Роман «Як я став дурнем» — перша опублікована книга француза Мартена Пажа (2001)1Паж Мартен. Роман / пер. з фр. В. Мотрук. — Харків: ВД «Фабула», 2024. — 160 с., хоча й не перша написана. На той час 25-річний письменник-початківець уже мав кілька рукописів, які не приймали видавці, проте саме цей філософський твір зацікавив Домініка Готьє з видавництва «Дилетант». Поява книги спричинила справжню літературну сенсацію: роман отримав премію Єврорегіональних шкіл, яку вручають бельгійські, нідерландські та німецькі студенти. Дебютний роман письменника було перекладено 24 мовами.
У центрі роману постає внутрішня дилема Антуана, молодого чоловіка бретоно-бірманського походження, який ледь зводить кінці з кінцями у столиці Франції. Антуан — інтроверт і певною мірою соціофоб: безглузда метушня споживачів-обивателів дратує його, несправедливість і абсурдність соціуму викликають відразу. Магістр арамейської мови і кіномистецтва, бакалавр з біології та власник купи дипломів з інших дисциплін, він не може знайти гідної роботи відповідно до своєї освіти й перебивається випадковими заробітками в університеті.
Антуан — ніби зародок марксової універсальної людини, яка, проте, не знаходить ані розуміння, ані адекватного сприйняття у світі обивателів. Він переймається несправедливим розподілом багатства і експлуатацією, володіє багажем знань у різних сферах науки. У своєму житті він не керується «громадською» думкою, не піддається спокусі плисти за течією, покладаючись на готові філістерські судження. Образ Антуана втілює протест проти споживацького способу життя, свідому позицію люмпенізованого інтелектуала. Показовим є і його коло друзів, які завжди приходять на допомогу у складних ситуаціях: однокашник по факультету, лесбійка та маргінальний професор філософії ніби уособлюють спільноту соціальних аутсайдерів, що не вписується в негласно прийняті рамки світу несправедливості та протиріч.
Мартен Паж підводить читача до думки, що сучасний соціум — царство абсурду й несправедливості. Одинаку-«ботаніку» важко змиритися з байдужістю і нігілізмом, які панують у суспільстві. То що ж робити, коли ти розумієш, що все навколо влаштовано неправильно, а відносини між людьми далекі від братерських? Що може вдіяти інтелектуал-інтроверт? Звичайно ж, влаштувати революцію свідомості.
Якщо все навколо абсурдне, а коло тих, хто це розуміє, доволі вузьке, то, можливо, треба якось самому підлаштуватися під світ? Наприклад, почати розуміти обивателів, знизити власну критичну планку аналізу дійсності. Таку задачу можуть полегшити всілякі речовини, що знімають «зайві» думки, наприклад алкоголь (так можна стати одним із недалеких споживачів). А може… Що як вирішити проблему радикально, покінчивши з носієм того проклятого розуму?..
Автор втягує свого героя в ситуації, що здавалися б трагічними в будь-якій іншій книзі. Персонаж із гумором виходить із цугцвангів, які сам собі влаштовує, пересвідчившись у безперспективності пасивного «опору» абсурдності світу у вигляді алкоголізму та суїциду. Протагоніст не здається: він прагне пізнати тонкощі того, як капіталізм влаштований на практиці, хоча й поринає в ілюзію його прийняття через своєрідне внутрішнє переналаштування. Про цю концепцію Мартен Паж пише так: «”Як я став дурнем” — хоча й книга відчаю, зате просякнута гумором і наповнена життєвою силою, яку я всіляко намагався зберегти. Тому вона дуже особиста. Гумор — це не ввічливість відчаю, це життєва необхідність, своєрідна підривна діяльність у протистоянні суспільству. Для мене цей роман став підтвердженням моєї волі до боротьби і звільнення з-під його диктату».
Та повернімося до головного персонажа. Пригоди Антуана лише додали йому впевненості у тому, що причина його бід полягає у надмірній схильності все піддавати безжальному, безпристрасному аналізу, забагато мислити й робити невтішні висновки.
