Розмова з Джайрусом Банаджі про «Коротку історію торгового капіталізму»

Джайрус Банаджі, індійський марксистський історик і теоретик, відомий своїми працями про способи виробництва, торговий капіталізм та історію праці. Упродовж понад п’яти десятиліть політичного активізму й академічних досліджень його праці засвідчують послідовне звернення до марксистської теорії в широкому колі питань — від аграрної історії пізньої античності, купецького капіталу, впливу Геґеля на Маркса до класової боротьби в Індії. Нещодавня збірка «Марксистська мозаїка: вибрані праці, 1968–2022» (англ. A Marxist Mosaic: Selected Writings, 1968–2022) об’єднує есеї Банаджі, написані з погляду історичного матеріалізму, зокрема його нові дослідження купецького капіталізму¹Jairus Banaji, A Marxist Mosaic: Selected Writings 1968–2022 (Leiden: Brill, 2024)..

Його книжка «Коротка історія торгового капіталізму» (англ. A Brief History of Commercial Capitalism) кидає виклик усталеним уявленням про походження капіталізму, наголошуючи на історичному значенні торгового капіталу²Jairus Banaji, A Brief History of Commercial Capitalism (Chicago: Haymarket Books, 2020).. Вона є втручанням у марксистську «дискусію про перехід», присвячену розвиткові капіталізму з феодальних або трибутарних «докапіталістичних» суспільств. Банаджі доводить, що купці в середньовічній та ранньомодерній Афро-Євразії не просто забезпечували обіг товарів, а часто здійснювали безпосередній контроль над виробництвом через боргові відносини, кредитування та системи підпорядкування праці. Він відкидає лінійні моделі історичного розвитку й натомість описує капіталізм як процес «нерівномірного й комбінованого розвитку», що поставав у різних формах у різних регіонах і періодах³Див. Paolo Tedesco, “Jairus Banaji’s Work Has Transformed Our Understanding of the Origins of Capitalism,” Jacobin (July 13, 2023), https://jacobin.com/2023/07/jairus-banaji-medieval-commercial-capitalism.. Як одна з нових історій капіталізму, ця книжка розглядає роль колоніалізму, державного насильства, раси, касти й гендеру в історичному розвитку цього способу виробництва.

Це перша половина стенограми розмови з Банаджі, що відбулася 30 січня 2021 року у форматі частково підготовлених запитань і відповідей. Її організував читацький гурток «Історії капіталізму» (англ. Histories of Capitalism Reading Group), який раніше називався «Книжковий клуб Банаджі» (англ. Banaji Book Club) і який створили Джо Гейнс, Джуліана Ґлісон та інші товариші. Ми хотіли прочитати книжку Банаджі 2020 року про торговий капіталізм і зробити це в колі людей із різними фаховими компетенціями, знайомих із різними дисциплінами та різними формами робітничої боротьби, щоб контекстуалізувати цю непересічну книжку й максимально розкрити її зміст.

Ми були раді провести онлайн-зустріч із Джайрусом — за модерації Ніколаса Матеу — щоб обговорити його книжку, першу, яку ми прочитали в читацькому гуртку «Історії капіталізму». Це обговорення мало форму діалогу між автором і членами гуртка — Джо Гейнсом, Еваном Седжвіком-Джеллом, Мар’яною Боднарук, Лоренцо М. Бондіолі, Джуліаною Ґлісон, Джорді Каммінґсом, Ніколасом Матеу, Алісою Нільссон, Нілом Браґанзою, Тадеушем П. Скотніцьким, Еліасом Кляйнбоком, Ентоні Маккорміком, Алексом Вуковичем і Паоло Тедеско.

Ми заздалегідь надіслали Джайрусові запитання — ті, що допомагали нам самим прояснити певні моменти, виникали під впливом книжки та з обговорень його праць у гуртку, — і отримали його письмові відповіді. Цю частину інтерв’ю розшифрували Ніл Браґанза, Джо Гейнс і Майкл Дракс. Мар’яна Боднарук відредагувала її для «Спільного».

Ніколас Матеу: Ми дуже раді й вдячні, що ви змогли зустрітися з нашим читацьким гуртком. Чи не хотіли б ви представитися?

Джайрус Банаджі: Дякую. Більшу частину року я живу в Бомбеї, а приблизно три-чотири місяці проводжу в Лондоні, бо це єдина нагода для мене займатися новими дослідженнями. Зазвичай я намагаюся зробити якомога більше фотокопій або відсканувати матеріали, а потім, коли повертаюся до Індії, ретельно все це опрацьовую й на основі цих матеріалів пишу одну-дві статті на рік. Такою є схема роботи, якої я дотримуюся останні сім років. Як я вже сказав, я живу в Індії, і це, так би мовити, не дає мені втратити зв’язок із політичним життям; але мої дослідження й мислення рухає далі те, що я проводжу час у лондонських бібліотеках.

Джо Гейнс: Я хотів би поставити перше запитання про роль системи розсіяного виробництва (англ. putting-out system), або «гібридного підпорядкування» (англ. hybrid subsumption), у вашому мисленні. Чи вважаєте ви, що саме тут купецький капітал виробляє вартість? І чи саме ці експлуататорські відносини зрештою відрізняють «торгівлю» — «купувати дешево, продавати дорого» — від «торгового капіталізму», а не певна кількість грошей, яку могли накопичити, чи певний ступінь «модерності» або «раціональності», якого досягли самі купці? Якщо так, і якщо в системі розсіяного виробництва виникають експлуататорські відносини, що передбачають класову боротьбу між виробниками й невиробниками та виходять за межі внутрішньокласових взаємин між купцями-експлуататорами, чи могли б ви кілька слів сказати про те, чому у вашому викладі цієї системи великі портові міста, здається, відіграють помітнішу роль, ніж міста внутрішніх регіонів? Чи можливий зв’язок між «гібридним підпорядкуванням» і географією?

Джайрус Банаджі: Це пов’язані між собою запитання. Я не певен, що погоджуюся з потребою в категорії «гібридного підпорядкування», яка з’являється в деяких працях Мортези Саманпура⁴Див. Morteza Samanpour, Marx’s Capital: From Colonialism to Contemporary Capitalism—Historical Ontology and Social Temporalities of the Reproduction Process, PhD dissertation (Kingston University, 2024); Morteza Samanpour, “How to Incorporate Colonialism into Marx’s Capital,” in Futurethoughts: Critical Histories of Philosophy, edited by Peter Osborne (Kingston upon Thames: CRMEP Books, 2024), 166–192; Morteza Samanpour, “Review of Jairus Banaji, A Brief History of Commercial Capitalism, Haymarket Books, Chicago, 2020. 187 pp.” Marx & Philosophy Review of Books (August 11, 2020), https://marxandphilosophy.org.uk/reviews/18330_a-brief-history-of-commercial-capitalism-by-jairus-banaji-reviewed-by-morteza-samanpour/., бо в певному сенсі вона змішує два окремі питання. Перше — це просто питання про те, що змінюється, коли в трудовий процес запроваджують машини. Карл Маркс вводить термін «дійсне підпорядкування», намагаючись схарактеризувати цю логіку, і розрізняє «формальне» та «дійсне» підпорядкування, щоб позначити відмінність між тим, як капіталісти ставляться до фрагментованих і надомних трудових процесів, у яких не використовуються машини, і, скажімо, до майстерень або фабрик, де вже запроваджено певний ступінь механізації.

