Динаміка бідності в Україні

Струченков, Олександр

  • 15 вересня 2016
  • 11634

Олександр Струченков

Ліберальні 1 економічні реформи 1990-х років, метою яких було відновлення ринкових (капіталістичних) відносин, кардинально змінили соціальну структуру українського суспільства. Відбулася трансформація правлячої партійної номенклатури, з’явилися нові соціальні групи, насамперед, велика буржуазія та середній клас. У той же час значні масштаби маргіналізації населення призвели до втрати відносно високого соціального статусу робітничого класу та інтелігенції. Омріяний ідеал суспільства рівних можливостей насправді виявився поляризованим соціумом, де панують різноманітні форми соціальної нерівності, найпоширенішою з яких є бідність.

Досвід статистичних і соціологічних розвідок дозволяє виокремити принаймні три основні різновиди бідності: монетарну, деприваційну та суб’єктивну. Кожен із них має власну методологію виявлення та обчислення нужденності особи, що потрапила у скрутне матеріальне становище.

Монетарна бідність визначається на основі критеріїв абсолютної та відносної бідності. У свою чергу, абсолютна бідність передбачає таке становище індивіда, коли на свій дохід він не може придбати товари та послуги, необхідні для задоволення основних соціальних потреб, специфічних для даного суспільства. Кількісним критерієм виступає поріг (межа) бідності, або прожитковий мінімум. Його розмір залежить від низки критеріїв і може суттєво коливатися. Так, за розрахунками фахівців Світового банку, поріг абсолютної бідності для мешканців країн Центральної та Східної Європи становить 4,3 долара США на добу, тобто 130 доларів на місяць. У той же час, Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», прожитковий мінімум з 1 травня встановлений у розмірі 1399 грн. на місяць, або 56 доларів.

Відносна бідність розуміється як ситуація, коли індивід не має достатньо коштів, щоб вести прийнятний для даного суспільства стиль життя. В Україні національний критерій відносної бідності домогосподарств становить 75% медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат, межа крайньої бідності – 60% медіанного рівня сукупних еквівалентних витрат.

Виявляючи бідних осіб методом депривації, керуються не підрахунками наявних у них коштів, а кількістю та характером тих позбавлень та соціальних виключень, яких вони зазнають у повсякденному житті. Справа в тому, що далеко не всі позбавлення та ексклюзії можуть бути переведені у грошовий еквівалент, наприклад: зручності у житлі, доступність та якість освітніх, медичних та соціальних послуг тощо. Державна служба статистики України опитує домогосподарства за 33-ома ознаками бідності та позбавлення, які включають два блоки: економічна депривація та розвиток інфраструктури. У разі виявлення 10 та більше позбавлень домогосподарство вважається бідним. Поряд із цим в обстеженнях використовують перелік з 18 базових депривацій, наявність 4 із яких також дає підстави кваліфікувати домогосподарство як бідне.

Суб’єктивна бідність не ґрунтується на розрахунках та думках експертів. Вона визначається на підставі самооцінки індивідом власного матеріального становища. Межа бідності (так зване Лейденське визначення межі бідності) оцінюється за відповідями респондентів на питання про мінімальний дохід, необхідний для досягнення достатнього стилю життя, як функції від справжнього доходу опитаних.

Бідність є не лише соціальною, але й економічною категорією, а, отже, залежить від таких макроекономічних показників, як обсяг ВВП, рівень безробіття, індекси інфляції та реальної заробітної плати. Політична криза наприкінці 2013 року, а згодом анексія Криму Росією та збройний конфлікт у Донбасі, значно ускладнили економічну ситуацію в Україні. Внаслідок економічної кризи ВВП зменшився у 2014 році на 28,1%, а в 2015 році – ще на 31,3%. За абсолютними показниками країна була відкинута на 10 років назад. Скорочення виробництва призвело до зростання безробіття. У 2015 році роботи не мали 1654 тис. осіб, або кожний десятий з економічно активного населення (див. рис. 1).

