Неформальна зайнятість населення України: кількісний та якісний виміри

Трифонов, Михайло

  • 13 травня 2015
  • 15498

Михайло Трифонов

Одним із негативних явищ сучасного ринку праці України є переміщення частини зайнятого населення з офіційного сектора економіки до неофіційного, тіньового. Протягом останніх років дослідженню феномену неформальної зайнятості приділяється чимало уваги. Це зумовлено як зростанням її масштабів, так і значним впливом на соціально-економічну ситуацію в державі. Незважаючи на значний внесок вітчизняних та зарубіжних соціологів у дослідження неформальної зайнятості в Україні, даний феномен не є всебічно вивченим.

Існування зайнятості в офіційно незареєстрованому секторі економіки, що передбачає приховування від обліку та оподаткування результатів дозволеної законодавством діяльності, об’єктивно зумовлене можливістю отримувати більші прибутки, ніж в легальному секторі, а також для певної категорії населення є основним джерелом доходу. Високі ставки оподаткування поряд зі слабким контролем за сплатою податків та поблажливе ставлення до цього з боку громадськості, майже цілковита відсутність безготівкового обігу за участі фізичних осіб створюють передумови для появи та зростання неформального сектора економіки України, який на даний момент, на думку окремих експертів, складає не менше 50% ВВП країни.

Державна служба статистики України здійснює моніторинг неформальної економіки з 1999 року. Визначення обсягів неформальної зайнятості здійснюється відповідно до методики, розробленої на основі положень Резолюції зі статистики зайнятості в неформальному секторі, ухваленій XV Міжнародною конференцією статистиків праці у 1993 році. Вона передбачає віднесення до неформального сектора всіх зайнятих на незареєстрованих виробничих одиницях, які відповідають таким критеріям: 1) ринкова спрямованість економічної діяльності; 2) обмежена кількість працівників; 3) відсутність державної реєстрації підприємницької діяльності. Враховуючи національну специфіку України, критерії визначення неформально зайнятих розширені за рахунок осіб, які працюють за усною домовленістю.

Дані статистичних обстежень і низки соціологічних опитувань дозволяють визначити основні тенденції розвитку неформальної зайнятості в Україні. До 1990 року зайнятістю у неформальному секторі було охоплено 2-6% населення України. У наступні роки кількість та питома вага неформально зайнятих різко зросла. Цікаво, що зростання неформальної зайнятості у 1990-і роки було зумовлене трансформаційною кризою, якої зазнала українська економіка. У даному випадку 3 млн. неформально зайнятих (14,8% зайнятого населення) були свідченням того, що населення застосувало адаптивні практи в умовах жорстких економічних реформ. У 2000-і роки на тлі економічного зростання позаінституціональні способи економічної поведінки набули ще більшого поширення, остаточно, так би мовити, самоінституціоналізавшись. У першій половині 2014 року чисельність неформально зайнятих становила 4578,7 тис. осіб, або 24,8% всього зайнятого населення України віком 15-70 років (див. рис. 1).

 

 1

Рис. 1. Динаміка чисельності та питомої ваги неформально зайнятого населення України в 2000 – у першій половині 2014 років (Статистично-аналітичний огляд ринку праці у першому півріччі 2014 року)

 

Дані, представлені Державною службою статистики України, не можна вважати остаточними. Насправді кількість зайнятих у неформальному секторі економіки України може бути більшою, зважаючи на те, що на цей сектор, на думку експертів, припадає понад половини валового національного продукту. На користь цього свідчать результати досліджень К. Уільямса, а також Фонду «Інтелектуальна перспектива», за якими неформальна зайнятість виступає основним або допоміжним джерелом доходів для 40-54% домогосподарств (Williams and Round 2008:282). Соціально-демографічний склад неформально зайнятих протягом 2000-х років залишився сталим. Серед них рівною мірою представлені як чоловіки, так і жінки, що збігається із гендерним поділом населення. У першій половині 2014 року кожний четвертий чоловік (27,6%%) та кожна п’ята жінка (21,8%) були задіяні у неформальному секторі. При цьому у вікових групах неформально зайнятих 15-59 років зафіксоване переважання чоловіків, а серед осіб старшого віку (більше 60 років) – жінок (див. Таблицю 1).

