, економічну і дипломатичну підтримку від ворогів їхніх загарбників. ЕНСУ налічує близько 1000 членів, переважно з Європи і Латинської Америки.

Головним проявом солідарності для нас, напевно, є збільшення видимості українських прогресивних рухів для зарубіжних аудиторій, які найчастіше отримують інформацію з мейнстрімних західних новин чи російської пропаганди.

Ми намагаємося переконати західних лівих активістів, що Росія у жодному разі не є антиімперіалістичною, і що українське суспільство заслуговує на нашу солідарність безвідносно до нашої незгоди з олігархами чи ультранаціоналістами, консерваторами і неолібералами в українському парламенті. На жаль, дехто з західних лівих вбачає проблему лише у західному імперіалізмі, відтак їхня солідарність з Україною є слабкою або відсутня взагалі.

Чим займається ЕНСУ, і які успіхи її кампаній: петиція проти антитрудових законів, мітинги солідарності?

ЕНСУ публікує, перекладає і поширює інформацію від або про український опір, його антикапіталістичну і феміністину боротьбу, більш ніж 15 мовами.

Наша група солідарності трудящих збирає разом мережі, які організовують транспортування матеріальної допомоги, а також петиції проти реформи трудового законодавства.

Наша феміністична група підтримує всі сфери українського феміністичного опору, а також репродуктивні права у Польщі та інших країнах, де українські жінки і дівчата знайшли тимчасовий прихисток.

Наша робоча група з питань біженства просуває стандарти тимчасового захисту як нову норму, яку слід застосовувати до всіх груп, що змушені тікати до Європи.

Ми хвилюємося, що із настанням зими Росія маніпулюватиме нафто-газовим питанням, заохочуючи боягузливих і опортуністичних політиків закликати до поділу України — «мир будь-якою ціною» в обмін на російський газ. Відтак, нещодавно ми розпочали нетворкінг з екологічними ініціативами й активістами із захисту прав споживачів і виступаємо за прискорення зеленого переходу.

Чи потрібна Україні специфічна феміністична солідарність? Які теми ви піднімаєте, і чому ви вважаєте це важливим?

Еліза: Передусім, війна в Україні, як і всі війни, є гендерованою. Найбільш вражаючим аспектом є використання російською армією зґвалтування як зброї у війні. Але окрім цієї жахливої форми насилля, спрямованого на жінок, цей конфлікт є гендерованим на багатьох рівнях. Централізація влади і виключно чоловіча військова повинність посилюють гендерний поділ праці, знову відводячи жінкам соціальну репродукцію. Руйнування, які принесло повномасштабне вторгнення, мають (і матимуть у майбутньому) величезний вплив на соціальну репродукцію, а відтак на жіночу роботу. Гендерно-зумовлене насильство помітно зростає у контексті мілітаризації і обігу зброї. І нарешті, війна призвела до біженства мільйонів жінок, яким загрожує надексплуатація та всі можливі види насилля.

Водночас жінки не лише жертви у цій війні — вони є політичними акторами, праця котрих є важливою для українського опору. Вони беруть активну участь в опорі — дехто на фронті. Та переважно вони диспропорційно опікуються репродуктивною працею, яка є такою ж важливою для українського опору і значно менш помітною і оплачуваною, ніж збройний захист.

Як ЕНСУ та інші ліві феміністичні організації допомагають Україні у контексті повномасштабного вторгнення?

Еліза: Наша мета в ЕНСУ — організувати солідарність з прогресивними секторами українського опору. З одного боку, надаючи матеріальну підтримку, організовуючи збори коштів чи гуманітарні конвої. З іншого боку, перекладаючи і поширюючи вимоги українських лівих і феміністок. Багатьом лівим і феміністкам у світі складно втілювати конкретні практики солідарності з українками і українцями. Ми хочемо вивести їх із цього паралічу. Для цього у нас є різноманітні стратегії — від конфронтації до кооперації.

До прикладу, ми у Феміністичному колективі ЕНСУ підтримали Маніфест українських феміністок «Право на спротив». Також ми запустили звернення про права українських жінок на аборт, що дозволило нам налагодити зв’язки і заручитися підтримкою багатьох пацифістських феміністок, які виступають проти надання Україні зброї. Організовуючи фінансові збори, ми бачимо, що багато лівих і феміністок, які не підтримують надання зброї, готові матеріально підтримувати певну політичну і гуманітарну роботу або виявляти солідарність з певними питаннями (біженство, робітничі права під час війни, скасування зовнішнього боргу тощо).

Чому через 6 місяців після вторгнення важливо продовжувати говорити про Україну, фемінізм і війну?

Еліза: Зараз надзвичайно важливо продовжувати обговорювати ці питання, оскільки їх висвітлення у світових медіа знижується, а різні проблеми з часом нормалізуються чи тривіалізуються, як це відбувалося з багатьма іншими збройними конфліктами. Важливо продовжувати говорити про український опір доти, доки він триває. І після війни необхідно буде продовжувати говорити про це, навіть у випадку перемоги України, на що я всім серцем сподіваюся. У найкращому випадку — яким є швидка перемога України — перемога фемінізму не настане автоматично. І поки триватиме боротьба у цьому напрямку, має тривати і міжнародна солідарність.

Кампанія солідарності з Україною (USC)

USC — Британська платформа солідарності з Україною, що налічує вже багато років політичної, медійної та гуманітарної допомоги. Виникла під час підтримки прогресивних сил Євромайдану від Британської лівиці. Вони неодноразово допомагали українським робітникам у протестах проти олігархів та великого бізнесу, та підтримували боротьбу українського народу проти російської агресії.

Кріс Форд — профспілковий активіст, історик українських лівих рухів та один із засновників Ukraine Solidarity Campaign.

 

 

Як змінилась діяльність USC після повномасштабного вторгнення? Чому важливо мати такі компанії на заході?

Наша кампанія розпочалася ще під час Євромайдану. Для декого з нас стало очевидно, що тоді ми зіштовхнулися зі справжньою кризою лівиці, — і вона триває дотепер. Мене особливо непокоїло те, що серед усіх тих лівих, які були антисталіністами і солідаризувалися з опозиційними силами у Східній Європі (як от «Солідарність»), багато хто підтримували Комуністичну партію і людей, які транслювали аргументи і наративи подібні до старих сталіністських поглядів на Україну.

Це набуло широкої підтримки у деяких профспілках і лівих рухах. На жаль, ми спостерігали, як люди, від яких ми не могли такого очікувати, почали войовничо відстоювати такі огидні погляди і підтримувати такі шарлатанські організації як «Боротьба» і СПУ.

Отож я організував зустріч із Джоном Макдоннеллом і спробував залучити лівих, які стоять на традиціях антисталінізму, захищають права історично пригноблених народів і виступають категорично проти російського імперіалізму. Ми зібрали, можна сказати, дві групи людей: лівих з української діаспори, як от Марко Бойцун і Мік Антонів, і тих антисталіністів, які підтримували Майдан, розглядаючи його як народне повстання. Ми розпочали кампанію на захист права України на самовизначення і спротив російському імперіалізму.

Ми розпочали із допомоги робітникам у Кривому Розі. Ми намагалися фокусуватися на соціальному вимірі подій на Майдані і підтримувати його прогресивні сили. Також ми виступали проти і висвітлювали утиски кримських татар у анексованому Криму; намагалися продемонструвати реакційний характер Антимайдану і дій російських націоналістів, олігархів і російських збройних сил на Донбасі; висвітлювали вбивства і придушення профспілок.

Наша кампанія була дуже успішною, дві профспілки зрештою підтримали нас. Одна профспілка, на жаль, підтримала так звану «солідарність з антифашистським спротивом в Україні», зайнявши просепаратистську позицію.

Нині жодна профспілка вже не займає такої позиції. Жодна профспілка Британії не підтримала позицію «Stop the war» (британське об’єднання лівих активістів, що зайняло пацифістську позицію та виступало проти поставок зброї Україні) чи сталіністів. Профспілки представляють більшу частину британського суспільства, а їхня підтримка для України є вирішальною.

Подекуди ми маємо добру співпрацю між нашою кампанією і старою діаспорою, а також, що дуже важливо, новими біженцями: ми допомагали їм і агітували разом. Війна, на жаль, може затягнутися, що матиме глобальні негативні наслідки, тож ми маємо чинити спротив тим, хто намагається підірвати підтримку України. А для цього ми маємо говорити не лише всередині, а й назовні.

Солідарність з Вельсу: поїздка Міка Антоніва

Мік Антонів, активіст USC, член парламенту Вельса від Лейбористської партії, генеральний радник Вельсу та міністр конституції; член української діаспори, допомагає Україні у політичній та іншій діяльності. Нещодавно Мік Антонів з групою британських профспілковців відправився в Україну, щоб доставити машину, військове спорядження та медичні засоби українським профспілковцям, що наразі служать у ЗСУ.

 

 

Яка реакція суспільства у Вельсі на війну в Україні?

Підтримка України серед народу Вельсу неймовірна. Відповідно до урядової політики, Вельс є країною притулку, і ми підтримуємо усіх біженців, які прибувають на нашу землю. Ми підтримували і підтримуємо біженців з Афганістану, а також із Сирії. Зараз це переважно українці — сьогодні ми маємо близько 5 тисяч українців у Вельсі. Половина прибули за програмою House for Ukraine, яку створив уряд Сполученого королівства, а інша половина — за підтримки вельського уряду.

Забезпечення біженців житлом є справжнім викликом, адже ми маємо нестачу адекватних житлових умов.

Виклики є величезними. Перший міністр Вельсу та уряд країни безпосередньо залучені до координації підтримки наших українських гостей — доти, доки вони тут.

Що стосується самої війни, більшість лівих підтримують Україну і розуміють необхідність надавати зброю. Дехто з лівих все ж продовжує розглядати ситуацію як проблему експансії НАТО, але вони є меншістю. Деякі профспілки активно підтримували Україну, як от профспілка шахтарів і водії потягів. Інші профспілки також починають долучатися у більш проактивний спосіб, але попереду ще багато роботи. Мало проактивної підтримки було з боку Конгресу профспілок, але ми працюємо над цим.

Опишіть вашу гуманітарну поїздку. Чому ви вирішили займатися гуманітарною допомогою? Що було доставлено і кому?

Поїздка до Львова була результатом запиту про допомогу від українських шахтарів у Павлограді. Профспілка шахтарів відреагувала вагомою фінансовою підтримкою, і деякі інші профспілки долучилися, що дозволило придбати пікап і медичне обладнання. Так, ми з Вейном Томасом, вельським представником Профспілки шахтарів і заступником президента Профспілки шахтарів Сполученого королівства, відвезли авто і спорядження до Львова, де передали його представникам профспілки й армії.

Ми плануємо подальші поїздки. Зараз ми тиснемо на профспілки, щоб збільшити обсяги допомоги та її координацію.

Для нас, лівих, демократичних соціалістів, було важливо, щоб ми надавали конкретну підтримку українським профспілковим активістам і робітникам, які зараз захищають Україну на фронті. Розбудова робітничої солідарності фундаментально важлива для нас. Ми повільно перемагаємо аргументи тієї частини лівиці, яка видається більш прихильною до ультраправих, повторюючи путінську пропаганду.

Інші профспілки зараз планують делегації до України і, сподіваюся, ця допомога надійде у найближчі місяці. Крім того, ми розбудовуємо підтримку від Вельського і Шотландського парламентів, а також від Лейбористської партії у парламенті Сполученого королівства.

Іще одним викликом є зменшення уваги медіа до війни в Україні. Важливо, щоб наші британські товариші сповна розуміли, що у Європі виник новий фашизм — російський фашизм, з яким не можна миритися і який необхідно здолати. Це урок із минулого.

Конвої солідарності з Україною

Гуманітарна допомога стала одним з основних проявів солідарності для міжнародних лівих з Україною. З різних куточків світу ліві купували бронежилети, каски, медичні засоби, генератори, тепловізори, форму, а також більш базові речі: засоби гігієни, воду, їжу. Багато лівих і профспілкових організацій почали об’єднуватися для виконання гуманітарних задач в Україні.

Італійські автономісти підтримують кухні солідарності у Львові, іспанські троцькісти організовували збір коштів для української антиавторитарної ініціативи «Колективи Солідарності[3]».

 

Активісти Міжнародної мережі профспілкової солідарності з Україною доставляють гуманітарну допомогу. Нещодавно ця мережа відправила ще один гуманітарний конвой до Кривого Рогу.

 

Першого травня активісти з різних ініціатив з Бразилії, Польщі, Литви, Франції, Швейцарії, Боснії зорганізували першотравневий конвой солідарності — який включав гуманітарну допомогу для медиків, профспілок та солдатів на фронті. Цей конвой допоміг налагодити комунікацію між різними лівими силами і став початком плідної співпраці міжнародних соціалістів та українських профспілковців, з подальшою організацією конвоїв від таких організацій, як OZZ Inicjatywa Pracownicza та Brigate Volontarie per l'Emergenza та багатьох інших.

Ліві всього світу активно підтримують Україну і залучаються до допомоги на всіх рівнях — від низової активності і краудфандінгу до трибун парламентів. Солідарність, ідея на якій базуються ліві рухи, знову об’єднує тисячі людей по всьому світу, вибудовуючи нові зв’язки та створюючи нову силу, яка принципово відстоює боротьбу за загальну емансипацію, включно з правом народів на самовизначення, захист, безпеку.

Примітки

  1. ^ форма газлайтингу, що нав'язує західні погляди через голови жителів Центральної та Східної Європи, зокрема українців. 
  2. ^ Те ж саме зробила і редакція журналу "Спільне" - прим. ред.
  3. ^ тоді — "Операція Солідарність" - прим. ред.

Become a Patron!

Розмовляв: Владислав Стародубцев

Переклад: Оленка Ґу

Обкладинка: Катерина Грицева

Поделиться
Солідарність — наша зброя. Про що думають ліві активісти в армії Війна в Україні та порядок денний міжнародної лівиці Проти фальшивої солідарності. Заклик до справжньої солідарності серед людей, які мають досвід вимушеного переміщення Від «обидвісторони» до солідарності з Україною: Реакція японських лівих на російсько-українську війну Чи легше уявити кінець світу, аніж кінець Путіна? Спротив і солідарність. Лівий волонтерський рух у російсько-українській війні Конференція «Справедлива відбудова. Якою буде Україна після війни» Підтримка українського опору й підваження влади викопного капіталу Позиції світової лівиці посеред землетрусу імперіалістичної ескалації 10 жахливих лівацьких аргументів проти українського опору Право на сопротивление: феминистский манифест