Рис. 1. Динаміка обсягу ВВП та рівня безробіття в Україні в 2005-2015 роках [1]

Рисунок 1. Динаміка обсягу ВВП та рівня безробіття в Україні в 2005-2015 роках (Державна служба статистики України)

 

Протягом 2014-2015 років стрімко зросла інфляція – відповідно на 24,9% та 43,3%. Разом із тим скоротилася реальна зарплата – у 2014 році на 6,5%, а в 2015 році на 20,2% (див. рис. 2). Усе це неминуче спричинило зубожіння значної частини населення.

Рисунок 2 . Динаміка індексів інфляції та реальної зарплати в Україні в 2005-2015 роках (Державна служба статистики України)

 

З 2001 року в Україні діє державна програма «Стратегія подолання бідності». Крім того, країна долучилася до реалізації програми ООН «Цілі Розвитку Тисячоліття», яка висуває боротьбу з бідністю на перше місце. Згідно із взятими на себе зобов’язаннями, до 2015 року в Україні планувалося ліквідувати абсолютну бідність за критерієм 5,05 доларів США на добу, знизити до 25% відносну бідність (за рахунок скорочення бідності серед дітей та зайнятого населення), зменшити в 10 разів частку тих осіб, чиє споживання є нижчим за рівень фактичного прожиткового мінімуму (з 71,2% у 2000 році до 7% у 2015 році). Як бачимо на рис. 3, уже з 2012 року замість скорочення зазначених вище показників, відбувалося їхнє зростання, що ставило під сумнів ефективність задіяних заходів навіть в умовах внутрішньо- та зовнішньополітичної стабільності.

Динаміка основних показників монетарної бідності в Україні в 2005-2013 роках

Рисунок 3. Динаміка основних показників монетарної бідності в Україні в 2005-2013 роках (ООН, 2014)

Політико-економічна криза 2014 року, великий потік вимушених переселенців з Донбасу та Криму значно погіршили ситуацію з бідністю. Крім того, відсутність статистичної інформації щодо територій, непідконтрольних українській владі, не дозволяє навести цілком вичерпні та достовірні дані. Утім, відомо, що у 2015 році рівень абсолютної бідності (добові витрати менше 5,05 доларів США) мав зрости до 3,5%, бідність за критерієм споживання нижче фактичного прожиткового мінімуму – до 32%, рівень відносної бідності – до 30,6%, у т.ч. бідність серед дітей становила 29%, а серед працюючих осіб – 18,5% (ООН, 2015).

При цьому на бідність домогосподарств традиційно впливають такі чинники, як їхня статево-вікова структура, кількість утриманців (особливо дітей), тип поселення. Відсутня суттєва різниця у рівнях бідності за гендерною ознакою, за винятком одиноких матерів, жінок у сільській місцевості та жінок старших вікових груп, де ці показники вищі, ніж у чоловіків. Натомість існують кілька вікових груп, рівень відносної бідності яких значно перевищує середні показники: діти віком до 15 років, дорослі 35-45 років, особи старші 75 років. Високий рівень бідності серед дітей та осіб похилого віку зумовлений, насамперед, відсутністю / втратою працездатності. Бідність осіб середнього віку пояснюється наявністю у більшості з них дітей, утримання та виховання яких вимагає значних коштів.

Невеликий розмір державної допомоги, а також чималі витрати на утримання дитини, призводять до того, що бідність сімей, навіть із трирічним немовлям, перевищує середні показники. Наявність хоча б однієї дитини підвищує ризик бідності за відносним критерієм на 17%. Навіть за умови, коли обоє батьків працюють і отримують зарплату на 20-30% вищу за мінімальну, сім’я все одно відчуває себе бідною. Поява другої та наступної дитини ставить родини у ще більш скрутне становище. У найгіршій ситуації перебувають багатодітні родини – ризик монетарної бідності для них у 2,4-2,6 рази вищий за середні показники в Україні, у т.ч. за відносним критерієм – на 42%.

Існує зворотній зв’язок між розміром населеного пункту та масштабами бідності в ньому. Зокрема, протягом 2000-2013 років бідність за відносним критерієм у великих містах була меншою та мала тенденцію до скорочення з 25% до 15,9%, тоді як у малих містах та у сільській місцевості вона була доволі високою і майже не знижувалася, склавши, відповідно, 26,9% та 34,1% (Когатько, 2015). Прогнози експертів невтішні – за підсумками 2015 року зазначені показники залишаться незмінними. Застійна бідність у невеликих населених пунктах зумовлена кризовими явищами в їхній економіці, а також дисбалансом у розподілі наявних ресурсів на користь великих міст і мегаполісів.

