Парламентські вибори в Іспанії, що відбулися 20 грудня, вирізнялися запеклою боротьбою політичних партій, але так і не визначили єдиного переможця. Попередні травневі вибори до місцевих органів влади зруйнували чинну протягом 35 років двопартійну систему, тепер вибори до Генеральних кортесів закріпили цей стан речей – монополію привладної консервативної Народної партії (НП) та Іспанської соціалістичної робітничої партії (ІСРП) було порушено з боку нових «молодих» політсил.
Водночас головне відкриття минулих двох років – «широка ліва» партія Podemos – так і не спромоглася на блискавичну перемогу, якої ще торік сподівалися мільйони іспанців. Вона посіла третє місце, а четверте взяла інша нова партія – право-популістська Ciudadanos. Тепер боротьба між політичними силами переміститься до парламенту, і вона обіцяє бути сповненою зіткнень та інтриг. Жодна з сил не спроможна сформувати коаліцію. Таким чином, королівство входить у глибоку політичну кризу, на яку, до всього іншого, накладається болюче питання незалежності Каталонії.
На кухні одного з робітничо-мігрантських районів на півдні Мадриду двоє хлопців крутять джойнт маріхуани – це традиційний спосіб іспанської молоді відпочити від трудових буднів чи від одноманітних днів безробіття. Вони обидва з Андалусії – спекотного регіону на узбережжі Гібралтарської протоки. 27-річний Хуан Мануель, або просто Хуанма, перебрався до столиці лише кілька місяців тому, щоб жити зі своєю дівчиною-студенткою. І, безумовно, щоб знайти роботу. Його друг юності на ім’я Езеквель оселився в Мадриді також нещодавно, оскільки в рідних місцях роботи немає як явища.
– Somos de izquierdas («ми ліві»), – без вагань випалює Езеквель, як тільки розмова переходить із футболу на політику. – Я підтримую Podemos, оскільки хочу реальних змін на користь більшості, трудящих. Мені на цих виборах що головне? Щоб партія проти капіталістів була.
Хуанма киває головою й цілком підтримує друга. Вдома, у Севільї, він був будівельником, але потім роботи не стало, він поїхав до Мадрида й дивом влаштувався рядовим агентом з нерухомості. На малій батьківщині хлопців – у Андалусії – рівень безробіття сягає 34,8%, серед молоді – 61,5%. Це найгірший показник не лише по Іспанії, але і по цілому Євросоюзу. Андалусія вважається «вотчиною» ІСПР, і сім’я Хуана Мануеля після падіння диктатури Франко з покоління в покоління голосувала за соціалістів. Слід сказати, на цих «династійних» політичних традиціях значною мірою й трималася двопартійна система. Але з поглибленням кризи молоді люди, як-от ці два приятелі, котрі не бачили перспектив у наявній політичній системі, відвернулися від ІСРП. Вони й склали значну частину соціальної бази нової лівої партії Podemos.
Зав’язка сюжету
Створена як політичне продовження руху Indignados («Розгніваних»), Podemos зайняла умовну нішу «нових соціал-демократів». Вони почали подавати себе як радикальна альтернатива неоліберальним реформам – і консервативної Народної партії, і Соціалістичної. Власне, криза двопартійної системи дійшла до того, що чимало виборців уже не бачили особливої різниці в курсі двох ключових політсил, за винятком питань секс-меншин і католицької церкви.
Корупція стала візитною карткою Іспанії в світі, майже нарівні з боями биків. 2014 року в одному з епізодів Сімпсонів зображено, як гравець збірної Іспанії намагається підкупити суддю.
Критикувати систему було за що. Перш за все, на голови політичних опонентів посипалися звинувачення в корупції – це одна з головних проблем королівства, на яку першочергово вказують виборці опозиційних партій. Наприклад, останній гучний корупційний скандал стався в тій самій Андалусії, де чиновників упіймали на розкраданні грошей, виділених Євросоюзом на перекваліфікацію безробітних. А, наприклад, Народну партію через суд викрили в тому, що протягом вісімнадцяти років вона вела подвійну бухгалтерію. У хабарництві загрузли політики вищого рангу, банки, громадські організації, профспілки й навіть «совість Іспанії» – королівська сім’я. 47,1% іспанців називають корупцію проблемою №1.