 

Таблиця 1. Зайнятість населення у неформальному секторі економіки за статтю, місцем проживання та віковими групами у першій половині 2014 року (Статистично-аналітичний огляд ринку праці у першому півріччі 2014 року)

tabl 1

 

У 2006-2014 роках певних змін зазнала вікова структура неформально зайнятих. За даними Державної служби статистики України, частка неформально зайнятих серед зайнятого населення працездатного віку збільшилася, а серед населення післяпрацездатного віку (60-70 років) – навпаки зменшилася. У першій половині 2014 року частка неформально зайнятих серед осіб 15-24 років становила 32%, серед осіб 25-29 років – 24,7%, серед осіб 30-34 років – 23,1%, серед осіб 35-39 років – 23,3%, серед осіб 40-49 років – 23,1%, серед осіб 50-59 років – 22,5%, серед осіб 60-70 років – 42,7% (див. таблицю 1). Як бачимо, найвищий рівень неформальної зайнятості зафіксований серед молоді (15-24 роки) та осіб похилого віку (60-70 років). Зауважимо, що представники саме цих вікових груп є найменш соціально захищеними в країнах периферійного капіталізму, до яких належить й Україна. Дискримінація молоді та пенсіонерів (так званий ейджизм) у доступі до офіційних робочих місць, а також невеликий розмір отримуваних ними державних соціальних трансфертів (стипендії, пенсії) змушує шукати неформальних джерел отримання додаткових засобів існування.

За даними Фонду «Інтелектуальна перспектива», майже половина неформально зайнятих (49%) мали сім’ю з 4 та більше осіб, 22% – з 3 осіб, 29% – з 1-2 осіб (Чепурко 2007:278).

Половина неформально зайнятих (50,9%) проживають у сільській місцевості. Це пов’язано з тим, що за умов хронічного безробіття на селі єдиною сферою прикладання праці стала робота в особистих підсобних господарствах, а також нелегальна робота за наймом у фермерських господарствах. З огляду на вище зазначене цілком зрозумілою стає різниця у частці неформально зайнятого населення міст та сіл за окремими віковими групами. Якщо у першій половині 2014 року частка неформально зайнятого міського населення працездатного віку становила 14-23,5%, то серед сільського населення цей показник коливався в межах 38,3-47%. Що ж стосується осіб похилого віку, то до неформальної економіки був залучений кожний шостий городянин і сім з десяти сільських жителів (див. таблицю 1).

Аналіз освітнього рівня неформально зайнятих свідчить, що основну масу становлять особи з повною загальною середньою (35,3%) та професійно-технічною освітою (32,1%). Частка осіб із вищою та неповною вищою освітою складає 26,9%. Тільки в містах кожний третій неформально зайнятий має освіту, вищу за загальну середню. У той же час ступінь залучення зайнятого населення з вищою освітою до неформальної економіки вище на селі, ніж у місті. Те ж саме стосується й осіб із середньою та початковою освітою. Такий дисбаланс зумовлений, насамперед, більш високим рівнем участі селян у неформальному секторі економіки (див. таблицю 2). Фактично такими ж є результати соціологічного дослідження Фонду «Інтелектуальна перспектива». Найбільшу частку неформально працюючих становили особи із середньою спеціальною освітою – 40%. Кількість тих, хто мав середню, вищу і неповну вищу освіту, майже однакова – відповідно 25% і 22%. Особи, які мали неповну середню освіту, становили 13% (Чепурко 2007:277). Зауважимо, що рівень освіти цілком корелює з участю у неформальній економічній діяльності – чим освіченіше особа, тим рідше вона займається такою діяльністю (див. табл. 2 та рис. 2).

 

Таблиця 2. Населення, зайняте у неформальному секторі економіки, за статтю, місцем проживання та рівнем освіти у 2013 році ( у %) [5, с.94]

tabl 2 

2

Рис. 2. Формальна та неформальна зайнятість населення України за критерієм освіти в першій половині 2014 року (Статистично-аналітичний огляд ринку праці у першому півріччі 2014 року)

 

Майже половину неформально зайнятих (46,7%, або 2140,4 тис. осіб) становлять особи, які працюють не за наймом. Переважна більшість із них (79,5%) мешкає у сільській місцевості. Натомість основна маса працюючих за наймом – це міські жителі (74,2%, або 1808,9 тис. осіб). При цьому серед найманих працівників переважають чоловіки, тоді як серед працюючих не за наймом чоловіки та жінки представлені майже рівномірно (див. таблицю 3).