Інший комплекс питань стосується форм експлуатації та виробничих відносин. Це розрізнення дає змогу побачити, що капітал може діяти через низку дуже різних форм експлуатації. Це все ще капіталістичні виробничі відносини, але форми експлуатації не обов’язково є типовими для капіталізму; фактично вони можуть бути типовими для докапіталістичного світу.

На мою думку, Саманпур, використовуючи категорію на кшталт «гібридного підпорядкування», змішує ці два комплекси питань: один пов’язаний із природою трудового процесу й тим, як вона впливає на капіталістичну експлуатацію, а другий — із тим, що капіталісти використовують форми експлуатації, які не є сутнісно або типово капіталістичними. Але я не кажу, що цією категорією не слід користуватися; я лише кажу, що вона мене не цілком задовольняє.

Класичну позицію можна окреслити через фрагменти з третього тому «Капіталу»⁵Karl Marx, Capital: A Critique of Political Economy, vol. III (London: Penguin, 1981), 1042–1043. — з додатку, що його уклав Фрідріх Енгельс майже наприкінці життя, — де він береться саме за такого роду питання й розглядає їх значно винахідливіше, ніж це будь-коли робив Маркс. Гадаю, Маркс загалом на це вплинув, як видно з «Економічних рукописів 1857–1859 років» (нім. Grundrisse der Kritik der politischen Ökonomie)⁶Karl Marx, Grundrisse: Foundations of the Critique of Political Economy (London: Pelican Books, 1973), 510., але саме Енгельс розвинув цю думку. Отже, справді, у капіталістичній надомній промисловості (англ. capitalist domestic industries) купецький капітал викачує додаткову вартість із надомників (англ. outworkers), які працюють удома. Але важливо побачити, що та сама структура експлуатації була властива і торгівлі сировинною продукцією (англ. produce trades), тільки тут вона організовувалася через ланцюги постачання — як, зрештою, і сьогодні. Тому влада капіталу над працею була менш очевидною, бо вона була більшою чи меншою мірою опосередкованою.

Отже, я намагаюся запропонувати розширити дискусію за межі самої лише надомної праці та надомної промисловості й охопити цілий спектр товарів, зокрема культурні товари, а також те, як капітал структурував свій контроль над працею домогосподарств через ці більш чи менш розгалужені ланцюги постачання. Інакше кажучи, немає політичної відмінності між надомником в індустріальному чи міському середовищі — наприклад, у швейній промисловості, тобто саме в тій галузі, з якою ми зазвичай пов’язуємо середньовічну або ранньомодерну систему розсіяного виробництва, — і тим, що в ХІХ столітті стало відомим як produce trades — «торгівля сировинною продукцією». Між ними немає сутнісної відмінності.

Той факт, що портові міста в моїй книжці фігурують помітніше, ніж центри внутрішніх регіонів, не має нічого спільного з розподілом мереж розсіяного виробництва. Я знаю лише одну справді ґрунтовну монографію про систему розсіяного виробництва — її написав німецький дослідник Рудольф Гольбах⁷Rudolf Holbach, Frühformen von Verlag und Großbetrieb in der gewerblichen Produktion (13.–16. Jahrhundert) (Stuttgart: Franz Steiner Verlag, 1994).. Це величезна книжка, приблизно на 500–600 сторінок, і вона надзвичайно систематична: у ній охоплено практично кожен сектор, де використовували систему розсіяного виробництва. Це складна для читання книжка через свій обсяг, але це єдиний відомий мені загальний огляд. Уся інша література про систему розсіяного виробництва зазвичай дуже фрагментарна. Розподіл мереж розсіяного виробництва потрібно було б досліджувати окремо. Наприклад, значна частина Центральної Європи перебувала під впливом дуже розгалуженої системи розсіяного виробництва, якою керували німецькі капіталісти. Просто портові міста були місцями, де найчастіше виникали торговельні колонії вихідців з інших країн і де часто зосереджувалася основна маса торгового капіталу — інакше кажучи, саме в портових містах.

Книжка Майкла Міллера «Європа і морський світ» (англ. Europe and the Maritime World), яку я рекомендую, — це чудова книжка — допомагає побачити, як ці різні географії, тобто порти, внутрішні регіони тощо, були або могли бути інтегровані⁸Michael B. Miller, Europe and the Maritime World: A Twentieth-Century History (Cambridge: Cambridge University Press, 2012).. Він не марксист, але це дуже цінна праця. Інакше кажучи, ці міста ніколи не були самодостатніми осередками капіталізму чи нагромадження; вони завжди були частинами ширших мереж, що їх організували або торговельні компанії, або самі порти тощо.

Моя початкова відповідь на перше запитання така: нам потрібно повернутися до деяких фрагментів у Маркса й Енгельса, де прямо йдеться про систему розсіяного виробництва. І справді, додаткова вартість викачується з надомної праці, а те, що ця праця є розосередженою, нічого не змінює в капіталістичному характері експлуатації. Ми також можемо провести паралель між надомною працею в індустріальному сенсі й торгівлею сировинною продукцією, що насправді значно розширює весь ландшафт системи розсіяного виробництва.

Еван Седжвік-Джелл: У зв’язку з першою відповіддю та питанням «гібридного підпорядкування» мені у вашій книжці дуже сподобалося, що ви ніби відступаєте на крок від дискусії про те, чи щось формально підпорядковане капіталу, чи ні. Питання вже менше стосується запровадження машин або навіть безпосереднього нагляду за трудовим процесом; натомість наріжною темою стає влада над мережами й різними способами торгівлі та транспортування, і йдеться не так про пряме володіння засобами виробництва, як про їх опосередкування. Це видалося мені особливо сильною стороною книжки.

Джайрус Банаджі: Марксистам варто вивчати дослідження про мережі. Зокрема, навіть якщо Міллер, автор книжки про три базові типи мереж і способи їхньої інтеграції між собою, не є марксистом, його праця пропонує плідну тему для марксистського осмислення. Я навіть доводив це щодо — і це може прозвучати як чиста гетеродоксія — книжки Алфреда Д. Чендлера-молодшого «Видима рука» (англ. The Visible Hand)⁹Alfred D. Chandler Jr., The Visible Hand: The Managerial Revolution in American Business (Cambridge, MA: Belknap Press, 1977)., яку я вважаю кращою з двох його головних праць¹⁰Інша його книжка, написана у 1980-х роках: Alfred D. Chandler Jr., Scale and Scope: The Dynamics of Industrial Capitalism (Cambridge, MA: Belknap Press, 1990). і яку можна читати з послідовнішої марксистської позиції. Уся аргументація про виникнення великих підприємств схоплює реальний сенс того, як ми маємо розуміти підпорядкування торгового капіталу промисловому. Але до цього ми ще можемо повернутися пізніше.

