Вікторія Мулявка
На контрасті зі вступними іспитами при університетах, які залишали широкий простір для корупції, запровадження ЗНО справді мало певні позитивні наслідки, як мінімум, зменшуючи ймовірність, що при вступі від вас вимагатимуть хабар. Однак, незважаючи на те, що незалежне оцінювання мало на меті «забезпечення рівного доступу до якісної освіти» (МОН 2007), як показують статистичні дані, успішність складання тесту продовжує залежати від соціального походження. Більшість ТОП-шкіл за балами ЗНО ― це спеціалізовані школи/ліцеї/гімназії обласних центрів (Фокус 2015). Якщо в цих навчальних закладах середній бал знаходиться на рівні 180 балів, то загалом по Україні на рівні 150, а в селах ― 146. І навіть якщо не брати до уваги найвищі значення, в середньому результати по обласних центрах та елітних школах є значно вищими, ніж у селах і загальноосвітніх школах (Таблиця 1,2).
Таблиця 1. Середній бал ЗНО в навчальних закладах різних типів (2014 рік).
Таблиця 2. Середній бал ЗНО в населених пунктах різних типів (2014 рік)
Сам факт запровадження ЗНО в якості незалежного механізму селекції сигналізує про фактори, в межах яких об’єктивна оцінка абітурієнтів не може бути здійснена, а саме про гетерогенність структурних умов середньої освіти за якістю надання освітніх послуг і корумпованість вищої освіти. Саме ж тестування є лише механізмом оцінювання знань, який конструює гарний міф про те, що дитина з бідної сім’ї нарешті отримала можливість здобути вищу освіту. Використання ЗНО, незважаючи на гучно заявлену мету, не може саме по собі вирішити проблему нерівних умов навчання і підготовки до складання тестів без подальшого реформування середньої і вищої освіти та ширших структурних трансформацій. ЗНО може бути придатним інструментом на перехідному етапі проведення реформ, однак, зважаючи, що з моменту його розробки й апробації пройшло вже більше десяти років, а позитивних зрушень в напрямку забезпечення рівності у здобутті знань так і не відбулося, це підштовхує до думки, що незалежне оцінювання виконує функцію не розширення доступу до вищої освіти, а, навпаки, консервування наявної ситуації та призупиняє будь-які подальші зміни.
Що говорить про ЗНО громадська думка?
Згідно із загальнонаціональними опитуваннями населення України,проведеними у 2008-2014 роках фондом «Демократичні ініціативи» 1, «впроваджена з 2008 року система вступу до вищих навчальних закладів за ЗНО підтримується більшістю населення України, причому ця підтримка з роками зростає: у грудні 2008 року її підтримували 42% населення (не підтримували 34%), а в березні 2011 року ― 46% (не підтримували 30%)», (Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 2011). Проте аналіз оцінки українським суспільством механізму селекції при вступі до ВНЗ за іншими індикаторами (згідно з результатами того ж самого дослідження) показує, що ставлення до ЗНО не є таким однозначним, як його подають експерти.
Рис. 1.Основні недоліки при вступі до ВНЗ за результатами ЗНО (грудень 2014 року) 2
Найважливішим недоліком незалежного тестування, згідно із результатами опитування (Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 2014), є недостатня підготовленість випускників шкіл до ЗНО (35,5%). Поява такої проблеми є цілком об’єктивною, враховуючи відсутність в межах шкільної програми безпосередньої підготовки до незалежного тестування. Тож, не дивно, що найбільш важливим шляхом покращення ЗНО українське населення вважає поліпшення підготовки учнів у школах до здачі тестів (36,9% у 2014 році). Також, згідно із громадською думкою, сумнівною є сама здатність тестових завдань об’єктивно перевіряти знання (33,1% населення вважають тести недосконалими).
Незважаючи на особливий наголос на «принципах прозорості та об’єктивності» ЗНО, інші недоліки, зазначені населенням та пов’язані із невпевненістю у прозорості вступних механізмів, натякають на можливість випадків корупції у процесі складання тестів та під час зарахування абітурієнтів. Результати опитування щодо цього ― неоптимістичні: 10,8% населення повідомляють, що особисто стикалися із фактами корупції (підкуп, використання знайомств тощо) при здачі ЗНО; 25,3% особисто з цим не стикалися, але чули про це достовірно від своїх знайомих; 23,1% самі не стикалися, але про це чули, хоча не впевнені, чи це достовірно, чи просто чутки. Крім того, варто враховувати, що саме уявлення громадян про те, що «без грошей неможливо вступити», може перешкоджати спробам вступу до ВНЗ представників вразливих категорій населення, що також сприяє відтворенню освітньої нерівності.
Недостатня підготовка до ЗНО в межах шкільної програми створює необхідність звернення за додатковими послугами у вивченні чи повторенні потрібного матеріалу поза інституцією школи, підвищуючи попит на репетиторів. Враховуючи необхідність додаткових витрат на репетиторські послуги, це також значною мірою сприяє відтворенню нерівності в доступі до вищої освіти, ставлячи успішне складання незалежного тестування у залежність від фінансових можливостей і соціального походження абітурієнта.
