13 | 12.09.2018

Бідність в уявленнях жителів окремих районів Донецької області

Олександр Струченков

Збройний конфлікт у Донбасі триває вже п’ятий рік. Безсумнівно, він кардинально змінив життя не тільки цього регіону, але й усієї країни. Під час активної фази бойових дій з червня 2014 року до лютого 2015 року було зруйновано багато об’єктів соціальної інфраструктури, чимало підприємств зупинили роботу або значно скоротили обсяги виробництва. Усе це спричинило масштабне зубожіння населення непідконтрольних Україні районів Донецької області, більше відомих як Донецька Народна Республіка. Через це для багатьох місцевих працездатних жителів чи не єдиним шляхом виживання стали трудова еміграція та служба в силових структурах ДНР.

Зауважимо, що значні ареали бідності були на Донбасі й до війни, особливо це стосувалося монопрофільних шахтарських містечок. На початку 2014 року чверть (27,4%) населення Донецької та Луганської областей мали доходи нижче прожиткового мінімуму, а більш ніж половина (59,1%) — в межах 1—2 прожиткових мінімумів (Черенько 2015: 19). Щоб з’ясувати ситуацію з бідністю в ДНР, ми провели соціологічне опитування серед жителів Донецька. У дослідженні взяли участь 400 респондентів. Ця вибіркова сукупність репрезентативна за такими критеріями, як стать, вік, та соціально-професійний статус. Крім того, ми врахували рівень добробуту респондентів за розміром середньодушового доходу та суб’єктивною самооцінкою. Останні два індикатори надзвичайно важливі, оскільки в ДНР немає офіційно визначеного розміру прожиткового мінімуму, а місцеві статистичні органи не обстежують добробут домогосподарств.

100 доларів на людину: не багаті, але й не бідні

Дані опитування свідчать, з одного боку, про значні масштаби бідності серед населення ДНР, а з іншого — про значну невідповідність між майновою самоідентифікацією та розміром середньомісячного доходу (табл. 1).

Таблиця 1

Розподіл респондентів за розміром доходів та самооцінкою рівня добробуту

Злиденними або бідними вважає себе лише третина респондентів. Проте є всі підстави визначити бідними родини, в яких розмір середньодушового доходу на місяць становить менш як 10000 російських рублів. Ця сума дорівнює майже 150 доларам США. Її спеціалісти ООН встановили як межу абсолютної бідності. Отже, щонайменше 80% жителів ДНР живуть у злиднях.

Суттєву різницю рівня бідності за суб’єктивним та монетарним критеріями можна пояснити тим, що багато респондентів соромляться визнавати себе бідними. Крім того, бідні люди обмежують свої матеріальні та духовні потреби, завдяки чому вони більш-менш задоволені тим, що мають, і не відчувають так гостро наявних депривацій^[1]. Тож багато респондентів для визначення свого майнового становища обирали доволі комфортний для них варіант відповіді «не бідні, але й не середній клас».

"Щонайменше 80% жителів ДНР живуть у злиднях."

Незважаючи на певну стабілізацію соціально-економічної ситуації в ДНР в останні 2—3 роки, рівень життя населення не досяг рівня довоєнного 2013 року. Зокрема, 62% опитаних скаржилися на погіршення свого матеріального становища, тоді як про його покращення заявили 15,7% (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл відповідей на питання: «Як змінилося Ваше матеріальне становище порівняно з 2013 роком?»

Найбільш виразно різниця у визначенні зміни власного матеріального становища респондентів проявляється за таким критерієм, як розмір середньодушового доходу. Дійсно, серед тих, хто наголосив на покращенні свого матеріального становища, 71,5% становлять респонденти із середньодушовим доходом більше ніж 7000 російських рублів. Натомість, на погіршення рівня добробуту дорікають переважно незаможні особи з доходом менше ніж 7000 російських рублів — 61,1% (рис. 2).

Рис. 2. Розподіл відповідей на питання: «Як змінилося Ваше матеріальне становище порівняно з 2013 роком?»

(залежно від розміру середньодушового доходу респондентів)

Межа бідності: донецькі реалії

Під час дослідження ми запропонували респондентам самим визначити межу бідності. На думку більшості, родину можна вважати бідною, якщо дохід на кожного її члена не перевищує 5000 російських рублів (рис. 3). Цікаво, що найчастіше таку суму називала молодь до 20 років (81,2%), студенти (81,6%) та непрацюючі (82%). Думка студентів та незайнятих цілком передбачена, бо розмір соціальних виплат в ДНР малий. Стипендія студентів вищих навчальних закладів становить близько 1500 російських рублів.