Мар’яна Боднарук: Ось друге запитання: Г’юго Рейн у тексті для блогу Verso, виходячи з постонівської перспективи, стверджує, що і ви, і Перрі Андерсон викривлено розумієте феодалізм як тотальність або як єдиний комплекс суспільних відносин¹¹Hugo Raine, “Marxism and the Middle Ages,” Verso Blog (October 30, 2018), https://www.versobooks.com/blogs/news/4105-marxism-and-the-middle-ages?srsltid=AfmBOoqmKkdQDQXmKYAdC8-sKhmsf3fBLbn0OsXfOvJVVLUSObbvMsjC.. Чи слушна ця критика? Чи вважаєте ви, що феодалізм має власні «закони руху», чи ця риса властива лише капіталізму?

Джайрус Банаджі: У статті «Способи виробництва» я, безперечно, схилявся до думки, що ми не можемо повністю схарактеризувати спосіб виробництва, якщо не маємо певного уявлення або концепції його «законів руху» — терміна, який використовує Маркс; саме так, як я розумію, Маркс очікував від нас історичного осмислення способів виробництва¹²Jairus Banaji, “Modes of Production in a Materialist Conception of History,” Capital & Class 3(1) (1977): 1–44.. Як інакше ми могли б пояснити їхній занепад? Інакше кажучи, яке систематичне або теоретичне пояснення занепаду будь-якого з цих так званих способів виробництва можна було б запропонувати, якщо не мислити в категоріях законів руху? Я не певен, що саме Рейн має на увазі, коли каже, що Андерсон і я розглядаємо феодалізм як «тотальність». Очевидно, якщо йдеться про закони руху, то людина намагається концептуально їх тоталізувати й не нехтувати жодними суттєвими рисами.

Лоренцо Бондіолі: Третє запитання таке: у книжці ви переважно використовуєте термін «купецький капіталізм», щоб описати modus operandi купців. Я помітив, що це стало приводом для певних дискусій, оскільки інші марксисти вживали б «капіталізм» як скорочення для «капіталістичного способу виробництва» — тобто для опису капіталістичної соціальної тотальності, у якій переважають капіталістичні суспільні відносини і яка, зокрема, витіснила «феодальні» або «трибутарні» суспільні відносини. Чи вважаєте ви, що існує відмінність між купецьким капіталізмом як способом накопичення — у ваших попередніх працях ідеться про «траєкторії накопичення»¹³Див. Jairus Banaji, Theory as History: Essays on Modes of Production and Exploitation (Leiden: Brill, 2010), 333–348. — і капіталізмом як повноцінним капіталістичним способом виробництва? Як у цьому аспекті ви позиціонуєте себе в межах дискусії про перехід, тобто про перехід від феодалізму до капіталізму?

Джайрус Банаджі: Це буде досить довга відповідь, бо вона стосується самої суті питання. Я хотів би висловити тут одну загальну думку: у багатьох із цих дебатів і дискусій у мене складається враження, що існує страх перед тим, що логіки називають «нечіткістю». У 1970-х роках я читав багато праць у галузі логіки, яка називається «багатозначна логіка». Визначальним текстом на той час була феноменальна книжка Ніколаса Решера, написана для студентів-логіків¹⁴Nicholas Rescher, Introduction to Logic (New York: St. Martin’s Press, 1964).. Є також коротша книжка Решера «Логіка непослідовності» (англ. The Logic of Inconsistency), присвячена так званій «девіантній логіці»¹⁵Nicholas Rescher, The Logic of Inconsistency: A Study in Non-Standard Possible-World Semantics and Ontology (Oxford: Blackwell, 1979)..

Значна частина цієї дискусії про багатозначну логіку намагається точно визначити, що може означати «нечіткість». Наприклад, якщо ми висловлюємо твердження про погоду, жодне твердження про погоду не буде правильним на 100%. Багатозначна логіка передбачає три значення: істина (T), хиба (F) і невизначеність (I). Щоразу, коли я читаю частину цих матеріалів у дебатах про перехід, бачу тенденцію обмежувати дискусію двома істиннісними значеннями — T і F. Якщо хтось мислить у категоріях I, тобто невизначеності, це сприймається так, ніби він порушує щось дуже фундаментальне. Тож один зі способів надати діалектиці конкретного сенсу — а саме так Маркс і побудував «Капітал», у термінах діалектичної еволюції, — полягає в тому, щоб мислити в категоріях багатозначної логіки і не боятися нечіткості. Нам не слід боятися думки, що зрештою ми можемо прийти до чогось доволі невизначеного. Дозвольте мені частково проілюструвати це у відповіді на запитання Лоренцо.

Коли Маркс уживав вислів «капіталістичний спосіб виробництва», він мав на увазі промисловий капіталізм. Отже, широке розмежування в його історії — історії промислового капіталізму — проходило між «мануфактурою» і «великою промисловістю». Це Марксові терміни. Для Маркса велика промисловість починається наприкінці XVIII століття, а мануфактура — десь у XVI столітті. Тому він міг періодизувати все від XVI до XIX століття через ці дві фундаментальні форми промислового капіталізму. Першу з них — мануфактуру — він розглядав як історично співчасну тим століттям, коли меркантилізм був панівним способом мислення про економіку, передусім XVII століттю. У фрагменті з Grundrisse, на який я посилався у своїй першій відповіді, він говорить про те, що мануфактура «захоплює» побічні сільські промисли¹⁶Karl Marx, Grundrisse: Foundations of the Critique of Political Economy (London: Pelican Books, 1973), 510.. З 14-го розділу першого тому «Капіталу» зрозуміло, що Маркс допускав форму мануфактури, засновану на спеціалізованих робітниках, які працюють удома¹⁷Karl Marx, Capital: A Critique of Political Economy, vol. I (London: Penguin, 1973), 462–463.; їх не обов’язково було збирати разом у майстерні чи на фабриці. Інакше кажучи, ці робітники не мусили збиратися разом на робочому місці, щоб мануфактура могла існувати. Мануфактура сумісна з розосередженим, надомним виробництвом. Тож коли він каже, що вона «захоплює» побічні сільські промисли — наприклад, текстиль, — це може, і, ймовірно, саме це й означає, що надомні робітники тепер підпорядковані контролю капіталіста. Інакше кажучи, ідея про те, що мануфактура «захоплює» побічні сільські промисли, рівнозначна твердженню, що всі робітники тепер підлягають пануванню, контролю або експлуатації з боку капіталіста, зазвичай купецького капіталіста, тобто купця, який подбав би про те, щоб вони виробляли «лише для нього і через нього», як формулює це Маркс у Grundrisse¹⁸Karl Marx, Grundrisse: Foundations of the Critique of Political Economy (London: Pelican Books, 1973), 510..

