«Можеш на мене розраховувати». Від мистецтва до першої профспілки доглядальниць

6476
Марта Романків
Статті авторки

Мистецтво — це революція. Саме таку ідею пропагував Йозеф Бойс — один із найвпливовіших митців минулого століття. Художник підкреслював здатність мистецтва долати власні межі та змінювати реальність. Але яку роль мистецькі проєкти могли б відіграти в процесі актуальних змін? Чи можуть вони стати відповіддю на реальні потреби конкретних груп? Для мене як для мігрантки з України, яка вже сім років проживає в Польщі й на власному досвіді зіткнулась з усіма труднощами міграції, дуже важливим є мистецький вимір міграційних процесів. У цій статті я розгляну можливості соціально заангажованого мистецтва на прикладі проєкту, який я реалізовувала спільно з українськими працівницями в Польщі.

 

Революційна сила мистецтва

Йозеф Бойс писав: «Тільки за умови радикального розширення визначення мистецтва й дій, пов’язаних з мистецтвом, буде можливо забезпечити очевидність того, що мистецтво зараз — єдина еволюційно-революційна влада»[1]. Сьогодні, вслід за Бойсом, митці та мисткині, критики та теоретики пропонують поглянути на мистецтво як на інструмент політичних та соціальних змін[2]

 

Корисне мистецтво не зрікається політичності.

 

Все популярнішою стає концепція артивізму[3] — поєднання активістських та мистецьких практик. Кубинська художниця Таня Бругера перекула ідею артивізму в arte útil, або «корисне мистецтво» — мистецькі дії, які виходять за власні рамки, вриваються у віддалені від мистецтва сфери, перетворюються на інструменти для створення прототипів та нових, неочевидних рішень. Це мистецтво, яке не зрікається політичності. Навпаки, безпосередній політичний результат і є його метою.

 

Йозеф Бойс

Йозеф Бойс «Серця революціонерів. Походження планети майбутнього», 1955 рік

 

Корисне мистецтво стає на «службу» людям, його ціллю є реальний вплив на суспільство. Змінюється розуміння фігури митця або мисткині. Згідно з цією ідеєю, художник чи художниця відходить від центральної ролі «генія», як це було в епоху -ізмів минулого століття — навіть тих, яким була близька ідея політичності мистецтва, наприклад, дадаїзму чи сюрреалізму. Митець стає ініціатором та організатором колективних процесів. Основний акцент ставиться на колективну свідомість та спільні дії. На сайті Museum of Arte Util (Музею корисного мистецтва), створеного Танею Бругерою, опубліковані постулати, які добре ілюструють ідею таких проєктів:

«Проєкти корисного мистецтва повинні:

1. пропонувати нове використання мистецтва в суспільстві;

2. використовувати мистецьке мислення, щоб кинути виклик галузі, в якій воно діє;

3. реагувати на актуальні потреби;

4. діяти в масштабі 1:1 (тобто проєкти можуть бути реалізовані й функціонувати в реальних ситуаціях. — прим.); 

5. замінювати авторів на ініціаторів, а глядачів на користувачів;

6. мати практичні, корисні результати для своїх користувачів;

7. прагнути до рівноваги й одночасно адаптуватись до змінних умов;

8. по-новому дивитись на естетику як систему трансформації та змін».

Бачення, запропоноване на сайті Музею корисного мистецтва, змінює суть мистецтва, наголошує на необхідності егалітарних практик. Для мене, як і для багатьох художниць та художників молодого покоління, ці ідеї відіграли велику роль. Навчаючись у Краківському педагогічному університеті, а потім у Щецинській академії мистецтв, я дізнавалась про методи, якими керуються Криштоф Водічко, Павел Альтхамер, Йоанна Райкоська, а також інші польські й закордонні художниці та художники. У результаті застосування подібних практик у своїй творчості й виник проєкт «Можеш на мене розраховувати».