 

Таблиця 3. Населення, зайняте у неформальному секторі економіки, за статусами зайнятості та місцем проживання у першій половині 2014 році (Статистично-аналітичний огляд ринку праці у першому півріччі 2014 року)

41

Дані Державної служби статистики не містять інформації про чисельність підприємців серед категорії «працюючі не за наймом». Визначення їхньої кількості може бути приблизним. За свідченням О. Білоскурського, у 1999 році 38% підприємців, які займалися «видимим» бізнесом, офіційно не реєстрували свою діяльність. Як зазначає науковець, за поширеністю вулична (видима) діяльність має певні відмінності за регіональними характеристиками. Так, це явище менш розповсюджене в західному регіоні (р=0,01). Для південного та центрально-західного регіонів частка таких підприємств не відхиляється від наявного представництва підприємств у регіоні (див. таблицю 4).

 

Таблиця 4. Поширеність незареєстрованого видимого бізнесу в регіонах України (Білоскурський 2001:54)tabl 4


3

Рис. 3. Зайнятість населення у неформальному секторі економіки за видами діяльності у 2005 – у першій половині 2014 років (Статистично-аналітичний огляд ринку праці у першому півріччі 2014 року)

 

У 2005-2014 роках певних змін зазнала сфера прикладання праці неформально зайнятих. Незважаючи на те, що заняття сільським та лісовим господарство, мисливством та рибальством продовжує бути провідним видом економічної діяльності, удвічі зросла кількість неформально зайнятих на будівництві, в оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів та побутових виробів, а також у діяльності готелів, ресторанів, транспорту та зв’язку (див. рис. 3).

Результати опитування, проведеного Фондом «Інтелектуальна перспектива», дозволяють конкретизувати інформацію щодо сфер діяльності неформально зайнятих. Найпоширенішим виявилися такі види діяльності, як «продаж та перепродаж домашньої сільгосппродукції», «випадкові заробітки у приватних осіб», «продаж та перепродаж різних товарів», «будівельні та ремонтні роботи» («шабашка»), «послуги з перевезення на власному транспорті», «робота вантажником, різноробом». Поширення різних видів діяльності відрізняється залежно від того, чи проживає респондент у місті або селі. У місті найпоширенішим є: 1) продаж та перепродаж різних товарів (20%); 2) випадкові заробітки у приватних осіб (17%); 3) продаж та перепродаж сільськогосподарської продукції (17%); 4) послуги з перевезенням на власному транспорті (16%); 5) будівельно-ремонтні роботи (15%). У селі переважають такі види неформальної економічної діяльності: 1) продаж та перепродаж сільськогосподарської продукції (46%); 2) випадкові заробітки у приватних осіб (26%); 3) продаж та перепродаж різних товарів (14%); 4) послуги з перевезення на власному транспорті (8%); 5) робота вантажником, різноробом (8%) (див. таблицю 5).

 

Таблиця 5. Розподіл зайнятих у неформальній економіці за видами діяльності (у %) (Чепурко 2007:280)

tabl 5

У 1999 році домінуючою сферою діяльності, до якої були залучені представники незареєстрованого видимого бізнесу, була оптова та роздрібна торгівля, частка зайнятих у цій сфері становила 92,4 %. Такі підприємці займалися роздрібною торгівлею, що вимагала певного торгового місця. Серед тих, хто був зайнятий цим видом діяльності, за торгове місце сплачували лише 38,2%, решта за нього не платили (Білоскурський 2001:54).

За даними Фонду «Інтелектуальна перспектива», у 2000 році більшість зайнятих у неформальному секторі оцінили матеріальне становище своїх домогосподарств як бідне (49%) і як середнє (46%). З багатих домогосподарств у неформальному секторі зайнято лише 5%. Отже, в неформальний сектор економіки людей виштовхує насамперед матеріальна скрута (Чепурко 2007:279). Аналогічні висновки можна зробити на підставі результатів дослідження К. Уільямса, згідно з якими представники найнижчого за рівнем доходів квартилю домогосподарств становили половину (53%) працюючих за наймом та третину (35%) самозайнятих осіб (див. таблицю 6).