З 2014 року з’явився ще один профіль бідності, пов’язаний з раптовою втратою майна та джерел для існування. Для багатьох мешканців Донбасу причиною такого становища стали воєнні дії. Зауважимо, що станом на перший квартал 2014 року більшість населення регіону не була заможною – 59,1% мали доходи від одного до двох прожиткових мінімумів, а 27,4% – нижче прожиткового мінімуму. За оцінками фахівців, із 6 млн. мешканців непідконтрольних територій на Сході України, а також прилеглої до них смуги, понад 5 млн. потрапили до групи раптово збіднілих або до групи вразливих до бідності внаслідок бойових дій, незалежно від того, переїхали вони за межі зазначених територій, чи залишилися в місці постійного проживання (Черенько, 2015).

Збільшення масштабів монетарної бідності позначилося на розмірі та структурі витрат домогосподарств. Багато родин були змушені перейти на режим суворої економії та не могли як раніше робити заощадження. У 2015 році частка домогосподарств, яких за самооцінкою рівня доходів можна вважати злиденними (не вдалося забезпечити навіть достатнє харчування) зросла до 4,9%, а бідних (постійно відмовляли в найнеобхіднішому, крім харчування) – до 43,2% (див. табл. 1).

 

Таблиця 1

Самооцінка домогосподарствами  України рівня своїх доходів у 2005-2015 роках (у %)

Оцінка власних доходів 
2005
2008
2009
2010
2013
2015
Коштів достатньо і робили заощадження
6,6
12,7
11,1
11,6
10,4
6,2
Коштів достатньо, але заощаджень не робили
49,4
51,8
45,3
47,8
50,5
45,7
Відмовлялись від найнеобхіднішого, 
крім харчування
39
32,9
40,2
37,5
35,8
43,2
Не вдалося забезпечити
навіть достатнє харчування
5
2,6
3,4
3,1
3,3
4,9
Джерело: Державна служба статистики України ​​​​​​, 2016
 
Домогосподарства, бідні за монетарними ознаками, все гостріше відчувають своє скрутне матеріальне становище. У 2015 році кожне десяте з них не змогло забезпечити своїм членам достатнє харчування, а близько 58% постійно відмовляли в найнеобхіднішому, крім харчування (див. табл. 2). Крім того, 148 тисяч домогосподарств не мали змоги споживати гарячі страви щодня, а 166 тисяч – не могли давати дітям фрукти чи соки [7, с.42].

 

Таблиця 2

Самооцінка бідними домогосподарствами України рівня своїх доходів у 2015 році (у %)

 
Усі д/г
Д/г із середньодушовими еквівалентними доходами
нижче прожиткового мінімуму (1227 грн.)
нижче 60% медіанного рівня доходів (1187 грн.)
нижче 75% медіанного рівня доходів (1483 грн.)
Коштів достатньо і робили заощадження
6,2
1,6
1,7
1,8
Коштів достатньо, але заощаджень не робили
45,7
31,2
28,8
31,2
Постійно відмовляли в найнеобхіднішому, крім харчування
43,2
56,7
58,5
58,4
Не вдалося забезпечити навіть достатнє харчування
4,9
10,5
11
8,6

 

Джерело: Державна служба статистики України ​​​​​​, 2016

 

У цілому в 2015 році частка витрат на їжу збільшилася до 53,9%. При цьому значно збіднів раціон пересічного українця. У порівнянні з 2013 роком зменшилося споживання продуктів із високим вмістом білків та жирів: м’яса – на 10,8% (при заміні споживання більш дорогої свинини та яловичини дешевою курятиною), риби – на 30%. Крім того, на чверть скоротилося споживання фруктів, ягід, горіхів, винограду (див. табл. 3).