Здавалося б, треба бути божевільним, аби добровільно відмовитися від усіх переваг, які дає людині ясний і допитливий розум. Адже чим, по суті, є людський розум? Що являє собою наше мислення? Вочевидь, це інструменти пізнання навколишнього світу, аналізу дійсності та, зрештою, усвідомлення самого себе як особистості. Мозок — найскладніша з відомих нам систем у Всесвіті, що породжує індивідуальну свідомість й мислення, якими ми користуємося щомиті. Якщо все так, то ці властивості мозку за визначенням є найціннішим надбанням людини; саме розум і здатність мислити відрізняють нас від тварин і спонукають винаходити, планувати, мріяти.
Однак середньостатистична розумова невибагливість здається Антуану набагато кращим вибором, аніж безкінечні терзання від усвідомлення недосконалості світу. «Чарівні» таблетки гейрозаку не зробили з хлопця недоумка, аж ніяк. Просто його світовідчуття стало іншим. Враження притупилися, емпатія знизилася. Відтак усе стало на свої місця. Раніше герой засмучувався, що до виготовлення одягу з магазину залучали дитячу працю в далекій азійській країні, а сніданок у всесвітньовідомій мережі фастфуду збагачує транснаціональну корпорацію. Тепер же він не заморочується: одяг доволі зручний, а сніданок, хоч і переповнений «ешками» та зайвими вуглеводами, зате ситний і достатньо смачний.
Мартен Паж, поєднуючи оригінальний гумор і сувору правду життя, малює перед читачами й читачками картину еволюції головного героя. Що станеться, коли чесний, бідний, совісний та освічений юнак перестане перейматися всіма бідами цього світу? Правильно, він поступово стане філістером, обивателем. А що є головною принадою у житті міщанина? Звичайно ж, споживання. Проте якщо душа не приймає споживацтва, то мимоволі зупиняєшся на етапі купівлі. Але для придбання малопотрібних, хоч і статусних речей треба значні суми грошей. Та незабаром волею випадку вони з’являються…
Роман «Як я став дурнем» показує, як культ споживацтва непомітно спустошує людину, вихолощує в ній людське єство. Обертання в колі «успішних» нівелює справжню дружбу, щире спілкування й деформує мораль. Поняття «свобода» поступово змінює свій зміст — для біржового маклера, який зірвав жирний куш, це слово означає незалежність від думки суспільства, а нерідко й антагонізм до неї, творення власної викривленої картини світу. У ефемерному світі комерції все має свою ціну й водночас знецінюється.
Головний герой тріумфально входить у статусний світ речизму. Кубики на пресі, дорогі автомобілі й стильні костюми, вишукані парфуми та елегантні жінки поволі входять в життя героя. Сурогати відчуттів і задоволень не заповнюють внутрішньої пустки, але роблять «таким, як усі», а це поки видається Антуанові найважливішим. Він став Кимось, внутрішні страждання більше не мучать його, а в оточенні ділків і відвідувачів елітних фітнес-клубів він починає впізнавати самого себе.
Та спокій і умиротворення виявилися фікцією. Герой втрачає старих друзів, але не знаходить нових, а відчуття самотності нікуди не зникає. Дорогі речі й життя у багатому кварталі не змінюють Антуана по-справжньому. Зрештою пігулки гейрозаку через низку випадковостей допомагають йому побувати на іншому краю соціальної драбини, відкривши світ спекулятивного капіталу в усій його фальші та неприкритій беззмістовності.
Чого вартий такий відхід від усвідомленої бідності у вир збоченого багатства? Автор не дає однозначної відповіді на це питання. У глибині душі головний герой так і не стає повноцінним апологетом капіталізму. Водночас він і не повстає проти своєї нової іпостасі. Очевидно, те, що Антуана буквально витягують зі світу грошей інші персонажі, є найслабшим місцем у цій, без сумніву, глибоко філософській книзі. Читач так і не бачить морального вибору протагоніста.
Роман Мартена Пажа цінний тим, що привертає увагу до земного й вічно актуального. Чи будемо ми й надалі конкурентами у світі, де успіх вимірюється вправністю роботи ліктів у натовпі, чи зробимо вибір на користь простих і одвічних людських якостей — дружби, братерства, взаємодопомоги?.. Від відповіді на це питання залежить багато. І розум тут аж ніяк не перепона.