 

Таблиця 6. Неформально зайняті за рівнем доходу домогосподарств (у %) (Williams and Round 2008:378, 380)

tabl 6

 

Виявляється, що зайняті у неформальній економіці залучені до неї через різні причини та фактори. За даними К. Уільямса, неформальна зайнятість в Україні зумовлена, насамперед, мотивами добровільного виходу населення за межі формальної діяльності. Третина респондентів (35%) таким чином заощаджує кошти, час та зусилля, витрати яких у легальній діяльності набагато вищі. 13% займаються неформальною діяльністю через соціальні причини – можливість допомогти з роботою та додатковими заробітками родичам, друзям, сусідам тощо. Тільки у третини опитаних (30%) неформальна зайнятість має вимушений характер, оскільки зумовлена соціальною ексклюзією та відчуженням (див. таблицю 7). Утім, бідність та злидні не можна вважати єдиною причиною, яка породжує пропозицію робочої сили у неформальному секторі економіки. Як слушно зазначає К. Уільямс, неформальна зайнятість може виступати результатом як соціальної ексклюзії, так і добровільного виходу за межі формально інституціоналізованої економічної діяльності. У першому випадку маємо справу з різноманітними маргіналізованими та дискримінованими групами (нелегальні трудові мігранти, молодь, жінки, пенсіонери), які не мають доступу до формального ринку праці або цей доступ значно ускладнений, або самий формальний сектор економіки надто слабкий, щоб генерувати великий попит на робочу силу. Як наслідок, дотримуючись стратегії фізичного виживання, індивіди готові братися за будь-яку роботу, незважаючи на низьку зарплату, важкі умови праці тощо. У другому випадку неформальна зайнятість являється результатом дії не безособових, відчужених від людини, соціальних структур, а наслідком добровільного та свідомого вибору індивіда. Найчастіше вибір на користь неформального сектору зумовлений тим, що він забезпечує більшу автономію, гнучкість та свободу діяльності суб’єктів, ніж формальний сектор капіталістичної економіки.

 

Таблиця 7. Причини участі у неформальній економічній діяльності (у %) (Williams and Round 2011:742-744)

tabl 7

 

Зауважимо, що фактори участі у неформальній економіці різних груп зайнятого населення суттєво відрізняються. Серед неформально зайнятих переважну більшість становлять самозайняті – 72%. Сама ж самозайнятість (як у домашній економіці, так і в роботі з приватними особами та фірмами) є добровільною. При цьому самозайнятість у домашній економіці більше зумовлена соціальними причинами (46%), а самозайнятість осіб, які працюють із приватними особами та фірмами, – проблемами з діяльністю у формальній сфері (55%). У той же час неформальна зайнятість за наймом здебільшого має вимушений характер (55%), оскільки є наслідком численних соціальних позбавлень, яких зазнає особа у капіталістичному суспільстві (див. таблицю 7).

Як свідчать результати опитування Фонду «Інтелектуальна перспектива», переважна більшість зайнятих у неформальному секторі економіки (64%) займаються одним видом діяльності, 18% зайняті двома видами діяльності, 10% – трьома, 4% – чотирма, 1,2% – п’ятьма видами діяльності. Це свідчить, що один вид діяльності не забезпечує достатнього прожиткового доходу. Середня кількість часу, що його витрачають респонденти на неформальну діяльність, становить 5 годин. Як показує рис. 4, майже половина зайнятих у неформальному секторі витрачають на таку діяльність щодня 2-4 години, до 2 годин – 9%, 5-8 годин – 29%, більш як 8 годин – 15% (з них 7% витрачають 10 годин і 5% – 12 годин). Отже, 47% зайнятих у неформальному секторі мають основне місце роботи в державному або приватному секторі економіки і мають перебувати на ньому повний (рідко – неповний) робочий день, але вони знаходять час працювати від 2-4 годин також ще й у неформальному секторі.