 

Таблиця 3

Споживання продуктів харчування в домогосподарствах України в 2005-2015 роках (на місяць на одну особу)

Назва продукту
2005
2008
2009
2010
2013
2015
Витрати на харчування, % сукупних витрат д/г
56,6
48,9
50
51,6
50,1
53,9
М’ясо та м’ясопродукти, кг
4,4
5,1
4,8
5,1
5,1
4,6
Молоко та молочні продукти, кг
21,7
22,6
19,8
19,2
20,3
19,8
Яйця, шт.
21
20
20
20
20
19
Риба і рибопродукти, кг
1,8
2,1
1,8
1,8
1,8
1,2
Цукор, кг
3,6
3,4
3,2
3
3
2,8
Олія та інші рослинні жири, кг
1,9
1,8
1,9
1,8
1,7
1,6
Картопля, кг
9,6
8,4
8
7,7
7,1
6,6
Овочі та баштанні, кг
9,1
9,3
10,1
9,5
9,4
8,8
Фрукти, ягоди, кг
3,1
3,7
3,6
3,7
4,1
3,1
Хліб і хлібні продукти, кг
10,3
9,6
9,3
9,3
9
8,5

Джерело: Державна служба статистики України ​​​​​​, 2016

 

Звісно, споживання продуктів харчування в бідних домогосподарствах скоротилося ще більше, а витрати на їжу, навпаки, перевищили середні показники. В цілому, бідні вимушені витрачати на харчування не менше 57% наявних коштів. У порівнянні з доволі небагатим раціоном пересічних громадян вони на 25-50% менше споживають м’ясо та м’ясо-молочні вироби, на 20-35% – рибу та цукор, на 35-50% – фрукти та ягоди (див. табл. 4). Наявність у родині двох та більше дітей, або її проживання у сільській місцевості автоматично зумовлює те ж саме зменшення споживання основних продуктів харчування.

 

Таблиця 4

Споживання продуктів харчування в бідних домогосподарствах України в 2015 році (на місяць на одну особу)

 
Усі д/г
Д/г із середньодушовими еквівалентними доходами
нижче прожиткового мінімуму (1227 грн.)
нижче 60% медіанного рівня доходів (1331 грн.)
нижче 75% медіанного рівня доходів (1663 грн.)
Витрати на харчування, % сукупних витрат домогосподарства
53,9
57,6
57,5
57,7
М’ясо та м’ясопродукти, кг
4,6
2,6
2,8
3,4
Молоко та молочні продукти, кг
19,8
11,6
12,7
15
Яйця, шт.
19
15
16
17
Риба і рибопродукти, кг
1,2
0,8
0,9
1
Цукор, кг
2,8
1,9
2
2,3
Олія та інші рослинні жири, кг
1,6
1,2
1,3
1,5
Картопля, кг
6,6
5,6
5,7
6,1
Овочі та баштанні, кг
8,8
5,8
6
6,8
Фрукти, ягоди, кг
3,1
1,7
1,9
2,1
Хліб і хлібні продукти, кг
8,5
7
7,2
7,8

Джерело: Державна служба статистики України ​​​​​​, 2016

 

Визначення масштабів та динаміки нужденності було б неповним без урахування критеріїв деприваційної бідності. Вони ґрунтуються на виявленні різноманітних позбавлень життєвих благ та соціальних виключень, яких зазнає особа. У 2007-2013 роках рівень деприваційної бідності був близьким до рівня відносної бідності та мав тенденцію до поступового зменшення з 28,5% до 22,1%. При цьому частка домогосподарств, яка потерпала від позбавлень через проживання у сільській місцевості, наявність у своєму складі кількох дітей або осіб непрацездатного віку, була у 1,5 рази вищою за середні показники. Ця тенденція збереглася й у 2015 році, коли рівень деприваційної бідності в Україні зріс до 30,8% (див. рис. 4).

