• Ліві корені неолібералізму

    Ліві корені неолібералізму

    • Слайдер
    • 14/06/2013

    У минулому році нарешті вийшов російський переклад книжки Люка Болтанскі та Ев К’япелло «Новий дух капіталізму». Фундаментальна праця сучасної французької соціології нарешті стала доступна більшості в тому числі й українських читачів. Є підстави шкодувати, що переклад запізнився на добрі десять років з часу виходу книжки. Адже на початку 2000-х холодна статистика про зростання нерівності та експлуатації в «цивілізованих європейських країнах» добряче б остудила запальних єврооптимістів та шанувальників капіталістичного кінця історії, яких на той час було ще чимало. Замість опису раю для «середнього класу», в якому нібито давно і нібито безболісно були подолані перегини «дикого капіталізму», французькі соціологи починають розповідь зі скрупульозного наведення даних про зростання рівня безробіття з 1970-х років; зменшення реальної зарплатні для неуправлінських посад до рівня 60-річної давнини; збільшення кількості працівників, які працюють неповний робочий день; зростання кількості людей, що живуть на рівні прожиткового мінімуму; зменшення можливостей отримати освіту, шляхів до кар’єрного зростання та забезпеченої старості. При цьому концентрація капіталу та його доходи за цей самий час зросли. Лівим це відомо з уже добре поширеної критики неолібералізму, і навіть колишні ліберали-оптимісти після економічної кризи 2007-2008 років починають задумуватися над соціальними наслідками останніх сорока років капіталізму. Для чого ж тоді читати книжку Болтанскі і К’япелло сьогодні? «Новий дух капіталізму» цікавий лівим насамперед тим, що покладає на них вину за успіх неоліберального повороту. І навіть не в тому сенсі, що провідні соціал-демократичні та частина комуністичних партій прийняли неоліберальний консенсус, що їм часто закидають ліворадикальні критики. Автори доводять, що в переможному поступі неолібералізму нові ліві винні, можливо, більше, ніж старі. Це означає нагальну потребу критичного перегляду лівої теорії та практики, якою вона формується з 1960-х років.

    Далі
  • КІНОПОЇЗД НА ХМЗ: коментарі до кінодокументації робітничих протестів на Херсонському машинобудівному заводі

    КІНОПОЇЗД НА ХМЗ: коментарі до кінодокументації робітничих протестів на Херсонському машинобудівному заводі

    • Класова експлуатація
    • 07/06/2013
    Херсонський машинобудівний завод заснований у 1887 році. За радянських часів був найбільшим виробником сільськогосподарської техніки в Україні. На початку дев'яностих на його базі було створено ВАТ «Херсонські комбайни», яке у 2007 році було оголошене банкрутом. У січні 2009 року керівництво заводу оголошує про ліквідацію підприємства і звільнення всіх працівників. У відповідь робітники вдаються до акцій протесту. Третього лютого 2009 року триста працівників захоплюють адміністративну будівлю заводу. Вони вимагають виплати заборгованості по зарплаті розміром 4,5 млн. гривень, відновлення роботи заводу і його націоналізації без компенсації власникові. Цією вступною інформацією розпочинається відеодокументація протестів робітників ХМЗ на початку 2009 року. За півгодини відео глядач дізнається про заплутані схеми приватизації і банкрутства, звільнення і спротив робітників. Насправді це лише невелика частина подій, які були наслідками приватизації і банкрутства заводу у пострадянські часи. Але ми намагалися зосередитись на тому, як самі робітники сприймали і інтерпретували ці події. Коли ми приїхали до Херсону, щоб задокументувати спогади робітників про позаторічне захоплення заводу, ми мали з собою дві аматорські відеокамери і блокнот, де на першій сторінці було записано з десяток питань: «Кому в першу чергу ви адресували ваші вимоги?», «Чи підтримали вас журналісти, робітники інших підприємств, звичайні мешканці Херсона?», «Яким, на вашу думку, було б ідеальне рішення конфлікту і як би в цьому випадку виглядав завод сьогодні?» тощо. Далі
  • Деніел Валковіц: «Ми хотіли почути іншу версію історії — розказану робітниками»

    Деніел Валковіц: «Ми хотіли почути іншу версію історії — розказану робітниками»

    • Класова експлуатація
    • 17/04/2013

    Як історик я зайнявся написанням нової соціальної історії. До того часу історія переважно описувала життя якихось давно померлих білих чоловіків, і коли ви заходили до університету, то в аудиторіях не було жінок, а всі обличчя були білошкірими. Тому коли ми прийшли до університету, то подумали, що наш досвід теж чогось вартий. 