 

4

Рис. 4. Середня кількість годин щодня, яка витрачається на роботу в неформальному секторі (Чепурко 2007:281)

 

Дослідження також виявило, що до неформального сектора залучено більше половини (54%) домогосподарств, тобто майже в кожному другому господарстві принаймні один член родини зайнятий неформальною діяльністю. У переважній більшості (61%) домогосподарств неформальною діяльністю зайнятий один член родини, у чверті (26%) домогосподарств – два члени родини. У 10% домогосподарств зайняті такою діяльністю три члени родини, у 2% і 1% домогосподарств неформальною діяльністю зайняті відповідно по 4 і 5 членів родини (Чепурко 2007:282).

Отже, неформальна зайнятість – це не тільки індивідуальна, але й сімейна стратегія. Залучення до неформальної діяльності одного або кількох членів родини можна трактувати як своєрідний соціокультурний чинник поведінки у сфері зайнятості, яка дає її змогу збільшувати особистий і сімейний дохід.

Про поєднання формальної та неформальної зайнятості свідчить також дослідження К. Уільямса. З усіх залучених до сфери неформальної зайнятості тільки 6% домогосподарств не мали у своєму складі жодного члена, який би працював у легальному секторі економіки. Решту становили домогосподарства, члени яких мали один або кілька офіційних джерел заробітку (відповідно 43% та 51%) (Williams and Round 2008:376).

Результати опитування Фонду «Інтелектуальна перспектива» виявили, що головна причина, яка стримує легалізацію неформальної зайнятості, – це її випадковий характер. Другою за ступенем важливості причиною ухиляння від реєстрації неформальної економічної діяльності є зависокі податки, на що вказали 25% респондентів, ще 16% зазначили, що процедура реєстрації надмірно забюрократизована. Лише 8% вважали, що причиною є численні зміни в податках і законодавстві (див. рис. 5).

1 – робота має випадковий характер; 2 – надто високі податки; 3 – легальна реєстрація дуже забюрократизована; 4 – численні зміни в податках і законодавстві; 5 – інші причини.

 

5 Рис. 5. Фактори, що стримують реєстрацію неформальної зайнятості (Чепурко 2007:283)

 

Таким чином, причини «тіньового» характеру неформальної діяльності українського населення доволі очевидні. По-перше, це нерегулярний, випадковий характер такої зайнятості, що стимулює згоду і працівника, і роботодавця на відносини, які легко перервати. По-друге, це значна вигідність незареєстрованої зайнятості, що дає змогу ухилятися від сплати податків самозайнятому. Працівнику неоформлені підробітки зазвичай приносять більший дохід, а роботодавець отримує можливість знизити витрати на працю, ухилитися від сплати низки податків та обов’язкових внесків, а також спростити процедуру звільнення працівника. Про значний податковий тиск як фактор існування неформальної зайнятості свідчать результати опитування «Підприємництво в Україні», проведеного Київським міжнародним інститутом соціології навесні 1999 року. Тільки 15,6% опитаних підприємців сплачували податки у повному обсязі, решта вдавалася до різноманітних прийомів мінімізації оподаткування (Білоскурський 2001:54).

Зауважимо, що, як така, неформальна зайнятість в Україні має певні регіональні особливості. Зокрема, протягом 2008-2013 років найвищий рівень залучення населення до неформального сектору економіки фіксується у Чернівецькій області, де цей показник (коливається в межах 50-58%) удвічі більший ніж середній по країні. В цілому, значні масштаби поширення неформальної зайнятості характерні, насамперед, для західних та північних областей, що зумовлене переважанням аграрного сектору в економіці цих регіонів, в якому власне зосереджена основна маса неформально зайнятих. Разом із тим найменша частка населення, зайнятого у неформальному секторі економіки, виявлена у східних областях, зокрема, в Луганській (22,4%), Харківській (14,4%), Дніпропетровській (12,1%), Донецькій (12,4%), а також у Севастополі (8,4%) та Києві (4,1%) (Економічна активність населення України 2014:95).

Наведені вище кількісні дані дозволяють виявити особливості неформальної зайнятості в Україні. Оскільки ринок праці України відноситься до трансформаційної моделі, то за своїми характеристиками неформальна зайнятість в Україні схожа на аналогічні феномени в країнах периферійного капіталізму («третій світ»): значні масштаби поширення неформальної зайнятості, низький рівень освіти неформально зайнятих, слабка розвиненість промислово-виробничої сфери, розмивання межі між формальною та неформальною зайнятістю. Вторинний характер неформальної зайнятості об’єднує Україну з розвиненими капіталістичними країнами Європи.