Це надзвичайно важливо, бо якщо ми розглядаємо ці ранні форми мануфактури як такі, що все ще пов’язані із системою розсіяного виробництва, тоді можна стверджувати, що скрізь, де вони переважають, ми маємо справу з ранніми формами капіталістичного способу виробництва — у строгому сенсі цього терміна, — оскільки саме мануфактуру Маркс розглядає як першу форму цього способу виробництва. Сподіваюся, ця лінія міркування зрозуміла: Маркс ототожнює капіталістичний спосіб виробництва з промисловим капіталізмом. Історію промислового капіталізму він поділяє на мануфактуру і велику промисловість, а мануфактурі дозволяє діяти через систему розсіяного виробництва. Інакше кажучи, скрізь, де система розсіяного виробництва існує у значних масштабах — де вона широко поширена, — ми фактично маємо справу з ранньою формою капіталістичного способу виробництва у вигляді мануфактури.

Але тут є неоднозначність — і саме це я мав на увазі, говорячи про багатозначну логіку. Якщо ми вживаємо термін «капіталізм» — чого Маркс майже ніколи не робив — у вільнішому сенсі, тоді можна говорити про купецький капіталізм, який, звісно, охоплював би надомні форми мануфактури, але може і повинен також охоплювати інші форми капіталістичної діяльності, як-от міжнародний банківський бізнес, наприклад фінансування воєн, або той різновид великомасштабної торгівлі, яку вели конкурентні акціонерні компанії. Вона передбачала постачання таких товарів, як прянощі, тканини й чай, через організовані на міжнародному рівні ланцюги постачання, що охоплювали величезні відстані.

Отже, підсумок цієї відповіді простий: якщо ми хочемо й далі говорити в термінах капіталістичного способу виробництва, то й тут усе ще є певний ступінь гнучкості, бо тією мірою, якою мануфактура в Марксовому сенсі була організована через систему розсіяного виробництва, ми все ще можемо, строго кажучи, говорити про капіталістичний спосіб виробництва. Але якщо відійти від цього дуже строгого або вузького погляду на капіталізм як просто на спосіб виробництва, це відкриває можливість для вільнішого розуміння капіталізму, до якого можна включити банківські мережі та великомасштабну торгівлю, організовану через ланцюги постачання, що простягалися на міжнародні відстані. Візьмімо, наприклад, нідерландську Ост-Індську компанію та англійську Ост-Індську компанію. У випадку Нідерландів це була доволі складна мережа, бо вони вивозили срібло з Японії й обмінювали його на товари в Китаї тощо. Інакше кажучи, це була багатостороння торговельна система, що охоплювала різні азійські ринки.

Але по суті, доки ми можемо говорити про ланцюги постачання в строгому сенсі, що діяли через ці акціонерні компанії — нідерландську й англійську, — я вважаю, що ми маємо справу з капіталізмом, який можна назвати купецьким капіталізмом або торговим капіталізмом.

Саме тут і постає питання нечіткості. Чи маємо ми встановити правило, що говоримо лише в термінах капіталістичного способу виробництва, чи готові допустити вільніше визначення капіталізму, яке охоплює й ці інші форми? Гадаю, що слід обрати другий варіант, навіть якщо ортодоксія схильна стверджувати, що капіталізм — це суто спосіб виробництва, а все, що перебуває поза цією концептуальною рамкою, нібито не варте обговорення.

Джуліана Ґлісон: Це історіографічна відповідь на друге й третє запитання. Мене в історіографії дуже цікавить те, що на цьому етапі ми вже подолали багато обставин, які визначали наукову працю від кінця 1980-х і впродовж 1990-х років. У значній частині медієвістичних досліджень, особливо на момент появи книжки Джона Голдона про трибутарний спосіб виробництва¹⁹John Haldon, The State and the Tributary Mode of Production (London: Verso, 1993)., відчувалося прагнення запобігти розгрому — ар’єргардний характер значної частини марксизму, що з’являвся на початку 1990-х: марксисти реагували на постструктуралістську загрозу чи на щось подібне; було відчуття, що марксизм треба захищати й зберігати. Сьогодні, після 2008 року й фінансової кризи, ця захисна настанова, здається, слабшає. Тож мені дуже цікаво почути, як ці загальні умови сформували ваше мислення в цій книжці, якщо взагалі сформували. Складається враження, що потреби в марксистській апологетиці більше немає і що ми можемо розробляти найкращі доступні системи. Мене також цікавить поняття нечіткої логіки як спосіб з’ясувати, яким може бути найкращий підхід: чи нам усе ще потрібно покладатися на системне пояснення, принаймні тією мірою, якою ми це робили досі?

Джайрус Банаджі: Так, певною мірою на мене вплинуло те, що, якщо подивитися на всю останню чверть ХХ століття, у структурі капіталізму в усьому світі відбулися дуже глибокі зміни: промислове виробництво втрачає своє домінування. Воно частково втрачає домінування тому, що деконцентрується; а деконцентрується воно тому, що починає організовувати ланцюги постачання на Далекому Сході, і саме так починається стрімке піднесення промислового капіталу. Японія вже була розвиненою промислово-капіталістичною економікою, але в останні 25–30 років ХХ століття, як зазначають дослідники, спостерігалося бурхливе зростання промислового капіталу. Цим процесом керували виробники: виробники на Заході виявили, що дешевше передавати виробництво на аутсорсинг або субпідряд, а не виробляти в межах власних національних економік.

Водночас від початку 1980-х років відбувається вибухове зростання фінансових ринків — процес, що розпочався у США. Спершу це стосується облігацій, ринку облігацій, який на тому етапі просто стрімко злітає, а далі, звісно, до середини — кінця 1980-х років провідну роль перебирає на себе торгівля деривативами, що зрештою призводить до краху 2007 року. Отже, значна частина капіталізму починає рухатися фінансовими ринками, тими енергіями, що накопичуються й вивільняються в них, і саме в цьому контексті формується цілком нова мова — а мова важлива для того типу капіталізму, про який ми говоримо, — мова акціонерної вартості, корпоративного врядування тощо. Інакше кажучи, це виглядає так, ніби нова група інтересів силою прокладає собі шлях до ведення й управління капіталізмом; це, по суті, фінансові інвестори й акціонери, які не мають жодного стосунку до управління цими підприємствами, але мають величезну зацікавленість у тому, як ними керують. Отже, виникає розрив між могутніми автономними менеджерами, особливо у США, з одного боку, і тими, хто надає цей акціонерний капітал, тобто фінансовими інвесторами, з другого; і саме на цьому тлі постає дискусія про акціонерну вартість і корпоративне врядування. Це теж було специфічним, або характерним, явищем 1980-х і 1990-х років, і можна сказати, що воно оформилося приблизно у 1990–1992 роках.