– Крадуть безбожно! – хапається за голову молодий бармен на ім’я Алехандро. – Я не є радикальним противником приватної власності, якщо якась компанія заробила гроші в рамках закону, чому б ні? Але як же дістало, що кожен намагається запустити руки в бюджет і лазити по наших кишенях. Це наші гроші, суспільства. Сподіваюся, Podemos зможе якось виправити ситуацію.
Схожі настрої досить поширені. У Мадриді ви можете зустріти людей, які на саму згадку про Народну партію матимуть напад гніву й протягом п’яти хвилин, емоційно жестикулюючи, критимуть її всім набором кастильських лайок. Прем’єр-міністр Маріано Рахой є тут чи не найпопулярнішим героєм глузливих інтернет-мемів.
Пабло Іґлесіас із найближчими соратниками з партії.
Podemos з’явилися саме в той момент, коли розчарованість старими партіями вже сягнула межі. Їм вдалося зіграти на ностальгії за «старими добрими часами» welfare state, тоді як ключові гравці дискредитували себе й уже перестали подавати надію на повернення колишнього добробуту. Крім того, партія створила собі, здавалось би, безпрограшний імідж «нових облич» – а саме цього сподівався виборець.
На перших виборах у своїй історії Podemos провели п’ятьох депутатів до Європарламенту. Вибори в кінці квітня до органів місцевого самоврядування закінчилися для партії офіційним входженням у представницьку політику, а найбільших успіхів їм вдалося досягти в двох ключових містах країни – Мадриді й Барселоні, де їхні найближчі союзники з локальних рухів Ahora Madrid та Barcelona en Comú завоювали мерські крісла. Після тих виборів стало ясно, що стара двопартійна система вже в минулому. Наступним і головним випробовуванням мали стати грудневі вибори до Генеральних кортесів
У парламент через телевізор
Щоб розібратись у перипетіях бурхливого політичного життя Іспанії, слід знати, яку вагому роль тут відіграють медіа, і зокрема телебачення. Якби Гі Дебор писав своє «Суспільство спектаклю» в наші дні, він би неодмінно спирався на іспанський феномен. Жовтішого, більш розважального й популярного телебачення годі й шукати в усій Західній Європі. Ведучі та герої телевізійних шоу – найвідоміші люди країни, а потрапити в телевізор – хай то буде лотерея чи шоу «Великий брат» – означає стати зіркою національної величини. Політики це також стосується. Якщо хтось іде на вибори, він мусить бути в телевізорі, інакше – в богом забутому сквоті.
Власне, й історія самої Podemos починалася не тільки з аудиторій мадридського університету Complutense, але також із телевізійних студій. Лідер і співзасновник партії Пабло Іґлесіас був ведучим на одному з маловідомих каналів. Після протестів руху Indignados йому надійшли пропозиції взяти участь у кількох телешоу, щоб озвучити позицію протестувальників. Це стало його зоряним моментом. Вправна риторика, поставлена дикція, виважена манера спілкування й уміння поводитися перед камерою різко контрастували з виступами інших іспанських політиків.
Рейтинги передач, у яких брав участь Пабло, просто зашкалювали. Щойно це зрозуміли телевізійні менеджери, вони стали запрошувати його, – виключно для того, аби заманити глядача й дорожче продати хвилини рекламних пауз. Доходило до того, що запрошувати Іґлесіаса на ефіри почав навіть неофранкістський канал Intereconomia. Словом, йому вдалося повторити хрестоматійний шлях поп-зірок.
Без участі в телевізійних шоу, можливо, Іґлесіас і досі був би маловідомим викладачем політичних наук.
«Відтоді як я почав регулярно з’являтися на телебаченні, я відчував, що не хочу, аби це стало частиною мого життя, – казав Іґлесіас. – Я свідомий того, що медіа можуть забезпечити політичну вагу, тому я прагнув використати їх».
Медіа-стратегія приносила щедрі плоди, такі ж соковиті, як апельсини з саду андалусійця Хуанми. Наприкінці 2014 року Podemos обігнали в опитуваннях усіх інших конкурентів, а це дуже несподіваний результат для позапарламентської партії, якій виповнився лише рік.