Разом із тим неформальна зайнятість в Україні має низку специфічних рис. Оскільки неформальна зайнятість має вторинний характер, то прибутки від неї є нижчими за доходи, отримані одночасно за допомогою офіційною та неофіційної діяльності. Загальна кількість та частка неформально зайнятих розподілені нерівномірно та залежать від регіону та місцевості проживання. В сільській місцевості неформальна зайнятість є чи не єдиним засобом виживання. Через це в агарних областях заходу та півночі України частка неформально зайнятих осіб найбільш висока. Цим же пояснюється переважання серед неформально зайнятих осіб, які працюють не за наймом.

Більшість населення, залученого до неформальної економіки, цілком свідомо та добровільно зробила вибір на її користь. Таким чином, неформальна зайнятість перетворилась на стратегію пристосування та діяльності соціальних агентів в умовах капіталістичних відносин. Насамперед це стосується самозайнятих. У той же час багато роботодавців схильні порушувати норми трудового законодавства, нав’язуючи працівникам неформальну зайнятість як безальтернативне явище. Недивно, що саме для працюючих за наймом неформальна зайнятість має вимушений характер та є проявом ексклюзії та численних депривацій, яких вони зазнають у повсякденному житті.

Поглиблення економічної кризи в Україні та затягування війни в Донбасі дають підстави прогнозувати подальше поширення та поглиблення практик неформальної зайнятості. Особливо це стосується непідконтрольних українській владі територій, де вже протягом останнього року жваво згортається як великий, так і малий та середній легальний бізнес. Збройний переділ власності, застосування «сірих» та відверто нелегальних бізнес-схем, потреба населення у фізичному та соціальному виживанні в умовах воєнних дій та економічної блокади повернули ці регіони у добу первісного накопичення капіталу 1990-х років. Відповідно до цього, деградують і соціально-трудові відносини, які стрімко втрачають формалізований характер.

Посилання:

Ангелко І.В. Неформальна зайнятість населення України в сучасних умовах [Текст] / І.В. Ангелко // Український соціум. – 2010. – №3. – С.124-132.

Баланда А.Л. Неформальна зайнятість (методологія і методика дослідження) [Текст]: автореф. дис. … канд. екон. наук: 08.09.01 / А.Л. Баланда; Київський національний ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 1999. – 18 с.

Барсукова С.Ю. Неформальная экономика: экономико-социологический анализ [Текст] / С.Ю. Барсукова. – М.: Изд. дом ГУ ВШЭ, 2004. – 448 с.

Білоскурський О. Неформальна економічна активність: спроба оцінки її масштабів в Україні [Текст] / О. Білоскурський // Наукові записки НаУКМА: Збірник наукових праць. – 2001. – Т.19. Соціологічні науки. – С.51-57.

Економічна активність населення України 2013: Статистичний збірник [Текст] / Державна служба статистики України. – К.: Державна служба статистики України, 2014. – 197 с.

Статистично-аналітичний огляд ринку праці у першому півріччі 2014 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/. – Назва з екрана.

Ткаченко Л. Неформальний сектор економіки: підходи до визначення поняття [Текст] / Л. Ткаченко // Економіка України. – 1999. – №4. – С.33-39.

Файфура В. Проблеми зайнятості у неформальному секторі економіки Тернопільської області [Текст] / В. Файфура // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє: зб. наук. праць. – Тернопіль, 2011. – Вип.16. – С.286-291.

Чепурко Г.І. Зайнятість населення України: зміни і тенденції [Текст] / Г.І. Чепурко. – К.: Інститут соціології НАНУ, 2007. – 11 с.

Williams C., Round J. Retheorizing the Nature of Informal Employment: Some Lessons from Ukraine [Text] / C. Williams, J. Round // International Sociology. – 2008. – 23(3). – P.367-388.

Williams C., Round J., Rodgers P. Explaining the Normality of Informal Employment in Ukraine: A Product of Exit or Exclusion? [Text] / C. Williams, J. Round, P. Rodgers // American Journal of Economics and Sociology. – 2011. – №3. – P.729-755.

 

Рекомендовані