З одного боку, ми маємо масштабне перенесення виробництва за межі західних економік; з іншого — вибухове зростання фінансового капіталу нового типу, фінансового капіталу, зосередженого на Волл-стріт. Далі, звісно, відбувається зростання ритейлерів, масових ритейлерів на кшталт Walmart тощо, які, через гостру конкуренцію між виробниками за місце на полицях, можуть стягувати плату за розміщення товарів у великих універмагах або мережах — наприклад, у Sainsbury’s у Великій Британії. Я певен, що у США є схожі великі ритейлери, які беруть плату за розміщення товарів на полицях.

Якщо розглядати ці три процеси у взаємозв’язку — деконцентрацію виробництва та його перенесення в інші частини світу; вибухове зростання фінансового капіталу, пов’язаного саме з Волл-стріт, тобто інвестиційно-банківської індустрії починаючи від 1980-х років, що завершилося крахом 2007 року, хоча це не означає, що торгівля деривативами зникла, навпаки, вона жива й почувається чудово; і, нарешті, зміну балансу сил між виробниками та ритейлерами, особливо великими ритейлерами, — тоді починаємо бачити ширшу трансформацію.

Зокрема Walmart починає закривати багато своїх джерел постачання у США, спричиняючи величезні втрати робочих місць (втрачено мільйони й мільйони робочих місць), що, звісно, згодом підживило піднесення Трампа. Водночас відбувається перенесення виробництва до Китаю, і Китай стає єдиним джерелом постачання для багатьох товарів Walmart. Тим часом безробіття зростає не лише через Walmart і подібні компанії, а й тому, що в низці базових секторів втрачається конкурентоспроможність. Наприклад, шинну промисловість США фактично цілком перебрали іноземні компанії: японська компанія Bridgestone у 1988 році придбала Firestone. Маємо глибоку кризу сталеливарної промисловості Піттсбурга; у певному сенсі саме японці розчавили американську сталеливарну промисловість тощо. Можна простежити занепад американського промислового капіталу впродовж трьох десятиліть ХХ століття, і всі ці економічні процеси визначають той тип політики, який ми бачимо у ХХІ столітті. Трамп, по суті, експлуатує образи й невдоволення, що накопичилися внаслідок втрати американської промислової переваги. Жодна майбутня адміністрація, ймовірно, не зможе оминути питання про те, чи має вона політичну зацікавленість у відновленні промислового домінування; кожна адміністрація буде зацікавлена у відновленні сили американської промисловості.

По суті, відбувається ось що: наприкінці ХХ століття капітал дуже драматично змінюється, і ці зміни очевидні. Вони порушують комфортне відчуття, ніби ми маємо ортодоксальне уявлення про промисловий капіталізм, бо в багатьох аспектах саме такі зміни — чи то щодо фінансових ринків, чи то щодо великих ритейлерів на кшталт Walmart — ставлять під питання гегемонію, провідну роль промислового капіталу. Сподіваюся, я принаймні частково відповів на запитання. Неможливо не зазнати впливу тих змін, які відбувалися в той час.

Джорді Каммінґс: Це коментар із двох частин. По-перше, я дуже високо оцінив обговорення теми нечіткої логіки. Мене цікавить запропонований вами опис вилучення додаткової праці в безпосередніх виробників. Мене цікавлять змінні модальності вилучення надлишку — чи набуває він форми додаткової вартості, чи ні, — а також взаємодія між цим процесом і зрушеннями в торгівлі. По-друге, я ціную ідею «нечіткості», але чи існує приклад — контрприклад — некапіталістичної великомасштабної торгівлі, про яку можна було б прямо сказати: це некапіталістична торгівля? Тобто існує великомасштабна торгівля, організована на величезному географічному просторі, але вона не є капіталістичною. Чи, можливо, в будь-якій великомасштабній торгівлі є зародки капіталізму?

Джайрус Банаджі: Почну з другого пункту. Тут знову є неоднозначність у терміні «великомасштабний», бо Китай упродовж століть мав динамічні ринки, і Рой Бін Вонґ у своїй книжці доводить, що це був смітівський сценарій ринкової експансії, яка заохочує поділ праці, спеціалізацію тощо, але при цьому цей конкретний економічний режим так і не перетворився на повноцінний капіталізм через силу китайської держави²⁰Roy Bin Wong, China Transformed: Historical Change and the Limits of European Experience (Ithaca: Cornell University Press, 1997).. Китайська держава, на відміну від держав на Заході, а саме італійських купецьких держав, не мала особливої зацікавленості в заохоченні торгового капіталізму. Насправді, коли Китай таки почав міжнародну експансію й організував ці величезні торговельні місії на Захід, раптом стався відступ, і всю цю справу, так би мовити, покинули на півдорозі. Думаю, Вонґ побудував дуже сильний аргумент на користь двох на позір суперечливих речей. З одного боку, протягом значної частини китайської історії, безперечно аж до ХІХ століття, відбувалося жваве ринкове розширення, де масштаб стосувався не так окремих одиниць капіталу, як сукупності, тобто того, як селянська економіка працювала в сукупності. Багато дрібних виробників виробляли широкий спектр товарів для ринку з різних причин — чи то заради сплати податків, чи з інших міркувань. Отже, у сукупності існував значний масштаб ринкової активності й розширення, але це ніколи не перейшло в капіталізм у тому сенсі, у якому ми обговорюємо його в західному контексті. Це аргумент про китайську винятковість, але, коли я читав книжку Вонґа, він мене переконав: його аргументація була дуже сильною.

Це не означає, що не може бути книжок на кшталт «Китайський капіталізм» (англ. Chinese Capitalism)²¹Перший том тритомної історії китайського капіталізму, вперше опублікованої в Китаї в середині 1980-х років, було скорочено й перекладено англійською: Dixin Xu and Wu Chengming, eds., Chinese Capitalism, 1522–1840 (New York: St. Martin’s Press, 2000).. Насправді ця книжка має три томи, які розділ за розділом розглядають капіталістичну діяльність, нагромадження й організацію в китайській економіці. Це означає лише те, що рушійною силою економіки загалом не був саме цей клас торгових капіталістів. Вони ніколи не здобули влади, ніколи не домінували над економікою в цілому й ніколи її не реструктурували. Такий стан речей зберігався аж до ХХ століття. Звісно, у Комінтерні точилися дискусії про природу китайської економіки. Такі люди, як Карл Радек, стверджували, що, насправді, єдиною формою капіталу, яка мала значення в Китаї, був торговий капітал: істотного промислового капіталу в Китаї не було. Це була позиція Радека, і я думаю, що вона була правильною. Ось у чому полягає питання про те, чи може існувати некапіталістична, але водночас торгова економіка: я думаю, що Китай був саме такою економікою.