 

«Можеш на мене розраховувати». Мистецтво як соціальний процес

Над проєктом «Можеш на мене розраховувати» я почала працювати у квітні 2021 року в рамках резиденції у відділі освіти Музею сучасного мистецтва у Варшаві. Його основною ціллю було створення простору для зустрічей та спільного проведення часу мігранток, які працюють доглядальницями у Варшаві та її околицях. Одним із найважливіших поштовхів до цього був звіт Бенджаміна Коупа, Мирослави Керик та Іванни Килюшик про вплив COVID-19 на українських мігранток у Польщі, а зокрема — розділ про працю в секторі домашньої роботи[4]. Саме ця публікація дала розуміння, що хатні працівниці, зокрема доглядальниці, є, мабуть, найбільш соціально та системно незахищеною, а до того ж і непомітною групою. 

 

Через відсутність знайомств та підтримки, незнання мови хатні працівниці залишаються на самоті зі своїми проблемами.

 

У Польщі в цьому секторі переважають мігрантки з України. Більшість із них працює без контрактів, замкнені в приватних помешканнях, що часто породжує зловживання з боку працедавців. Щоб постійно перебувати з людиною, яка знаходиться під їхньою опікою, найчастіше мігрантки працюють та живуть у домі роботодавця. Вони нерідко погоджуються на такі умови, бо це зменшує витрати на оренду помешкання. Як наслідок, вони стають повністю залежними. Часто від працівниць очікують готовність працювати 24/7. Через відсутність знайомств та підтримки, незнання мови хатні працівниці залишаються на самоті зі своїми проблемами.

 

Можеш на мене розраховувати

 

Проєкт «Можеш на мене розраховувати» був відповіддю на конкретну потребу — відпочинку й зустрічей, розмов поза роботою. Перша жива зустріч групи доглядальниць, яку вдалось зібрати через соціальні мережі, відбулась 3 травня 2021 року — у день греко-католицького та православного Великодня. Для багатьох жінок це була перша можливість познайомитися з іншими, порозмовляти українською, поділитись проблемами, підтримати одна одну та просто побути серед «своїх».

 

Відпочинок як мистецтво та опір

Протягом наступних шести місяців основною моєю роллю була організація та модерація кожної зустрічі. Важливим стало створення горизонтальної, неієрархічної структури, де кожна мала рівне право голосу. Таким чином я хотіла уникнути домінантної ролі й стати однією з учасниць.

Нашим мистецьким проєктом став сам процес створення простору уяви, розвитку нових ідей та реального покращення життя учасниць. Ми зосередились на ідеї відпочинку та мрій. Центральну роль відігравали дозвілля на свіжому повітрі, спільне ведення городу та калина, яку посадили та доглядають учасниці. Калина зустрічає відвідувачів кварталу фінських будиночків «Отварти Яздув», де бачаться учасниці проєкту. Табличка на ній повідомляє: «Дерево посадили опікунки з України задля вшанування власної праці в Польщі». 

 

 

Дотримуючись ідеї відпочинку, у вересні ми зорганізували пікнік у Парку скульптур у Крулікарні — відділі Національного музею у Варшаві. Відеодокументація цієї події була представлена ​​на виставці, яка пройшла в жовтні в просторі Асоціації педагогів театру й була підсумуванням наших спільних дій. 

 

Потреба прийти на зустріч була поштовхом, щоб зробити перший крок у переговорах із працедавцем — домовитись про свій вільний час.

 

Реальність заробітчан переважно складається з важкої, понаднормової роботи, що особливо характерно для праці доглядальниць. Саме тому хотілось створити ситуацію, протилежну цій складній дійсності, адже розвиток своїх способів відпочинку та проведення часу поза роботою — це дуже важлива складова в процесі інтеграції. Саме ідея відпочинку для багатьох учасниць відіграла ключову роль та стала їхньою першою формою опору. Потреба прийти на зустріч була поштовхом, щоб зробити перший крок у переговорах із працедавцем — домовитись про свій вільний час. Простір для мрій переродився в реальні плани та ідеї. 

Чи не найважливішою стала ідея створення організації, яка могла б захищати права домашніх працівниць. Далі були зустрічі з експертами та експертками, а також розмови на болючі теми: права домашніх працівниць та працівників, легалізація, візи, а також можливості, які б могла дати профспілка. 