Рис. 3. Розподіл відповідей на питання: «Яким має бути максимальний розмір доходу на кожного члена родини, щоб вона вважалася бідною?»

Але найбільш очевидна різниця щодо монетарного виміру межі бідності — в поглядах бідної та заможної груп респондентів. Тільки 63% представників заможних вважають середньодушовий дохід до 5000 російських рублів критерієм бідності родини. Натомість кожний четвертий схильний підняти планку межі бідності до 5000—8000 російських рублів, а кожний восьмий — до 8000—10000 і більше (рис. 4).

Рис. 4. Розподіл відповідей на питання: «Яким має бути максимальний розмір доходу на кожного члена родини, щоб вона вважалася бідною?»

(залежно від розміру середньодушового доходу респондентів)

Проте ситуація з визначенням респондентами межі бідності не така проста, як це може здатися на перший погляд. Річ у тім, що відповідаючи на це питання анкети, респонденти радше уявляли собі абстрактне домогосподарство, а не власну родину, члени якої мають цілком конкретні матеріальні та духовні потреби. Тож учасникам дослідження запропонували визначити розмір середньодушового доходу на кожного члена своєї родини, який дозволяє не відчувати себе бідним. Виявилося, що тільки 3,2% опитаних назвали суму до 5000 рублів, 14,8% — 5000—8000 рублів. Для 82% населення мінімальна сума доходів, яка дозволяє не відчувати бідність, має перевищувати 8000 російських рублів на особу (рис. 5). Ця ситуація протилежна до даних, наведених у рис. 3 і 4, коли більшість респондентів визначили дохід у 5000 рублів як межу бідності. На наш погляд, дані рис. 5 більш адекватно відбивають як об’єктивний, так і суб’єктивний виміри межі бідності в ДНР.

Рис. 5. Розподіл відповідей на питання: «Яким має бути мінімальний розмір доходу на кожного члена Вашої родини, щоб не відчувати себе бідним?»

Отже, зі збільшенням розміру середньодушового доходу респондентів зменшується частка тих, хто як суму, що дозволяє не відчувати себе бідним, зазначав дохід менше ніж 5000 російських рублів. Водночас майже 90% респондентів із середньодушовим доходом понад 7000 рублів визначили цю суму в більш ніж 8000 російських рублів (рис. 6).

Рис. 6. Розподіл відповідей на питання: «Яким має бути мінімальний розмір доходу на кожного члена Вашої родини, щоб не відчувати себе бідним?» (залежно від розміру середньодушового доходу респондентів)

Ставлення до бідних та бідності

Одним із завдань цього соціологічного дослідження було виявити ставлення жителів ДНР до бідних людей. Тільки у декількох респондентів бідні викликають негативні емоції: презирство, підозру та неприязнь. Небагато й таких, хто ставиться до бідних з повагою або симпатією. Більша частина опитаних ставиться до бідних не краще та не гірше, ніж до всіх інших людей, а кожний третій їх жаліє (рис. 7). Цікаво, що, на відміну від попередніх питань, тут ми не виявили суттєвого впливу рівня доходів респондентів та їхньої майнової самоідентифікації на ставлення до бідних.

Рис. 7. Розподіл відповідей на питання: «Як Ви ставитеся до бідних людей?»

Незважаючи на нейтральне та навіть співчутливе ставлення жителів ДНР до бідних, рівень довіри до них важко назвати високим. Тією чи іншою мірою бідним довіряють 45,5% респондентів, а не довіряють — 38%. Кожний шостий взагалі не зміг визначитися з цим питанням (рис. 8).

Рис. 8. Розподіл відповідей на питання: «Чи довіряєте Ви бідним людям?»

Найбільше на ступінь довіри/недовіри до бідних впливає рівень добробуту респондентів. В міру збільшення розміру середньодушового доходу рівень довіри до бідних зменшується, а рівень недовіри, навпаки, зростає. Критична в цьому плані сума — понад 10000 російських рублів. Половина респондентів із таким доходом висловила недовіру бідним людям (рис. 9). Та ж сама ситуація й у разі, коли незалежною змінною є майнова самоідентифікація респондентів. Серед тих, хто зараховує себе до заможних громадян, тільки кожний третій довіряє бідним.

