• ВЕЖА АБСУРДУ. Рецензія на відео «Вежа. Зонгшпіль» і газету «Чиє це місто» групи «Что делать» (+ВІДЕО)

    ВЕЖА АБСУРДУ. Рецензія на відео «Вежа. Зонгшпіль» і газету «Чиє це місто» групи «Что делать» (+ВІДЕО)

    • Слайдер
    • 05/12/2013
    Близько року тому корпорація «Газпром» та міська адміністрація вирішили звести хмарочос заввишки 400 метрів поблизу історичного центру Санкт-Петербурга, визнаного ЮНЕСКО об’єктом Світової спадщини. Будівництво «суспільно-ділового Охта Центру» у Червоногвардійському районі міста, що має завершитися у 2016 році, охоплює площу у 68 гектарів. Максимальна висота будівель у цьому районі, відповідно до законодавства — 100 метрів, однак проект «газочосу», який планують побудувати уже до 2012 року, передбачає висоту у 403 метри. На місці майбутнього бізнес-комплексу розташовано історичні пам’ятки «Шведська фортеця Нієншанц», стоянки доби неоліту та рештки шведського купецького міста-фортеці Ландскрон. Крім того, будівельники вже встигли знести пам’ятник ленінградцям, загиблим під час блокади. Проти будівництва проводилися кількатисячні мітинги, за даними Центру моніторингу соціальних процесів СПбДУ, проти забудови висловилося більше половини опитаних, за — лише чверть (Вишневский 2010). Проте на початку жовтня 2010 року, коли пишеться цей текст, проект здобув остаточну підтримку російської Головдержекспертизи. Зараз місцеві жителі намагаються боротися із незаконною і небажаною забудовою не лише кількатисячними мітингами, а й через суди. Далі
  • РОБОТИ І РОБІТНИКИ: ХТО ПОВСТАНЕ ПЕРШИМ?

    РОБОТИ І РОБІТНИКИ: ХТО ПОВСТАНЕ ПЕРШИМ?

    • Слайдер
    • 30/09/2013
    Серед наявних та потенційних досягнень науки особливе місце в суспільній свідомості займають роботи, особливо людиноподібні. Власне, більшість людей, почувши слово «робот», швидше за все уявить не просто маніпулятор на заводі, а механічну істоту з руками-ногами і головою. Такі роботи поки що залишаються переважно елементом пейзажу фантастичного фільму чи книги, а не повсякденної реальності. Однак і в цій якості вони відіграють певну роль у житті суспільства. Вигадані роботи є потужною силою, що змінює хід історії людства, або й узагалі вирішує питання про доцільність існування останнього (зазвичай не на його користь). Зважаючи на те, що крок від наукової фантастики до дійсності інколи виглядає близьким і реалістичним, уявлення про роботів, запозичені з творів масової культури, мають тенденцію впливати на дискусії про можливе та належне у науково-технічному прогресі, етику науки та стратегію розвитку цивілізації. Утім, роботи з наукової фантастики говорять більше про самих людей та суспільні умови, в яких перебував автор твору, ніж про технологію та науку. Їхня поведінка запрограмована не інженерами, а письменниками чи сценаристами, які можуть використовувати їх для просування певних ідей, візуалізації страхів чи надій. Звертаючись до художніх творів, що живляться страхом перед роботами, у кожному випадку можна знайти етичну, соціальну чи економічну дилему, навколо якої розгортається конфлікт, і побачити, що розумні машини є лише метафорою для конфліктів внутрішньолюдських. Далі
  • ЗАЗИРНУТИ У МАЙБУТНЄ