Ніколас Матеу: Я хотів би порушити питання специфічності й натуралізації, а також того, як специфічність розуміли, особливо в традиції політичного марксизму, і як її слід переосмислити. Дехто міг би сказати, що ваша модель може призвести до натуралізації капіталізму, з огляду на вашу незгоду з Морісом Доббом, Робертом Бреннером та іншими, які наполягали на специфічності капіталізму порівняно зі способами виробництва, що йому передували. Чи можливо ідеологічно денатуралізувати капіталізм, якщо ми не визнаємо його специфічності? Чи вважаєте ви денатуралізацію капіталізму необхідною для соціалістичного проєкту загалом?

Джайрус Банаджі: Так, безперечно. Суть ідеології полягає в тому, що різного роду суспільні відносини натуралізуються. Очевидні приклади — сім’я, шлюб, патріархат: усі вони були глибоко натуралізовані протягом значної частини історії. Я не думаю, що спроба переосмислити історію капіталізму в актуальніший і матеріалістичніший спосіб несе такий ризик, якщо ми усвідомлюємо, що саме робимо, чи не так? Я так не вважаю, попри можливу видимість протилежного. Наприклад, у своїх працях із пізньоримської історії я зміг показати, що від IV до VII століття відбувалася масштабна монетарна експансія. Вона ґрунтувалася на соліді — золотій монеті високого номіналу. Уся книжка «Аграрні зміни в пізній античності» (англ. Agrarian Change in Late Antiquity) є спробою показати, що це означало для римської економіки в ширшому сенсі та для класових відносин²²Jairus Banaji, Agrarian Change in Late Antiquity: Gold, Labour, and Aristocratic Dominance (Oxford: Oxford University Press, 2001)..

Аліса Нільссон: Моє запитання пов’язане з цим. Як ці сектори римської економіки, про які ви згадали, могли функціонувати за капіталістичною логікою, якщо для цього потрібне було б позбавлення власності значної групи людей, щоб сформувати робочу силу для такого виробництва? Бреннер, Еллен Мейксінс Вуд та інші наголошують, що ринки й квітучі торговельні міста могли цілком нормально функціонувати, не вступаючи в антагонізм із феодальним способом виробництва. Мені здається абсурдним стверджувати, що щось може функціонувати за капіталістичною логікою, не кажучи при цьому, що воно вписане в капіталістичний спосіб виробництва, і не уточнюючи цього — тобто не маючи на увазі робочу силу, яка залежить від виконання цієї праці, щоб здобути засоби свого відтворення.

Джайрус Банаджі: Я не характеризую римську економіку цього періоду як капіталістичну, всупереч тому, що неодноразово стверджував один рецензент, а саме Том Брасс²³Tom Brass, “Do All (Capitalist) Modes Lead to Rome?,” Critical Sociology 47(3) (2021): 515–522.. Однак існує ціла традиція римської історіографії, відома в цій галузі як «модерністська», яка в певному сенсі сягає Теодора Моммзена. Ця традиція ніколи не мала проблем із тим, щоб говорити про капіталістів у грецькому й римському світі, оскільки очевидно, що численні види діяльності були зорієнтовані на прибуток — інакше кажучи, їх здійснювали й організовували для того, щоб отримати прибуток. Однак, наскільки мені відомо, ніхто з модерністів — навіть ті поодинокі марксисти серед них, які називали себе модерністами, як-от Артур Розенберґ, — ніколи не вважав, що з цього можна було б вивести існування капіталістичного способу виробництва. Для Розенберґа було очевидно, що в Римській республіці та ранній Римській імперії існували впливові капіталісти тощо, але він ніколи не стверджував, що через це Рим мав капіталістичний спосіб виробництва. Знову ж таки, це один із тих випадків, коли нам потрібно зберігати відчуття законів руху. Ніхто з них не вважав, що з цього можна вивести капіталістичний спосіб виробництва, навіть коли існували цілі промислові сектори — наприклад, римське виробництво тонкої кераміки, — які явно були організовані так, що їх можна описати як такі, що функціонували за капіталістичною логікою. Тут ідеться про дослідження кераміки, які здійснив французько-італійський археолог Жан-Поль Морель. Зокрема, в тих грубих томах, які упорядкував марксистський історик Андреа Джардіна і видав Інститут Ґрамші в Турині, Морель має чудову статтю про організацію виробництва тонкої кераміки, яка показує, у якому саме сенсі ми справді можемо говорити про капіталістичну промисловість²⁴Jean-Paul Morel, “La produzione della ceramica campana: Aspetti economici e sociali,” in Merci, mercati e scambi nel Mediterraneo (Società romana e produzione schiavistica, vol. II), edited by Andrea Giardina and Aldo Schiavone (Bari: Laterza, 1981), 81–97..

Отже, тут є теоретична проблема, якою мають зайнятися історичні матеріалісти. Паоло Тедеско і я сформулювали її у статті, яку опублікували в Journal of European Economic History у 2017 роціJairus Banaji and Paolo Tedesco, “Giuseppe Salvioli’s Capitalism in the Ancient World,” Journal of European Economic History 46(3) (2017): 145–156.; там ця проблема була викладена в обговоренні антимодерністської книжки Джузеппе Сальвіолі «Капіталізм у стародавньому світі» (англ. Capitalism in the Ancient World)²⁵Giuseppe Salvioli, Le capitalisme dans le monde antique: études sur l’histoire de l’économie romaine (Paris: V. Giard & E. Brière, 1906).. Суть полягає в тому, що можна говорити про капіталістів і навіть про капіталістичні сектори виробництва — наприклад, виноробство, виробництво оливкової олії, кераміку тощо, — не обов’язково дотримуючись думки, що ми маємо справу з капіталістичним способом виробництва. Тут є розрізнення, яке, на мою думку, цілком можна обстоювати. У зв’язку з питаннями, які порушили і Нік, і Аліса, варто, можливо, зазначити, що я тепер наново виклав свої погляди на римську економіку та римські уявлення про капітал в есеї «Тінь Ростовцева» (англ. Rostovtzeff’s Shadow), яке Studi Storici опублікує пізніше цього року.