    Далі
  • Журнал «Спільне», №6: Гендер і праця

    Журнал «Спільне», №6: Гендер і праця

    • Гендер
    • 10/04/2013

    Шостий випуск журналу соціальної критики «Спільне» на тему «Гендер і праця» пропонує увазі читачів і читачок соціалістичний аналіз гендерних питань — альтернативу як ліберальному, так і радикальному фемінізму. Ми прагнемо не просто звернути увагу на гендерну дискримінацію на ринку праці, але й показати, як вона вплетена в капіталізм, як взаємодіють класова експлуатація та гендер. Хоча в сучасному українському суспільстві проводять чимало наукових досліджень на перетині гендеру і праці, а також ведуть жваві публічні дискусії на цю тематику, проте далеко не завжди у них жінок і чоловіків розглядають як гетерогенні групи, які характеризуються класовими, етнічними, віковими особливостями, відмінними сексуальними ідентичностями та регіоном походження. Тому в цьому номері ми не говоримо про жінок (у тому числі жінок України) як гомогенну групу. Авторки і автори статей розглядають конкретні соціальні категорії жінок, надаючи голос чи то шахтаркам-активісткам профспілкового руху, чи працівницям секс-індустрії, чи ісламським феміністкам. Читачка має можливість почути соціальні групи, часто маргіналізовані та невидимі у загальному неоліберальному дискурсі про «рівні права та можливості жінок і чоловіків». Адже виконання феміністичного гасла «Жінок до влади!» хоч і надасть можливість жінкам з привілейованих класів займати керівні та лідерські посади нарівні з чоловіками, але не вирішить проблем більшості жінок — найманих працівниць, селянок чи домогосподарок, чиї вимоги соціальної справедливості лежать в іншій площині. Особливість номеру — критичне переосмислення праці з точки зору неомарксизму, лівої та феміністичної теорій. Що таке праця? Чи це лише оплачувана робота? Чому важливо в дискусіях про працю брати до уваги неоплачувану хатню роботу, доглядову та репродуктивну працю? Хто її переважно виконує і чому? Яка роль держави у забезпеченні гендерної рівності? Чию працю найбільш вигідно експлуатувати роботодавцям і чому? Коли слід говорити про клас, етнічність, сексуальну орієнтацію пригноблених? Чи можливо і яким чином зробити суспільство більш справедливим? Ці та інші питання запропоновані до роздумів читачкам і читачам журналу.

    Далі
  • ЄВРОРЕМОНТ РАДЯНСЬКОЇ ДУШІ

    ЄВРОРЕМОНТ РАДЯНСЬКОЇ ДУШІ

    • Слайдер
    • 18/03/2013
    Увага до внутрішніх психологічних мотивів та міжособистісних взаємин, характерна для терапевтичної культури, стає важливим елементом соціальної стратифікації, що дозволяє стерти будь-які натяки на політику та економіку. Якщо за старими класовими схемами, заснованими на процесі виробництва матеріальних благ, мало сенс страйкувати і вимагати кращих умов праці та вищої зарплатні — та навіть за схемами, заснованими на споживанні, можна було купувати на турецьких ринках підробки дорогих брендів чи підпалювати елітні магазини — то з поширенням терапевтичної культури єдиним виходом є визнання неспроможності самостійно змінити своє життя і покірне слідування порадам терапевта. Самоконструювання зосереджується на стилі життя (зовнішній вигляд, кулінарні навики, проведення вільного часу та облаштування помешкань), а особлива роль євроремонту у цьому процесі пояснюється тим, що можливість мати житло як приватну власність зявилася у громадян пострадянських країн лише після розпаду СРСР, тому конструювання ідентичності просто не може обійтися без облаштування свого життєвого простору. Тож у контексті терапевтичної культури євроремонт на пострадянських теренах виконує схожу ідеологічну функцію, що й інші схеми та шаблони, що їх наданють доброзичливі експерти в телешоу та спеціалізованих журналах. Вони вказують на «правильне» рішення всіх проблем і гарантують соціальне визнання та приналежність до спільноти. Адже коли з переходом до капіталізму на індивіда покладають усю відповідальність за свої рішення, за успіхи та невдачі, так страшно помилитися і лишитися на узбіччі і так хочеться хоч якоїсь гарантії, що ти живеш правильно, як усі. Далі
  • БОРОТЬБА НАВКОЛО КОПІРАЙТУ: Суперечка про інтелектуальну власність

    БОРОТЬБА НАВКОЛО КОПІРАЙТУ: Суперечка про інтелектуальну власність

    • Слайдер
    • 01/03/2013
    Як не крути, а капіталізм – це не така ситуація, де виграють усі учасники процесу. Тому треба ставити більш фундаментальні питання, ніж питання про те, як уможливити вільне скачування цифрових даних з інтернету. Фактично вже існують альтернативи, адже якраз у мережі не бракує самоорганізованих, вільних проектів, де співпрацюють споживачі та виробники без будь-якого тиску потреби отримувати прибуток чи утримуватися на ринку. Наприклад, на порталі keimform.de уже протягом років обговорюють, наскільки виробництво вільного програмного забезпечення та commons може правити за модель для всього суспільства. Цей простір потрібно розширювати, не зациклюючись при цьому на питанні, як він може стати альтернативною моделлю ведення бізнесу. Якщо ми хочемо подолати конфлікт інтересів у дискусії про інтелектуальну власність, ми маємо вийти за межі вузького фокусу цифрового світу. Ідеться про питання загальносуспільної важливості. Зрештою, конфлікти в мережі є тільки дзеркалом суспільства – тож їх треба вирішувати і тут, у матеріальному світі. Далі