Рис.2 Використання послуг репетиторів для підготовки до складання тестів (випускники 2014 року) 3
Як видно з діаграми (Рис. 2), більшість населення (62%) загалом використовує послуги репетиторів для підготовки до складання тестів. Вартість послуг на відповідних сайтах складає від 70 до 140 грн. Якщо взяти за середню вартість 100 грн, то підготовка з 3 предметів коштуватиме за місяць 2400 грн. Зважаючи на обсяг середньої заробітної платні (3534 грн. на місяць по Україні станом на 2014 рік), комплексна підготовка до ЗНО є серйозним ударом по бюджету домогосподарств, тому цілком закономірно, що її можуть собі дозволити лише 10% населення.
Що може насправді сприяти розширенню доступу до вищої освіти?
На успішність складання ЗНО та, відповідно, на шанси отримати вищу освіту впливає безліч соціальних факторів, які важко контролювати освітньою політикою. Окрім матеріально-технічної бази навчального закладу, на шанси одержати вищу освіту впливає культурний та економічний капітал сім’ї, що визначає як доступ до ресурсів, необхідних для підготовки до ЗНО, так і вибір освітньої траєкторії.
Цілковите розв’язання проблеми відтворення освітньої нерівності потребує радикальних змін у соціальній структурі суспільства, спрямованих на створення рівних умов, а не ілюзорних можливостей отримання якісної освіти. Проте принаймні розширення доступу до вищої освіти є можливим шляхом ліквідації будь-яких механізмів селекції і прийняття абітурієнтів до ВНЗ на базі наявності самого лише атестату про повну середню освіту, який отримує кожен випускник школи. Подібна практика була запроваджена у Боліварінському університеті Венесуели в рамках широкої академічної автономії, що передбачає не лише можливість створення університетом освітніх програм і курсів, а й розробку власних правил відбору вступників. Такі зміни є ризикованим кроком, адже широка автономія не завжди діє на користь розширення доступу до освіти. Зокрема, як показує західна освітня модель, імплементація автономії може мати і зворотні наслідки: встановлення додаткових селективних умов, що перетворює той чи інший ВНЗ на елітарний заклад, до якого потрапляють лише обрані. Навіть у країнах, де вища освіта вважається безкоштовною, а загальнообов’язкові вступні іспити відсутні (Фінляндія), проблема відтворення нерівності залишається актуальною, оскільки критерії вступу все одно передбачають певний механізм селекції (співбесіда, результати шкільних досягнень, мотиваційний лист тощо), у результаті якого до університетів з більшою ймовірністю потрапляють носії відповідного культурного й економічного капіталу.
Враховуючи, що від початку абітурієнти мають нерівний доступ до ресурсів, необхідних для вступу до ВНЗ, важливо не лише гарантувати всім безкоштовну освіту, а й забезпечувати студентів стипендіями. Це, звісно, потребуватиме збільшення бюджетних витрат на освітню галузь, але чи не має якісна освіта бути першочерговою соціальною гарантією, яку реально забезпечити шляхом розвитку державного сектору економіки? Крім того, ця ідея, передбачаю, зустріне шквал критики на зразок: як тоді обирати найбільш здібних? Однак глибше питання в тому, чи при вступі до ВНЗ справді відбувається меритократичний відбір найкращих і чи є він взагалі можливим в нерівних соціальних умовах? Як показує фінська модель середньої освіти, учні можуть випускатися зі школи із приблизно рівними знаннями, якщо за основну мету освітньої політики обрати встановлення соціальної рівності. Мабуть, трохи ідеалістична картинка, особливо в контексті політики «затягування пасків», але, обираючи ту чи іншу модель реформування освітньої системи, варто, в першу чергу, визначитися: яку функцію має виконувати вища освіта – соціального ліфту чи механізму відтворення нерівності?
Посилання:
LB.ua 2015. Висновки зі скандалу навколо ЗНО. Доступ 21.05.2015 за адресою: [link]
День. Kiev.ua, 2015. «Необхіден перегляд складу комісії». Доступ 21.05.2015 за адресою: [link]
Міністерство освіти і науки України – Наказ 25.12.2007 №1171 Про зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників навчальних закладів системи загальної середньої освіти, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів у 2008 році. Доступ 21.05.2015 за адресою: [link]
Про внесення змін до бюджетного кодексу України щодо реформи бюджетних відносин: Закон України від 28.12.2014 № 79-VIII
Фокус 2015. Большая перемена. Рейтинг школ Украины. Доступ 21.05.2015 за адресою: http://focus.ua/society/327408/
Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 2014. Ставлення населення України до зовнішнього незалежного оцінювання – результати загальнонаціональних опитувань, проведених у 2008-2014 роках. Доступ 21.05.2015 за адресою: [link]
Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 2011. Тестування та рівний доступ до якісної вищої освіти: громадська думка про ЗНО, вступ до вишів, проблеми вищої школи. Доступ 21.05.2015 за адресою: [link]