– Піком їхньої популярності, я думаю, став мітинг у січні на Пуерта дель Соль, центральній площі Мадриду, – згадує прихильник Podemos, студент на ім’я Карлос. – Десятки тисяч людей. Я думав уже – все, з дня на день Іспанія зміниться до невпізнаваності. Якби вибори відбулися тоді, Podemos би однозначно перемогли.
Але, як кажуть місцеві політологи, Podemos не пощастило з «таймінгом» волевиявлення. Протягом наступних місяців ейфорія вщухла, а новизна вже не захоплювала уми, і на регіональних виборах партія показала скромні результати. Здавати владу цим новачкам ніхто не збирався.
Манія «нових облич»
До парламентських виборів усі партії поставилися більше ніж серйозно, оскільки змагатися доводилося практично за кожен голос. Передусім пожвавішала привладна Народна партія прем’єра Маріано Рахоя.
У своїй публічній поведінці представники НП усіляко демонстрували впевненість у власній перемозі, показуючи себе партією «міцних господарників». Згідно з оцінками Єврокомісії, за підсумками 2015 року рівень безробіття знизиться з 22,3% до 19%. ВВП продемонстрував зростання на 3,1% – найкращий показник країни від початку кризи. Уповільнилися темпи зростання зовнішнього боргу. Щодо звинувачень у корупції, то партія визнала, що припустилася тяжких помилок, і пообіцяла очиститися.
Європейські праві – «це не модний напій» і не «одноденний жар», а єдина сила, чия політика в Європі веде до «спокою, росту, добробуту й надії», – наголошував у своїх виступах Маріано Рахой.
Політична реклама Народної партії. Маріано Рахой хизується створенням мільйона робочих місць, і до 2020 року обіцяє створити ще два мільйони.
«España en serio» («Іспанія всерйоз») – промовляли блакитні плакати на вуличних стовпах. Своїх опонентів НП намагалася показати як недосвідчених популістів, котрі нічого не тямлять у державному управлінні й здатні своїми авантюрами довести країну до непоправного. Підігрівання страху перед катастрофою справді мало місце. Наприклад, залякували темою відколу Каталонії або тим, як посварилася з кредиторами Греція.
Соціалісти, на фоні «загрози зліва» у вигляді Podemos, яка відпочатково планувала переманювати розчарованих виборців ІСРП, також вдалися до змін. Їхнім головним меседжем стало те, що саме соціалісти як найбільш потужна ліва сила здатні взяти владу, усунути від керма Маріано Рахоя, тому виборцям «не слід розпорошувати голоси» та вестися на «утопічні проекти».
Передчуваючи кризу старої політичної системи, партія вирішили показати власні «нові обличчя». У 2014 році генеральним секретарем було обрано 43-річного економіста Педро Санчеса. Молодий політик, який зробив бездоганну партійну кар’єру від молодіжки ІСРП до роботи в структурах ЄС і депутата міської ради Мадрида – за задумом, він мав уособлювати свіжі віяння та фаховість і подолати кризу довіри до партії.
Лідер соціалістів Педро Санчес прийшов очолити партію, щоб відбілити її імідж від корупційних скандалів.
Мадридці навіть подейкували, що генсеком Санчеса обрали через те, що… він – красивий чоловік. Тобто, «нове обличчя» з наголосом на слово обличчя. Зважаючи на телевізійність іспанської політики, у це справді віриться.
Оновився й політичний блок «Об’єднана ліва», до якого належить Комуністична партія Іспанії. Його «новим обличчям» став 30-річний Альберто Гарсон – економіст-дослідник одного з університетів Севільї. Такими змінами КПІ бажала утримати «недисципліновану» частину своїх виборців, які також почали позирати вбік Podemos.
Але «найсвіжішими обличчями» намагалася позиціонувати себе право-популістська партія Ciudadanos.
Права «альтернатива»
Ciudadanos («Громадяни») – партія, яку створили молоді праві популісти-ліберали в Каталонії. У своєму неспокійному регіоні, що вже кілька років поспіль предметно веде розмови про відокремлення, Ciudadanos зайняли чітку позицію на перебування в складі Іспанії. Їхня швидка поява в каталонській політиці змусила опонентів заговорити про те, що партію штучно створили й вигодували на противагу сепаратистам та лівим.