Рис. 9. Розподіл відповідей на питання: «Чи довіряєте Ви бідним людям?»

(залежно від розміру середньодушового доходу респондентів)

Панування класу великих власників в межах капіталістичної системи забезпечує не тільки сила економічного та позаекономічного примусу. Не останню роль в цьому процесі відіграє ідеологічне відчуження. Монополізація панівною елітою культурного та символічного капіталу дозволяє їй створювати та нав’язувати решті суспільства свій світогляд, що не відповідає об’єктивній реальності. Мета такого соціального конструювання — легітимізація суспільної системи. Це відбилося передусім у розумінні бідності як соціальної проблеми. Результати опитування свідчать, що абсолютна більшість жителів ДНР у ставленні до бідності поділяє конформістські позиції. Зокрема, кожний четвертий думає, що бідність — цілком нормальне й закономірне явище, і не вважає за потрібне боротися за усунення соціальної нерівності. Майже половина опитаних хоча й визнає бідність соціальною патологією, але вважає, що її неможливо подолати. Тільки чверть респондентів переконані, що з бідністю можна та необхідно боротися (рис. 10).

1 — це нормальне та закономірне явище, нічого не треба змінювати; 2 — це ненормальне явище, але змінити нічого не можна; 3 — це ненормальне явище, яке слід ліквідувати; 4 — важко відповісти.

Рис. 10. Розподіл відповідей на питання: «Як Ви ставитеся до існування в суспільстві багатих та бідних людей?»

Рівень суспільної легітимізації соціальної нерівності залежить від низки статусних характеристик респондентів. Молодь віком 18—20 років, яка пройшла первинну соціалізацію в межах капіталістичного суспільства, більше за всіх вважає поділ людей на багатих та бідних природним та закономірним явищем (43,8%). Натомість, літні люди старше 60 років, чий світогляд був сформований під впливом егалітаристської радянської ідеології, — найбільші нонконформісти. Кожний третій із них виступає за ліквідацію соціальної нерівності. Крім того, уявлення про закономірність існування бідних та багатих найбільш поширені серед студентів (35,6%) та підприємців (37%). Думку останніх легко збагнути, оскільки вони носії та виразники буржуазної ідеології. У випадку з респондентами, чий соціальний статус вказує на невеликі статки та/або на невписаність до капіталістичної системи, маємо протилежну ситуацію. Пенсіонери та непрацюючі менш за всіх поділяють погляди про природність соціальної нерівності (відповідно 20,3% та 6%) та більш за всіх виступають за її ліквідацію (відповідно 36,2% та 44%).

"Літні люди старше 60 років, чий світогляд був сформований під впливом егалітаристської радянської ідеології, — найбільші нонконформісти."

Різниця в поглядах жителів ДНР про існування в суспільстві багатих і бідних людей стає ще більш очевидною з огляду на розмір їхніх статків. Можна простежити пряму залежність між сумою середньодушового доходу респондентів та ступенем легітимності соціальної нерівності. Зокрема, серед найбіднішої верстви це явище вважають природним тільки 11,9%, тоді як серед найзаможнішої — 35,8% (рис. 11).

Рис. 11. Розподіл відповідей на питання: «Як Ви ставитеся до існування в суспільстві багатих та бідних людей?»

(залежно від розміру середньодушового доходу респондентів)

Протягом 2000—2010–х років, незважаючи на заходи в межах здійснення національної Стратегії подолання бідності, а також програм ООН «Цілі розвитку тисячоліття» та «Цілі сталого розвитку», соціальна поляризація перестає сприйматися як актуальна проблема. 2005 року було проведено експертне опитування щодо економічної культури населення України, в якому взяли участь вихідці зі східних областей. На той момент думки експертів поділилися майже навпіл: 41,9% вважали, що у свідомості населення переважають уявлення про закономірність та природність поділу суспільства на багатих і бідних. 47,9% експертів були переконані, що пересічні громадяни вважають таке явище тимчасовим і ненормальним, яке слід усунути (Резнік 2010: 389). Результати того дослідження свідчать про послаблення цих настроїв у масовій свідомості жителів ДНР.

У масовій свідомості поступово формується образ бідної людини. Зазвичай бідними вважають тих, хто не має інших джерел існування, крім державних соціальних виплат, — пенсіонерів, непрацюючих, студентів. Але особливість країн-периферії капіталістичної світ-системи в тому, що наявність оплачуваної зайнятості не гарантує добробут родини. Тому не дивно, що більше третини респондентів назвали бідними робітників та працівників бюджетної сфери — вчителів, лікарів, службовців (рис. 12). До цієї категорії не потрапили власники економічного (підприємці), людського (висококваліфіковані технічні спеціалісти), адміністративного та політичного (керівники міністерств, відомств, місцевих адміністрацій) капіталів.

Рис. 12. Розподіл відповідей на питання: «Серед яких категорій населення більше всього бідних людей?»

Причини бідності

Одним із ключових елементів у розумінні уявлень жителів ДНР про бідність є аналіз міркувань про причини злиднів та депривації. Усю сукупність можливих факторів, які обумовлюють бідність, можна розподілити на дві великих групи:

1) зумовлені індивідуальними характеристиками особи (хвороба або інвалідність, наявність великої кількості утриманців, негаразди та нещастя в сім’ї, невезіння, шкідливі звички та адиктивна поведінка, лінь);

2) зумовлені властивостями суспільного устрою (погана освіта, невиплати зарплат та пенсій, несправедливе розподілення благ у суспільстві, низькі зарплати та пенсії, війна, безробіття).

Протягом останніх 30 років в Україні не без успіху здійснюються спроби вживлення в масову свідомість цінностей ліберальної ідеології. Невіддільна складова останньої — установка на особисті досягнення та успіх в житті. Є й зворотний бік — теза про особисту відповідальність за власну долю, за нездатність подолати життєві труднощі та негаразди.

Тож можна було б припустити, що респонденти зазначать низку факторів, пов’язаних з індивідуальними рисами людини. Насправді ж, ситуація протилежна. У 75% випадків опитані називали фактори, зумовлені характеристиками соціальної системи. На їхню думку, головними причинами бідності в ДНР є безробіття (63,8%), війна (54,5%), малий розмір зарплат та соціальних трансфертів (42,8%). Що ж до індивідуальних причин бідності, то головними з них є лінь та нездатність пристосовуватися до умов, що змінюються (30,3%) (рис. 13).

1 – хвороба, інвалідність; 2 – наявність великої кількості утриманців; 3 – негаразди та нещастя в сім’ї; 4 – невезіння; 5 – погана освіта; 6 – невиплата зарплати, пенсій і т.п.; 7 – шкідливі звички (алкоголізм, наркоманія, ігроманія тощо); 8 – несправедливе розподілення благ у суспільстві; 9 – лінь, нездатність пристосуватися до умов, що змінюються; 10 – низькі зарплати, пенсії і т.п.; 11 – війна; 12 – безробіття.
Рис. 13. Розподіл відповідей на питання: «Вкажіть головні, на Ваш погляд , причини бідності в нашій країнї»

Уявлення різних груп респондентів про причини бідності не завжди збігаються. Передбаченими виявилися відмінності в думках про причини бідності між представниками наймолодшої (18–20 років) та найстаршої (старше 60 років) вікових когорт. У третині (33,6%) випадків молоді люди зазначали фактори, пов’язані з індивідуальними рисами. Як наслідок, головними причинами бідності виявилися не тільки безробіття (52,1%), війна (45,8%), але й лінь, нездатність пристосуватися до нових умов (43,8%), а також шкідливі звички (31,2%). Літні люди більшою мірою покладають відповідальність за існування бідності на вади суспільного устрою (85% випадків): безробіття (72%), війну (58%), низькі зарплати та пенсії (42%), заборгованість з їхньої виплати (34%).

"Незаможні вважають головними причинами бідності війну, малий розмір зарплат та соціальних трансфертів, безробіття, несправедливе розподілення благ у суспільстві."

Не менш виразними є відмінності в розумінні причин бідності між респондентами з різним розміром середньодушових доходів. Найбідніші у 83,3% випадків вбачають причини бідності у вадах суспільного устрою, тоді як серед найзаможніших цей показник — тільки 65%. Крім того, останні схильні надавати більшого значення індивідуальним недолікам особистості як факторам, що зумовлюють бідність. Як наслідок, в уявленнях респондентів із середньодушовим доходом понад 10000 російських рублів основними причинами бідності є не тільки безробіття (58%), війна (45,7%), але й лінь (43,2%), шкідливі звички та адиктивна поведінка (25,9%). Незаможні, навпаки, вважають головними причинами бідності війну (58,2%), малий розмір зарплат та соціальних трансфертів (53,7%), безробіття (52%), несправедливе розподілення благ у суспільстві (31,3%) (рис. 14).