 

Рис. 4. Динаміка деприваційної бідності в Україні в 2007-2015 роках [11]

Рисунок 4. Динаміка деприваційної бідності в Україні в 2007-2015 роках (Державна служба статистики України)

 

Найбільш вразливими до позбавлень та виключень виявилися особи, бідні за монетарними ознаками. У 2015 році показники деприваційної бідності домогосподарств із душовими доходами нижче прожиткового мінімуму (1193 грн.) вдвічі-тричі перевищували середні показники. Зокрема, більше половини з них не мали достатньо коштів споживати страви з м’ясом, курятиною, рибою через день (50,1%), оновлювати одяг та взуття для холодної пори року для дорослих один раз на 5 років (52,4%). Третина нужденних домогосподарств не могла за потребою придбати новий одяг та взуття для дітей (30,8%), не мала водогону (30,6%) або каналізації (35%) у своєму житлі. Чверть родин відмовляла в найнеобхідніших недорогих продуктах харчування (25,6%), кожній п’ятій бракувало коштів для отримання професійної освіти (18,4%). Особливе занепокоєння викликає зростання масштабів бідності та депривацій у сфері охорони здоров’я. Так, 16% бідних скаржилися на відсутність поблизу житла медичної установи, 19,8% – на незабезпеченість населеного пункту своєчасними послугами швидкої медичної допомоги. Крім того, 42,4% через дефіцит коштів не купували ліки та медичне приладдя, призначені лікарем, третина з цієї ж причини відмовлялася від користування медичними послугами(Державна служба статистики України).

Наведені дані свідчать, що монетарна та деприваційна бідність охоплюють різні категорії осіб і не є абсолютно тотожними явищами, хоча співвідношення між ними залишається доволі сталим. У 2015 році 45% домогосподарств, бідних за відносним критерієм, одночасно потерпали від бідності за умовами життя (4 із 18 ознак), тоді як серед деприваційно бідних лише третина була бідними за відносним критерієм. Потерпали одночасно від обох форм бідності 11% домогосподарств (Державна служба статистики України).

Об’єктивно незадовільні умови життя, пов’язані з численними позбавленнями, браком коштів та самообмеженнями в споживанні різноманітних благ, зумовлюють формування суб’єктивних уявлень про власне нужденне становище. Проте варто зауважити, що частка осіб, які за оцінкою матеріального добробуту відносять себе до бідних, щонайменше вдвічі перевищує частку бідних за відносним і деприваційним критеріями. Більше того, рівень суб’єктивної бідності мав тенденцію до постійного зростання навіть попри відносно стабільну політико-економічну ситуацію в Україні в 2007-2013 роках (див. рис. 5).

 

Рис. 5. Бідність в Україні за основними критеріями вимірювання в 2007-2015 роках [3; 7, c.43; 8; 9]

Рисунок 5. Бідність в Україні за основними критеріями вимірювання в 2007-2015 роках (Державна служба статистики України, ООН)

 

Одночасно зменшилася частка населення, яка вважала середньодушові доходи у розмірі до двох прожиткових мінімумів достатніми, аби не відчувати себе бідними. Якщо у 2007 році таких було 26,7% (сума до 1100 грн.), то у 2009 році – 10,8% (сума до 1300 грн.), у 2011 році – 9,9% (сума до 1900 грн.), у 2013 році – 4,8% (сума до 1900 грн.), а у 2015 році – 5% (сума до 2000 грн.) (Державна служба статистики України, 2016).

Значні масштаби суб’єктивної бідності неможливо пояснити лише поширенням нужденності за об’єктивними ознаками. Відчуття бідності у багатьох людей зумовлюється стереотипами про завищені життєві стандарти, які сформувалися в межах культури споживацтва. Звісно, такі уявлення дисонують з розміром наявних матеріальних ресурсів, які все ж таки дозволяють половині населення не обмежувати себе у звичайних витратах на харчування, необхідні товари і послуги.

Виявлення та вимірювання бідності можливе за умови використання щонайменше одного з чотирьох основних методів. Згідно з дослідницькою установкою абсолютної бідності бідними вважаються всі, чий дохід нижче певної суми, за рахунок якої можна задовольнити базові фізіологічні та соціальні потреби. За критерієм відносної бідності бідними визнаються особи, у яких недостатньо коштів, щоб вести типовий для даного соціуму стиль життя. Цікаво, що абсолютну бідність можна подолати, а відносна бідність буде існувати доти, доки зберігатиметься хоча б невелика різниця в доходах громадян. Деприваційний метод ґрунтується не на підрахунку наявних у індивідів коштів, а на виявленні у них певних позбавлень та ситуації ексклюзії, які часом важко перевести у грошовий (монетарний) еквівалент. Суб’єктивний метод спирається виключно на самоідентифікації осіб з бідними верствами. Кожен із наведених методів має свої переваги та недоліки, а отже, для всебічного аналізу ситуації з бідністю, доцільне їхнє комплексне застосування.

Коріння бідності слід шукати не в природі людини, а в характері суспільних відносин, в дії не суб’єктивних, а об’єктивних факторів, представлених різноманітними соціально-економічними інститутами. Стрімке зростання масштабів бідності за монетарними та немонетарними критеріями відбулося в Україні протягом 1990-х років внаслідок неоліберальних ринкових реформ, які ліквідували залишену з радянських часів систему соціальних гарантій та соціального захисту населення. Ситуація стабілізувалася тільки на початку 2000-х років. Саме тоді почалася реалізація національної та міжнародної програм з подолання бідності. Аналіз даних за 2005-2013 роки свідчить, що найбільш високими темпами зменшувалася бідність за добовими доходами менше 5,05 доларів США (з 9% до 1,9%) та за споживанням нижче рівня фактичного прожиткового мінімуму (з 38,7% до 22,1%). При цьому суттєво не скоротилася відносна та деприваційна бідність (відповідно, з 27,1% до 24,5% та з 28,6% до 22,1%), а частка осіб, які вважали себе бідними, навпаки, зросла з 59% до 67,6%.

Певне зменшення рівня бідності зумовлювалося не зміною принципів перерозподілу суспільних благ на користь нужденних та соціально незахищених категорій населення, а завдяки збільшенню ВВП країни. Економічна стагнація з 2012 року одразу ж загальмувала скорочення масштабів бідності. За таких умов найбільш вразливими до бідності виявилися непрацездатні громадяни (діти та особи похилого віку), мешканці сіл та малих міст, багатодітні родини. Політико-економічна криза 2013-2014 років та збройний конфлікт на Донбасі нанесли нищівний удар по економіці України. За обсягом ВВП країна була відкинута на десять років назад. Відповідно, основні показники бідності повернулися та навіть перевищили рівень 2005 року. З’явилася нова категорія бідних – вимушені переселенці. У зв’язку із цим можна констатувати, що державні установи провалили виконання Цілей Розвитку Тисячоліття щодо боротьби з бідністю.

 

Посилання:

Валовий внутрішній продукт – [link],

Основні показники ринку праці (річні дані) - [link];

Державна служба статистики України. Витрати і ресурси домогосподарств України у 2015 році. К.: Державна служба статистики України, 2016. – 380 с;

Державна служба статистики України. Самооцінка домогосподарствами рівня своїх доходів (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств у січні 2016 року). К.: Державна служба статистики України, 2016. – 76 с;

Когатько Ю.Л. Бідність сільського населення України // Демографія та соціальна економіка. – 2015. – №1. – С.32-43;

Самооцінка домогосподарствами доступності окремих товарів та послуг (за матеріалами вибіркового опитування домогосподарств у жовтні 2015 року) – [link];

Споживання продуктів харчування в домогосподарствах – [link];

Темпи зростання номінальної та реальної заробітної плати– [link];

Цілі розвитку тисячоліття. Україна – 2014– [link];

Цілі розвитку тисячоліття. Україна: 2000-2015 – [link];

Черенько Л.М. Нові форми бідності в Україні: основні прояви та оцінка // Демографія та соціальна економіка. – 2015. – №1. – С.11-21

Notes:

1. Мається на увазі економічний або класичний лібералізм, як сукупність ідеологій, що наполягають на необхідності зменшення ролі держави в економіці та виходять з припущення, що всі члени суспільства мають рівні початкові економічні і соціальні можливості, що не відповідає дійсності. В Україні «лібералами» також називають прихильників приватизації державних підприємств, заходів «жорсткої економії» та перенесення податкового тягаря з великого бізнесу на малий бізнес та кінцевого споживача. (прим.ред.)

Залишити коментар