Думка, що «Ciudadanos» – політтехнологічний проект, стала ще поширенішою, коли наприкінці 2014 року їх вивели на загальнонаціональну арену. Ні з того ні з сього представники партії стали завсідниками телевізійних шоу. Вони не вирізнялися красномовством як у Пабло Іґлесіаса, але попри те почали бувати в квартирах іспанців через телеекрани практично щовечора. У чому їхній секрет успіху?
«Нам потрібен правий аналог Podemos!» – заявив свого часу заможний каталонський банкір Хосеп Оліу, і додав, що приватні компанії втомилися від виснажливого державного контролю з боку старої двопартійної системи, тож таким порядкам треба покласти край. Оліу не самотній у своїх поглядах. Великі підприємці й банкіри, занепокоєні лівішанням іспанського суспільства та неспроможністю корумпованої НП тримати ситуацію під контролем, почали активно інвестувати в Ciudadanos, а медіа-магнати забезпечили партію ефірами й штучно завищеними рейтингами.
Еволюція симпатій виборців із 2011 по кінець 2015 року (середньостатистичний показник ключових соцопитувань). Якщо популярність Podemos почала зростати одразу після їхньої появи на тлі протестів, то рейтинг Ciudadanos зріс без видимих причин на те.
Щоб зрозуміти, як Ciudadanos збирається віддячити своїм інвесторам, варто поглянути на їхні передвиборчі обіцянки. Це суміш популізму й радикального неолібералізму, у порівнянні з яким навіть Народна партія може здатися соціал-демократами. Достатньо навести приклад, як «Громадяни» пропонують обкласти податком продаж соціальних сортів хліба…
Ciudadanos також грала й продовжує грати на своїй новизні. Її лідер, 36-річний Альберт Рівера, починав політичну кар’єру в молодіжному крилі Народної партії, але потім вийшов із неї й заснував свою власну політсилу. Тепер він намагається завоювати симпатії тих виборців, які розчарувались у політиці НП, але побоюються «радикалізму» Podemos.
Вперте проштовхування партії через ток-шоу змушувало «ліву» частину суспільства прикривати рукою обличчя й мовчки хитати головою. Згідно з опитуваннями Instituto DYM, за місяць до виборів Ciudadanos посідали друге місце в рейтингу симпатій із результатом 23,2%, трохи поступаючись НП і лишаючи позаду ІСРП та Podemos. Не забуваймо, що це також непарламентська партія, і такий результат є аномально високим.
Медіа-війни
Телевізійний трюк, що вивів на сцену правих популістів, викрив проблему, на яку давно вказували ліві критики Podemos. «Мейнстрімні медіа є полем гри керівного класу, на ньому неможливо виграти. Це все одно, що грати в карти з шулером!» – стверджували вони.
На додачу до іншого, відчуваючи себе на «власному полі», права преса розгорнула справжню кампанію цькування Podemos. Деякі коментатори залякували іспанців жахами казарменого комунізму з трудовими таборами, картковою системою на продукти харчування й націоналізацію всього, аж до зубної щітки. Навіть, якщо не сталінські часи, то венесуельські порядки вони встановлять, і до ворожки не ходи, писали газети. Слід зауважити, Венесуела в іспанських медіа – це те, чим лякають дітей.
Права газета Teinteresa вказує своїм читачам на прямі зв’язки між Podemos та Венесуельським режимом і лякає їх приходом диктатури.
Однією з улюблених тем для смакування було «житлове питання». Річ у тім, що після обвалу іпотечного ринку воно постало вкрай гостро. Колектори виселяли з помешкань сім’ї, не здатні розплатитися за кредит, а загалом іспанці стали віддавати перевагу орендованим помешканням над купівлею житла. Оренда в Мадриді коштує в середньому 300-350 євро за кімнату. Молодим людям це не завжди по кишені, 37% іспанців віком від 25 до 35 років змушені жити з батьками.