Ніл Браґанза: Це підводить нас до наступного запитання. Ключовий момент в історії, яку ви розглядаєте, настає тоді, коли, як ви формулюєте це в блозі Legal Form, «конкуренція між торговими капіталами втягнула державу у свою динаміку»²⁶Jairus Banaji, “Capital Before Large-Scale Industry,” Legal Form: A Forum for Marxist Analysis and Critique (November 18, 2020), https://legalform.blog/2020/11/18/capital-before-large-scale-industry-jairus-banaji/.. Ви стверджуєте, що ця взаємозалежність купців і держав починається з Венеції у XII столітті. Крім того, у додатку до вашої книжки «Іслам і капіталізм» ви зазначаєте, що «те, що капіталізм [в ісламському світі] не розвинувся, було пов’язане не так із тим, що він не зміг виникнути, як із тим, що він не набув більш колективної, корпоративної форми, здатної виражати солідарність класу й сприяти їй (…) Венеція та Генуя (…) “надійніше підпорядкували собі державу” (…) [та] цього не сталося ніде в ісламському світі»²⁷Jairus Banaji, A Brief History of Commercial Capitalism (Chicago: Haymarket Books, 2020), 132.. Отже, здається, що ваш опис зв’язку між економічним і політичним — між купцями й державою, — такого важливого для того, як капіталізм розвивається у свої пізніші форми, спирається на уявлення про своєрідність римських правових і політичних ідей, а також про те, як ці ідеї сприяли формуванню капіталістичного класу. Чи могли б ви трохи докладніше сказати про той тип правової та політичної теорії, який зробив європейських правителів надзвичайно сприйнятливими до поєднання державної влади з розширенням комерційної діяльності?

Джайрус Банаджі: Це захопливе запитання, і воно фактично запрошує до цілої наукової дослідницької програми — у сенсі організації форм колективного й тривалого дослідження. Дозвольте мені провести тут розрізнення між, з одного боку, італійськими державами, які підтримували просування на візантійські та ісламські ринки, скажімо, від початку IX століття, — їх по-різному описують як міста-держави, купецькі республіки тощо, — і, з другого боку, великими абсолютистськими державами, що постали до XV століття й стали природними союзниками впливових груп купців.

Про перші Маркс у третьому томі «Капіталу» говорить, що купці у Венеції та Генуї надійніше підпорядкували собі державу, і це вже закладено в самому запитанні. Дехто стверджував би, що щось подібне сталося і з великими абсолютистськими державами. Але коли ми говоримо про ці великі середньовічні, пізньосередньовічні та ранньомодерні абсолютистські держави, то йдеться не про підпорядкування держави купецькому капіталу. Тут доречнішим був би образ, який використав французький історик Жорж Лефевр у першій дискусії про перехід до капіталізму між Полом Свізі та Доббом, а саме його припущення, що розширення капіталізму зумовила змова (англ. collusion) держави й торгового капіталу²⁸Georges Lefebvre, “Some Observations,” in The Transition from Feudalism to Capitalism, edited by Paul Sweezy et al. (London: Verso, 1976), 122–127.. Якщо ви шукаєте своєрідний двигун, що рухає капіталізм, скажімо, від XVI століття й далі, то це саме він. Можна вживати багато різних термінів: «змова» було його словом; можна також говорити про «партнерство», «союз» тощо. Думаю, саме «партнерство» використовує Бреннер. Це більше, ніж нюанс; це позначає відмінність між північноіталійськими купецькими республіками, з одного боку, і великими територіальними монархіями — з другого. Це описує два дуже різні комплекси відносин між капіталом і державою, навіть якщо наслідки були загалом подібними. Сам Бреннер не може з цим не погодитися, оскільки він неодноразово підкреслює партнерство між наймогутнішими лондонськими купцями та англійською монархією, що сягає королеви Єлизавети й середини XVI століття, від 1550-х років і далі. Він не лише використовує слово «партнерство»; він описує ці відносини в кількох різних формах.

Звернувши увагу на це базове розрізнення — а саме на те, що, з одного боку, маємо північноіталійські купецькі республіки, яким через питання масштабу справді вдається підпорядкувати державу власним економічним інтересам, — слід сказати, що ситуація з ранньомодерними монархіями, які постали пізніше, була зовсім іншою. Не можна очікувати, що капітал одразу встановить панування або контроль над цими державами. Точніший опис полягає в тому, що між ними існувало певне партнерство.

Що стосується політичної теорії, то спадщина римського приватного права, очевидно, була вирішальною для купецьких держав Північної Італії. Але оскільки значні частини італійського півострова все ще перебували під різними формами візантійського правління, особливо на півдні, а сама Венеція перебувала під певною формою візантійського суверенітету, існував також відносно легкий доступ до східних ринків. На цьому наголошує візантиністка Ангелікі Лаю: Візантія, на відміну від католицького Заходу та ісламського світу, не мала заборон щодо лихварства²⁹Angeliki Laiou, “Nummus parit nummos: L’usurier, le juriste et le philosophe à Byzance,” in Angeliki Laiou, Economic Thought and Economic Life in Byzantium, edited by Cécile Morrisson and Rowan Dorin (Aldershot: Ashgate, 2013), 583–604.. Саме це культурно-правове обмеження там було цілковито відсутнє. Аргумент Лаю цікавий: своєрідність середньовічної Східної Римської імперії полягала в тому, що вона ніколи не мала жодних обмежень на стягнення відсотків за позиками³⁰Див. Jairus Banaji, Exploring the Economy of Late Antiquity: Selective Essays (Cambridge: Cambridge University Press, 2016), 1–34..

Коли йдеться про ранньомодерні автократії, важливим стає збіг інтересів держави з інтересами торгового капіталу. Тут нам потрібно розібратися з питанням меркантилізму — або, ще краще, меркантилізмів у множині. Щодо цього дивіться також останню частину моєї статті «Держава і капіталізм в епоху первісного нагромадження»³¹Jairus Banaji, “State and Capital in the Era of Primitive Accumulation,” in Jairus Banaji, A Marxist Mosaic (Leiden: Brill, 2023), 454–471., а також засадничу книжку Джона Брюера «Жили влади» (англ. The Sinews of Power), присвячену тому, як Британія протягом XVII століття стала такою могутньою державою³²John Brewer, The Sinews of Power: War, Money and the English State 1688–1783 (London: Unwin Hyman, 1989).. Ми ще не маємо остаточних відповідей, але є певні орієнтири: збереження римського приватного права — зокрема важливого торгового права, — а також доступ до таких ринків, як величезні константинопольські ринки тощо. Такою була б відповідь. Але це цікаве питання, яке передбачає цілу наукову дослідницьку програму в сенсі Пауля Феєрабенда.

Ніл Браґанза: Дуже дякую, Джайрусе, за ваші відповіді. Щодо ідеї ширшої дослідницької програми: мені дуже подобається в нашому читацькому гуртку й у цій онлайн-спільноті те, наскільки вона міждисциплінарна, а також праця таких людей, як Джуліана, які сприяють такій взаємодії в широкому полі досліджень. Розуміючи, що це є основою солідарності, глибокого мислення й спільної боротьби, саме тому я особливо ціную вашу відмову від «двозначної» логіки на користь дослідження, а також «невизначеності» й відкритості дослідження, яке вибудовує аргументацію, розширює та інтегрує нові знання. Адже ми знаємо, що в марксистській історіографії іноді може виникати певна замкненість, наголос на визначеннях як таких, що передують історії, а не на історії як такій, що передує визначенням. Зрештою, моє запитання про політичну або правову теорію — про те, що лежить в основі цієї змови чи партнерства між купецькою діяльністю та державною владою, — було частково мотивоване моєю гіпотезою у відповідь на власне запитання, у перспективі цієї ширшої дослідницької солідарності: а саме, варто подумати про те, як римське право й певні типи правового мислення загалом могли сприяти «двозначному» мисленню, і як це, своєю чергою, могло правити за основу для ідеології та координації у формі абстрактного накладання на життя людей обмежень, оформлених через контракти, причому все це пов’язане з відносинами експлуатації та відчуження. Це лише загальний коментар до вашої відповіді й до нашої розмови. Дякую.