 

 

Від мистецького проєкту до першої профспілки українських доглядальниць

19 вересня 2021 року група іммігранток вперше в історії польських робітничих рухів вирішила заявити про свої права та створила профспілкове об’єднання — Комісію хатніх працівниць та працівників. Організація увійшла до складу загальнопольської профспілки — «Ініціатива працьовніча». Хатні працівниці створили маніфест, у якому є 10 основних вимог до влади та працедавців:

Ми, опікунки, вимагаємо, щоб наша важлива й важка праця була зауважена й оцінена. Вимагаємо змін!

1. Визнання нашої праці важливою частиною польської системи охорони здоров’я й догляду за людьми похилого віку та підтримку цієї праці державою.

2. Доступу до юридичної та психологічної допомоги.

3. Чітко визначених умов праці та обов’язків перед початком роботи.

4. Гідних соціальних та побутових умов.

5. Легального працевлаштування, проживання та доступу до медичної допомоги.

6. Гідної заробітної плати за всі обов’язки та час нашої праці.

7. Вільного часу.

8. Адаптації правових форм працевлаштування до специфіки нашої праці.

9. Захисту від сексуальних домагань (та інших форм зловживання та залякування з боку працедавців).

10. Забезпечення безпечного місця праці, в якому цінується наша турбота про підопічних.

 

 

Ситуація, яку нам вдалось створити, можливо ніколи б не ініціювалася на іншому, не мистецькому полі. Варто зазначити, що ще в травні про захист прав працівниць взагалі не йшлось, а ідея профспілки в умовах, коли багато з них не мали оформлених трудових контрактів, здавалась утопічною. Її реалізація вдалася завдяки уяві — центральному компоненту мистецтва. Згодом ми зрозуміли, що необхідно впливати на свою ситуацію, а далі прийшли самі зміни. За кілька місяців вдалось створити міцну та активну групу, яка сьогодні функціонує вже без моєї допомоги. Як зауважила Мирослава Керик, голова фонду «Наш вибір», раніше про проблеми в секторі опіки говорили тільки організації та активісти, але лише зараз хатні працівниці почали говорити власним голосом.

 


Примітки

  1. ^  J. Beuys, Statement dated 1973, first published in English in Caroline Tisdall: Art into Society, Society into Art, ICA. — L., 1974, с. 48 (переклад запозичений зі статті О. Чеплик «Практики соціальної скульптури — актуальні тенденції сучасного мистецтва»).
  2. ^ У Польщі цю ідею великою мірою поширив художник Артур Жмієвський публікацією маніфесту Stosowane sztuki społeczneПрикладне соціальне мистецтво»).
  3. ^ Більше: S. Nossel, Introduction: On "Artivism” or Art’s Utility in Activism, Johns Hopkins University Press, 2016. 
  4. ^ Б. Коуп, М. Керик та І. Килюшик. Вплив COVID-19 на українських мігранток у Польщі, переклад В. Довгошея, с. 21–23. 

Посилання

Б. Коуп, М. Керик та І. Килюшик, Вплив COVID-19 на українських мігранток у Польщі, переклалад В. Довгошея, Варшава, 2021.

J. Beuys, Statement dated 1973, first published in English in Caroline Tisdall: Art into Society, Society into Art, ICA. — L., 1974, с. 48.

Museum Of Arte Útil.

S. Nossel, Introduction: On “Artivism” or Art’s Utility in Activism, Johns Hopkins University Press, 2016.

J. Ranciere, Dzielenie postrzegalnego. Estetyka i polityka, przeł. M. Kropiwnicki, J. Sowa, Kraków, 2007.

S. Wright, W stronę leksykonu użytkowania, tlum. Ł. Mojsak, Warszawa, Bęc Zmiana, 2013. 

A. Żmijewski, Stosowane sztuki społeczne.

Авторка: Марта Романків

Стаття підготовлена на основі доповіді на конференції «Після 1991: пострадянські траєкторії».

Фото: Марта Романків

Поділитись