Podemos пропонували заборонити примусові виселення, узаконити самозайняті квартири, експропріювати порожню житлову площу на користь тих, хто не має власного житла, і обкласти власників кількох квартир додатковими податками. Скориставшись цим, преса почала підігрівати паніку, малюючи в уяві обивателя жахи «ущільнень» на кшталт історії професора Преображенського.
Однак найболючіший для партії медіа-скандал стався буквально за тиждень після виборів до місцевих рад. Не встигли Podemos натішитись успіхом у Мадриді, як у пресі вигулькнув компромат на їхнього сподвижника Гільєрмо Сапату, щойно обраного до міськради. Було опубліковано скріншот із твітом чотирирічної давності: «Як можна вмістити п’ять мільйонів євреїв у автомобілі моделі Seat 600? У попільничці», – було сказано в твіті. Політика негайно звинуватили в антисемітизмі.
Горезвісний твіт депутата Гільєрмо Сапати.
Сапата намагався пояснити, що цитату вирвано з контексту, оскільки він сам хотів викрити подібний гумор. У підсумку йому довелося полишити посаду відповідального з питань культури, але депутатський мандат він зберіг.
Скандал сильно деморалізував і прихильників Podemos, і самих партійців. Те, що скріншот виплив саме після виборів, означало, що влада має чимало прихованих козирів у рукаві, і в разі чого вони підуть у хід. Цікаво, що в наступні дні після зливу компромату інші депутати з Podemos також почали підчищати історії своїх твітерів, на чому їх упіймали газетярі. Новообраний депутатський корпус партії в ті дні ходив із такими обличчями, наче хтось помер.
Хвилина, яка може вирішити долю виборів
Не буде перебільшенням сказати, що вибори мали вирішальне значення для всіх політичних партій. Чотири ключові сили дихали одна одній у потилицю, набираючи, за опитуваннями, від 20% до 25%. Тож кожна з сил намагалася максимально мобілізувати своїх прихильників.
Кульмінацією передвиборчих перегонів, зі зрозумілих причин, мали стати фінальні теледебати, у яких брали участь представники всіх провідних партій. Зірвати джек-пот вдалося Пабло Іґлесіасу. Виступаючи в своєму традиційному медіа-образі чоловіка в білій сорочці з засуканими рукавами, він спробував уповні використати власні риторичні здібності. Наприкінці дебатів учасникам надавали хвилину для заключного слова, і Іґлесіасу випало виступати останнім.
Преса була вражена виступом Іґлесіаса на телевізійних дебатах.
«Я хочу попросити вас про дві речі. По-перше, не забувайте виселення, не забувайте корупційні скандали, не забувайте афери з пільгами, не забувайте черги в клініках, не забувайте скорочення в сфері освіти, не забудьте змін до Конституції, не забудьте трудову реформу… По-друге, я хочу попросити вас усміхатись, як усміхалися на протестах 15М, як усміхалися на площах, як усміхалися сусідам, котрі зупинили виселення, як усміхалися Аді Колау, як усміхалися самозайнятим і дрібним підприємцям, як усміхалися тим, кому вставати на роботу о 6:00, і тим, хто не йде на роботу, як усміхалися матерям із 15-годинним робочим днем, як усміхалися бабусям і дідусям, котрі розтягують свою пенсію. Усміхайтеся, усміхайтеся, бо можемо», – сказав Іґлесіас.
Промова витискала сльозу, розчулені іспанці плакали біля своїх телевізорів. Наступного дня газети вийшли з заголовками «Хвилина, яка може вирішити результат виборів». А рейтинги партії знову поповзли вгору.
Без переможців
20 грудня на дільницях спостерігався справжній ажіотаж – те, що партії попрацювали над мобілізацією, одразу впадало в око. Явка сягнула 73%.
По закінченню голосування кілька тисяч прихильників Podemos зібралися на площі Королеви Софії, щоб чекати на оголошення результатів. У натовпі бігали всюдисущі пакистанські мігранти, торгуючи пивом, а вже невдовзі повітря на площі заповнилося стійким запахом марихуани. Трансляцію з Центральної виборчої комісії, партійних штабів і головних політичних студій країни вели всі бари Мадрида, а жінки й чоловіки були прикуті до екранів, демонструючи не менший азарт, ніж у дні дербі між Атлетико та Реалом.