Примітки

[1] Jairus Banaji, A Marxist Mosaic: Selected Writings 1968–2022 (Leiden: Brill, 2024).

[2] Jairus Banaji, A Brief History of Commercial Capitalism (Chicago: Haymarket Books, 2020).

[3] Див. Paolo Tedesco, “Jairus Banaji’s Work Has Transformed Our Understanding of the Origins of Capitalism,” Jacobin (July 13, 2023), https://jacobin.com/2023/07/jairus-banaji-medieval-commercial-capitalism.

[4] Див. Morteza Samanpour, Marx’s Capital: From Colonialism to Contemporary Capitalism—Historical Ontology and Social Temporalities of the Reproduction Process, PhD dissertation (Kingston University, 2024); Morteza Samanpour, “How to Incorporate Colonialism into Marx’s Capital,” in Futurethoughts: Critical Histories of Philosophy, edited by Peter Osborne (Kingston upon Thames: CRMEP Books, 2024), 166–192; Morteza Samanpour, “Review of Jairus Banaji, A Brief History of Commercial Capitalism, Haymarket Books, Chicago, 2020. 187 pp.” Marx & Philosophy Review of Books (August 11, 2020), https://marxandphilosophy.org.uk/reviews/18330_a-brief-history-of-commercial-capitalism-by-jairus-banaji-reviewed-by-morteza-samanpour/.

[5] Karl Marx, Capital: A Critique of Political Economy, vol. III (London: Penguin, 1981), 1042–1043.

[6] Karl Marx, Grundrisse: Foundations of the Critique of Political Economy (London: Pelican Books, 1973), 510.

[7] Rudolf Holbach, Frühformen von Verlag und Großbetrieb in der gewerblichen Produktion (13.–16. Jahrhundert) (Stuttgart: Franz Steiner Verlag, 1994).

[8] Michael B. Miller, Europe and the Maritime World: A Twentieth-Century History (Cambridge: Cambridge University Press, 2012).

[9] Alfred D. Chandler Jr., The Visible Hand: The Managerial Revolution in American Business (Cambridge, MA: Belknap Press, 1977).

[10] Інша його книжка, написана у 1980-х роках: Alfred D. Chandler Jr., Scale and Scope: The Dynamics of Industrial Capitalism (Cambridge, MA: Belknap Press, 1990).

[11] Hugo Raine, “Marxism and the Middle Ages,” Verso Blog (October 30, 2018), https://www.versobooks.com/blogs/news/4105-marxism-and-the-middle-ages?srsltid=AfmBOoqmKkdQDQXmKYAdC8-sKhmsf3fBLbn0OsXfOvJVVLUSObbvMsjC.

[12] Jairus Banaji, “Modes of Production in a Materialist Conception of History,” Capital & Class 3(1) (1977): 1–44.

[13] Див. Jairus Banaji, Theory as History: Essays on Modes of Production and Exploitation (Leiden: Brill, 2010), 333–348. 

[14] Nicholas Rescher, Introduction to Logic (New York: St. Martin’s Press, 1964). 

[15] Nicholas Rescher, The Logic of Inconsistency: A Study in Non-Standard Possible-World Semantics and Ontology (Oxford: Blackwell, 1979).

[16] Karl Marx, Grundrisse: Foundations of the Critique of Political Economy (London: Pelican Books, 1973), 510.

[17] Karl Marx, Capital: A Critique of Political Economy, vol. I (London: Penguin, 1973), 462–463.

[18] Karl Marx, Grundrisse: Foundations of the Critique of Political Economy (London: Pelican Books, 1973), 510.

[19] John Haldon, The State and the Tributary Mode of Production (London: Verso, 1993).

[20] Roy Bin Wong, China Transformed: Historical Change and the Limits of European Experience (Ithaca: Cornell University Press, 1997).

[21] Перший том тритомної історії китайського капіталізму, вперше опублікованої в Китаї в середині 1980-х років, було скорочено й перекладено англійською: Dixin Xu and Wu Chengming, eds., Chinese Capitalism, 1522–1840 (New York: St. Martin’s Press, 2000).

[22] Jairus Banaji, Agrarian Change in Late Antiquity: Gold, Labour, and Aristocratic Dominance (Oxford: Oxford University Press, 2001).

[23] Tom Brass, “Do All (Capitalist) Modes Lead to Rome?,” Critical Sociology 47(3) (2021): 515–522.

[24] Jean-Paul Morel, “La produzione della ceramica campana: Aspetti economici e sociali,” in Merci, mercati e scambi nel Mediterraneo (Società romana e produzione schiavistica, vol. II), edited by Andrea Giardina and Aldo Schiavone (Bari: Laterza, 1981), 81–97.

[25] Jairus Banaji and Paolo Tedesco, “Giuseppe Salvioli’s Capitalism in the Ancient World,” Journal of European Economic History 46(3) (2017): 145–156.

[26] Giuseppe Salvioli, Le capitalisme dans le monde antique: études sur l’histoire de l’économie romaine (Paris: V. Giard & E. Brière, 1906).

[27] Jairus Banaji, “Capital Before Large-Scale Industry,” Legal Form: A Forum for Marxist Analysis and Critique (November 18, 2020), https://legalform.blog/2020/11/18/capital-before-large-scale-industry-jairus-banaji/.

[28] Jairus Banaji, A Brief History of Commercial Capitalism (Chicago: Haymarket Books, 2020), 132.

[29] Georges Lefebvre, “Some Observations,” in The Transition from Feudalism to Capitalism, edited by Paul Sweezy et al. (London: Verso, 1976), 122–127.

[30] Angeliki Laiou, “Nummus parit nummos: L’usurier, le juriste et le philosophe à Byzance,” in Angeliki Laiou, Economic Thought and Economic Life in Byzantium, edited by Cécile Morrisson and Rowan Dorin (Aldershot: Ashgate, 2013), 583–604. 

[31] Див. Jairus Banaji, Exploring the Economy of Late Antiquity: Selective Essays (Cambridge: Cambridge University Press, 2016), 1–34.

[32] Jairus Banaji, “State and Capital in the Era of Primitive Accumulation,” in Jairus Banaji, A Marxist Mosaic (Leiden: Brill, 2023), 454–471.

[33] John Brewer, The Sinews of Power: War, Money and the English State 1688–1783 (London: Unwin Hyman, 1989).