Чому не варто шукати (і карати) «винних»

  • 22 січня 2014
  • 1471

Іван Шматко

1. Сучасна наука породила багато критики карної та судової системи. Суть її в тому, що всі людські вчинки, свідомість та рішення обумовлені соціальними та біологічними обставинами (в тому числі минулим досвідом, який формує особистість) — а отже, покарання «злочинців» не є виправданим. Більше того, воно не є ефективним: залякування не діє, а покарання робить людей лише більш озлобленими та жорстокими (Гілліган).

Суди США дедалі частіше виправдовують людей на підставі свідчень нейроправників. Нейроправники — це нейробіологи, які використали результати своїх досліджень у сфері права. Вони доводять, що дуже багато наших реакцій зумовлені тими чи іншими процесами в мозку.

Різноманітні соціальні дисципліни вивчають, як соціальні фактори (класова позиція і «соціальні шанси», залученість до відповідних соціальних мереж, відносна бідність та ін.) впливають на те, ким ми стаємо та як ми мислимо. Економічна теорія і психологія (behavioral econonomics), у свою чергу, показують за допомогою численних експериментів та прикладів, що люди часто діють абсолютно ірраціонально навіть у такій сфері як економіка.

Критичні правові дослідження, правові реалісти та численні дослідження показують також, що рішення судді часто обумовлені його переконаннями, симпатіями та соціальною позицією. Наприклад, Кімберлі Креншоу показала, що у справах про зґвалтування можна простежити різне ставлення до чорношкірих та білих жінок з боку суддів.

Іншими словами, все, що ми знаємо про людину, доводить, що немає ніякої справедливості в тому, щоб судити людей. Як показують соціальні та природничі науки, проблеми лежать в соціальній та медичній сфері, а зовсім не у «вільному виборі» людини.

Подібно до того, як гноблення жінок виправдовується натуралізацією певних їхніх рис, що насправді зумовлені їхнім місцем у структурі суспільства, так і все гноблення людини людиною виправдовується тим, що відповідальність за соціальні проблеми переноситься на індивідів. Не варто слідувати логіці пануючих.

2. Насильство породжує насильство, і його складно спинити. Як пише Ренделл Коллінз: «Я використовував аналогію, що насильство — це як спускатися в тунель; найважча частина — це увійти до тунелю, минути бар’єр напруги та страху; одразу за цим бар’єром протистояння саме втягує до свого ритму; тож коли ти зустрічаєш жертву, навіть якщо та опирається, можна далі загострити свої почуття та знову і знову вчиняти насильство… Людям важко почати, але щойно вони переходять межу, насильство зазвичай встановлює власний ритм, і його важко спинити».

Тімоті Снайдер, у свою чергу, показує, як насильство однієї сторони виправдовує насильство іншої та втягує до цього процесу дедалі більше людей, які за інших обставин не брали би в ньому участі. Антипольські акти УПА на Волині зумовили відповідні дії поляків, які, в свою чергу, дозволяли УПА проводити подальшу ескалацію насильства та виправдовувати його, здобувати дедалі більшу підтримку місцевого українського населення. Насильство включає логіку помсти і завжди може бути виправдане попередніми діями супротивника.

Іншими словами, задачею протестувальників має бути мінімалізація самосуду над беркутівцями, солдатами внутрішніх військ та так званими «тітушками», а також мінімалізація насильства на вулиці. Слід шукати не «винних», а виходу із ситуації, що склалася — з мінімальними втратами. Як слушно зазначає Ренделл Коллінз, з тунелю насильства доволі складно вибратися, тож нам усім слід спробувати відкинути емоції та помислити на тверезу голову, як скинути чинну владу без ескалації насильства, громадянської війни, тисяч жертв та зруйнованої країни. Інколи ціна свободи буває занадто великою.

 

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери