Місто

БЛИСК І ВБОГІСТЬ ІНДІЙСЬКОЇ ОСВІТИ

• Слайдер
• 27/02/2013

Сірі бетонні стіни й підлога; вузенькі віконця, цілодобова задушлива спека й один поламаний вентилятор на кімнатку площею 20 кв.м; а ще ящірки й павуки на стінах і дерев’яні меблі… Так виглядає не тюрма й не концтабір, а одна із приватних шкіл у найбагатшому штаті на північному заході Індії. Утім, не все так страшно: кабінетам фізики, хімії й інформатики позаздрять найбільші київські гімназії. Робити ж «євроремонт» у звичайних класних кімнатах тут не прийнято — мовляв, однаково все поламають і рознесуть. Ця думка небезпідставна. У школі навчається більше трьох тисяч дітей — а це всього-на-всього сорок-п’ятдесят чоловік у класі і п’ять хвилин на перекличку за номерами в журналі: «Перший», — «Є, мем!». «Другий», — «Присутній, мем!» Щоб учителька запам’ятала твоє ім’я, тут треба бути дуже видатною особистістю. Наприклад, сваритися із сусідами по парті, кидатися папірцями, запізнюватися на ранкові молитви. До речі, молитва вже давно почалася, а учні все заходять і заходять до класу. Вони швидко зрозуміли, що я нікого не каратиму й не битиму за спізнення. Так-так, за найменші порушення дисципліни в індійських школах б’ють — боляче, з усієї сили, по щоках, а то й книжкою по голові. Фізичні покарання, за які будь-де у світі на вчителя давно подали б до суду, тут нікого особливо не бентежать. Директор школи, якому я першого робочого дня побігла скаржитись на небачену жорстокість, навіть не зрозумів, що мені не подобається; самі ж батьки й діти сприймають такий стан справ як належний і справедливий — вчителька завжди права, її авторитет незаперечний, отже, якщо когось і вдарила, то було за що. Далі

Мікросоціологія насильства

• Права людини
• 26/02/2013

Ми маємо пояснити, чому насильство в багатьох випадках — насправді, навіть у більшості випадків — не втілюється в життя навіть тоді, коли існує реальна його загроза. Ми також маємо визначити, що вирізняє динаміку тих ситуацій, що зумовлюють дедалі глибше занурення в тунель насильства.

Далі

ТАНЦІ ПРОТИ НАСИЛЛЯ НАД ЖІНКАМИ: ВАРШАВА

• Гендер
• 21/02/2013

Далі

ОДНІЄЮ ДОРОГОЮ — В ПРОТИЛЕЖНИХ НАПРЯМАХ: аналіз інтерв’ю з двома українками — трудовими мігрантками

• Гендер
• 11/02/2013

Дві історії, якими я хотіла би поділитися, можуть зацікавити когось із вас своєю типовістю, а когось — незвичністю. Типовість сюжету в тому, що респондентки належать до двох поколінь однієї сім’ї, більшість дорослих членів якої в різні періоди, з різною тривалістю, з різним успіхом працювали за кордоном. У цій родинній історії можуть впізнати свою сім’ю багато українців. Втім, за кордоном респондентки потрапили в кардинально різні ситуації. Жінки поїхали в протилежні сторони світу — одна в Буенос-Айрес, інша в Шанхай. Класове становище першої погіршилося, друга ж несподівано для себе опинилася у вищому класі. Однак найцікавіше те, що при цьому між їхніми новими становищами виявилося досить багато спільного. Історії Анжеліки та Магдалини — це історії про карколомні зміни класової належності й ідентичності. Далі

Нарис неоліберальної держави: ринок праці, в’язниці та соціальна незахищеність

• Права людини
• 09/02/2013

У «Покаранні бідних» (Wacquant 2009) я описав новий спосіб управління соціальною незахищеністю, що поєднує обмежувальну трудову політику (workfare) з експансивною карною політикою (prisonfare). Щоб розвинути запропонований раніше діагноз цієї політики, потрібно здійснити три аналітичні прориви. Вони дозволять пояснити поворот у карній політиці, який Сполучені Штати та інші розвинуті суспільства зробили на шляху до економічної дерегуляції та скорочення програм соціального захисту в останні десятиліття ХХ століття. Перший прорив, який нам треба здійснити, полягає у відмові від теорій «злочину і кари», досі поширених в академічних і політичних дебатах про ув’язнення попри дедалі більш очевидне розлучення цієї сімейної пари. Для другого прориву потрібно заново поєднати питання соціального захисту і карної політики, оскільки ці різновиди урядових заходів стосовно бідних спільно живляться з філософії біхевіоризму й прагнуть змінювати поведінку такими засобами, як відлякування, нагляд, таврування й розмаїті санкції. Соціальний захист (welfare), перетворений на трудову політику (workfare), і позбавлена своєї виправної функції в’язниця формують тепер єдину сітку, яку накидають на одну й ту саму клієнтуру, аби зробити невидимими проблемних мешканців. З одного боку, їм відмовляють у соціальній допомозі, а з іншого — тримають під замком, штовхаючи таким чином на периферійні сектори вторинного ринку праці, що зростає. Третій прорив — подолати звичне протиставлення між матеріалістичним та символічним підходами (умовно кажучи, між Марксом і Дюркгаймом), щоб узяти до уваги водночас і інструментальні, й виражальні функції карального апарату. Взаємопереплетення контролю і комунікації, керування зневаженими категоріями людей і утвер дження соціальних кордонів дозволяє нам просте жити, як розширення і передислокація в’язниці та її інституційних відгалужень (таких як випробувальний термін, умовне звільнення, бази даних злочинів, запаморочливі проповіді про злочини та злостива культура публічного наклепу на правопорушників) надали нового вигляду суспільному символічному ландшафту та змінили саму державу.

Далі

БОРОТЬБА ЗА КРЕАТИВНІСТЬ. КРЕАТИВНІСТЬ ЯК БОРОТЬБА

• Слайдер
• 01/02/2013

Я розгляну питання креативності як питання боротьби, і не лише в Амстердамі. Всі цитати, якщо окремо не зазначено іншого, походять із цього проекту. Отже, я хочу зосередитися на двох рушійних силах креативного міста: (а) ролі міських соціальних рухів (тобто активістів-сквотерів) та загрозі кооптації неоліберальною міською політикою, яка поступово втілюється в життя; (б) ролі ринку нерухомості та тимчасового житла, так званих «антисквотерських угод», які витісняють сквотерів та заміняють цю практику малобюджетними програмами, що не надають жодних житлових прав. Далі