Підсумки оголошено. Перше місце з результатом у 123 парламентських крісла завоювала Народна партія. Друге місце за ІСРП – 90 місць. Podemos треті – 69 депутатів. Незважаючи на захмарні рейтинги в соцопитуваннях, Cuidadanos спромоглися лише на 40 депутатських мандатів.
Результати голосування порівняно з підсумками виборів 2011 року. Найбільших втрат зазнала партія влади.
Крім них, до парламенту таки пройшов блок Компартії «Народна єдність», який набрав майже мільйон голосів, та завоював лише два крісла. Річ у тім, що в іспанській виборчій системі депутати обираються від округів, кожен із яких має свою квоту представництва, і якщо голоси партії розпорошуються на округах, а не зосереджені в одному місці, вони фактично втрачаються й діляться між переможцями. Якби вибори відбувалися за пропорційною системою, «Народна єдність» отримала б 13 місць, а Podemos зі своїми 5 мільйонами голосів отримали б лише на кілька місць менше, ніж соціалісти.
Це вказує на ще одну тенденцію: дві традиційні партії взяли свої голоси за рахунок провінції – невеликих міст і сіл, де існують високі квоти, і де лишається мало молоді. Молодь голосує за нові партії, старші – за мастодонтів, за звичкою. Тобто, нинішні вибори в чомусь були вираженням і своєрідного конфлікту поколінь.
Демографічний розподіл підтримки іспанських партій. НП та ІСРП – партії пенсіонерів, Podemos має підтримку молоді.
Podemos не перемогли, як їхні прихильники могли сподіватися ще рік тому. Двопартійну систему було порушено, хоча дві найбільші партії й зберегли за собою лідерство. Однак насправді вибори не визначили переможця й сильно заплутали карти. Головним результатом волевиявлення стало те, що жодна з партій не здатна сформувати коаліцію, на яку потрібно 176 голосів.
А після всієї жорсткої конкуренції, після викриттів, скандалів, звинувачень і принципових ідеологічних розбіжностей ні в кого немає особливого бажання плисти в одному човні. Теоретично коаліцію могли б утворити партії лівого спектру – ІСРП, Podemos, «Об’єднані ліві» з нечисленними депутатами від національних регіонів. Проте Ліва республіканська партія Каталонії й Podemos висувають вимогу до соціалістів провести легітимний референдум про самовизначення Каталонії й визнати його результати, якими б вони не були.
Соціалісти на це піти не можуть, оскільки виступають проти відокремлення регіону. У партії й так настала глибока криза через низькі показники на виборах, регіональні первинки ополчилися проти генерального секретаря Педро Санчеса. Навіть якби йому вдалося знайти компроміс із рештою лівих щодо каталонського питання, його партійну кар’єру було б завершено. За іншим сценарієм, дієздатну коаліцію могли б утворити дві старі партії разом із Cuidadanos, але угоду з НП виборці соціалістам уже не пробачать.
Таким чином, у найскладнішій ситуації, як констатують самі іспанці, опинилася ІСРП. Партію роздирають внутрішні суперечності, для них будь-який варіант близький до самогубства. Існують припущення, що саме для торпедування конкурентів Пабло Іґлесіас вирішив педалювати каталонське питання. Тобто, поставити вимогу, яку вони не можуть виконати відпочатково.
Якщо коаліція не складеться, через кілька місяців буде призначено перевибори, до яких Соцпартія підійде в найгіршій кондиції. Можливо, на це й розраховує Podemos, щоб уже під час наступних перевиборів забрати в немічного конкурента ще частину прихильників.
У перевиборах у короткій перспективі Podemos зацікавлені найбільше, і параліч парламенту може виявитися для них новим шансом. Сидіти чотири роки в Кортесах корпусом із 69 осіб – це не те, на що розраховували в партії, коли вигадували свою назву. Слід розуміти, що вони мають свій план і свої продумані шляхи попсувати нерви супротивникам. Мабуть, не без натяку свого часу Пабло Іґлесіас подарував королю Феліпе VI DVD з чотирма сезонами «Гри престолів».
Іспанія входить у глибоку політичну кризу. І, здається, надовго.