    ЗАЗИРНУТИ У МАЙБУТНЄ

    • Слайдер
    • 15/07/2013
    Уявіть собі світ просунутих технологій. Хоча його навіть уявляти не треба. Він, фактично, проступає в тій чи іншій мірі вже сьогодні. Немає бога крім НТР, а футурологія пророк його! Саме ця «наука майбутнього» оспівує світ людей-суперменів, які, керуючись своїми надпотребами і користуючись надможливостями, невпинно розкручують економічне колесо капіталістичного розвитку. Новий зір в ультрафіолеті? Будь ласка. Додаткові п’ятдесят років життя? На здоров’я. Керування технікою подумки? Без проблем. От тільки заплатіть за все це гроші нашій корпорації. Словом, тут уява не потрібна. Все, що потрібно — блискучі яскраві образи технічного майбутнього «вічного капіталізму», — вже давно прошили в нашу свідомість всілякі Discovery та Мічіо Каку. Прошили так глибоко, що ми навіть не задумаємося, наскільки воно взагалі має підстави. А сумніватись насправді є в чому… Але все по порядку. Ще на початку 90-х російсько-радянський письменник фантаст Алєксандр Лазарєвич написав свій роман «Нанотех» — слід визнати, не зовсім характерний для свого часу. Тоді як більшість вітчизняних письменників оспівували прийдешні ринкові зміни, герой роману Лазарєвича — полишений пострадянськими реформами на призволяще технар Алєксєй Лєшов — виносить зі своєї напіврозграбованої лабораторії безпрецедентну технологію, над якою він зі своєю групою секретно працював протягом останніх восьми років і яка загрожує повністю змінити увесь відомий світ «кінця історії». Ні, він не хоче отримати якісь надприбутки, продавши за вигідні бариші своє відкриття, як і не хоче володарювати за допомогою цієї технології над світом (хоча обидва варіанти потенційно цілком можливі). Все це лише нікчемний дріб’язок у порівнянні з тим, що реально пропонує винайдена технологія. Далі
  • ІНСТРУМЕНТАЛІЗАЦІЯ РАДИКАЛЬНОЇ МУЗИКИ. Про музику праворадикальних гуртів в Україні

    ІНСТРУМЕНТАЛІЗАЦІЯ РАДИКАЛЬНОЇ МУЗИКИ. Про музику праворадикальних гуртів в Україні

    • Слайдер
    • 12/07/2013
    У сучасному суспільстві музика виконує функцію ідентифікації для молодіжних субкультур. Ідеологія неонацизму, яку суспільство відкинуло на маргінес, через музику намагається здобути визнання, втертися в довіру та викликати звикання. Таке собі «повзуче відродження правого екстремізму»[ref]Термін запозичено зі спільного дослідження ультраправих партій України Андреаса Умланда та Антона Шеховцова.[/ref], яке зараз є доволі актуальним як у Європі, так і на пострадянському просторі і в Україні зокрема. Музика є одним із методів відродити маргіналізовану ідеологію і набути популярності. Неофашистські організації навмисно чи несвідомо беруть на озброєння пісні, в яких є прямі чи непрямі заклики до певних дій: консолідуватися, відроджувати історію, боротися за націю і расу, протистояти політичній верхівці, нищити ворогів тощо. Загалом, у радикальній музиці висвітлено основні постулати неонацистської ідеології, — це і пропаганда насильства як засобу політичної боротьби, і расизм (для якого цінність становить нордична арійська раса), і антисемітизм, ієрархічна будова суспільства на чолі з елітою та одноосібним лідером, апеляція до історії (Третого Рейху/Європи/Русі) як ідеалу для наслідування (Ластовский, 2012). Такий собі «рок проти комунізму», що увібрав різноманітні стилі, від класичного року до hate-metal’у, музики ненависті. Умовно можна виділити три типи праворадикальної музики. Перша неприховано пропагує насильство і виконує роль вербування до певної політичної групи. Друга не пов’язана з діяльністю радикальних/екстремістських політичних груп, партій чи інших організацій і не містить прямих закликів до насильства, проте має потенціал мобілізувати до боротьби. І нарешті, популістська музика, що має «сліпі» хаотичні заклики до насильства, проте вони не здатні мобілізувати своїх слухачів через безструктурність, необґрунтованість, позірність тощо. Далі