1 — хвороба, інвалідність; 2 — наявність великої кількості утриманців; 3 — негаразди та нещастя в сім’ї; 4 — невезіння; 5 — погана освіта; 6 — невиплата зарплати, пенсій і т.п.; 7 — шкідливі звички (алкоголізм, наркоманія, ігроманія тощо); 8 — несправедливе розподілення благ у суспільстві; 9 — лінь, нездатність пристосуватися до умов, що змінюються; 10 — низькі зарплати, пенсії і т.п.; 11 — війна; 12 — безробіття.

Рис. 14. Розподіл відповідей на питання: «Вкажіть головні, на Ваш погляд , причини бідності в нашій країнї» (залежно від розміру середньодушового доходу респондентів)

Висновки

Аналіз даних, отриманих у результаті цього соціологічного дослідження, дозволяє зробити певні висновки та узагальнення. Бойові дії в Донбасі протягом останніх чотирьох років призвели до збільшення як масштабів, так і глибини бідності населення регіону. На погіршення рівня свого добробуту скаржилися 62% опитаних. Маємо підстави стверджувати, що за міжнародними критеріями визначення абсолютної бідності (добові витрати менше ніж 5,05 доларів США) щонайменше 80% жителів ОРДО/ДНР живуть у бідності та злиднях.

"Чимало респондентів соромляться ототожнювати себе з непрестижною та стигматизованою категорією бідних людей."

Зубожіння населення супроводжується посиленням усіх видів відчуження: економічного, політичного, соціального, ідеологічного. Останнє, як відомо, полягає у формуванні неправдивої свідомості, яка викривляє об’єктивну реальність, приховує від експлуатованих причини їхнього пригніченого становища, легітимізує суспільний лад. У контексті дослідження бідності жителів ДНР ідеологічне відчуження проявляється в таких аспектах. По-перше, зафіксований високий рівень статусної невідповідності за майновою самоідентифікацією. Лише третина опитаних визнала себе злиденними або бідними. Решта схильна визначати себе як «не бідні, але й не середній клас», «люди середнього достатку». Чимало респондентів соромляться ототожнювати себе з непрестижною та стигматизованою категорією бідних людей. Крім того, таке життя змусило багатьох обходитися мінімумом благ, завдяки чому вони не відчувають депривацій.

По-друге, ідеологічне відчуження відбивається у формуванні конформного ставлення до бідності. За останні 10—15 років ступінь такої конформності дуже зріс. Зараз тільки чверть населення вважає, що поділ суспільства на багатих та бідних — це патологія, яку слід ліквідувати. По-третє, серед окремих категорій населення (молодь, особи з високим рівнем доходів) поширюються уявлення про особисту відповідальність індивіда за власне матеріальне становище. Як наслідок, поряд з такими факторами бідності, як безробіття, війна, низький рівень зарплат та соціальних трансфертів, респонденти також зазначають лінь та шкідливі звички.

Проте викривлення масової свідомості у сприйнятті ситуації бідності не є тотальним. Респонденти вияляють здатність до критичного осмислення окремих сторін даної проблеми. Зокрема, абсолютна більшість із них небезпідставно вважає, що монетарним еквівалентом межі бідності має бути середньодушовий дохід у щонайменше 8000 російських рублів. Крім того, на думку опитаних, основну масу бідних становлять люди, які через різні причини не тільки позбавлені основних видів капіталу, але й не мають змоги продавати власний труд — пенсіонери, непрацюючі, студенти.

Незважаючи на нейтральне та навіть співчутливе ставлення до бідних, рівень довіри до них залишається невисоким. Менше половини опитаних тією чи іншою мірою довіряють бідним людям, тоді як більше третини висловили їм недовіру. З одного боку, така ситуація зумовлена відмінностями в рівні довіри до бідних серед незаможних та заможних респондентів. З іншого боку, вона відбиває стан загальної ерозії соціальної довіри в суспільстві.

Читайте також:

Ставлення населення окремих районів Донецької області до приватної власності (Олександр Струченков)

Штрихи з буднів ДНР: ставлення населення до багатства в умовах війни (Олександр Струченков)

Динаміка бідності в Україні (Олександр Струченков)